4.4. Основні інструменти та методи, які використовують банки в управлінні ризиками проектного фінансування

Усю діяльність комерційних банків з управління ризиками в рамках інвестиційного проекту можна поділити на такі блоки:

1) управління ризиками непогашення банківського кредиту на інвестиційній та передінвестиційній фазах, яке ґрунтується на розподілі цих ризиків між банком та спонсорами проекту;

2) управління ризиками, яке застосовується банками у рамках проектного фінансування;

3) управління ризиками проектної діяльності, яке ґрунтується на розподілі ризиків між проектною компанією, з одного боку, та постачальниками інвестиційних товарів та підрядниками, з другого (інвестиційна фаза проектного циклу);

4) управління ризиками проектної діяльності, яке ґрунтується на розподілі ризиків між проектною компанією, з одного боку, та можливими додатковими учасниками проекту, з другого боку, на виробничій фазі проектного циклу (компанією — оператором проекту; покупцем проектного продукту; постачальниками вироб­ничих ресурсів);

5) управління усіма видами проектних ризиків, яке ґрунтуються на використанні методу страхування.

Найважливішим у цій сфері банківської діяльності є визначення методів та засобів управління проектними ризиками. Варто звернути увагу на відмінність понять «метод» та «засіб (інструмент)» управління ризиком. Поняття «метод» має більш широкий зміст, ніж поняття «засіб». У рамках вибраного методу можна використовувати вже конкретні засоби (інструменти) — конкретні організаційні, технічні, фінансові, правові та інші дії та заходи, які здійснюються учасниками проекту, зокрема банком, з метою управління проектними ризиками. Кількість таких конкретних засобів (інструментів), які є в арсеналі комерційного банку, може бути досить великою.

Теорія та практика визначила чотири основні методи управління проектними ризиками, які найчастіше використовують комерційні банки, а саме:

спрощення ризику — відмова банку від даного виду діяль-
ності або така суттєва (радикальна) трансформація діяльності,
після якої даний ризик елімінується;

попередження та контролювання ризику — організація
діяльності таким чином, щоб банк міг максимально впливати на чинники ризику та мав можливість знижувати ймовірність появи несприятливої події; контролювання ризику включає комплекс заходів, спрямованих на обмеження втрат, якщо несприятлива подія все-таки настала;

страхування ризику — метод, який дає можливість знизити втрати, які виникають у процесі діяльності, за рахунок фінансової компенсації зі страхових фондів;

поглинання ризику — спосіб ведення діяльності, за якого втрати у разі матеріалізації ризику переносяться повністю на банк або інших учасників проекту. Такий метод управління ризиком, як правило, використовується, якщо ймовірність ризику невелика або втрати у разі його настання не надто негативно впливають на банк або інших учасників проекту.

У процесі діяльності комерційних банків з управління проектними ризиками може відбуватися зіткнення не з одним, а з багать­ма ризиками, тому щодо одних ризиків застосовується метод поглинання, щодо інших — страхування, щодо третіх — попередження та/або контролювання. Етап вибору методів та засобів управління ризиком має передувати прийняттю рішення про початок реалізації проекту. Запізнення у виборі може призвести до серйозних несприятливих наслідків як для банку, так і для всіх учасників проекту. Тому вибір банком оптимального набору методів та засобів управління ризиком, як правило, вимагає серйозних і напружених переговорів між усіма учасниками проекту.

Що стосується конкретних засобів (інструментів), наприклад, у рамках другого та третього зі згаданих вище методів, то їх досить багато, а до кожного з ризиків може застосовуватися одночасно кілька інструментів. Зокрема, у рамках методу страхування може використовуватися спільне (взаємне) страхування, перестрахування, самострахування та ін. У рамках попередження та контролю за ризиками передбачається розроблення планів та про­грам превентивних заходів, а також ситуаційного плану.

Крім того, попередження та контролювання ризиків передбачає конкретні організаційно-технічні заходи на основі визначених раніше планів та програм. У цьому напрямі здійснюються такі заходи:

моніторинг ризиків;

прогнозування ризиків;

інформування керівництва про можливість настання несприятливих подій та визначення рекомендацій у зв’язку з цим;

спеціальні організаційно-технічні заходи у рамках програм попередження та контролювання ризиків (навчання персоналу; закупка спеціального обладнання для ліквідації наслідків катастроф та аварій; впровадження систем електронного контролю за функціонуванням машин та обладнання та ін.).

Дієвість попередження та контролювання більшості ризиків очевидна. Однак є ризики, які неможливо попередити або зменшити (вони перебувають поза зоною впливу банку або інших учасників проектної діяльності), та ризики, щодо яких превентив­ні заходи можуть бути недоцільними через високі витрати. У зв’язку з цим застосовується метод фінансування ризику, який передбачає виділення учасникам діяльності коштів для самострахування, взаємного страхування та страхування за допомогою професіонального страховика з метою захисту своїх майнових інтересів у разі настання певних подій.

Широко у проектній діяльності використовується і такий метод управління ризиком, як поглинання. Передумовою для його використання у діяльності банків є досить широке коло її учасників. Для практичного використання цього методу можуть бути потрібними додаткові заходи. По-перше, рівномірний розподіл ризиків між учасниками проекту, оскільки поглинання всього ризику одним або кількома учасниками може привести до їх банкрутства. По-друге, залучення додаткових учасників, щоб пом’як­шити можливі наслідки реалізації ризику. Такі додаткові учасники можуть виконувати роль співфінансистів проекту (наприклад, у рамках банківського синдикату), а також різного роду гарантів (прямих та непрямих).

У процесі управління ризиками проектного фінансування банки можуть використовувати різноманітні інструменти та методи, а саме:

юридичні гарантії;

гарантії (банківські);

резервні фонди;

застави, депозити на спеціальних рахунках;

непрямі гарантії (у формі довгострокових контрактів);

утримання частини платежів за контрактом;

поручництво;

контракти з фіксованою ціною;

резервні кредити (кредити підтримки);

вексельні інструменти;

форфетування;

резервні акредитиви;

безвідзивні документарні акредитиви;

умови платежів за контрактом;

банківські рахунки з особливим режимом;

зобов’язання засновників або спонсорів проекту за додатковими внескам у капітал проектної компанії;

страхування;

розподіл ризиків між учасниками проекту;

заходи щодо запобігання і контролювання ризиків;

заходи щодо зниження ризику учасників проекту;

аналіз ризиків проекту на передінвестиційній фазі;

хеджування;

оптимізація структури портфеля інвестиційних проектів.

Характеристику цих інструментів подано у додатку 9.

Серед усіх інструментів найважливішими є гарантії, характеристику яких подано у табл. 4.6.

На противагу гарантіям як одного з інструментів захисту інтересів кредитора банки можуть використовувати і різноманітні схеми страхування, причому відповідні страхові угоди можуть укладати як кредитор, так і проектна компанія. У процесі проектного фінансування найчастіше використовують такі види страхування:

страхування відповідальності позичальника за непогашення боргу;

страхування від перебоїв у виробництві;

страхування втрати прибутку;

страхування на випадок невиконання договорів поставки (сировини та інших ресурсів);

страхування на випадок несплати поставленого проектного продукту;

страхування інвестицій від політичних ризиків;

страхування експортних кредитів тощо.

Як показує зарубіжний досвід, банк, що бере участь у проектному фінансуванні, ретельно стежить за тим, щоб усі учасники проектної діяльності певним чином застрахували у професійних компаній-страховиків свої проектні ризики та надали банку відповідні страхові поліси й договори страхування. За деякими договорами бенефіціаром є сам страховик, а за іншими — інший учасник проектної діяльності. Нерідко у ролі такого бенефіціара може виступати сам банк-кредитор. Як правило, це трапляється у тому разі, коли спонсори проекту не можуть забезпечити у повному обсязі необхідні банку гарантії. Тоді банк бере безпосередню участь у підготовці відповідного договору страхування та здійснює жорсткий постійний контроль за виконанням учасниками проекту всіх умов договору.

Основні види банківських гарантій, що

Таблиця 4.6

використовуються у рамках проектного фінансування

Дослідивши цю проблему, ми дійшли висновку, що на практиці у процесі проектного фінансування потенціал страхування як метод управління проектними ризиками використовується нечасто. Порівняльний аналіз страхування та інших методів управління проектними ризиками показує, що страхуванню надають перевагу лише тоді, коли проектні ризики не можуть бути закритими достат-
ньою мірою активами основних учасників проектної діяльності. Гарантії, резервні фонди, фонди утримання, поруки та інші подібні інструменти управління ризиком по суті ґрунтуються на принципі поглинання ризиків учасниками проекту. Формаль­но банки, які видають гарантії, не належать до основних учасників проекту, тому що гарантії надаються за винагороду та формаль­но ці гарантії стають комерційними, а не внутрішніми. Однак беручи до уваги, що банки виставляють гарантії, як правило, за умови надання учас-
никами проекту відповідного забезпечення (на суму, що перевищує суму гарантії), можна стверджувати, що банківські гарантії де-юре справді є комерційними, а де-факто — внутрішніми, оскіль­ки вони забезпечені врешті активами основних учасників проекту.

На противагу банківським гарантіям, а тим більше іншим інструментам, страхування де-юре і де-факто є комерційним інструментом, оскільки джерелом покриття є не активи учасників проекту, а кошти страхового фонду.

Таким чином, аналіз світового досвіду реалізації та фінансування інвестиційних проектів, а також управління проектними ризиками показує, що в Україні для успішного розвитку проектного фінансування вкрай не вистачає ефективних механізмів і технології управління проектною діяльністю. Їх розвитку перешкоджає низка об’єк­тивних причин, зокрема недосконалість нормативно-правової бази, політична та соціальна нестабільність, відсутність будь-якої державної фінансово-кредитної підтримки у сфері реальних інвестицій.

Разом із тим є і суб’єктивні причини. Навіть та невелика кількість українських підприємств та організацій, які сьогодні вже беруть участь у підготовці, фінансуванні та реалізації інвестиційних проектів, роблять це старими методами, що негативно впливає на якість проектів, підвищує витрати, затягує строки будівництва тощо. Можливо, що у деяких випадках українським учасникам передові методи та технології управління проектами взагалі невідомі, а іноді у процесі підготовки та реалізації проектів здійснюються спроби використання окремих нових інструмен­тів, але при цьому відсутній комплексний системний підхід. Для подолання зазначених бар’єрів, що заважають удосконаленню системи проектного фінансування в Україні, необхідне розроблення теоретичних, методологічних та законодавчих засад такої діяльності з урахуванням світового досвіду та особливостей української економіки, у першу чергу шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату через ефективні важелі державної фінансово-кредитної політики. Однак у будь-якому разі основна роль в організації управління ризиками проектного фінансування має належати комерційним банкам.

Усю діяльність комерційних банків з управління ризиками в рамках інвестиційного проекту можна поділити на такі блоки:

1) управління ризиками непогашення банківського кредиту на інвестиційній та передінвестиційній фазах, яке ґрунтується на розподілі цих ризиків між банком та спонсорами проекту;

2) управління ризиками, яке застосовується банками у рамках проектного фінансування;

3) управління ризиками проектної діяльності, яке ґрунтується на розподілі ризиків між проектною компанією, з одного боку, та постачальниками інвестиційних товарів та підрядниками, з другого (інвестиційна фаза проектного циклу);

4) управління ризиками проектної діяльності, яке ґрунтується на розподілі ризиків між проектною компанією, з одного боку, та можливими додатковими учасниками проекту, з другого боку, на виробничій фазі проектного циклу (компанією — оператором проекту; покупцем проектного продукту; постачальниками вироб­ничих ресурсів);

5) управління усіма видами проектних ризиків, яке ґрунтуються на використанні методу страхування.

Найважливішим у цій сфері банківської діяльності є визначення методів та засобів управління проектними ризиками. Варто звернути увагу на відмінність понять «метод» та «засіб (інструмент)» управління ризиком. Поняття «метод» має більш широкий зміст, ніж поняття «засіб». У рамках вибраного методу можна використовувати вже конкретні засоби (інструменти) — конкретні організаційні, технічні, фінансові, правові та інші дії та заходи, які здійснюються учасниками проекту, зокрема банком, з метою управління проектними ризиками. Кількість таких конкретних засобів (інструментів), які є в арсеналі комерційного банку, може бути досить великою.

Теорія та практика визначила чотири основні методи управління проектними ризиками, які найчастіше використовують комерційні банки, а саме:

спрощення ризику — відмова банку від даного виду діяль-
ності або така суттєва (радикальна) трансформація діяльності,
після якої даний ризик елімінується;

попередження та контролювання ризику — організація
діяльності таким чином, щоб банк міг максимально впливати на чинники ризику та мав можливість знижувати ймовірність появи несприятливої події; контролювання ризику включає комплекс заходів, спрямованих на обмеження втрат, якщо несприятлива подія все-таки настала;

страхування ризику — метод, який дає можливість знизити втрати, які виникають у процесі діяльності, за рахунок фінансової компенсації зі страхових фондів;

поглинання ризику — спосіб ведення діяльності, за якого втрати у разі матеріалізації ризику переносяться повністю на банк або інших учасників проекту. Такий метод управління ризиком, як правило, використовується, якщо ймовірність ризику невелика або втрати у разі його настання не надто негативно впливають на банк або інших учасників проекту.

У процесі діяльності комерційних банків з управління проектними ризиками може відбуватися зіткнення не з одним, а з багать­ма ризиками, тому щодо одних ризиків застосовується метод поглинання, щодо інших — страхування, щодо третіх — попередження та/або контролювання. Етап вибору методів та засобів управління ризиком має передувати прийняттю рішення про початок реалізації проекту. Запізнення у виборі може призвести до серйозних несприятливих наслідків як для банку, так і для всіх учасників проекту. Тому вибір банком оптимального набору методів та засобів управління ризиком, як правило, вимагає серйозних і напружених переговорів між усіма учасниками проекту.

Що стосується конкретних засобів (інструментів), наприклад, у рамках другого та третього зі згаданих вище методів, то їх досить багато, а до кожного з ризиків може застосовуватися одночасно кілька інструментів. Зокрема, у рамках методу страхування може використовуватися спільне (взаємне) страхування, перестрахування, самострахування та ін. У рамках попередження та контролю за ризиками передбачається розроблення планів та про­грам превентивних заходів, а також ситуаційного плану.

Крім того, попередження та контролювання ризиків передбачає конкретні організаційно-технічні заходи на основі визначених раніше планів та програм. У цьому напрямі здійснюються такі заходи:

моніторинг ризиків;

прогнозування ризиків;

інформування керівництва про можливість настання несприятливих подій та визначення рекомендацій у зв’язку з цим;

спеціальні організаційно-технічні заходи у рамках програм попередження та контролювання ризиків (навчання персоналу; закупка спеціального обладнання для ліквідації наслідків катастроф та аварій; впровадження систем електронного контролю за функціонуванням машин та обладнання та ін.).

Дієвість попередження та контролювання більшості ризиків очевидна. Однак є ризики, які неможливо попередити або зменшити (вони перебувають поза зоною впливу банку або інших учасників проектної діяльності), та ризики, щодо яких превентив­ні заходи можуть бути недоцільними через високі витрати. У зв’язку з цим застосовується метод фінансування ризику, який передбачає виділення учасникам діяльності коштів для самострахування, взаємного страхування та страхування за допомогою професіонального страховика з метою захисту своїх майнових інтересів у разі настання певних подій.

Широко у проектній діяльності використовується і такий метод управління ризиком, як поглинання. Передумовою для його використання у діяльності банків є досить широке коло її учасників. Для практичного використання цього методу можуть бути потрібними додаткові заходи. По-перше, рівномірний розподіл ризиків між учасниками проекту, оскільки поглинання всього ризику одним або кількома учасниками може привести до їх банкрутства. По-друге, залучення додаткових учасників, щоб пом’як­шити можливі наслідки реалізації ризику. Такі додаткові учасники можуть виконувати роль співфінансистів проекту (наприклад, у рамках банківського синдикату), а також різного роду гарантів (прямих та непрямих).

У процесі управління ризиками проектного фінансування банки можуть використовувати різноманітні інструменти та методи, а саме:

юридичні гарантії;

гарантії (банківські);

резервні фонди;

застави, депозити на спеціальних рахунках;

непрямі гарантії (у формі довгострокових контрактів);

утримання частини платежів за контрактом;

поручництво;

контракти з фіксованою ціною;

резервні кредити (кредити підтримки);

вексельні інструменти;

форфетування;

резервні акредитиви;

безвідзивні документарні акредитиви;

умови платежів за контрактом;

банківські рахунки з особливим режимом;

зобов’язання засновників або спонсорів проекту за додатковими внескам у капітал проектної компанії;

страхування;

розподіл ризиків між учасниками проекту;

заходи щодо запобігання і контролювання ризиків;

заходи щодо зниження ризику учасників проекту;

аналіз ризиків проекту на передінвестиційній фазі;

хеджування;

оптимізація структури портфеля інвестиційних проектів.

Характеристику цих інструментів подано у додатку 9.

Серед усіх інструментів найважливішими є гарантії, характеристику яких подано у табл. 4.6.

На противагу гарантіям як одного з інструментів захисту інтересів кредитора банки можуть використовувати і різноманітні схеми страхування, причому відповідні страхові угоди можуть укладати як кредитор, так і проектна компанія. У процесі проектного фінансування найчастіше використовують такі види страхування:

страхування відповідальності позичальника за непогашення боргу;

страхування від перебоїв у виробництві;

страхування втрати прибутку;

страхування на випадок невиконання договорів поставки (сировини та інших ресурсів);

страхування на випадок несплати поставленого проектного продукту;

страхування інвестицій від політичних ризиків;

страхування експортних кредитів тощо.

Як показує зарубіжний досвід, банк, що бере участь у проектному фінансуванні, ретельно стежить за тим, щоб усі учасники проектної діяльності певним чином застрахували у професійних компаній-страховиків свої проектні ризики та надали банку відповідні страхові поліси й договори страхування. За деякими договорами бенефіціаром є сам страховик, а за іншими — інший учасник проектної діяльності. Нерідко у ролі такого бенефіціара може виступати сам банк-кредитор. Як правило, це трапляється у тому разі, коли спонсори проекту не можуть забезпечити у повному обсязі необхідні банку гарантії. Тоді банк бере безпосередню участь у підготовці відповідного договору страхування та здійснює жорсткий постійний контроль за виконанням учасниками проекту всіх умов договору.

Основні види банківських гарантій, що

Таблиця 4.6

використовуються у рамках проектного фінансування

Дослідивши цю проблему, ми дійшли висновку, що на практиці у процесі проектного фінансування потенціал страхування як метод управління проектними ризиками використовується нечасто. Порівняльний аналіз страхування та інших методів управління проектними ризиками показує, що страхуванню надають перевагу лише тоді, коли проектні ризики не можуть бути закритими достат-
ньою мірою активами основних учасників проектної діяльності. Гарантії, резервні фонди, фонди утримання, поруки та інші подібні інструменти управління ризиком по суті ґрунтуються на принципі поглинання ризиків учасниками проекту. Формаль­но банки, які видають гарантії, не належать до основних учасників проекту, тому що гарантії надаються за винагороду та формаль­но ці гарантії стають комерційними, а не внутрішніми. Однак беручи до уваги, що банки виставляють гарантії, як правило, за умови надання учас-
никами проекту відповідного забезпечення (на суму, що перевищує суму гарантії), можна стверджувати, що банківські гарантії де-юре справді є комерційними, а де-факто — внутрішніми, оскіль­ки вони забезпечені врешті активами основних учасників проекту.

На противагу банківським гарантіям, а тим більше іншим інструментам, страхування де-юре і де-факто є комерційним інструментом, оскільки джерелом покриття є не активи учасників проекту, а кошти страхового фонду.

Таким чином, аналіз світового досвіду реалізації та фінансування інвестиційних проектів, а також управління проектними ризиками показує, що в Україні для успішного розвитку проектного фінансування вкрай не вистачає ефективних механізмів і технології управління проектною діяльністю. Їх розвитку перешкоджає низка об’єк­тивних причин, зокрема недосконалість нормативно-правової бази, політична та соціальна нестабільність, відсутність будь-якої державної фінансово-кредитної підтримки у сфері реальних інвестицій.

Разом із тим є і суб’єктивні причини. Навіть та невелика кількість українських підприємств та організацій, які сьогодні вже беруть участь у підготовці, фінансуванні та реалізації інвестиційних проектів, роблять це старими методами, що негативно впливає на якість проектів, підвищує витрати, затягує строки будівництва тощо. Можливо, що у деяких випадках українським учасникам передові методи та технології управління проектами взагалі невідомі, а іноді у процесі підготовки та реалізації проектів здійснюються спроби використання окремих нових інструмен­тів, але при цьому відсутній комплексний системний підхід. Для подолання зазначених бар’єрів, що заважають удосконаленню системи проектного фінансування в Україні, необхідне розроблення теоретичних, методологічних та законодавчих засад такої діяльності з урахуванням світового досвіду та особливостей української економіки, у першу чергу шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату через ефективні важелі державної фінансово-кредитної політики. Однак у будь-якому разі основна роль в організації управління ризиками проектного фінансування має належати комерційним банкам.