7.3. Визначення максимально можливого випуску продукції з наявної потужності

Виробнича потужність — величина динамічна, у кожному плановому періоді потужність має бути збалансована з виробничою програмою. У ринкових умовах це означає необхідність досягнення рівноваги між попитом і пропозицією на продукцію та послуги. Ці вимоги неодмінно треба враховувати, плануючи виробничу потужність підприємства та його підрозділів. Якщо попит перевищує пропозицію, у проектах необхідно планувати відповідний приріст виробничої потужності.

Проведені вище розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дають можливість визначити максимальний обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими основними фондами. Максимально можливий випуск продукції з наявної потужності в тому чи іншому році визначають за середньорічною виробничою потужністю її використання, яку розраховують під впливом зміни ряду чинників, наприклад, зменшення простоювання устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи, удосконалення організації виробництва і т. ін.

Приклад розрахунку можливого обсягу виробництва продукції з наявної потужності підприємства наведено в табл. 7.3.

Під час обґрунтування виробничої програми на рік, коли відомий конкретний час уведення в дію та вибуття виробничих потужностей, середньорічну потужність розраховують за формулою (7.1). Якщо ж конкретний час невідомий, середньорічну цих показників (введення й вибуття) беруть рівною 45 % очікуваного абсолютного введення (вибуття) потужності. Тому в наведеному вище прикладі, під час обчислення середньорічної потужності, абсолютні величини введення й вибуття помножені на коефіцієнт 0,45.

Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні введення в дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню, реконструкції або розширенню підприємства.

Таблиця 7.3

РОЗРАХУНОК ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ
З НАЯВНОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Розрахунки проводять у такій послідовності:

визначають обсяг продукції, який не можна отримати з діючої потужності, і тому необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;

установлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей (Косв) з урахуванням наявних норматив­них строків, наприклад, для першого року — 0,6, другого — 0,8, третього — 1;

розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей (Псер) для виробництва продукції, не забезпеченої наявною на підприємстві потужністю.

Розрахунки виробничої потужності підприємства використовуються для складання балансу, який віддзеркалює зміни величини потужності протягом планового періоду й характеризує в остаточному підсумку так звану вихідну потужність (Пвих).

            (7.24)

де Пвх — вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду; Пзах — збільшення потужності впродовж планового періоду в результаті здійснення організаційно-технічних заходів; Пр — нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства; Пн — збіль­шення («+») або зменшення («–») виробничої потужності у зв’язку зі змінами в номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції; Пв — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.

Випуск продукції в плановому році визначають виходячи з розрахунку середньорічної потужності. Плануючи виробничу потужність, необхідно враховувати коливання й сезонність попиту на продукцію.

У ринкових умовах постійно змінюється попит на ту чи іншу продукцію під впливом сезонних та інших факторів. У періоди зниження попиту на окремі види продукції необхідно збільшувати виробництво інших видів продукції, які користуються підвищеним попитом, і в такий спосіб завантажувати устаткування. Інакше кажучи, необхідно протягом усього планового періоду постійно вести розрахунки й балансувати попит та пропозицію підприємства, намагаючись повніше використовувати виробничі потужності підприємства.

На основі балансу виявляють резервну потужність, а також потребу в додатковому введенні нових виробничих потужностей у період підвищення попиту на продукцію. У процесі розроблення балансу також визначають:

можливості виконання планової виробничої програми;

ступінь забезпечення програм і робіт з підготовки вироб­ництва, освоєння й застосування нової техніки виробничими потужностями;

коефіцієнт використання виробничих потужностей;

внутрішньовиробничі диспропорції та можливості їх усу-
нення;

капітальні вкладення для нарощування потужностей і ліквідації «вузьких місць»;

потребу в конкретних видах устаткування.

Крім цього, на основі балансу виробничих потужностей розробляють заходи щодо найбільш доцільної спеціалізації та ко-
оперування підприємства та його виробничих підрозділів.

Під час обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому в процесі складання балансу значне місце відводиться показникам, за допомогою яких можна визначити стан використання діючих потужностей та на основі цього розробити заходи щодо поліпшення використання виробничих потужностей і збільшення виробництва продукції.

Необхідно також ураховувати основні фактори виробництва й можливості їх заміщення. Основні фактори (ресурси) виробниц-
тва — це засоби та предмети праці, а також праця, тобто затрати трудових ресурсів. Ці ресурсні складові виробничого процесу потребують певних витрат коштів.

Виробнича програма кожного підприємства повинна бути обґрунтована виробничою потужністю, про що йшлося вище. Проте в процесі виробництва використовують і інші ресурси: трудові, матеріальні, енергетичні.

З економічної теорії (мікроекономіки) відомо, що обсяг вироб­ництва зі зростанням використання у виробництві змінного фактора, наприклад, витрат на засоби виробництва (основні виробничі фонди) збільшуватиметься, але це збільшення має певні межі за діючої технології. Настає такий період, коли приріст витрат на основні фонди не забезпечує збільшення обсягу виробництва, тому що діє закон спадної граничної продуктивності. Збіль­шення використання одного з факторів (за незмінності інших) призведе до послідовного зниження віддачі від його викорис­тання. Закон віддзеркалює існування пропорцій між різними факторами під час виготовлення продукції.

Наприклад, за даної технології той самий обсяг випуску продукції може бути забезпечений з більшим використанням коштів на основні фонди (Ф) або з більшими витратами на оплату трудових ресурсів (З). Можливі варіанти, які виникають між цими крайніми положеннями. З’єднавши всі можливі варіанти використання ресурсів, які забезпечують однаковий обсяг випуску продукції, отримаємо ізокванту, тобто криву, яка представляє багато комбінацій факторів виробництва (ресурсів), які забезпечують однаковий випуск продукції (рис. 7.2).

Умовний приклад до рис. 7.2

Плановий обсяг виробів 30 тис. шт. можна виробити за комбінації факторів виробництва, що їх наведено в табл. 7.4.

Таблиця 7.4

ВАРІАНТИ КОМБІНАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

Вибір оптимального поєднання виконують у межах зони тех­нічного заміщення.

Розрахунок виробничих потужностей іноді свідчить про те, що на підприємстві існують диспропорції. Необхідно їх ліквідувати, щоб забезпечити виконання планової виробничої програми. У таких випадках може використовуватись заміщення факторів виробництва. При цьому необхідно розрахувати, у яких підрозділах слід провести заміщення одних факторів на інші. Комбінація ресурсів має бути такою, щоб за однакових сукупних витрат на ресурси можна було досягти максимального обсягу виробництва. Таке становище можливе тоді, коли досягається стикання ізокванти та ізокости. Це означає рівновагу виробника, тобто оптимальний варіант заміщення факторів виробництва для ліквідації диспропорції виробничих потужностей підрозділів підприємства.

Здатність виробничих факторів до розподілу заміщення впливає на плани ресурсного забезпечення виробництва. За можливості заміщення трудових ресурсів технічним оснащенням виробництва зменшується потреба в певній кількості працівників, натомість збільшуються витрати на технічне забезпечення виробничого процесу. Необхідно точно розрахувати й визначити, у якій комбінації основних факторів буде забезпечено ефективне виробництво на підприємстві, а вже потім складати плани ресурсного забезпечення виробництва залежно від того, яких ресурсів і скільки необхідно для виконання планової виробничої програми в умовах рівноваги виробника.

Виробнича потужність — величина динамічна, у кожному плановому періоді потужність має бути збалансована з виробничою програмою. У ринкових умовах це означає необхідність досягнення рівноваги між попитом і пропозицією на продукцію та послуги. Ці вимоги неодмінно треба враховувати, плануючи виробничу потужність підприємства та його підрозділів. Якщо попит перевищує пропозицію, у проектах необхідно планувати відповідний приріст виробничої потужності.

Проведені вище розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дають можливість визначити максимальний обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими основними фондами. Максимально можливий випуск продукції з наявної потужності в тому чи іншому році визначають за середньорічною виробничою потужністю її використання, яку розраховують під впливом зміни ряду чинників, наприклад, зменшення простоювання устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи, удосконалення організації виробництва і т. ін.

Приклад розрахунку можливого обсягу виробництва продукції з наявної потужності підприємства наведено в табл. 7.3.

Під час обґрунтування виробничої програми на рік, коли відомий конкретний час уведення в дію та вибуття виробничих потужностей, середньорічну потужність розраховують за формулою (7.1). Якщо ж конкретний час невідомий, середньорічну цих показників (введення й вибуття) беруть рівною 45 % очікуваного абсолютного введення (вибуття) потужності. Тому в наведеному вище прикладі, під час обчислення середньорічної потужності, абсолютні величини введення й вибуття помножені на коефіцієнт 0,45.

Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні введення в дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню, реконструкції або розширенню підприємства.

Таблиця 7.3

РОЗРАХУНОК ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ
З НАЯВНОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Розрахунки проводять у такій послідовності:

визначають обсяг продукції, який не можна отримати з діючої потужності, і тому необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;

установлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей (Косв) з урахуванням наявних норматив­них строків, наприклад, для першого року — 0,6, другого — 0,8, третього — 1;

розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей (Псер) для виробництва продукції, не забезпеченої наявною на підприємстві потужністю.

Розрахунки виробничої потужності підприємства використовуються для складання балансу, який віддзеркалює зміни величини потужності протягом планового періоду й характеризує в остаточному підсумку так звану вихідну потужність (Пвих).

            (7.24)

де Пвх — вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду; Пзах — збільшення потужності впродовж планового періоду в результаті здійснення організаційно-технічних заходів; Пр — нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства; Пн — збіль­шення («+») або зменшення («–») виробничої потужності у зв’язку зі змінами в номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції; Пв — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.

Випуск продукції в плановому році визначають виходячи з розрахунку середньорічної потужності. Плануючи виробничу потужність, необхідно враховувати коливання й сезонність попиту на продукцію.

У ринкових умовах постійно змінюється попит на ту чи іншу продукцію під впливом сезонних та інших факторів. У періоди зниження попиту на окремі види продукції необхідно збільшувати виробництво інших видів продукції, які користуються підвищеним попитом, і в такий спосіб завантажувати устаткування. Інакше кажучи, необхідно протягом усього планового періоду постійно вести розрахунки й балансувати попит та пропозицію підприємства, намагаючись повніше використовувати виробничі потужності підприємства.

На основі балансу виявляють резервну потужність, а також потребу в додатковому введенні нових виробничих потужностей у період підвищення попиту на продукцію. У процесі розроблення балансу також визначають:

можливості виконання планової виробничої програми;

ступінь забезпечення програм і робіт з підготовки вироб­ництва, освоєння й застосування нової техніки виробничими потужностями;

коефіцієнт використання виробничих потужностей;

внутрішньовиробничі диспропорції та можливості їх усу-
нення;

капітальні вкладення для нарощування потужностей і ліквідації «вузьких місць»;

потребу в конкретних видах устаткування.

Крім цього, на основі балансу виробничих потужностей розробляють заходи щодо найбільш доцільної спеціалізації та ко-
оперування підприємства та його виробничих підрозділів.

Під час обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому в процесі складання балансу значне місце відводиться показникам, за допомогою яких можна визначити стан використання діючих потужностей та на основі цього розробити заходи щодо поліпшення використання виробничих потужностей і збільшення виробництва продукції.

Необхідно також ураховувати основні фактори виробництва й можливості їх заміщення. Основні фактори (ресурси) виробниц-
тва — це засоби та предмети праці, а також праця, тобто затрати трудових ресурсів. Ці ресурсні складові виробничого процесу потребують певних витрат коштів.

Виробнича програма кожного підприємства повинна бути обґрунтована виробничою потужністю, про що йшлося вище. Проте в процесі виробництва використовують і інші ресурси: трудові, матеріальні, енергетичні.

З економічної теорії (мікроекономіки) відомо, що обсяг вироб­ництва зі зростанням використання у виробництві змінного фактора, наприклад, витрат на засоби виробництва (основні виробничі фонди) збільшуватиметься, але це збільшення має певні межі за діючої технології. Настає такий період, коли приріст витрат на основні фонди не забезпечує збільшення обсягу виробництва, тому що діє закон спадної граничної продуктивності. Збіль­шення використання одного з факторів (за незмінності інших) призведе до послідовного зниження віддачі від його викорис­тання. Закон віддзеркалює існування пропорцій між різними факторами під час виготовлення продукції.

Наприклад, за даної технології той самий обсяг випуску продукції може бути забезпечений з більшим використанням коштів на основні фонди (Ф) або з більшими витратами на оплату трудових ресурсів (З). Можливі варіанти, які виникають між цими крайніми положеннями. З’єднавши всі можливі варіанти використання ресурсів, які забезпечують однаковий обсяг випуску продукції, отримаємо ізокванту, тобто криву, яка представляє багато комбінацій факторів виробництва (ресурсів), які забезпечують однаковий випуск продукції (рис. 7.2).

Умовний приклад до рис. 7.2

Плановий обсяг виробів 30 тис. шт. можна виробити за комбінації факторів виробництва, що їх наведено в табл. 7.4.

Таблиця 7.4

ВАРІАНТИ КОМБІНАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

Вибір оптимального поєднання виконують у межах зони тех­нічного заміщення.

Розрахунок виробничих потужностей іноді свідчить про те, що на підприємстві існують диспропорції. Необхідно їх ліквідувати, щоб забезпечити виконання планової виробничої програми. У таких випадках може використовуватись заміщення факторів виробництва. При цьому необхідно розрахувати, у яких підрозділах слід провести заміщення одних факторів на інші. Комбінація ресурсів має бути такою, щоб за однакових сукупних витрат на ресурси можна було досягти максимального обсягу виробництва. Таке становище можливе тоді, коли досягається стикання ізокванти та ізокости. Це означає рівновагу виробника, тобто оптимальний варіант заміщення факторів виробництва для ліквідації диспропорції виробничих потужностей підрозділів підприємства.

Здатність виробничих факторів до розподілу заміщення впливає на плани ресурсного забезпечення виробництва. За можливості заміщення трудових ресурсів технічним оснащенням виробництва зменшується потреба в певній кількості працівників, натомість збільшуються витрати на технічне забезпечення виробничого процесу. Необхідно точно розрахувати й визначити, у якій комбінації основних факторів буде забезпечено ефективне виробництво на підприємстві, а вже потім складати плани ресурсного забезпечення виробництва залежно від того, яких ресурсів і скільки необхідно для виконання планової виробничої програми в умовах рівноваги виробника.