9.5. Зарубіжні підрозділи ТНК: форми, джерела та параметри їх фінансування

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 

Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК ство­рюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.

Головна компанія — холдингова та (або) оперативна компанія. Холдингова компанія — це компанія, що є власницею контрольно­го пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія — компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв’язок з громадськістю.

До підконтрольних підрозділів, пов’язаних з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, належать:

конкретні підприємства — первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність;

філії та відділення — підрозділи компанії, що не є самостійною юридичною особою; не мають фінансової самостійності; перебувають на балансі головної контори і як іноземна юридична особа мало підконтрольні органам регулювання країни перебування;

дочірні акціонерні товариства — юридичні особи, що зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідній діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК.

Вибір тієї чи іншої форми організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов щодо її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається також стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями ТНК.

Фінансування ТНК своїх зарубіжних підрозділів набуває багато форм, які можна класифікувати так:

за інструментами фінансування: нерозподілений прибуток; позики банку; випуск нових акцій;

за джерелами: внутрішні і зовнішні;

за строками: короткострокові і довгострокові;

за валютою: національна й іноземна.

Внутрішні і зовнішні джерела фінансування ТНК також розрізняють за такими параметрами: строк фінансування; валюта фінансування; географічний розподіл; інституційний розподіл.

Ці параметри розглядаються відповідно до виду ринку капіталу, який є джерелом цих коштів:

Внутрішні ринки:

а) короткострокові інструменти:

овердрафти (кредити за поточним рахунком);

банківські короткострокові позики;

середньострокові позики з можливістю дисконтування;

б) довгострокові інструменти:

довгострокове банківське кредитування;

фінансування оренди;

облігації;

акції.

Міжнародні фінансові ринки — на них представлені такі інст­рументи, як позики банку, облігації, акції, депозитарні позики та ін.

Внутрішньофірмове фінансування, тобто фінансування головною компанією своїх структурних підрозділів. При названому фінансуванні різниця між фінансуванням через надання позик і випуски нових акцій відсутня і до даних інструментів належать:

нерозподілений прибуток;

кредити;

дивіденди;

роялті;

управлінські гонорари;

купівля та продаж товарно-матеріальних запасів;

внутрішньофірмові рахунки дебіторів і розрахунки з постачальниками та кредиторами;

інвестиції з використанням акціонерного капіталу.

Із року в рік кожна дочірня компанія має потребу в зовнішніх (відносно її самої) коштах. Ця потреба пов’язана з:

накопиченням компанією внутрішніх коштів (прибутку та амортизаційних відрахувань);

темпами зростання компанії.

Існують структурні підрозділи ТНК, що зростають повільно й отримують прибуток у значних розмірах, можуть накопичувати внутрішні кошти і не мати потреби у зовнішніх. А також існують такі структурні підрозділи ТНК, що зростають швидкими темпами й отримують незначний прибуток, мають значну потребу у зовнішніх коштах.

До факторів, що впливають на вибір джерела фінансування ТНК, відносять такі:

потреба у збереженні чи посиленні адміністративного контролю за дочірньою компанією;

потреба в отриманні від дочірнього підрозділу регулярних і контрактних потоків коштів;

вибір об’єкта фінансування (основний капітал, чиста дебіторська заборгованість тощо);

елементи інших комерційних стратегій, включаючи мінімізацію суми всіх податків, виплачених у світовому масштабі, і розвиток ділового співробітництва з національними та міжнародними фінансовими установами;

очікування змін процентних ставок, обмінних курсів на ринках;

намагання мінімізувати різні ризики (фінансові, валютні і політичні).

Вибір джерела фінансування є проблемою фінансів ТНК.

В усьому світі вважається, що основним джерелом фінансування ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування. У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах (США і Великобританія) саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій.

Форми залучення фінансових коштів тісно пов’язані з розміром фірми. Для невеликих фірм банківські кредити — практично єдиний спосіб отримання зовнішнього фінансування. Залучення коштів через ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями.

Крім того, необхідно пам’ятати, що ТНК намагаються отримати позики у валютах, вартість яких є дещо завищена, і виплачувати позики у валютах, вартість яких занижена, після їх визначення з урахуванням процентних ставок.

Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК ство­рюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.

Головна компанія — холдингова та (або) оперативна компанія. Холдингова компанія — це компанія, що є власницею контрольно­го пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія — компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв’язок з громадськістю.

До підконтрольних підрозділів, пов’язаних з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, належать:

конкретні підприємства — первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність;

філії та відділення — підрозділи компанії, що не є самостійною юридичною особою; не мають фінансової самостійності; перебувають на балансі головної контори і як іноземна юридична особа мало підконтрольні органам регулювання країни перебування;

дочірні акціонерні товариства — юридичні особи, що зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідній діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК.

Вибір тієї чи іншої форми організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов щодо її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається також стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями ТНК.

Фінансування ТНК своїх зарубіжних підрозділів набуває багато форм, які можна класифікувати так:

за інструментами фінансування: нерозподілений прибуток; позики банку; випуск нових акцій;

за джерелами: внутрішні і зовнішні;

за строками: короткострокові і довгострокові;

за валютою: національна й іноземна.

Внутрішні і зовнішні джерела фінансування ТНК також розрізняють за такими параметрами: строк фінансування; валюта фінансування; географічний розподіл; інституційний розподіл.

Ці параметри розглядаються відповідно до виду ринку капіталу, який є джерелом цих коштів:

Внутрішні ринки:

а) короткострокові інструменти:

овердрафти (кредити за поточним рахунком);

банківські короткострокові позики;

середньострокові позики з можливістю дисконтування;

б) довгострокові інструменти:

довгострокове банківське кредитування;

фінансування оренди;

облігації;

акції.

Міжнародні фінансові ринки — на них представлені такі інст­рументи, як позики банку, облігації, акції, депозитарні позики та ін.

Внутрішньофірмове фінансування, тобто фінансування головною компанією своїх структурних підрозділів. При названому фінансуванні різниця між фінансуванням через надання позик і випуски нових акцій відсутня і до даних інструментів належать:

нерозподілений прибуток;

кредити;

дивіденди;

роялті;

управлінські гонорари;

купівля та продаж товарно-матеріальних запасів;

внутрішньофірмові рахунки дебіторів і розрахунки з постачальниками та кредиторами;

інвестиції з використанням акціонерного капіталу.

Із року в рік кожна дочірня компанія має потребу в зовнішніх (відносно її самої) коштах. Ця потреба пов’язана з:

накопиченням компанією внутрішніх коштів (прибутку та амортизаційних відрахувань);

темпами зростання компанії.

Існують структурні підрозділи ТНК, що зростають повільно й отримують прибуток у значних розмірах, можуть накопичувати внутрішні кошти і не мати потреби у зовнішніх. А також існують такі структурні підрозділи ТНК, що зростають швидкими темпами й отримують незначний прибуток, мають значну потребу у зовнішніх коштах.

До факторів, що впливають на вибір джерела фінансування ТНК, відносять такі:

потреба у збереженні чи посиленні адміністративного контролю за дочірньою компанією;

потреба в отриманні від дочірнього підрозділу регулярних і контрактних потоків коштів;

вибір об’єкта фінансування (основний капітал, чиста дебіторська заборгованість тощо);

елементи інших комерційних стратегій, включаючи мінімізацію суми всіх податків, виплачених у світовому масштабі, і розвиток ділового співробітництва з національними та міжнародними фінансовими установами;

очікування змін процентних ставок, обмінних курсів на ринках;

намагання мінімізувати різні ризики (фінансові, валютні і політичні).

Вибір джерела фінансування є проблемою фінансів ТНК.

В усьому світі вважається, що основним джерелом фінансування ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування. У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах (США і Великобританія) саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій.

Форми залучення фінансових коштів тісно пов’язані з розміром фірми. Для невеликих фірм банківські кредити — практично єдиний спосіб отримання зовнішнього фінансування. Залучення коштів через ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями.

Крім того, необхідно пам’ятати, що ТНК намагаються отримати позики у валютах, вартість яких є дещо завищена, і виплачувати позики у валютах, вартість яких занижена, після їх визначення з урахуванням процентних ставок.