10.1. Загальна оцінка використання трудових ресурсів господарства

При раціональному веденні господарства забезпечується ефективне використання трудових та інших виробничих ресурсів, які становлять сукупність речових елементів виробничого процесу, що відрізняються за способом функціонування у виробництві продукції.

З економічного погляду ресурси виробництва поділяють на три групи: знаряддя праці, предмети праці та саму працю. Для виробництва сільськогосподарської продукції використовують землю, засоби механізації (трактори, сільськогосподарські машини, автомобілі), виробничі приміщення і споруди, робочу худобу та інші знаряддя праці. До предметів праці належать: посівний матеріал, добрива, корми тощо. Важливим ресурсом виробництва є робоча сила. Раціональне використання трудових ресурсів у процесі виробництва сприяє збільшенню виробництва продукції та зниженню її собівартості.

Об’єктом аналізу є використання робочої сили та оплата праці. Метою аналізу ефективності використання трудових ресурсів є пошук шляхів збільшення обсягу продукції і зниження собівартості виробництва, що сприяє зростанню прибутку та підвищенню рентабельності господарства.

Ефективність використання трудових ресурсів залежить від удосконалення технології виробництва, впровадження найефективніших засобів виробництва та їх раціонального комбінування. Тому аналіз не має обмежуватися порівнянням фактичних показників з плановими, за минулий рік, у межах одного господарства. Потрібно використовувати технологічну інформацію щодо раціональності та ефективності окремих методів застосування ресурсів у передових господарствах, а також прогресивні нормативи, які визначають можливий рівень використання трудових ресурсів.

Аналіз трудових ресурсів передбачає вивчення забезпеченості ними господарства і рівня їх використання в процесі виробництва.

Оцінювання забезпеченості у межах окремого господарства трудовими ресурсами проводиться шляхом порівняння їх наявності з потребою в категоріях і професіях працівників по підприємству в цілому, по його структурних підрозділах, а також по окремих галузях і дільницях виробництва, абсолютних фактичних показників з плановими або нормативними. При цьому важливо аналізувати не лише показники забезпеченості робочою силою в середньому за рік, а й за періодами (місяцями) найбільшої напруженості в роботі.

При міжгосподарському аналізі або аналізі в динаміці за кілька років забезпеченість трудовими ресурсами вимірюється відносними показниками кількості працівників у розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь, у тому числі на одиницю площі ріллі (на 100 га або на 1 га).

Наявність трудових ресурсів відображується показником чисельності працівників за категоріями: працівники постійні, сезонні і тимчасові, інженерно-технічні працівники (ІТП), службовці, молодший обслуговуючий персонал (МОП), інші працівники, а також за професіями по галузях рослинництва і тваринництва. Використовують також показник середньоспискової чисельності працівників, який визначається як відношення сумарної кількості працівників за списком за кожний календарний день до кількості календарних днів у періоді. Цей показник відображує як відпрацьовані дні, так і невиходи на роботу.

При аналізі забезпеченості господарства трудовими ресурсами і рівня їх використання враховують фондо- та енергоозброєність праці. Чим вищий рівень забезпеченості робочої сили основними засобами виробництва та енергетичними потужностями, тим більші потенційні можливості щодо підвищення продуктивності праці, тим менша кількість праці, яка потрібна для виробництва одного й того ж обсягу продукції.

Загальний показник фондоозброєності праці визначається як вартість основних виробничих засобів у розрахунку на одного працівника. Енергоозброєність відображують сумарною потужністю енергоресурсів у кінських силах на одного середньорічного працівника.

Для вивчення рівня використання трудових ресурсів використовують в показники продуктивності праці. Її зростання розглядають як вважають вирішальну умову збільшення обсягів виробництва продукції. Продуктивність праці — це співвідношення між кількістю виробленої продукції і затратами живої праці. Підвищення продуктивності праці можливе за умови випереджаючого зменшення потрібної для виробництва певної продукції кількості живої праці щодо кількості уречевленої праці. Таким чином досягається економія всієї суми праці, що зумовлює зниження собівартості продукції.

Збільшення обсягу продукції і зниження собівартості її виробництва внаслідок зростання продуктивності праці вважається основним завданням підвищення економічної ефективності виробництва. Це особливо актуально за нових умов господарювання. Від продуктивності праці залежить рівень її оплати, а отже, з’являється матеріальна зацікавленість працівників у збільшенні виробництва продукції.

Отже, аналіз продуктивності праці відіграє важливу роль у пошуку резервів зміцнення економіки господарства і підвищення рівня добробуту його працівників.

У сільському господарстві, на відміну від багатьох галузей промисловості, працівник, як правило, безпосередньо не перетворює сировину на кінцеві продукти. Він виконує необхідні операції, які сприяють виробництву продукції внаслідок дії природних процесів. Тому інтенсифікація праці у цій галузі не завжди супроводжується підвищенням її продуктивності.

У сільському господарстві рівень продуктивності праці залежить від організаційно-технологічних факторів, але головним чином — від природних умов. Тому при аналізі потрібно розглядати підвищення продуктивності праці з виробництва окремого виду продукції як результат раціонального співвідношення збільшення виробництва продукції і зменшення витрат робочого часу на одиницю розміру галузі.

При аналізі оцінюють загальний рівень продуктивності праці, використання запасу робочого часу, виявляють і визначають розмір впливу окремих факторів і шляхи підвищення ефективності використання праці та витрат на її оплату.

Узагальнюючим показником рівня продуктивності праці по господарству в цілому є річний виробіток вартості валової продукції у порівняльних цінах у розрахунку на одного середньорічного працівника. Річний виробіток одного працівника залежить від рівня використання запасу робочого часу, середньої тривалості відпрацьованого людино-дня в годинах і годинної продуктивності праці. Цю залежність можна відобразити у вигляді формули

у = х1 · х2 · х3 · х4,

де у — річний виробіток валової продукції на одного працівника; х1 — річний запас робочих днів одного працівника; х2 — коефіцієнт використання запасу робочого часу; х3 — середня тривалість відпрацьованого людино-дня, год; х4 — виробіток продукції в розрахунку на 1 людино-годину, грн.

Виходячи з цього взаємозв’язку, при аналізі оцінюють загальний рівень продуктивності праці та фактори, які його зумовили, і визначають вплив продуктивності праці на обсяг виробництва продукції (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Показники загального рівня продуктивності
праці в господарстві

За даними табл. 10.1 визначають величину впливу таких факторів:

відхилення показників виробітку продукції на 1 працівника (+; –), тис. грн, порівняно:

з минулим роком — +2,7; з планом — + 1,4 тис. грн.

у тому числі за рахунок зміни, грн:

рівня використання запасу робочого часу

305 (+ 0,021) · 608 · 8,33 = + 363;

305 (+ 0,006) · 7 · 8,29 = + 88,5;

тривалості робочого дня

305 · 1,006 (+ 0,32) · 8,33 = + 817,1;

305 · 1,006 (+ 0,12) · 8,29 = + 304,9;

годинного виробітку одного працівника

305 · 1,006 · 7,12 (+ 0,4) = + 894,8;

305 · 1,006 · 7,12 (+ 0,45) = + 982,1.

Дані таблиці показують, що порівняно з минулим роком і з планом звітного періоду річний виробіток одного працівника збільшився за рахунок позитивного впливу всіх трьох зазначених факторів.

План звітного року з виробітку продукції на одного працівника був перевиконаний на 1,4 тис. грн. Господарство характеризується високим коефіцієнтом використання робочого часу, збільшенням тривалості робочого дня і годинної продуктивності праці.

При аналізі причин зміни рівня використання запасу робочого часу потрібно вивчити показники кількості відпрацьованих людино-днів у розрахунку на одного працівника, тривалість чергових і додаткових відпусток працівників, невиходів на роботу через хворобу, пологових відпусток жінкам, відпусток для виконання державних і громадських доручень, а також з дозволу адміністрації, прогулів без поважних причин. Важливо також проаналізувати участь у виробництві працездатних працівників за місяцями і періодами року.

Причинами зміни тривалості одного робочого дня в годинах можуть бути: наявність простоїв упродовж зміни, понадурочних годин роботи, перерв у роботі тощо.

Однак основну увагу при аналізі слід приділити вивченню найважливішого показника — годинної продуктивності праці, який у середньому по господарству складається із показників продуктивності праці у галузях рослинництва і тваринництва та в окремих виробничих підрозділах.

При раціональному веденні господарства забезпечується ефективне використання трудових та інших виробничих ресурсів, які становлять сукупність речових елементів виробничого процесу, що відрізняються за способом функціонування у виробництві продукції.

З економічного погляду ресурси виробництва поділяють на три групи: знаряддя праці, предмети праці та саму працю. Для виробництва сільськогосподарської продукції використовують землю, засоби механізації (трактори, сільськогосподарські машини, автомобілі), виробничі приміщення і споруди, робочу худобу та інші знаряддя праці. До предметів праці належать: посівний матеріал, добрива, корми тощо. Важливим ресурсом виробництва є робоча сила. Раціональне використання трудових ресурсів у процесі виробництва сприяє збільшенню виробництва продукції та зниженню її собівартості.

Об’єктом аналізу є використання робочої сили та оплата праці. Метою аналізу ефективності використання трудових ресурсів є пошук шляхів збільшення обсягу продукції і зниження собівартості виробництва, що сприяє зростанню прибутку та підвищенню рентабельності господарства.

Ефективність використання трудових ресурсів залежить від удосконалення технології виробництва, впровадження найефективніших засобів виробництва та їх раціонального комбінування. Тому аналіз не має обмежуватися порівнянням фактичних показників з плановими, за минулий рік, у межах одного господарства. Потрібно використовувати технологічну інформацію щодо раціональності та ефективності окремих методів застосування ресурсів у передових господарствах, а також прогресивні нормативи, які визначають можливий рівень використання трудових ресурсів.

Аналіз трудових ресурсів передбачає вивчення забезпеченості ними господарства і рівня їх використання в процесі виробництва.

Оцінювання забезпеченості у межах окремого господарства трудовими ресурсами проводиться шляхом порівняння їх наявності з потребою в категоріях і професіях працівників по підприємству в цілому, по його структурних підрозділах, а також по окремих галузях і дільницях виробництва, абсолютних фактичних показників з плановими або нормативними. При цьому важливо аналізувати не лише показники забезпеченості робочою силою в середньому за рік, а й за періодами (місяцями) найбільшої напруженості в роботі.

При міжгосподарському аналізі або аналізі в динаміці за кілька років забезпеченість трудовими ресурсами вимірюється відносними показниками кількості працівників у розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь, у тому числі на одиницю площі ріллі (на 100 га або на 1 га).

Наявність трудових ресурсів відображується показником чисельності працівників за категоріями: працівники постійні, сезонні і тимчасові, інженерно-технічні працівники (ІТП), службовці, молодший обслуговуючий персонал (МОП), інші працівники, а також за професіями по галузях рослинництва і тваринництва. Використовують також показник середньоспискової чисельності працівників, який визначається як відношення сумарної кількості працівників за списком за кожний календарний день до кількості календарних днів у періоді. Цей показник відображує як відпрацьовані дні, так і невиходи на роботу.

При аналізі забезпеченості господарства трудовими ресурсами і рівня їх використання враховують фондо- та енергоозброєність праці. Чим вищий рівень забезпеченості робочої сили основними засобами виробництва та енергетичними потужностями, тим більші потенційні можливості щодо підвищення продуктивності праці, тим менша кількість праці, яка потрібна для виробництва одного й того ж обсягу продукції.

Загальний показник фондоозброєності праці визначається як вартість основних виробничих засобів у розрахунку на одного працівника. Енергоозброєність відображують сумарною потужністю енергоресурсів у кінських силах на одного середньорічного працівника.

Для вивчення рівня використання трудових ресурсів використовують в показники продуктивності праці. Її зростання розглядають як вважають вирішальну умову збільшення обсягів виробництва продукції. Продуктивність праці — це співвідношення між кількістю виробленої продукції і затратами живої праці. Підвищення продуктивності праці можливе за умови випереджаючого зменшення потрібної для виробництва певної продукції кількості живої праці щодо кількості уречевленої праці. Таким чином досягається економія всієї суми праці, що зумовлює зниження собівартості продукції.

Збільшення обсягу продукції і зниження собівартості її виробництва внаслідок зростання продуктивності праці вважається основним завданням підвищення економічної ефективності виробництва. Це особливо актуально за нових умов господарювання. Від продуктивності праці залежить рівень її оплати, а отже, з’являється матеріальна зацікавленість працівників у збільшенні виробництва продукції.

Отже, аналіз продуктивності праці відіграє важливу роль у пошуку резервів зміцнення економіки господарства і підвищення рівня добробуту його працівників.

У сільському господарстві, на відміну від багатьох галузей промисловості, працівник, як правило, безпосередньо не перетворює сировину на кінцеві продукти. Він виконує необхідні операції, які сприяють виробництву продукції внаслідок дії природних процесів. Тому інтенсифікація праці у цій галузі не завжди супроводжується підвищенням її продуктивності.

У сільському господарстві рівень продуктивності праці залежить від організаційно-технологічних факторів, але головним чином — від природних умов. Тому при аналізі потрібно розглядати підвищення продуктивності праці з виробництва окремого виду продукції як результат раціонального співвідношення збільшення виробництва продукції і зменшення витрат робочого часу на одиницю розміру галузі.

При аналізі оцінюють загальний рівень продуктивності праці, використання запасу робочого часу, виявляють і визначають розмір впливу окремих факторів і шляхи підвищення ефективності використання праці та витрат на її оплату.

Узагальнюючим показником рівня продуктивності праці по господарству в цілому є річний виробіток вартості валової продукції у порівняльних цінах у розрахунку на одного середньорічного працівника. Річний виробіток одного працівника залежить від рівня використання запасу робочого часу, середньої тривалості відпрацьованого людино-дня в годинах і годинної продуктивності праці. Цю залежність можна відобразити у вигляді формули

у = х1 · х2 · х3 · х4,

де у — річний виробіток валової продукції на одного працівника; х1 — річний запас робочих днів одного працівника; х2 — коефіцієнт використання запасу робочого часу; х3 — середня тривалість відпрацьованого людино-дня, год; х4 — виробіток продукції в розрахунку на 1 людино-годину, грн.

Виходячи з цього взаємозв’язку, при аналізі оцінюють загальний рівень продуктивності праці та фактори, які його зумовили, і визначають вплив продуктивності праці на обсяг виробництва продукції (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Показники загального рівня продуктивності
праці в господарстві

За даними табл. 10.1 визначають величину впливу таких факторів:

відхилення показників виробітку продукції на 1 працівника (+; –), тис. грн, порівняно:

з минулим роком — +2,7; з планом — + 1,4 тис. грн.

у тому числі за рахунок зміни, грн:

рівня використання запасу робочого часу

305 (+ 0,021) · 608 · 8,33 = + 363;

305 (+ 0,006) · 7 · 8,29 = + 88,5;

тривалості робочого дня

305 · 1,006 (+ 0,32) · 8,33 = + 817,1;

305 · 1,006 (+ 0,12) · 8,29 = + 304,9;

годинного виробітку одного працівника

305 · 1,006 · 7,12 (+ 0,4) = + 894,8;

305 · 1,006 · 7,12 (+ 0,45) = + 982,1.

Дані таблиці показують, що порівняно з минулим роком і з планом звітного періоду річний виробіток одного працівника збільшився за рахунок позитивного впливу всіх трьох зазначених факторів.

План звітного року з виробітку продукції на одного працівника був перевиконаний на 1,4 тис. грн. Господарство характеризується високим коефіцієнтом використання робочого часу, збільшенням тривалості робочого дня і годинної продуктивності праці.

При аналізі причин зміни рівня використання запасу робочого часу потрібно вивчити показники кількості відпрацьованих людино-днів у розрахунку на одного працівника, тривалість чергових і додаткових відпусток працівників, невиходів на роботу через хворобу, пологових відпусток жінкам, відпусток для виконання державних і громадських доручень, а також з дозволу адміністрації, прогулів без поважних причин. Важливо також проаналізувати участь у виробництві працездатних працівників за місяцями і періодами року.

Причинами зміни тривалості одного робочого дня в годинах можуть бути: наявність простоїв упродовж зміни, понадурочних годин роботи, перерв у роботі тощо.

Однак основну увагу при аналізі слід приділити вивченню найважливішого показника — годинної продуктивності праці, який у середньому по господарству складається із показників продуктивності праці у галузях рослинництва і тваринництва та в окремих виробничих підрозділах.