12.4. Планування витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції

На етапах розроблення нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов’язані з цим, визначають як прогнозні величини. При цьому використовують різні методи прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні методи обчислення собівартості продукції, до яких належать методи питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний [30].

Згідно з методом питомих витрат собівартість нової продукції обчислюють як добуток питомої собівартості аналогічного (базового) виробу, який уже освоєний виробництвом, і параметра нового виробу. Цей параметр залежить від типу виробу й найбільшою мірою впливає на собівартість (наприклад, потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів).

За баловим методом кожен параметр нового та базового виробу оцінюють певною кількістю балів (експертним шляхом) його відносного впливу на собівартість виробу. Собівартість базового виробу ділять на суму балів усіх параметрів виробу й у такий спосіб знаходять собівартість одного бала (Сб). Тоді собівартість нового виробу визначають так [3]:

            (12.12)

де n — кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;  — кількість балів по і-му параметру нового виробу.

За допомогою кореляційного методу встановлюють залежність (лінійну, ступеневу) собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, які виведено на основі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів.

Обчислюючи собівартість нового виробу агрегатним методом, спочатку знаходять собівартість окремих частин даного виробу (агрегатів), а потім — їхню суму — собівартість нового виробу з урахуванням витрат на монтаж чи складання. Цей метод визначення собівартості нової продукції використовують для складних виробів.

Складання кошторису витрат
і кошторисної калькуляції

Кошторис витрат на підготовку виробництва складають за економічними елементами. Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами):

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Кошторис витрат на підготовку виробництва, узагальнюючи поелементні витрати, показує їхню ресурсну структуру, що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування й зниження собівартості продукції.

Склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлює підприємство.

Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції.

Закономірності зниження трудомісткості
складних виробів у процесі освоєння виробництва. Зміни собівартості за різних
характеристик кривих освоєння

Здійснення планування процесу освоєння виробництва передбачає вивчення та виявлення характерних особливостей практики початкового етапу виробництва, максимально повне врахування закономірностей руху параметрів цього процесу, визначених на основі аналізу їхньої реальної поведінки.

Загальною економічною закономірністю періоду освоєння випуску нової техніки є наявність підвищених витрат початкового виробництва.

Численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних економістів встановлено, що вироби, які відрізняються абсолютним рів­нем собівартості та трудомісткості, мають однотипну динаміку їх зниження на етапі освоєння. Емпіричним способом було отримано ряд залежностей, які в узагальненому вигляді представляються як теорія «кривих освоєння». Уперше до кривих освоєння звернувся Т. П. Райт [72]. У 1936 р. він описав, як зі зростанням досвіду робітників зменшується вартість праці під час виготовлення корпусів літаків [100]. Відтоді було проведено багато досліджень, які підтвердили описане Райтом співвідношення. Це співвідношення називають по-різному: крива освоєння, крива досвіду, крива навчання, функція прогресу, функція вдосконалення тощо. Зараз експерти погоджуються, що ефект досвіду — це результат дії багатьох факторів, не тільки набуття робітниками пев­них навичок. Це може бути результатом дії і таких факторів, як підбір інструментів і обладнання, дизайну виробу, аналізу виробничих методів та інших зусиль, затрачених ще до запуску виробничого процесу. Важливим фактором є також діяльність керівниц­тва підприємства — поліпшення планування виробничого процесу, удосконалення робочих графіків, підвищення контролю за виробничими процесами тощо. Проте ступінь освоєння виробу залежить насамперед від кількості виготовлених виробів з початку виробництва. Існує певна кореляційна залежність між порядковим номером виробу та його трудомісткістю. Аналогічна залежність існує між номерами виробів і собівартістю. Ця залежність визначається формулами [52]:

            (12.13)

де Трi, Сi — собівартість і трудомісткість i-го виробу з моменту початку випуску виробів; Тр1, С1 — собівартість і трудомісткість першого випущеного виробу (трудомісткість у момент початку освоєння); Ni — номер виробу з початку випуску; b — показник ступеня.

Показник ступеня b характеризує крутизну кривої освоєння. Величина b досить вузько обмежена (0,25 – 0,45) (рис. 12.6).

Для кожного підприємства цей показник розраховують на основі
досвіду освоєння виготовлення виробів, що випускалися раніше.

Під час планування трудомісткості та собівартості нових виробів необхідно брати до уваги значення коефіцієнта освоєння та характер кривої освоєння. Зниження трудомісткості залежить від коефіцієнта освоєння (kос), який показує, у скільки разів зменшується трудомісткість за кожного подвоєння кількості випущених виробів. Наприклад, якщо трудомісткість першого виробу дорівнює 100 нормо-год, то за найбільш характерної кривої освоєння (kос = 0,8) трудомісткість другого виробу дорівню­ватиме 80, четвертого — 64, восьмого — 51,2 нормо-год і т. д. Що менший kос (і відповідно більший показник b), то більших збитків зазнає підприємство на етапі освоєння, оскільки кінцева трудомісткість досягається пізніше, тобто період освоєння збіль­шується. Дослідження показують, що початок серійного вироб­ництва до моменту 80 %-ї готовності спеціального обладнання й оснащення призводить до підвищення витрат, що криві осво­єння є більш пологими тому, що менший кут нахилу відповідає меншим значенням показника ступеня b, і саме їм віддають перевагу. Вихідна трудомісткість у цьому разі (з початку освоєння) є значно меншою завдяки кращій підготовці виробництва, ніж за кривих освоєння, які круто знижуються. Тож правильна організація та планування підготовки й освоєння виробництва ведуть до значної економії, оскільки початкова трудомісткість мало відрізняється від кінцевої.

На кожній кривій освоєння можна відзначити характерні для даного типу виробництва точки переходу від крутої ділянки гіперболи — ця ділянка характеризує період власного освоєння — до пологої її гілки, що відповідає наближенню до встановленого випуску.

У лінійній системі координат для малих значень Ni досить важко визначити ординату — трудомісткість виробу (Трі). Також з наближенням до кінця періоду освоєння криві освоєння можуть бути розташовані досить близько одна біля одної, що майже унеможливлює визначення трудомісткості виробів для різних кривих освоєння.

Зображення кривих освоєння у прямокутних координатах із логарифмічними шкалами усуває цей недолік.

У системі прямокутних координат з логарифмічними шкалами функція зниження трудомісткості є прямою лінією (рис. 12.7), тангенс кута нахилу якої відповідає показнику ступеня b, оскільки log y = log a – b log x [61].

Звідси випливає, що за кожного подвоєння кількості випущених виробів трудомісткість знижуватиметься на певну постійну величину. Цій величині відповідає процент освоєння L. Наприклад,
L = 10 % означає, що за кожного подвоєння кількості випущених виробів трудомісткість знижуватиметься на 0,1 (10 %). У цьому разі йдеться про криву освоєння з 90 %-ю чи 10 %-ю характеристикою. Величину L можна назвати характеристикою кривої освоєння.

Дослідження доводять, що криві освоєння, які є гіперболами вищого порядку, не підпорядковуються тому самому закону на всіх етапах освоєння [51]. Фактично в логарифмічних шкалах лінії освоєння мають злами. Ці злами помітні на рис. 12.8 та означають, що в процесі освоєння змінюється величина показника ступеня b або (що є аналогічним) характеристика кривої освоєння. Злами відповідають точці, в якій відсоток переданого виробництву спеціального оснащення й обладнання, призначених для випуску нового виробу, близький до 80.

Початок серійного виробництва до моменту 80 %-ї готовності спеціального обладнання й оснащення призводить до підвищених витрат, величину яких можна знайти графічно (рис. 12.8). Надлишкові витрати праці на стадії освоєння під час виготовлення продукції пропорційні заштрихованій площі, обмеженій фактичною кривою освоєння, зображеною в логарифмічних шкалах, від початку її точки зламу та прямої, проведеної під кутом нахилу, що відповідає кривій освоєння за 80 %-ї готовності основних засобів. Ця пряма збігається з фактичною лінією кривої освоєння після точки зламу. Вилучення цих надлишкових витрат і приводить до економії, пов’язаної з прискоренням освоєння.

Пояснення: Заштриховані площі пропорційні економії, досягнутій за 80 %-ї готовності технологічного оснащення до моменту початку освоєння; А, В, С — різні типи виробів.

Характер досліджуваних ліній освоєння наочно показує, що більш пологі лінії, кут нахилу яких стосовно осі абсцис невеликий (а менший кут нахилу відповідає меншим значенням показника ступеня b), переважають. Вихідна трудомісткість виробів у цьому разі з початку освоєння виявляється значно меншою завдяки кращій готовності виробництва, ніж за ліній освоєння, які різко знижуються. Отже, правильна організація підготовки й освоєння виробництва приводить до отримання значної економії.

Теорію кривих освоєння досить широко використовують під час:

планування кількості робочої сили та складання виробничих графіків;

здійснення закупівель і постачання;

визначення ціни на нову продукцію;

планування бюджету, закупівель, матеріальних запасів виробництва [77].

Знаючи перспективи зміни обсягу виробництва продукції під час освоєння випуску, працівникам планового відділу буде легше прийняти правильне рішення про необхідну кількість робітників. Криві освоєння дають змогу кількісно розрахувати прогнозовані майбутні поліпшення у виробничому процесі.

Здійснення закупівель і матеріального постачання виробниц-
тва часто передбачає укладання угод на постачання надскладних деталей і комплектуючих. Такі комплектуючі можуть бути необхідними, наприклад, для літаків, комп’ютерів, складного вузькоспеціалізованого обладнання тощо. Вартість праці на кожну одиницю такої продукції тим менша, чим більший обсяг замовлення. Тому сторони, які ведуть переговори про постачання, обговорюють спочатку розмір партії поставки, а потім на її основі домовляються про ціну.

Під час встановлення ціни на новий виріб чи послугу тільки на підставі даних про випуск перших одиниць даного виробу існує ризик завищення ціни. Криві освоєння допомагають керівництву підприємства уникнути переоцінки вартості товару. Під час плану­вання витрат, кількості трудових ресурсів, матеріальних потреб виробництва використовують криві освоєння. Так, зі зростанням продуктивності праці та збільшенням обсягу випуску продукції вся діяльність із матеріального постачання виробництва має відображати збільшення та прискорення використання сировини й комплектуючих. Під дією фактора досвіду, норми витрат матеріалів із часом збільшуватимуться. Отже, ігнорування даних кривої освоєння може призвести до значної переоцінки необхідних трудових ресурсів і недооцінки норм використання матеріальних ресурсів.

Криві досвіду мають стратегічне значення при виході підприємства на ринок, особливо коли підприємство прагне швидко завоювати певну частку ринку. Збільшення частки ринку створює додатковий обсяг випуску, даючи можливість підприємству швид­ко опускатися вниз по кривій освоєння, зменшуючи собівартість одиниці продукції та процесі цього, здобуваючи додаткові конкурентні переваги.

Зниження собівартості, розрахованої у вигляді суми змінних і умовно-постійних витрат залежно від часу, що минув з початку освоєння, показано на рис. 12.9.

У дослідному виробництві зниження собівартості виробу (Sдосл (t)) відбувається значною мірою завдяки збільшенню ступеня оброблення документації та підвищення навичок у персоналу, що викликає зниження трудомісткості [61]:

Sдосл (t) = Vдосл + (C¢досл / Ni),    (12.14)

де Vдосл — змінні витрати у дослідному виробництві; C¢досл — умовно-постійні в часі витрати в дослідному виробництві; Ni — порядковий номер виробу з початку освоєння.

Для серійного виробництва зміну величини собівартості виробу з урахуванням залежності цієї зміни від рівня відпрацювання виробництва виробу, досягнутого в дослідному виробництві, мож­на подати такою залежністю [61]:

Sсер (t) = Vсер + (h Sі досл. (t) × Sсер / Sо досл Ni),          (12.15)

де Sсер, Vсер — відповідно умовно-постійні та змінні витрати в серійному виробництві; h — перерахунковий коефіцієнт, що характеризує конкретне серійне виробництво; Sі досл (t) — собівартість виробу в дослідному виробництві, що відпрацьовується в певний момент; Sо досл — собівартість виробу в початковий період часу t його відпрацювання в дослідному виробництві.

Якщо в останню формулу підставити значення попередньої, то отримаємо досить складний вираз для визначення зміни величини собівартості виробу в серійному виробництві.

Цю залежність можна виразити за допомогою гіперболи за умови припущення приблизної пропорційності кількості випущених виробів і часу:

N @ t.

Sсер (t) = B1 + A1 / t,            (12.16)

де А1, В1 — відповідно коефіцієнти, які залежать від величини умовно-постійних і змінних витрат.

Тоді, коли освоєння принципово нової продукції відбувається на підприємствах серійного типу виробництва без попереднього відпрацювання в дослідному виробництві, має місце нерівність

Sо сер > So досл,       (12.17)

де Sо сер, Sо досл — відповідно значення собівартості того самого виробу в початковий період часу в серійному й дослідному вироб­ництві.

Процес освоєння виробництва можна вважати закінченим, коли трудомісткість чи собівартість стануть відповідати плановим.

На етапах розроблення нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов’язані з цим, визначають як прогнозні величини. При цьому використовують різні методи прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні методи обчислення собівартості продукції, до яких належать методи питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний [30].

Згідно з методом питомих витрат собівартість нової продукції обчислюють як добуток питомої собівартості аналогічного (базового) виробу, який уже освоєний виробництвом, і параметра нового виробу. Цей параметр залежить від типу виробу й найбільшою мірою впливає на собівартість (наприклад, потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів).

За баловим методом кожен параметр нового та базового виробу оцінюють певною кількістю балів (експертним шляхом) його відносного впливу на собівартість виробу. Собівартість базового виробу ділять на суму балів усіх параметрів виробу й у такий спосіб знаходять собівартість одного бала (Сб). Тоді собівартість нового виробу визначають так [3]:

            (12.12)

де n — кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;  — кількість балів по і-му параметру нового виробу.

За допомогою кореляційного методу встановлюють залежність (лінійну, ступеневу) собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, які виведено на основі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів.

Обчислюючи собівартість нового виробу агрегатним методом, спочатку знаходять собівартість окремих частин даного виробу (агрегатів), а потім — їхню суму — собівартість нового виробу з урахуванням витрат на монтаж чи складання. Цей метод визначення собівартості нової продукції використовують для складних виробів.

Складання кошторису витрат
і кошторисної калькуляції

Кошторис витрат на підготовку виробництва складають за економічними елементами. Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами):

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Кошторис витрат на підготовку виробництва, узагальнюючи поелементні витрати, показує їхню ресурсну структуру, що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування й зниження собівартості продукції.

Склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлює підприємство.

Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції.

Закономірності зниження трудомісткості
складних виробів у процесі освоєння виробництва. Зміни собівартості за різних
характеристик кривих освоєння

Здійснення планування процесу освоєння виробництва передбачає вивчення та виявлення характерних особливостей практики початкового етапу виробництва, максимально повне врахування закономірностей руху параметрів цього процесу, визначених на основі аналізу їхньої реальної поведінки.

Загальною економічною закономірністю періоду освоєння випуску нової техніки є наявність підвищених витрат початкового виробництва.

Численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних економістів встановлено, що вироби, які відрізняються абсолютним рів­нем собівартості та трудомісткості, мають однотипну динаміку їх зниження на етапі освоєння. Емпіричним способом було отримано ряд залежностей, які в узагальненому вигляді представляються як теорія «кривих освоєння». Уперше до кривих освоєння звернувся Т. П. Райт [72]. У 1936 р. він описав, як зі зростанням досвіду робітників зменшується вартість праці під час виготовлення корпусів літаків [100]. Відтоді було проведено багато досліджень, які підтвердили описане Райтом співвідношення. Це співвідношення називають по-різному: крива освоєння, крива досвіду, крива навчання, функція прогресу, функція вдосконалення тощо. Зараз експерти погоджуються, що ефект досвіду — це результат дії багатьох факторів, не тільки набуття робітниками пев­них навичок. Це може бути результатом дії і таких факторів, як підбір інструментів і обладнання, дизайну виробу, аналізу виробничих методів та інших зусиль, затрачених ще до запуску виробничого процесу. Важливим фактором є також діяльність керівниц­тва підприємства — поліпшення планування виробничого процесу, удосконалення робочих графіків, підвищення контролю за виробничими процесами тощо. Проте ступінь освоєння виробу залежить насамперед від кількості виготовлених виробів з початку виробництва. Існує певна кореляційна залежність між порядковим номером виробу та його трудомісткістю. Аналогічна залежність існує між номерами виробів і собівартістю. Ця залежність визначається формулами [52]:

            (12.13)

де Трi, Сi — собівартість і трудомісткість i-го виробу з моменту початку випуску виробів; Тр1, С1 — собівартість і трудомісткість першого випущеного виробу (трудомісткість у момент початку освоєння); Ni — номер виробу з початку випуску; b — показник ступеня.

Показник ступеня b характеризує крутизну кривої освоєння. Величина b досить вузько обмежена (0,25 – 0,45) (рис. 12.6).

Для кожного підприємства цей показник розраховують на основі
досвіду освоєння виготовлення виробів, що випускалися раніше.

Під час планування трудомісткості та собівартості нових виробів необхідно брати до уваги значення коефіцієнта освоєння та характер кривої освоєння. Зниження трудомісткості залежить від коефіцієнта освоєння (kос), який показує, у скільки разів зменшується трудомісткість за кожного подвоєння кількості випущених виробів. Наприклад, якщо трудомісткість першого виробу дорівнює 100 нормо-год, то за найбільш характерної кривої освоєння (kос = 0,8) трудомісткість другого виробу дорівню­ватиме 80, четвертого — 64, восьмого — 51,2 нормо-год і т. д. Що менший kос (і відповідно більший показник b), то більших збитків зазнає підприємство на етапі освоєння, оскільки кінцева трудомісткість досягається пізніше, тобто період освоєння збіль­шується. Дослідження показують, що початок серійного вироб­ництва до моменту 80 %-ї готовності спеціального обладнання й оснащення призводить до підвищення витрат, що криві осво­єння є більш пологими тому, що менший кут нахилу відповідає меншим значенням показника ступеня b, і саме їм віддають перевагу. Вихідна трудомісткість у цьому разі (з початку освоєння) є значно меншою завдяки кращій підготовці виробництва, ніж за кривих освоєння, які круто знижуються. Тож правильна організація та планування підготовки й освоєння виробництва ведуть до значної економії, оскільки початкова трудомісткість мало відрізняється від кінцевої.

На кожній кривій освоєння можна відзначити характерні для даного типу виробництва точки переходу від крутої ділянки гіперболи — ця ділянка характеризує період власного освоєння — до пологої її гілки, що відповідає наближенню до встановленого випуску.

У лінійній системі координат для малих значень Ni досить важко визначити ординату — трудомісткість виробу (Трі). Також з наближенням до кінця періоду освоєння криві освоєння можуть бути розташовані досить близько одна біля одної, що майже унеможливлює визначення трудомісткості виробів для різних кривих освоєння.

Зображення кривих освоєння у прямокутних координатах із логарифмічними шкалами усуває цей недолік.

У системі прямокутних координат з логарифмічними шкалами функція зниження трудомісткості є прямою лінією (рис. 12.7), тангенс кута нахилу якої відповідає показнику ступеня b, оскільки log y = log a – b log x [61].

Звідси випливає, що за кожного подвоєння кількості випущених виробів трудомісткість знижуватиметься на певну постійну величину. Цій величині відповідає процент освоєння L. Наприклад,
L = 10 % означає, що за кожного подвоєння кількості випущених виробів трудомісткість знижуватиметься на 0,1 (10 %). У цьому разі йдеться про криву освоєння з 90 %-ю чи 10 %-ю характеристикою. Величину L можна назвати характеристикою кривої освоєння.

Дослідження доводять, що криві освоєння, які є гіперболами вищого порядку, не підпорядковуються тому самому закону на всіх етапах освоєння [51]. Фактично в логарифмічних шкалах лінії освоєння мають злами. Ці злами помітні на рис. 12.8 та означають, що в процесі освоєння змінюється величина показника ступеня b або (що є аналогічним) характеристика кривої освоєння. Злами відповідають точці, в якій відсоток переданого виробництву спеціального оснащення й обладнання, призначених для випуску нового виробу, близький до 80.

Початок серійного виробництва до моменту 80 %-ї готовності спеціального обладнання й оснащення призводить до підвищених витрат, величину яких можна знайти графічно (рис. 12.8). Надлишкові витрати праці на стадії освоєння під час виготовлення продукції пропорційні заштрихованій площі, обмеженій фактичною кривою освоєння, зображеною в логарифмічних шкалах, від початку її точки зламу та прямої, проведеної під кутом нахилу, що відповідає кривій освоєння за 80 %-ї готовності основних засобів. Ця пряма збігається з фактичною лінією кривої освоєння після точки зламу. Вилучення цих надлишкових витрат і приводить до економії, пов’язаної з прискоренням освоєння.

Пояснення: Заштриховані площі пропорційні економії, досягнутій за 80 %-ї готовності технологічного оснащення до моменту початку освоєння; А, В, С — різні типи виробів.

Характер досліджуваних ліній освоєння наочно показує, що більш пологі лінії, кут нахилу яких стосовно осі абсцис невеликий (а менший кут нахилу відповідає меншим значенням показника ступеня b), переважають. Вихідна трудомісткість виробів у цьому разі з початку освоєння виявляється значно меншою завдяки кращій готовності виробництва, ніж за ліній освоєння, які різко знижуються. Отже, правильна організація підготовки й освоєння виробництва приводить до отримання значної економії.

Теорію кривих освоєння досить широко використовують під час:

планування кількості робочої сили та складання виробничих графіків;

здійснення закупівель і постачання;

визначення ціни на нову продукцію;

планування бюджету, закупівель, матеріальних запасів виробництва [77].

Знаючи перспективи зміни обсягу виробництва продукції під час освоєння випуску, працівникам планового відділу буде легше прийняти правильне рішення про необхідну кількість робітників. Криві освоєння дають змогу кількісно розрахувати прогнозовані майбутні поліпшення у виробничому процесі.

Здійснення закупівель і матеріального постачання виробниц-
тва часто передбачає укладання угод на постачання надскладних деталей і комплектуючих. Такі комплектуючі можуть бути необхідними, наприклад, для літаків, комп’ютерів, складного вузькоспеціалізованого обладнання тощо. Вартість праці на кожну одиницю такої продукції тим менша, чим більший обсяг замовлення. Тому сторони, які ведуть переговори про постачання, обговорюють спочатку розмір партії поставки, а потім на її основі домовляються про ціну.

Під час встановлення ціни на новий виріб чи послугу тільки на підставі даних про випуск перших одиниць даного виробу існує ризик завищення ціни. Криві освоєння допомагають керівництву підприємства уникнути переоцінки вартості товару. Під час плану­вання витрат, кількості трудових ресурсів, матеріальних потреб виробництва використовують криві освоєння. Так, зі зростанням продуктивності праці та збільшенням обсягу випуску продукції вся діяльність із матеріального постачання виробництва має відображати збільшення та прискорення використання сировини й комплектуючих. Під дією фактора досвіду, норми витрат матеріалів із часом збільшуватимуться. Отже, ігнорування даних кривої освоєння може призвести до значної переоцінки необхідних трудових ресурсів і недооцінки норм використання матеріальних ресурсів.

Криві досвіду мають стратегічне значення при виході підприємства на ринок, особливо коли підприємство прагне швидко завоювати певну частку ринку. Збільшення частки ринку створює додатковий обсяг випуску, даючи можливість підприємству швид­ко опускатися вниз по кривій освоєння, зменшуючи собівартість одиниці продукції та процесі цього, здобуваючи додаткові конкурентні переваги.

Зниження собівартості, розрахованої у вигляді суми змінних і умовно-постійних витрат залежно від часу, що минув з початку освоєння, показано на рис. 12.9.

У дослідному виробництві зниження собівартості виробу (Sдосл (t)) відбувається значною мірою завдяки збільшенню ступеня оброблення документації та підвищення навичок у персоналу, що викликає зниження трудомісткості [61]:

Sдосл (t) = Vдосл + (C¢досл / Ni),    (12.14)

де Vдосл — змінні витрати у дослідному виробництві; C¢досл — умовно-постійні в часі витрати в дослідному виробництві; Ni — порядковий номер виробу з початку освоєння.

Для серійного виробництва зміну величини собівартості виробу з урахуванням залежності цієї зміни від рівня відпрацювання виробництва виробу, досягнутого в дослідному виробництві, мож­на подати такою залежністю [61]:

Sсер (t) = Vсер + (h Sі досл. (t) × Sсер / Sо досл Ni),          (12.15)

де Sсер, Vсер — відповідно умовно-постійні та змінні витрати в серійному виробництві; h — перерахунковий коефіцієнт, що характеризує конкретне серійне виробництво; Sі досл (t) — собівартість виробу в дослідному виробництві, що відпрацьовується в певний момент; Sо досл — собівартість виробу в початковий період часу t його відпрацювання в дослідному виробництві.

Якщо в останню формулу підставити значення попередньої, то отримаємо досить складний вираз для визначення зміни величини собівартості виробу в серійному виробництві.

Цю залежність можна виразити за допомогою гіперболи за умови припущення приблизної пропорційності кількості випущених виробів і часу:

N @ t.

Sсер (t) = B1 + A1 / t,            (12.16)

де А1, В1 — відповідно коефіцієнти, які залежать від величини умовно-постійних і змінних витрат.

Тоді, коли освоєння принципово нової продукції відбувається на підприємствах серійного типу виробництва без попереднього відпрацювання в дослідному виробництві, має місце нерівність

Sо сер > So досл,       (12.17)

де Sо сер, Sо досл — відповідно значення собівартості того самого виробу в початковий період часу в серійному й дослідному вироб­ництві.

Процес освоєння виробництва можна вважати закінченим, коли трудомісткість чи собівартість стануть відповідати плановим.