6.2. Характеристика та порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49

Реалізація інвестиційної діяльності на підприємстві характеризується, головним чином, розширеним відтворенням основних фондів, що потребує належного ресурсного забезпечення, тобто формування необхідних інвестиційних ресурсів. Цей процес передбачає відокремлення значної частини сукупного суспільного продукту від особистого та поточного виробничого споживання. Крім того, інвестиційні ресурси, спрямовані на ці цілі, вилучаються з процесу розширеного відтворення на період до введення в дію основних фондів. У майбутньому вони поступово відшкодовуються інвестору у процесі експлуатації об’єктів, випуску та реалізації виробленої продукції.

У зв’язку з цим, специфіка кругообігу основних виробничих фондів припускає особливі джерела їх авансування, форми акумуляції цільових грошових фондів, а також методи контролю за їх використанням з боку конкретних інвесторів, кредиторів та держави.

Виробничі фонди у процесі їх індивідуального кругообігу послідовно переходять з грошової форми (Г) у товарну (Т), потім у виробничу (В) і знову у грошову (Г΄):

(6.1)

де Г — грошова форма вартості; Т — товарна форма вартості; ФОП — фонд оплати праці; ЗВ — засоби виробництва; В — виробництво.

Недотримання цієї умови може спричинити порушення у безперервному процесі виробництва і знизити його ефективність.

До закономірностей, характерних для кругообігу основних виробничих фондів, можна віднести: поступову втрату споживної вартості, перенесення її на готовий продукт; часткове відтворення вартості основних фондів у готовому продукті й нагромадження її у формі амортизаційного фонду (формування грошових джерел, призначених для фінансування процесу відтворення зношеного обладнання); періодичне поновлення основних фондів у натурально-речовій формі та поява відносно тривалого періоду, коли нагромаджувані кошти амортизаційного фонду тимчасово вільні, — тобто створюються умови для відтворення основних фондів за рахунок амортизаційного фонду на розширеній основі.

У кругообігу виробничих фондів інвестиційний цикл починається з грошової форми. В авансуванні нагромаджених коштів або виділенні інвестиційних кредитів для створення основних виробничих фондів полягає сутність першої фази кругообігу основних виробничих фондів. Вихідним пунктом кругообігу фондів виступають грошові кошти як у процесі створення, реконструкції, розширення та технічного переоснащення підприємств, так і в умовах приватизації або викупу майна колективом чи приватною особою. В усіх випадках рух починається з авансованих раніше коштів.

Джерелом розширеного відтворення є нагромадження, тобто частина національного доходу, спрямована на технічний розвиток виробництва, утворення резервів і розширення основних фондів. У натурально-речовій формі нагромадження складається з приросту основних фондів виробничого та невиробничого призначення, матеріальних засобів та резервів. Грошовим джерелом нагромадження є частина національного доходу, що виступає в первинному розподілі у формі чистого прибутку (форми реалізації додаткового продукту, який утворюється у сфері матеріального відтворення): прибутку, податку на додану вартість, чистого прибутку агропромислових господарств та інших нагромаджень підприємств (рис. 6.1).

Необхідно зауважити, що досить часто допускається ототожнення джерел відтворення основних фондів із джерелами фінансування капітальних вкладень, проте їх економічна сутність є різною. Джерела відтворення формуються значно раніше за джерела фінансування капітальних вкладень, виступаючи у формі фонду відшкодування валового національного продукту і нагромаджувальної частини національного доходу, являючи собою первинні доходи суспільства. У процесі їх перерозподілу утворюються вторинні доходи, певна частина яких набирає форми джерел фінансування капітальних вкладень.

Наведена схема порядку формування інвестиційних ресурсів на підприємстві (рис. 6.1) показує лише створення національних інвестиційних ресурсів і не враховує таке джерело, як іноземний капітал. З другого боку, необхідно врахувати, що певна частина національних інвестиційних ресурсів вкладається за кордон, тобто відбувається відплив капіталу з країни.

У зв’язку з цим, формування інвестиційних ресурсів країни можна подати так:

Національні інвестиційні ресурси + Іноземні інвестиційні
ресурси – Відплив капіталу за кордон = Національні інвестиційні
ресурси + Сальдо міжнародного руху капіталу.

Усі інвестиційні ресурси (національні та іноземні) прямо чи опосередковано залучаються підприємством на ринку капіталу, що інвестується.

Схематично процес формування на підприємстві інвестиційних ресурсів через ринок інвестиційного капіталу можна подати таким чином, що національні та іноземні кошти фізичних, юридичних осіб та держави можуть потрапити до підприємства двома шляхами: безпосередньо та через фінансово-кредитну сферу (рис. 6.2).

У першому випадку це може відбуватися шляхом:

купівлі власниками заощаджень цінних паперів підприємств на первинному ринку;

надання державою підприємству дотацій, субсидій, пільгових кредитів, тощо;

внесення національними та іноземними інвесторами коштів у статутний фонд підприємства на умовах участі у капіталі;

об’єднання капіталів підприємств.

Другий, основний, потік заощаджень потрапляє спочатку до посередників і набуває вигляду депозитів комерційних банків, внесків у пенсійні та інвестиційні фонди або у страхові компанії. Посередники, акумулюючи кошти населення та інших економічних суб’єктів, зобов’язані реінвестувати довірені їм заощадження з прибутком до моменту їх повернення власнику, тому вони виходять на інвестиційний ринок як інституційні інвестори та кредитори.

Таким чином, ресурси, залучені підприємством на інвестиційному ринку, додаються до тих, що підприємство має у своєму розпорядженні, і утворюють його сукупні інвестиційні ресурси. Велика тривалість інвестиційного циклу та висока вартість інвестиційних об’єктів вимагають виділення спеціальних матеріальних та нематеріальних ресурсів, економічний оборот яких опосередковується через грошові кошти, у процесі використання яких реалізується значна частка нагромадженого національного доходу та фонду відшкодування, спожитих у процесі відтворення основних фондів з метою нагромадження.

Інвестиційні ресурси можна класифікувати за такими озна-
ками:

За характером власності:

власні;

залучені;

позичкові.

За видами власності:

державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти та кошти позабюджетних фондів, державні позики, пакети акцій та інші основні та оборотні кошти, що належать до державної власності);

інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси комерційних та некомерційних суб’єктів господарювання, громадських об’єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних. Такі інвестиційні ресурси включають власні та залучені кошти підприємств, а також інституційних інвесторів, у тому числі інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо.

За рівнем власності:

а) на рівні держави:

кошти державного, регіонального та місцевих бюджетів,
а також позабюджетних фондів;

залучені кошти державної фінансово-кредитної системи;

позикові кошти у вигляді державних іноземних запозичень (зовнішній борг держави) та державних облігацій, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави);

б) на рівні підприємства:

власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахуван-
ня, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо);

залучені кошти, у тому числі внески та пожертвування, кошти, отримані від продажу акцій, тощо;

позичкові кошти у вигляді державних, банківських та комерційних (лізинг) кредитів;

в) на рівні інвестиційного проекту:

кошти державного та місцевого бюджетів, позабюджетних фондів;

кошти суб’єктів господарювання — вітчизняних підприємств та організацій, колективних інституційних інвесторів;

іноземні інвестиції у різних формах.

Урахувавши всі різновиди інвестиційних ресурсів, ресурси конкретного підприємства можна подати у такому вигляді (табл. 6.3).

Процес формування власних інвестиційних ресурсів (внутрішніх та зовнішніх) тісно пов’язаний з початковим нагромадженням капіталу, або створенням статутного фонду. Статутний капітал — це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. Статутний капітал може включати не тільки грошові кошти, а й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове нагромадження капіталу може здійснюватися як у рамках самого підприємства, так і в масштабах країни в цілому (у процесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд нагромадження, останній, у свою чергу, використовується для формування інвестиційних ресурсів).

Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема це: чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; надходження від продажу окремих фінансових інструментів та інші джерела.

Таблиця 6.3

Інвестиційні ресурси підприємства

Вид інвестиційних ресурсів	Зміст інвестиційних ресурсів підприємства
1. Внутрішні власні ресурси	нерозподілений прибуток амортизаційні відрахування спеціальні фонди, що формуються за рахунок прибутку страхові відшкодування збитків, спричинених втратою майна довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких закінчується у поточному періоді частина основних фондів, що реінвестується шляхом продажу частина зайвих оборотних активів, що іммобілізується в інвестиції
2. Внутрішні позичені ресурси	приріст заборгованості з оплати праці приріст заборгованості в розрахунках з бюджетом та позабюджетними фондами приріст заборгованості в розрахунках зі страхуванням приріст іншої внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства
3. Зовнішні власні ресурси	акціонерний чи пайовий капітал кошти, що виділяються вищими холдинговими та акціонерними компаніями безоплатно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування
4. Зовнішні позичені ресурси	довгострокові кредити банків та інших кредитних структур прямі державні кредити інвестиційний податковий кредит комерційні кредити, що надаються постачальниками машин, обладнання та інших інвестиційних товарів підрядникам кошти, що залучаються шляхом емісії та розміщення облігацій та інших боргових зобов’язань підприємства машини, обладнання та інші реальні види ресурсів, що залучаються на основі лізингу інші джерела формування позичених ресурсів (селенг, факторинг, форфейтинг тощо)

Джерела утворення статутного капіталу залежать від форми власності:

приватна — власний капітал підприємця;

акціонерна — акціонерний капітал;

державна — асигнування з бюджету та централізованих фондів;

колективна (спільна) — внески засновників.

Внески у статутний капітал можуть бути зроблені в будь-якій формі, але вони завжди повинні мати вартісну оцінку. Такі внески можуть бути здійснені у вигляді будинків, споруд, транспортних засобів, предметів праці, цінних паперів, прав на користування природними ресурсами, прав інтелектуальної власності, грошових коштів. Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.

Статутний капітал є невід’ємною складовою практично будь-якого підприємства, разом з тим, він є досить умовною величиною, яка означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів у момент створення товариства, наприклад, надане у натуральній формі у власність підприємствам за рахунок внесків до статут-
ного капіталу чи в оплату акцій оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути як примножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об’єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж сам по собі розмір не може ніяким чином гарантувати права кредиторів на майно підприємства.

Розмір статутного капіталу використовується як основа для розрахунків багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, і, в першу чергу, — автономність бізнесу.

Статутний капітал є основою для початку, а також розвитку господарської діяльності підприємства і виконує функції, наведені у табл. 6.4.

При формуванні статутного капіталу кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби, являють собою початкові інвестиційні ресурси підприємства. На час придбання основних фондів і зарахування їх на баланс підприємства залишкова вартість збігається з їхньою початковою балансовою вартістю. Надалі в міру участі основних фондів у виробничому процесі їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша — виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в амортизаційному фонді. Цей фонд поповнюється за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.

Таблиця 6.4

Функції
статутного капіталу

№ з/п	Функція	Зміст функції
1	Довгострокове фінансування	Використовується на підприємстві протягом тривалого часу
2	Відповідальність та захист прав кредиторів	Сумою власного капіталу визначається відповідальність підприємства перед зовнішніми користувачами, а також захист кредиторів від втрати капіталу
3	Компенсація завданих збитків	Гарантує їх погашення
4	Кредитоспроможність	Вартість власного капіталу є гарантією погашення отриманого кредиту
5	Фінансування ризику	Сума капіталу може використовуватися для проведення ризикованих операцій господарської діяльності та здійснення ризикових інвестицій
6	Незалежність та влада	Розмір власного капіталу визначає власників та їх вплив на господарську діяльність підприємства
7	Розподіл доходів та активів	На підставі внеску власників у капіталі здійснюється розподіл отриманого фінансового результату за звітний період та майна у разі ліквідації підприємства

Для виробництва продукції підприємству поряд із основними фондами потрібні також оборотні кошти. Частина оборотних коштів авансується у сферу виробництва і формує оборотні виробничі фонди, інша частина перебуває в обігу і формує фонди обігу. На час введення в експлуатацію підприємство потребує такого обсягу грошових коштів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів (створення запасів) і був би достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції.

Грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Від забезпечення обіговими коштами залежать ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства. Оптимальна по-
треба підприємства в обігових коштах визначається шляхом їх нормування.

Таким чином, з економічного погляду сутність статутного капіталу полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи продажу товарів.

Формування інвестиційних ресурсів на підприємстві тісно пов’язане з фінансовими ресурсами — першоосновою фінансового господарства держави та підприємств.

Загалом, фінансові ресурси являють собою сукупність доходів і надходжень, які перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення. Фінансові ресурси охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного, підприємницького, а також приватного. До складу фінансових ресурсів включають:

фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління:

ресурси державного бюджету;

ресурси місцевих бюджетів;

цільові державні фонди;

фінансові ресурси державних фінансових інституцій (національного банку, державних страхових органів, державних кредит-
них установ);

фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності;

фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення (готівка, заощадження, депозити).

У зв’язку з цим, для залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел підприємство може використовувати цілу низку спеціальних фінансових інструментів.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від
30 листопада 2001 р. № 559 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу в іншого [9].

Фінансові інструменти поділяють на:

фінансові активи, які включають у себе: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

фінансові зобов’язання, які включають фінансові зобов’язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов’язання;

інструменти власного капіталу — прості акції, частки (паї) та інші види власного капіталу;

похідні фінансові інструменти — ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

Велику роль у процесі формування інвестиційних ресурсів на підприємстві відіграють і фінансові зобов’язання — борги (заборгованість) підприємства, які виникають унаслідок придбання товарів та послуг у кредит, або кредити, які підприємство отримує для фінансування інвестиційної діяльності.

Відповідно до П(С)БО 11 «Зобов’язання», зобов’язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої у майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди (рис. 6.3).

Довгострокові зобов’язання — це зобов’язання, які не виникають у процесі нормального операційного циклу та будуть погашені після 12 місяців з дати зарахування на баланс.

Поточні зобов’язання — це короткострокові фінансові зобов’язання, які мають бути погашені протягом поточного операційного циклу підприємства чи протягом року з дати складання бухгалтерського балансу.

Забезпечення — це зобов’язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу.

Непередбачені зобов’язання — це зобов’язання, яке може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

Доходи майбутніх періодів — це доходи, одержані підприємством у звітному періоді, але такі, що відносяться до наступних періодів.

Для визначення зобов’язань повинні бути дотримані дві умови:

оцінка їх може бути достовірно визначена;

існує ймовірність зменшення економічних вигід внаслідок їх погашення.

Рис. 3.4. Класифікація зобов’язань

Доходи майбутніх періодів

В умовах ринкової економіки основними джерелами фінансування інвестиційних проектів, що входять до складу зобов’язань, є комерційний та банківський кредити. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари чи надані послуги, а банківський кредит (позичка) надається банками у вигляді грошових кредитів, що використовуються для розширення виробництва і як джерела платіжних коштів для поточної діяльності.

У цілому, фінансові інструменти, що використовуються підприємством для залучення капіталу, можна поділити на:

основні — ті, що безпосередньо використовуються для залучення капіталу (акції, облігації, векселі, кредитні угоди
тощо);

допоміжні — ті, що можуть використовуватися як застава під час отримання кредиту в комерційному банку, або вони приносять дохід, який можна використати на фінансування інвестиційної діяльності підприємства, або їх можна продати і отримати необхідні інвестиційні ресурси.

Крім того, деякі допоміжні інструменти можуть випускатись і продаватись разом з основними з метою підвищення привабливості останніх для інвесторів. До таких інструментів можна віднести опціони, ф’ючерси, варанти тощо.

Залежно від форми залучення інвестиційного капіталу існують такі методи фінансування інвестиційних проектів, як: бюджетне фінансування; самофінансування; акціонування; кредитне фінансування; фінансування за рахунок безоплатних та благодійних внесків і пожертвувань; змішане фінансування (рис. 6.4).

Більш детально зупинимося на кожному з наведених методів фінансування інвестиційних проектів у наступному розділі під-
ручника.

На початок 2003 р. освоєно інвестицій в основні фонди на суму понад 44,0 млрд грн, або 111,6 % до 2002 р.

, а структура джерел фінансування відтворення основних фондів в Україні у 2003 р. мала такий вигляд (рис. 6.5).

Таким чином, найпривабливішим методом фінансування інвестиційних проектів є сьогодні самофінансування за рахунок власних коштів підприємств та організацій, на які припадає понад 63 % усіх джерел.

Усі інвестиційні ресурси, що формуються на підприємстві для реалізації його інвестиційної діяльності, можуть використовуватися у фінансовій, матеріальній, нематеріальній та трудовій формах.

Фінансові ресурси, зокрема грошові кошти, в інвестиційній діяльності відіграють найбільшу роль. По-перше, вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів та знарядь праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а по-друге, тільки грошові кошти дають можливість інвестору вибирати будь-який об’єкт інвестування. Інвестиційні ресурси у вигляді цінних паперів, які вкладаються в об’єкти інвестування, зокрема в статутний фонд, в Україні майже не використовуються. Інвестиційні ресурси у формі матеріальних, нематеріальних та трудових вкладаються виключно у процес виробництва.