8.2. Планування продуктивності праці

Потреба в персоналі визначається обсягом робіт і рівнем
продуктивності праці. Планування продуктивності праці дає можли-
вість встановити рівень, темпи й фактори її зростання, а також спів-
відношення збільшення продуктивності праці і зарплати.

У плануванні продуктивності праці використовують абсолютні показники, які характеризують рівень продуктивності праці, і відносні показники, які характеризують динаміку її зростання.

Розраховуючи рівень продуктивності праці, використовують прямий і обернений методи (рис. 8.4).

Прямий метод показує кількість продукції (обсяг робіт, послуг), яка виробляється за одиницю часу (виробіток):

            (8.1)

де ОВ — обсяг виробництва продукції (надання послуг); З — затрати праці на виробництво цього обсягу.

Показник «виробіток продукції» застосовують під час аналізу та планування продуктивності праці на підприємстві в цілому й за його підрозділами (цехами, дільницями тощо).

Залежно від особливостей діяльності підприємства (підрозділів), мети розрахунків використовують різні показники обсягу продукції (послуг) і обсягу трудовитрат (рис. 8.5).

Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємстві (у підрозділах), що випускають однорідну продукцію.

Вартісні показники виробітку щодо нормативно-чистої валової (товарної) продукції можуть застосовуватися для вимірювання рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію й надають різноманітні послуги.

Трудові показники виробітку (обсяг продукції вимірюють у нормо-годинах, нормо-гривнях) використовують на підприєм-
ствах, де є добра нормативна база. Переважно їх застосовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та на дільницях, де є значні обсяги незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних одиницях.

Динаміку рівня продуктивності праці вимірюють індексом Іпп:

            (8.2)

де Вб і Вп — виробіток у базовому та плановому періодах.

У внутрішньовиробничому плануванні для вимірювання продуктивності праці використовують обернений метод. Продуктивність праці визначається кількістю праці, затраченої на одиницю продукції (роботи) — трудомісткість продукції (Тр), год:

            (8.3)

Точність вимірювання зростає, якщо затрати праці розраховувати за повною трудомісткістю виготовлення продукції (робіт). Повна трудомісткість виробничої програми охоплює виробничу трудомісткість і трудомісткість управління.

Виробничу трудомісткість (Трвир) обчислюють:

            (8.4)

де Тр — відрядна технологічна трудомісткість; Кв.н — коефіцієнт виконання норм; Трпог — погодинна технологічна трудомісткість; ЧІ — фактична чисельність допоміжних робітників, осіб; ЧІІ — фактична чисельність основних робітників, осіб. Повна трудоміст­кість виробничої програми (Тр) дорівнює:

            (8.5)

де ЧІІІ — чисельність апарату управління, осіб.

Передплановим етапом планування продуктивності праці є її аналіз. Для оцінювання рівня продуктивності праці використову­ють показники середньорічний, середньоденний, середньогодин­ний виробіток продукції одним робітником; середньорічний виро­біток продукції на одного працівника; трудомісткість продукції.

Узагальнюючим показником є середньорічний виробіток продукції на одного працівника. Він залежить від виробітку, їх питомої ваги в загальній чисельності, а також кількості відпрацьованих днів і тривалості робочого дня. У процесі передпланового аналізу треба з’ясувати резерви зростання середньорічного виробітку одного працівника промислово-виробничого персоналу.

У перспективному плануванні продуктивності праці використовують метод екстраполяції та метод коригування базового рівня продуктивності праці з урахуванням його зміни під дією техніко-економічних факторів.

Метод екстраполяції має невелику трудомісткість, хоча він і не досить точний, оскільки не враховує позитивні зрушення в продуктивності праці, можливі в плановому періоді.

Метод коригування базової продуктивності праці під дією техніко-економічних факторів більш трудомісткий, але дає точніші результати й застосовується на етапі складання планів. Він передбачає розрахунок планованого скорочення (збільшення) чисельності під впливом кожного техніко-економічного фактора й на цій підставі визначення планованого зростання продуктивно-
сті праці в такій послідовності:

а) розрахунок вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства в плановому періоді (тобто умовна чисель­ність, яка була б потрібна для випуску планового обсягу продукції за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника (Чви)):

            (8.6)

де Чб — чисельність працівників у базовому періоді, осіб; Ко — темп зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;

б) визначення зміни чисельності працівників під впливом різних факторів зростання продуктивності праці і розрахунок загаль­ного зменшення (збільшення) чисельності (Є):

            (8.7)

де Єі — зміна чисельності під впливом і-го фактора, осіб; а — кіль­кість факторів, які впливають на зміну продуктивності праці в плановому періоді;

в) визначення планового приросту продуктивності праці (∆ПП) стосовно до базового (передпланового) періоду:

            (8.8)

Для розрахунку приросту продуктивності праці завдяки окремому фактору (∆ППі) використовують формулу

            (8.9)

Питому вагу кожного фактора в загальному прирості продуктивності праці (∆ППіу) обчислюють за формулою

            (8.10)

г) розрахунок планового рівня продуктивності праці (Вп):

            (8.11)

            (8.12)

            (8.13)

де Чп — планова чисельність працівників, осіб;

д) визначення питомої ваги приросту обсягу виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці (∆ОВ¢):

            (8.14)

де ∆ОВ — темпи приросту обсягу виробництва в плановому періоді, %; ∆Ч — темпи приросту чисельності працівників у плановому періоді, %.

Темп приросту чисельності розраховують так:

            (8.15)

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, природні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.

До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).

З метою планування продуктивності праці ці чинники можна об’єднати в такі групи:

підвищення науково-технологічного рівня виробництва;

удосконалення організації виробництва, праці й управління;

зміна обсягу та структури продукції, що випускається;

інші фактори.

Кількість чинників, які враховують під час планування продук­тивності праці, та їхній зміст залежать від галузевої специфіки підприємства, особливостей здійснюваних заходів. Вплив чинників на продуктивність праці в даному методі планування визначають на підставі розрахунку умовного вивільнення чисельності працівників.

Можливий такий порядок розрахунку вивільнення чисельності.

До першої групи чинників — «Підвищення науково-техноло­гічного рівня виробництва» належать: упровадження нової техніки, прогресивних технологій, механізація й автоматизація виробництва; поліпшення використання сировини; застосування прогресивних матеріалів тощо. Здійснення цих заходів знижує трудо­місткість продукції.

Зміну чисельності працівників під дією будь-якого заходу цієї групи (Єт) визначають за формулою

            (8.16)

де Тро, Тр1 — затрати праці на одиницю продукції в натуральному або вартісному виразі до та після впровадження заходу, що планується, нормо-год; ОВ1 — обсяг продукції в натуральному (або вартісному) вимірі, планований до випуску після реалізації заходу; Ф — корисний фонд робочого часу одного працівника в базовому році (періоді), год; Кв.н — базовий коефіцієнт виконання норм виробітку; Кд — коефіцієнт, який ураховує термін дії заходу в плановому періоді:

 або ,   (8.17)

де М — кількість повних місяців дії заходу в плановому році; М¢ — кількість місяців у плановому періоді.

Економію чисельності завдяки впровадженню нового, більш продуктивного устаткування (Єн) визначають так:

            (8.18)

де Ц — загальна кількість устаткування, од.; Ц1 — кількість діючого устаткування, од.; Ц2 — кількість нового устаткування, од.; П — продуктивність нового устаткування порівняно з діючим, %;
У — питома вага робітників, які обслуговують устаткування,
у чисельності промислово-виробничого персоналу.

Дослідження доводять, що заміна універсальних верстатів автоматами й напівавтоматами забезпечує зростання продуктивності у 3, спеціальними — у 4 й агрегатними верстатами — у 5 разів.

Визначення вивільнення чисельності працівників за рахунок чинників «Удосконалення організації виробництва, праці й управ­ління» треба робити окремо щодо працівників апарату управління й робітників.

Зменшення чисельності апарату управління виробництвом
(за рахунок збільшення цехів, дільниць; поліпшення структури управління тощо) визначають зіставленням чисельності апарату управління до і після впровадження заходу з урахуванням терміну реалізації заходу.

Вивільнення робітників у зв’язку з підвищенням норм обслуговування (Єно) можна розрахувати так:

            (8.19)

де Ц — планова кількість устаткування, на якому планується підвищити норми обслуговування, од.; НОп, НОб — норми обслуговування відповідно в плановому й базовому періодах.

Зменшення чисельності працівників за рахунок поліпшення використання корисного фонду робочого часу (Єф) визначають за формулою

            (8.20)

де Фб, Фп — відповідно базовий та плановий фонди робочого часу одного робітника, год; У — питома вага чисельності робітників у вихідній чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства, частки одиниці.

За групою чинників «Зміна обсягу та структури продукції, що випускається» відносне вивільнення чисельності працівників пов’язано з тим, що чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу, окрім основних виробничих робітників, зростає меншою мірою, ніж обсяг виробництва. Так, скорочення чисельності в плановому періоді у зв’язку зі зростанням обсягу виробництва (Єо) визначають за формулою

            (8.21)

де  — зростання чисельності промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у зв’язку зі збільшенням обсягу виробництва, %; ЧІ — чисельність промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у базовому періоді, осіб.

Відносна економія чисельності основних робітників підприємства у зв’язку зі зрушеннями в складі продукції (Єс)

            (8.22)

де Трбі, Трпі — трудомісткість 1000 грн і-го виду продукції відповідно в базовому та плановому періодах, нормо-год; ОВпі — плановий обсяг продукції і-го виду, грн; Кв.н — плановий коефіцієнт виконання норм виробітку; Ф — плановий корисний фонд робочого часу одного робітника, год.

Зменшення (збільшення) чисельності працівників (Єг) у зв’язку зі зміною питомої ваги купованих напівфабрикатів

            (8.23)

де Гб, Гп — питома вага купованих напівфабрикатів у базовому та плановому періодах відповідно, %.

Чинники, які не можна віднести до розглянутих вище груп, належать до чинників зовнішнього середовища. Розрахунок впливу зовнішніх чинників на чисельність працівників слід здійснювати, ураховуючи зміни трудомісткості або виробітку. Так, вплив природних умов на підприємствах, які переробляють сільськогосподарську продукцію, можна розрахувати так:

            (8.24)

де Трб, Трп — трудомісткість перероблення одиниці продукції в базисних і планових умовах, нормо-год; ОВп — плановий обсяг випуску продукції, од.

За неможливості розрахувати економію чисельності під впливом деяких чинників (наприклад, соціальних) її визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Розраховуючи економію чисельності в плановому періоді, треба брати до уваги перехідну економію, яку буде отримано від заходів, які здійснені в попередній період, але не дали повного розрахункового ефекту.

Результати розрахунків відображають у «Плані продуктивно-
сті праці» (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

ПЛАН ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПЕРІОД

Потреба в персоналі визначається обсягом робіт і рівнем
продуктивності праці. Планування продуктивності праці дає можли-
вість встановити рівень, темпи й фактори її зростання, а також спів-
відношення збільшення продуктивності праці і зарплати.

У плануванні продуктивності праці використовують абсолютні показники, які характеризують рівень продуктивності праці, і відносні показники, які характеризують динаміку її зростання.

Розраховуючи рівень продуктивності праці, використовують прямий і обернений методи (рис. 8.4).

Прямий метод показує кількість продукції (обсяг робіт, послуг), яка виробляється за одиницю часу (виробіток):

            (8.1)

де ОВ — обсяг виробництва продукції (надання послуг); З — затрати праці на виробництво цього обсягу.

Показник «виробіток продукції» застосовують під час аналізу та планування продуктивності праці на підприємстві в цілому й за його підрозділами (цехами, дільницями тощо).

Залежно від особливостей діяльності підприємства (підрозділів), мети розрахунків використовують різні показники обсягу продукції (послуг) і обсягу трудовитрат (рис. 8.5).

Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємстві (у підрозділах), що випускають однорідну продукцію.

Вартісні показники виробітку щодо нормативно-чистої валової (товарної) продукції можуть застосовуватися для вимірювання рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію й надають різноманітні послуги.

Трудові показники виробітку (обсяг продукції вимірюють у нормо-годинах, нормо-гривнях) використовують на підприєм-
ствах, де є добра нормативна база. Переважно їх застосовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та на дільницях, де є значні обсяги незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних одиницях.

Динаміку рівня продуктивності праці вимірюють індексом Іпп:

            (8.2)

де Вб і Вп — виробіток у базовому та плановому періодах.

У внутрішньовиробничому плануванні для вимірювання продуктивності праці використовують обернений метод. Продуктивність праці визначається кількістю праці, затраченої на одиницю продукції (роботи) — трудомісткість продукції (Тр), год:

            (8.3)

Точність вимірювання зростає, якщо затрати праці розраховувати за повною трудомісткістю виготовлення продукції (робіт). Повна трудомісткість виробничої програми охоплює виробничу трудомісткість і трудомісткість управління.

Виробничу трудомісткість (Трвир) обчислюють:

            (8.4)

де Тр — відрядна технологічна трудомісткість; Кв.н — коефіцієнт виконання норм; Трпог — погодинна технологічна трудомісткість; ЧІ — фактична чисельність допоміжних робітників, осіб; ЧІІ — фактична чисельність основних робітників, осіб. Повна трудоміст­кість виробничої програми (Тр) дорівнює:

            (8.5)

де ЧІІІ — чисельність апарату управління, осіб.

Передплановим етапом планування продуктивності праці є її аналіз. Для оцінювання рівня продуктивності праці використову­ють показники середньорічний, середньоденний, середньогодин­ний виробіток продукції одним робітником; середньорічний виро­біток продукції на одного працівника; трудомісткість продукції.

Узагальнюючим показником є середньорічний виробіток продукції на одного працівника. Він залежить від виробітку, їх питомої ваги в загальній чисельності, а також кількості відпрацьованих днів і тривалості робочого дня. У процесі передпланового аналізу треба з’ясувати резерви зростання середньорічного виробітку одного працівника промислово-виробничого персоналу.

У перспективному плануванні продуктивності праці використовують метод екстраполяції та метод коригування базового рівня продуктивності праці з урахуванням його зміни під дією техніко-економічних факторів.

Метод екстраполяції має невелику трудомісткість, хоча він і не досить точний, оскільки не враховує позитивні зрушення в продуктивності праці, можливі в плановому періоді.

Метод коригування базової продуктивності праці під дією техніко-економічних факторів більш трудомісткий, але дає точніші результати й застосовується на етапі складання планів. Він передбачає розрахунок планованого скорочення (збільшення) чисельності під впливом кожного техніко-економічного фактора й на цій підставі визначення планованого зростання продуктивно-
сті праці в такій послідовності:

а) розрахунок вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства в плановому періоді (тобто умовна чисель­ність, яка була б потрібна для випуску планового обсягу продукції за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника (Чви)):

            (8.6)

де Чб — чисельність працівників у базовому періоді, осіб; Ко — темп зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;

б) визначення зміни чисельності працівників під впливом різних факторів зростання продуктивності праці і розрахунок загаль­ного зменшення (збільшення) чисельності (Є):

            (8.7)

де Єі — зміна чисельності під впливом і-го фактора, осіб; а — кіль­кість факторів, які впливають на зміну продуктивності праці в плановому періоді;

в) визначення планового приросту продуктивності праці (∆ПП) стосовно до базового (передпланового) періоду:

            (8.8)

Для розрахунку приросту продуктивності праці завдяки окремому фактору (∆ППі) використовують формулу

            (8.9)

Питому вагу кожного фактора в загальному прирості продуктивності праці (∆ППіу) обчислюють за формулою

            (8.10)

г) розрахунок планового рівня продуктивності праці (Вп):

            (8.11)

            (8.12)

            (8.13)

де Чп — планова чисельність працівників, осіб;

д) визначення питомої ваги приросту обсягу виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці (∆ОВ¢):

            (8.14)

де ∆ОВ — темпи приросту обсягу виробництва в плановому періоді, %; ∆Ч — темпи приросту чисельності працівників у плановому періоді, %.

Темп приросту чисельності розраховують так:

            (8.15)

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, природні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.

До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).

З метою планування продуктивності праці ці чинники можна об’єднати в такі групи:

підвищення науково-технологічного рівня виробництва;

удосконалення організації виробництва, праці й управління;

зміна обсягу та структури продукції, що випускається;

інші фактори.

Кількість чинників, які враховують під час планування продук­тивності праці, та їхній зміст залежать від галузевої специфіки підприємства, особливостей здійснюваних заходів. Вплив чинників на продуктивність праці в даному методі планування визначають на підставі розрахунку умовного вивільнення чисельності працівників.

Можливий такий порядок розрахунку вивільнення чисельності.

До першої групи чинників — «Підвищення науково-техноло­гічного рівня виробництва» належать: упровадження нової техніки, прогресивних технологій, механізація й автоматизація виробництва; поліпшення використання сировини; застосування прогресивних матеріалів тощо. Здійснення цих заходів знижує трудо­місткість продукції.

Зміну чисельності працівників під дією будь-якого заходу цієї групи (Єт) визначають за формулою

            (8.16)

де Тро, Тр1 — затрати праці на одиницю продукції в натуральному або вартісному виразі до та після впровадження заходу, що планується, нормо-год; ОВ1 — обсяг продукції в натуральному (або вартісному) вимірі, планований до випуску після реалізації заходу; Ф — корисний фонд робочого часу одного працівника в базовому році (періоді), год; Кв.н — базовий коефіцієнт виконання норм виробітку; Кд — коефіцієнт, який ураховує термін дії заходу в плановому періоді:

 або ,   (8.17)

де М — кількість повних місяців дії заходу в плановому році; М¢ — кількість місяців у плановому періоді.

Економію чисельності завдяки впровадженню нового, більш продуктивного устаткування (Єн) визначають так:

            (8.18)

де Ц — загальна кількість устаткування, од.; Ц1 — кількість діючого устаткування, од.; Ц2 — кількість нового устаткування, од.; П — продуктивність нового устаткування порівняно з діючим, %;
У — питома вага робітників, які обслуговують устаткування,
у чисельності промислово-виробничого персоналу.

Дослідження доводять, що заміна універсальних верстатів автоматами й напівавтоматами забезпечує зростання продуктивності у 3, спеціальними — у 4 й агрегатними верстатами — у 5 разів.

Визначення вивільнення чисельності працівників за рахунок чинників «Удосконалення організації виробництва, праці й управ­ління» треба робити окремо щодо працівників апарату управління й робітників.

Зменшення чисельності апарату управління виробництвом
(за рахунок збільшення цехів, дільниць; поліпшення структури управління тощо) визначають зіставленням чисельності апарату управління до і після впровадження заходу з урахуванням терміну реалізації заходу.

Вивільнення робітників у зв’язку з підвищенням норм обслуговування (Єно) можна розрахувати так:

            (8.19)

де Ц — планова кількість устаткування, на якому планується підвищити норми обслуговування, од.; НОп, НОб — норми обслуговування відповідно в плановому й базовому періодах.

Зменшення чисельності працівників за рахунок поліпшення використання корисного фонду робочого часу (Єф) визначають за формулою

            (8.20)

де Фб, Фп — відповідно базовий та плановий фонди робочого часу одного робітника, год; У — питома вага чисельності робітників у вихідній чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства, частки одиниці.

За групою чинників «Зміна обсягу та структури продукції, що випускається» відносне вивільнення чисельності працівників пов’язано з тим, що чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу, окрім основних виробничих робітників, зростає меншою мірою, ніж обсяг виробництва. Так, скорочення чисельності в плановому періоді у зв’язку зі зростанням обсягу виробництва (Єо) визначають за формулою

            (8.21)

де  — зростання чисельності промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у зв’язку зі збільшенням обсягу виробництва, %; ЧІ — чисельність промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у базовому періоді, осіб.

Відносна економія чисельності основних робітників підприємства у зв’язку зі зрушеннями в складі продукції (Єс)

            (8.22)

де Трбі, Трпі — трудомісткість 1000 грн і-го виду продукції відповідно в базовому та плановому періодах, нормо-год; ОВпі — плановий обсяг продукції і-го виду, грн; Кв.н — плановий коефіцієнт виконання норм виробітку; Ф — плановий корисний фонд робочого часу одного робітника, год.

Зменшення (збільшення) чисельності працівників (Єг) у зв’язку зі зміною питомої ваги купованих напівфабрикатів

            (8.23)

де Гб, Гп — питома вага купованих напівфабрикатів у базовому та плановому періодах відповідно, %.

Чинники, які не можна віднести до розглянутих вище груп, належать до чинників зовнішнього середовища. Розрахунок впливу зовнішніх чинників на чисельність працівників слід здійснювати, ураховуючи зміни трудомісткості або виробітку. Так, вплив природних умов на підприємствах, які переробляють сільськогосподарську продукцію, можна розрахувати так:

            (8.24)

де Трб, Трп — трудомісткість перероблення одиниці продукції в базисних і планових умовах, нормо-год; ОВп — плановий обсяг випуску продукції, од.

За неможливості розрахувати економію чисельності під впливом деяких чинників (наприклад, соціальних) її визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Розраховуючи економію чисельності в плановому періоді, треба брати до уваги перехідну економію, яку буде отримано від заходів, які здійснені в попередній період, але не дали повного розрахункового ефекту.

Результати розрахунків відображають у «Плані продуктивно-
сті праці» (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

ПЛАН ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПЕРІОД