8.5. Аналіз розподілу земельних ресурсів

Найскладнішим питанням аналізу розподілу земельних ресурсів є вибір продукції для виробництва як джерела прибутку з урахуванням співвідношення між окремими продуктами. Виділяють п’ять таких співвідношень: 1) конкуренція; 2) взаємовиключення; 3) взаємодоповнення по ресурсах; 4) взаємодоповнення по доходах; 5) комбінації основної і побічної продукції.

Особливу увагу слід приділити вибору між конкуруючими галузями з постійною та змінною продуктивністю. При цьому потрібно врахувати співвідношення між урожайністю і посівними площами культур. Розрізняють три типи співвідношень: урожайність залишається постійною незалежно від зміни розміру земельної площі під конкретною культурою (наприклад, зернові колосові); урожайність знижується в міру збільшення посівної площі культури (наприклад, цукрові буряки); урожайність зростає в міру розширення посівної площі культури.

Для аналізу розподілу земельної площі між окремими культурами застосовують різні методи. Одним із найпростіших є метод порівняння співвідношень продуктивності галузі та продажних цін за продукцію.

Серед конкуруючих культур можуть бути, наприклад, такі пари: ячмінь та пшениця, кукурудза і сорго на зерно, цукрові буряки та картопля, які закуповують на переробку, горох і квасоля на переробку, коноплі та льон тощо. Для відбору пари культур, конкуруючих через обмеженість ресурсів у господарстві, потрібно передбачити величину абсолютного й відносного доходу, які можна отримати від кожної культури у парі. Ці дані необхідні для оцінки вигідності заміни однієї культури іншою для збільшення доходу господарства. При цьому враховують два показники: порівняльну врожайність і порівняльні ціни за продукцію.

Наприклад, реалізаційна ціна 1 ц пшениці вдвічі перевищує ціну 1 ц ячменю. Щоб забезпечити дохід, який дасть 1 ц пшениці, потрібно реалізувати 2 ц ячменю. Отже, співвідношення цін у такому разі становитиме 2 : 1 на користь пшениці.

Співвідношення врожайності двох культур може бути постійним або змінним. Наприклад, якщо врожайність ячменю становить 50 ц/га, а пшениці — 25 ц/га, величина доходу з 1 га буде однаковою по кожній з двох культур, і немає особливого значення, яку культуру обрати для вирощування. Якщо виробничі витрати по цих культурах однакові, то рівними доходи від продажу кожної з двох культур будуть за такої умови:

Отже, коефіцієнт заміни однієї культури іншою за урожайністю дорівнює оберненому співвідношенню цін за продукцію цих культур.

Метод порівняння співвідношень урожайності та цін дає змогу отримати відповіді на такі запитання: 1. Чи буде дохід максимальним, якщо коефіцієнт заміни дорівнює співвідношенню цін? 2. Доцільно розширювати виробництво продукції, відображеної в чисельнику коефіцієнта заміни, при коефіцієнті заміни, що перевищує обернене співвідношення цін? 3. Чи потрібно виробництво продукції, відображеної в знаменнику коефіцієнта заміни скорочувати при коефіцієнті заміни, який нижче від оберненого співвідношення цін?

Дещо складнішими є розрахунки, коли разом зі зміною посівної площі культур змінюються рівні врожайності, а отже, і коефіцієнти заміни. Збільшення обсягів виробництва окремих видів продукції може впливати на зниження цін і відповідно на обернене їх співвідношення. Ці комбінації співвідношень потрібно передбачати при аналізі.

Розглянутий метод можна також застосовувати за порівняно однакових змінних витрат на 1 ц продукції. Проте на практиці за одного й того ж обсягу ресурсів і постійних витрат технологічні та експлуатаційні витрати (змінні витрати) при виробництві двох або кількох конкуруючих культур значно відрізняються. Тому за неоднакових виробничих змінних витрат для різних культур потрібно замість цін використовувати показники чистого доходу. Для цього доцільно підсумувати всі змінні витрати виробництва за кожним видом продукції і на цю суму зменшити відповідні ціни.

Щодо решти співвідношень розподілу земельних угідь, які згадані вище, то вони доповнюють аналіз розподілу конкуруючих культур.

Взаємовиключення співвідношень означає конфлікт між галузями. Такі конфлікти можуть бути економічного або біологічного характеру. Економічний конфлікт спостерігається, коли деякі галузі зменшують величину грошових надходжень або збільшують витрати виробництва і, таким чином, зменшують скорочують дохід від виробництва іншої продукції. Біологічний — зумовлюється хворобами й шкідниками рослин. Помічено, наприклад, що врожайність томатів падає, коли поблизу вирощуються картопля або цукрові буряки тощо.

Взаємодоповнюючі галузі забезпечують більш високі доходи за відповідного рівня постійних витрат. Наприклад, сівозміни, в яких одна або кілька культур впливають на підвищення врожайності, є класичним прикладом такого співвідношення галузей.

Взаємодоповнюючі співвідношення можуть збільшувати доходи шляхом поліпшення використання ресурсів. Найчастіше це має спостерігається тоді, коли дві або кілька галузей обслуговуються одним і тим самим елементом основних засобів виробництва або ресурсом іншого типу, загальні витрати на експлуатацію яких залишаються незмінними.

Збільшення доходів господарства залежить також від раціонального співвідношення виробництва та реалізації супутніх видів продукції галузі — основної та побічної (наприклад, доходи від продажу пресованої соломи і зерна — від зернових культур, волокна й насіння льону або конопель тощо).

Для прийняття важливих рішень щодо розмірів галузей можна використати ще один метод — пряме вирівнювання маржинальних прибутків з розрахунку на виробничу одиницю. Суть цього методу полягає в тому, що він дає змогу розподілити кількість гектарів земельної площі або інших виробничих одиниць так, щоб кожна галузь давала однаковий маржинальний прибуток на останню додаткову виробничу одиницю. Цей метод потребує для аналізу таких самих даних, як і попередній (для вирівнювання співвідношень заміни та обернених співвідношень чистих доходів), однак при цьому основна увага приділяється чистому доходу в розрахунку на виробничу одиницю, а не на одиницю продукції. Методика розподілу ресурсів способом вирівнювання маржинальних прибутків на виробничу одиницю охоплює шість послідовних операцій:

1. Визначення розміру маржинального прибутку за вирахуванням суми змінних витрат для кожної наступної виробничої одиниці, яка додається до кожної галузі при її розширенні.

2. Розрахунок кількісного співвідношення між кількістю виробничих одиниць, які використовуються, і маржинальним прибутком; визначення рівня, починаючи з якого прибуток починає скорочуватись у міру розширення галузі.

3. Розміщення окремих галузей у порядку зростання або зниження прибутку (в розрахунку на виробничу одиницю) щодо початкового розподілу ресурсів.

4. Визначення впливу зменшення розміру маржинального прибутку на зміни прибутковості окремих галузей; встановлення рівня, за якого маржинальний прибуток у двох або більше галузях стає однаковим.

5. Розрахунок, кількості виробничих одиниць, які можна використати в кожній галузі за умови, що рівень маржинального прибутку в них однаковий.

6. Вирішення питання щодо того, як розподілити загальні ресурси господарства (земельні площі або інші виробничі одиниці) згідно із співвідношеннями між прибутком і кількістю виробничих одиниць, встановленими у попередніх п’яти операціях.

Для порівняння величин маржинального прибутку використовують метод прямого порівнювання маржинальних прибутків для прийняття рішень щодо пропорцій між галузями. При цьому слід дотримуватися процедури розрахунків зазначеної вище. Насамперед для кожного продукту визначають маржинальний прибуток на 1 га, для чого обчислюють валову виручку з 1 га ґрунтів, потім від неї віднімається сума всіх змінних витрат у розрахунку на 1 га. Ці показники визначаються з урахуванням їхніх змін, зумовлених додатковим розширенням посівної площі під культурами або іншої виробничої одиниці за максимально можливої кількості варіантів розподілу. При цьому доцільно не приймати в розрахунок постійні витрати, адже за умови аналізу на короткотерміновий плановий період, як правило, істотних змін в основних фондах, грошових вкладеннях або постійних витратах не спостерігається.

Приклад розрахунків маржинального прибутку від виробництва цукрових буряків за умови розширення посівної площі, що спричинило зниження врожайності цієї культури, наведено у табл. 8.4. Такий розрахунок називають агрегативним методом. Він складається з п’яти послідовних операцій:

1) порівняння загальних величин чистого доходу при двох рівнях урожайності на всій земельній площі під культурою після кожного її збільшення (від 30 до 70 га) і визначення різниці між двома рівнями прибутку;

2) визначення величини відносного зменшення прибутку після кожного наступного збільшення площі на 10 га (шляхом віднімання попередньої різниці між двома рівнями прибутку від наступної);

3) визначення середньої величини падіння прибутку в розрахунку на 1 га землі на кожній із наступних додаткових
10-гектарних ділянок площі;

4) розрахунок середнього маржинального прибутку за кожною з таких додаткових ділянок;

5) віднесення цієї середньої величини маржинального прибутку до п’ятого гектара кожної 10-гектарної додаткової ділянки площі культури. Це дає змогу розрахувати приблизну величину маржинального прибутку для кожного гектара, розміщеного в
5-гектарних інтервалах кожної дільниці площі (230, 225, 215, 175 і 100 грн).

Таблиця 8.4

Розрахунки маржинального доходу
від виробництва цукрових буряків

Аналогічні розрахунки виконують за кожною із культур, які вирощують у господарстві, і дані групують в окрему аналітичну таблицю (табл. 8.5).

Таблиця 8.5

Розрахунки маржинального доходу

Механізм методу полягає в тому, що чистий дохід для культури А, який становить початково 250 грн на 1 га, залишається на цьому рівні при збільшенні площі до 5 га, після чого знижується. Для інших культур також характерне скорочення прибутковості у міру збільшення площ їх посіву.

Таблиця 8.6

Розрахунки оптимального складу посівних культур

На обсяг виробництва продуктів трьох культур (В, С, і Д), істотно впливає врожайність, що зумовлює падіння маржинального прибутку. Культура А також відзначається зниженням урожайності, але найдієвішим фактором зменшення прибутковості є зниження її реалізаційної ціни. Культурою В у нашому прикладі є цукрові буряки, врожайність яких значною мірою залежить від ступеня пошкодженості сільськогосподарськими шкідниками, для боротьби з якими застосовують сівозміни з обмеженою інтенсивністю обробітку ґрунту. По культурі С (люцерна на сіно), причиною зниження врожайності може бути нестача постійних виробничих ресурсів. Прикладом культури, щодо якої не спостерігається тенденція зниження урожайності поряд із розширенням посівної площі, є ячмінь. Будь-який із продуктів, який швидко псується, через що ціна на нього знижується, позначений у табл. 8.5, як культура А. Ціни можуть падати також зі збільшенням випуску продукції, навіть якщо її якість залишається постійно.

У наведеному прикладі розподілу земельної площі по культурах у розрахунок не бралося тваринництво, раціональне поєднання якого з рослинництвом може внести в аналіз істотні корективи.

При аналізі структури посівних площ потрібно передбачати не лише економічну ефективність окремих культур, а й інші умови, зокрема вимоги прийнятої у господарстві системи сівозмін, план-замовлення продажу продукції державі, потреби тваринництва в кормах, забезпеченість трудовими та іншими лімітуючими виробничими ресурсами тощо.

Одним із способів узагальнення результатів аналізу структури посівних площ може бути лінійне програмування, за допомогою якого визначають оптимальне співвідношення посівних площ окремих культур з урахуванням наявних ресурсів. Зміст і техніка цього способу, а також застосування його для розв’язання економічних задач у галузі сільського господарства широко висвітлені в спеціальній літературі з цього питання.

Контрольні питання

Методика аналізу структури земельних угідь.

Аналіз заходів щодо поліпшення використання земельного фонду.

Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь.

Методика аналізу рівня інтенсивності господарства.

Аналіз галузевої структури і спеціалізації господарства.

Аналіз рівня продуктивності господарства, його галузей і підрозділів.

Обґрунтування ефективного розподілу земельних ресурсів за галузями господарства.

Найскладнішим питанням аналізу розподілу земельних ресурсів є вибір продукції для виробництва як джерела прибутку з урахуванням співвідношення між окремими продуктами. Виділяють п’ять таких співвідношень: 1) конкуренція; 2) взаємовиключення; 3) взаємодоповнення по ресурсах; 4) взаємодоповнення по доходах; 5) комбінації основної і побічної продукції.

Особливу увагу слід приділити вибору між конкуруючими галузями з постійною та змінною продуктивністю. При цьому потрібно врахувати співвідношення між урожайністю і посівними площами культур. Розрізняють три типи співвідношень: урожайність залишається постійною незалежно від зміни розміру земельної площі під конкретною культурою (наприклад, зернові колосові); урожайність знижується в міру збільшення посівної площі культури (наприклад, цукрові буряки); урожайність зростає в міру розширення посівної площі культури.

Для аналізу розподілу земельної площі між окремими культурами застосовують різні методи. Одним із найпростіших є метод порівняння співвідношень продуктивності галузі та продажних цін за продукцію.

Серед конкуруючих культур можуть бути, наприклад, такі пари: ячмінь та пшениця, кукурудза і сорго на зерно, цукрові буряки та картопля, які закуповують на переробку, горох і квасоля на переробку, коноплі та льон тощо. Для відбору пари культур, конкуруючих через обмеженість ресурсів у господарстві, потрібно передбачити величину абсолютного й відносного доходу, які можна отримати від кожної культури у парі. Ці дані необхідні для оцінки вигідності заміни однієї культури іншою для збільшення доходу господарства. При цьому враховують два показники: порівняльну врожайність і порівняльні ціни за продукцію.

Наприклад, реалізаційна ціна 1 ц пшениці вдвічі перевищує ціну 1 ц ячменю. Щоб забезпечити дохід, який дасть 1 ц пшениці, потрібно реалізувати 2 ц ячменю. Отже, співвідношення цін у такому разі становитиме 2 : 1 на користь пшениці.

Співвідношення врожайності двох культур може бути постійним або змінним. Наприклад, якщо врожайність ячменю становить 50 ц/га, а пшениці — 25 ц/га, величина доходу з 1 га буде однаковою по кожній з двох культур, і немає особливого значення, яку культуру обрати для вирощування. Якщо виробничі витрати по цих культурах однакові, то рівними доходи від продажу кожної з двох культур будуть за такої умови:

Отже, коефіцієнт заміни однієї культури іншою за урожайністю дорівнює оберненому співвідношенню цін за продукцію цих культур.

Метод порівняння співвідношень урожайності та цін дає змогу отримати відповіді на такі запитання: 1. Чи буде дохід максимальним, якщо коефіцієнт заміни дорівнює співвідношенню цін? 2. Доцільно розширювати виробництво продукції, відображеної в чисельнику коефіцієнта заміни, при коефіцієнті заміни, що перевищує обернене співвідношення цін? 3. Чи потрібно виробництво продукції, відображеної в знаменнику коефіцієнта заміни скорочувати при коефіцієнті заміни, який нижче від оберненого співвідношення цін?

Дещо складнішими є розрахунки, коли разом зі зміною посівної площі культур змінюються рівні врожайності, а отже, і коефіцієнти заміни. Збільшення обсягів виробництва окремих видів продукції може впливати на зниження цін і відповідно на обернене їх співвідношення. Ці комбінації співвідношень потрібно передбачати при аналізі.

Розглянутий метод можна також застосовувати за порівняно однакових змінних витрат на 1 ц продукції. Проте на практиці за одного й того ж обсягу ресурсів і постійних витрат технологічні та експлуатаційні витрати (змінні витрати) при виробництві двох або кількох конкуруючих культур значно відрізняються. Тому за неоднакових виробничих змінних витрат для різних культур потрібно замість цін використовувати показники чистого доходу. Для цього доцільно підсумувати всі змінні витрати виробництва за кожним видом продукції і на цю суму зменшити відповідні ціни.

Щодо решти співвідношень розподілу земельних угідь, які згадані вище, то вони доповнюють аналіз розподілу конкуруючих культур.

Взаємовиключення співвідношень означає конфлікт між галузями. Такі конфлікти можуть бути економічного або біологічного характеру. Економічний конфлікт спостерігається, коли деякі галузі зменшують величину грошових надходжень або збільшують витрати виробництва і, таким чином, зменшують скорочують дохід від виробництва іншої продукції. Біологічний — зумовлюється хворобами й шкідниками рослин. Помічено, наприклад, що врожайність томатів падає, коли поблизу вирощуються картопля або цукрові буряки тощо.

Взаємодоповнюючі галузі забезпечують більш високі доходи за відповідного рівня постійних витрат. Наприклад, сівозміни, в яких одна або кілька культур впливають на підвищення врожайності, є класичним прикладом такого співвідношення галузей.

Взаємодоповнюючі співвідношення можуть збільшувати доходи шляхом поліпшення використання ресурсів. Найчастіше це має спостерігається тоді, коли дві або кілька галузей обслуговуються одним і тим самим елементом основних засобів виробництва або ресурсом іншого типу, загальні витрати на експлуатацію яких залишаються незмінними.

Збільшення доходів господарства залежить також від раціонального співвідношення виробництва та реалізації супутніх видів продукції галузі — основної та побічної (наприклад, доходи від продажу пресованої соломи і зерна — від зернових культур, волокна й насіння льону або конопель тощо).

Для прийняття важливих рішень щодо розмірів галузей можна використати ще один метод — пряме вирівнювання маржинальних прибутків з розрахунку на виробничу одиницю. Суть цього методу полягає в тому, що він дає змогу розподілити кількість гектарів земельної площі або інших виробничих одиниць так, щоб кожна галузь давала однаковий маржинальний прибуток на останню додаткову виробничу одиницю. Цей метод потребує для аналізу таких самих даних, як і попередній (для вирівнювання співвідношень заміни та обернених співвідношень чистих доходів), однак при цьому основна увага приділяється чистому доходу в розрахунку на виробничу одиницю, а не на одиницю продукції. Методика розподілу ресурсів способом вирівнювання маржинальних прибутків на виробничу одиницю охоплює шість послідовних операцій:

1. Визначення розміру маржинального прибутку за вирахуванням суми змінних витрат для кожної наступної виробничої одиниці, яка додається до кожної галузі при її розширенні.

2. Розрахунок кількісного співвідношення між кількістю виробничих одиниць, які використовуються, і маржинальним прибутком; визначення рівня, починаючи з якого прибуток починає скорочуватись у міру розширення галузі.

3. Розміщення окремих галузей у порядку зростання або зниження прибутку (в розрахунку на виробничу одиницю) щодо початкового розподілу ресурсів.

4. Визначення впливу зменшення розміру маржинального прибутку на зміни прибутковості окремих галузей; встановлення рівня, за якого маржинальний прибуток у двох або більше галузях стає однаковим.

5. Розрахунок, кількості виробничих одиниць, які можна використати в кожній галузі за умови, що рівень маржинального прибутку в них однаковий.

6. Вирішення питання щодо того, як розподілити загальні ресурси господарства (земельні площі або інші виробничі одиниці) згідно із співвідношеннями між прибутком і кількістю виробничих одиниць, встановленими у попередніх п’яти операціях.

Для порівняння величин маржинального прибутку використовують метод прямого порівнювання маржинальних прибутків для прийняття рішень щодо пропорцій між галузями. При цьому слід дотримуватися процедури розрахунків зазначеної вище. Насамперед для кожного продукту визначають маржинальний прибуток на 1 га, для чого обчислюють валову виручку з 1 га ґрунтів, потім від неї віднімається сума всіх змінних витрат у розрахунку на 1 га. Ці показники визначаються з урахуванням їхніх змін, зумовлених додатковим розширенням посівної площі під культурами або іншої виробничої одиниці за максимально можливої кількості варіантів розподілу. При цьому доцільно не приймати в розрахунок постійні витрати, адже за умови аналізу на короткотерміновий плановий період, як правило, істотних змін в основних фондах, грошових вкладеннях або постійних витратах не спостерігається.

Приклад розрахунків маржинального прибутку від виробництва цукрових буряків за умови розширення посівної площі, що спричинило зниження врожайності цієї культури, наведено у табл. 8.4. Такий розрахунок називають агрегативним методом. Він складається з п’яти послідовних операцій:

1) порівняння загальних величин чистого доходу при двох рівнях урожайності на всій земельній площі під культурою після кожного її збільшення (від 30 до 70 га) і визначення різниці між двома рівнями прибутку;

2) визначення величини відносного зменшення прибутку після кожного наступного збільшення площі на 10 га (шляхом віднімання попередньої різниці між двома рівнями прибутку від наступної);

3) визначення середньої величини падіння прибутку в розрахунку на 1 га землі на кожній із наступних додаткових
10-гектарних ділянок площі;

4) розрахунок середнього маржинального прибутку за кожною з таких додаткових ділянок;

5) віднесення цієї середньої величини маржинального прибутку до п’ятого гектара кожної 10-гектарної додаткової ділянки площі культури. Це дає змогу розрахувати приблизну величину маржинального прибутку для кожного гектара, розміщеного в
5-гектарних інтервалах кожної дільниці площі (230, 225, 215, 175 і 100 грн).

Таблиця 8.4

Розрахунки маржинального доходу
від виробництва цукрових буряків

Аналогічні розрахунки виконують за кожною із культур, які вирощують у господарстві, і дані групують в окрему аналітичну таблицю (табл. 8.5).

Таблиця 8.5

Розрахунки маржинального доходу

Механізм методу полягає в тому, що чистий дохід для культури А, який становить початково 250 грн на 1 га, залишається на цьому рівні при збільшенні площі до 5 га, після чого знижується. Для інших культур також характерне скорочення прибутковості у міру збільшення площ їх посіву.

Таблиця 8.6

Розрахунки оптимального складу посівних культур

На обсяг виробництва продуктів трьох культур (В, С, і Д), істотно впливає врожайність, що зумовлює падіння маржинального прибутку. Культура А також відзначається зниженням урожайності, але найдієвішим фактором зменшення прибутковості є зниження її реалізаційної ціни. Культурою В у нашому прикладі є цукрові буряки, врожайність яких значною мірою залежить від ступеня пошкодженості сільськогосподарськими шкідниками, для боротьби з якими застосовують сівозміни з обмеженою інтенсивністю обробітку ґрунту. По культурі С (люцерна на сіно), причиною зниження врожайності може бути нестача постійних виробничих ресурсів. Прикладом культури, щодо якої не спостерігається тенденція зниження урожайності поряд із розширенням посівної площі, є ячмінь. Будь-який із продуктів, який швидко псується, через що ціна на нього знижується, позначений у табл. 8.5, як культура А. Ціни можуть падати також зі збільшенням випуску продукції, навіть якщо її якість залишається постійно.

У наведеному прикладі розподілу земельної площі по культурах у розрахунок не бралося тваринництво, раціональне поєднання якого з рослинництвом може внести в аналіз істотні корективи.

При аналізі структури посівних площ потрібно передбачати не лише економічну ефективність окремих культур, а й інші умови, зокрема вимоги прийнятої у господарстві системи сівозмін, план-замовлення продажу продукції державі, потреби тваринництва в кормах, забезпеченість трудовими та іншими лімітуючими виробничими ресурсами тощо.

Одним із способів узагальнення результатів аналізу структури посівних площ може бути лінійне програмування, за допомогою якого визначають оптимальне співвідношення посівних площ окремих культур з урахуванням наявних ресурсів. Зміст і техніка цього способу, а також застосування його для розв’язання економічних задач у галузі сільського господарства широко висвітлені в спеціальній літературі з цього питання.

Контрольні питання

Методика аналізу структури земельних угідь.

Аналіз заходів щодо поліпшення використання земельного фонду.

Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь.

Методика аналізу рівня інтенсивності господарства.

Аналіз галузевої структури і спеціалізації господарства.

Аналіз рівня продуктивності господарства, його галузей і підрозділів.

Обґрунтування ефективного розподілу земельних ресурсів за галузями господарства.