Розділ 7. Індустріальна технологічна революція реалізувалася. Протиріччя індустріальної цивілізації. Економічні концепції.

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 

Хода індустріалізму останньої третини XIX століття була впевненою і стрімкою. В її орбіту були включені країни традиційної економіки, але включені як колонії, які не мали самостійності як політичної, так і економічної. Таким чином проходить завершення процесу формування світового ринкового господарства. Капітал виступає в цьому процесі в якості основного фактору, який формує систему самоорганізації, самовідтворення, підпорядковуючи і використовуючи всі основні форми господарювання господарських систем, суб'єктів світового господарства. Проходить процес концентрації і централізації капіталу та праці.

«1860-1870 рр. – найвища гранична ступінь розвитку вільної конкуренції. Монополії лише ледве помітні зародки « (В.І. Ленін, т.22, с.90).

Це був час важливий, коли найважливішим політичним запитанням було « «робоче питання». Положення робітничого класу в головних країнах змінилося, але в Європі було важким. Так в 1878-1879 рр. в Манчестері помирало до 44 % дітей до п'ятирічного віку. Виникають і стрімко розвиваються профспілки, політичні партії, з'являється законодавство, яке регулює трудові та соціальні відносини. Це був час силових рішень «робочого питання»: Паризька комуна, Чикагські події, Німеччина. Але вони не зупинили розвиток індустріалізму як в глибину, так і в ширину. Почалися процеси змін впливу окремих держав в системі світового господарства.

«До середини XIX століття, ведучи вільну торгівлю, Англія претендувала на роль «майстерні всього світу», постачаючи фабрикати у всі держави світу, які повинні були постачати їй в обмін сирі матеріали. Але ця монополія вже в останній чверті XIX століття була підірвана, тому що ряд інших держав, огородившись «захисними» митами розвивались в самостійні капіталістичні держави» (т.22, с.228).

Це положення В.І.Леніна потребує відомого коректування. Якщо для Німеччини воно характерне для даного періоду, то в США ще було тільки шарахання від фритредерства до протекціонізму, але величезний природний потенціал дав свої економічні результати в цьому змаганні:

1. Питома вага країн в світовому промисловому виробництві.

 

Англія

1 2

США

1 2

Франція

1 2

Німеччина

1 2

Росія

1 2

Японія

1 2

Індія

1 2

Бельгія

1 2

1820

50 18

10 8

15 20

-

Близько1

-

-

Близько4

1870

32 22

23 8

10 10

13

4

0

-

3

1913

14 15

36 11

6 8

13

6 4

1

1

2

2. Питома вага країн в світовій зовнішній торгівлі.

Ю. Кучинський, «Нарис з історії світового господарства», с.31-32

Приведені дані показують стрімкий розвиток промисловості США та Німеччини, де створений єдиний потік індустріальної і аграрної революції, в меншій мірі це відноситься до Росії. Це історично важливе положення про сполучення двох видів технологічної революції можна проілюструвати на прикладі США. Очевидно, що можливості пристосування нових технологій в сільському господарстві залежать від розміру земельних ділянок, а вони складали в СІЛА – 62,8 га, в Англії – 25,2 га (Ж. Кастро. Географія голоду, с.149).

Частина сільського господарства і промисловості в національному доході США:

 

Сільське господарство

Промисловість

1869-1879

21

14

1889-1894

17

18

1909-1918

18

21

1919-1928

12

22

Ю. Кучинський, «Нарис з історії світового господарства «, с. 103.

Як видно по збільшенню долі промисловості в національному доході вона дістає привілейоване значення після першої світової війни, що принесла перемогу бізнесу США. Доля промисловості і сільського господарства майже не змінилася – 35 % – 34 % відповідно.

Важливим фактором являється відсутність конкуренції як на внутрішньому, так і на панамериканському ринку. Відображення цього являться знаменитий лозунг «Америка для американців». Дуже важливу роль грало особливе географічне положення. Товари треба було поставити або через Тихий, або Атлантичний океан, а це немалі витрати.

На континенті ж Європи розгорнулась жорстока міждержавна конкуренція. В проміжку з 1793-1820 рр. промислове господарство Англії було «величезним, непохитним і без примірним в історії людської раси». Е.Вільямс, Промислова війна Німеччини з Англією, с.13. її спокій був порушений і благополуччя втрачено завдяки Німеччині.

«Її молодь заполонила собою англійські торгові будинки, проклала собі дорогу до відкриття таємниці англійської промисловості, збагатила свою країну, знаннями добутими в Англії...»

В Німеччині з прибутку виплачувалися низькі норми дивідендів, інші направлялись на розвиток.

Загальна течія ввозу Німеччини в Англію мануфактурних товарів склала в
1883 р. 16629987ф.с., а в 1893 р. 21632614ф.с.(Вільямс. С.18).

Особливе місце в індустріалізації займає продаж машин. Англія продала парових машин в 1890 р. на 4442853ф.с.,а на 1896 р. 2786967ф.с, тобто скоротила продаж на 30 %, різних машин відповідно: 11967808ф.с. в 12428148ф.с. або ріст склав трохи більше ніж 3 %, тоді як Німеччина продала машин в 1890 р. – 49,8 млн. дм, а в 1896 – 65,3 млн. дм або продаж зріс на 30 % (Вільямс.С.18)

Остання третина XIX століття – час коли стрімко розвивається транспортна система. Будівництво судноплавних каналів. Конкурентна боротьба веде до техніко-технологічних перетворень судноплавства, залізних доріг, з'являється автомобіль. Паровий двигун, а потім турбіни на суднах зменшили дороги і час перевезень, збільшився об'єм, комфорт подорожей, які ставали видом підприємницької діяльності, залізниці створили умови, які залучали в кругообіг нові природні ресурси, одним з прикладів є дешеве американське зерно як результат розвитку залізничної мережі величезної держави.

Перша залізниця в Німеччині Нюрнберг – Фюрт здана в експлуатацію в 1835 році. Через тридцять років закуповується 245 паровозів з них привезених з Англії 116 піт., Америки – 39 шт., виготовлено в Німеччині 3 шт.. Розвинена залізнична мережа була немало важливим фактором перемоги Німеччини над Францією в 1870 році (Кучинський). Велика Контрибуція, накладена на Францію д_ була одним з великих її інвестиційних джерел. Тільки в 1894 році торговий флот Німеччини збільшився на 71 судно, із них 54 збудовані в Німеччині. В 1885 році приймається закон, який звільняє від ввізного мита матеріали та озброєння морських суден (с.51).

А в господарському житті відбулися суттєві зміни, головною із них був перехід від незалежності до залежності. Це було пов'язане, передусім, з концентрацією і централізацією виробництва. Нові технічні розв'язки вимагали значної концентрації факторів виробництва. Машини впроваджуються і вдосконалюються у всіх галузях і, передусім, в нових як у промисловості, так і в транспорті, зв'язку і, в меншій мірі в сільському господарстві, що потребує великих капіталовкладень, яких не мають як окремі особи, так і окремі сім'ї. Потребується мобілізація приватних накопичень через різного роду фінансові організації – страхові компанії, різного роду фонди і, в першу чергу, через банківську систему. Капіталізація всіх форм і інститутів через акціонування стає відмінністю цього етапу індустріального технологічного суспільства. Це був переворот в праві на власність, важливої риси цього Нового часу. Проходить взаємопроникнення, злиття міцності величезних фірм з величезними банками і створення промислово-фінансових груп. Але це породило нові більш глибокі протиріччя індустріальної цивілізації. Така риса ментальності як жадібність, прагнення до панування, байдужість до долі бідних вималювалася рельєфно.

Конкуренція не пропадає не дивлячись на панування небагатьох. Вона йде і в галузевому і міжгалузевому розрізі, але набуває монополістичний характер. Нова риса – нова організаційна форма підприємницької діяльності – картелювання. В різних країнах воно може виступати в формі синдикатів, трестів, але це злиття діяльності небагатьох гігантів під одним юридичним дахом, об'єднання як на виробничому, збутовому і фінансовому рівні.

Вище було зазначено, що індустріальна технологічна революція мала значні національні відмінності – в Німеччині та СІЛА здійснювали її при обставинах, які значно відрізнялися від Англії.

Англія – «майстерня світу» – нав'язувала своїм союзникам політику вільної торгівлі. Німеччина і США захищали своїх підприємців політикою протекціонізму.

Англія першої половини XIX століття не знала і не мала конкурентів. Для неї характерна організаційна форма – приватний капіталіст. Вона в першій половині XIX століття не знала конкурентів на транспортування товарів, як з материка, так і з далеких країн – морський транспорт Англії був найбільше розвинений та масштабний. Але створення залізниці, яке отримало в світі стрімкий розвиток у другій половині XIX століття і на початку XX, лишило економічних привілеїв англійський капітал.

В конкурентній боротьбі Німеччина, США вимушені були закріпити міцність національного капіталу – через його картелювання.

В картелюванні особливу роль грала акціонерна форма організації промислового виробництва. В Англії домінувало не акціонерне суспільство, а індивідуальний підприємець, пізніше, коли з'явилися акціонерні товариства, вони представляли об'єднання великих капіталістів.

Німеччині не потрібно було проходити шлях Англії. Тут не було такого накопичення індивідуального капіталу, а значить акціонерна форма була єдиним джерелом накопичення та використання грошових ресурсів у інших класів для здійснення індустріалізації, яка вимагала значних початкових критичних сум для інвестицій в Німеччині і, – в інших формах, в США відношення банків і промисловості повинно було з самого початку, відрізнятися від Англії. Якщо на початку ця відмінність витікала з відносно відсталого, капіталістичного розвитку Німеччини, що розпочався пізніше, то, навпаки, в результаті такий зв'язок між промисловим і банківським капіталом став для Німеччини та Америки важливим моментом в розвитку вищих організаційних форм капіталізму (Р. Гільфердінг. Фінансовий капітал, с.394).

Це об'єднання мало і практичну ціль, яка пов'язана з посиленням впливу циклічності розвитку індустріалізму, і передусім, з такою фазою циклу як економічна криза. Циклічність – продукт і сегмент індустріальної цивілізації, її порок, коли ріст йде через руйнацію.

Економічна криза явище багатопланове. Це перерва росту, а це означає падіння капіталоокупності, це попередження про необхідність пошуку шляхів рівноваги між виробництвом і споживанням, шляхів зміни структурних диспропорцій, які з'являються в зв'язку з застосуванням нових техніко-технологічних рішень, це пошук шляхів вирішення соціальних проблем і передусім проблем людського фактора, гармонія взаємодії факторів виробництва, соціальної відповідальності цивільного суспільства, пошуку «порядку з хаосу».

Економічні кризи – продукт індустріалізму, циклічного характеру його розвитку по Н. Кондратьєву. Він аналізує період від початку технологічної революції кінця XVIII по 1920 рік. В цьому історичному відрізку він виділяє 3 цикли, які складаються з підвищеної та пониженої хвилі. Підвищена хвиля першого циклу з кінця 80 – початку 90-х років XVIII століття до періоду 1810 -1817 рр. Понижена хвиля – з 1810 р. по1817 р. до періоду 1844 – 1851 рр. Другий цикл підвищеної хвилі – 1844 – 1855 рр. до 1890 -1896рр. Понижена хвиля з 1870 -1875 рр. до періоду 1890 – 1896 рр. Третій цикл підвищеної хвилі 1891 – 1896 рр. до періоду 1914 – 1920 рр. Імовірна понижена хвиля третього циклу з періоду 1914 – 1920 рр.(Н. Кондратьєв, Великі цикли кон’юнктури, с.36).

Історія показала, що понижена хвиля третього циклу знайшла своє відображення в депресії 1929 – 1934 рр. А це призвело до: величезного падіння виробництва, величезного зростання безробіття, зубожіння робочого класу (як не згадати буддизм: життя – страждання), масового розорення середнього класу, кризи фінансового ринку, руйнування банківської системи, кризи концепцій управління, концепції американської школи інституціоналізму, які намагалися знайти антикризове рішення.

Затвердження нової організаційної форми підприємництва – картелювання покінчило з психологією індивідуума підприємця, характерною рисою якого виступала спекуляція.

«Всякий капіталіст спекулянт... ідеал спекуляції змінюється спекуляцією на ідеалі «стабільних цін», які представляють собою смерть для спекуляції. Нині виявляється, що біржа і торгівля носить спекулятивний характер і підлягає усуненню в ім'я промислової монополії.

Промисловий прибуток з'єднується з торговим, капіталізує в установчий прибуток, який стає в цій формі здобиччю триєдності, втіленого в фінансовому капіталі взагалі, тому що промисловий капітал – це Бог-батько, який в торговому і банківському капіталі рідня Бога-сина, а грошовий капітал – це Дух Святий. їх три, вони єдині в фінансовому капіталі»(Гільфердінг, Фінансовий капітал, с.296).

Індустріальна технологічна революція обумовила нову роль науки. Остання третина ХІХ століття – час науково-технічної революції. Розвиток науки має багатовікову історію. Довгий час цей розвиток йшов по направленню протиставлення природного і штучного. Природне від природи. Вона мати мудрості. Це чітко, як ми бачили раніше, простежується у Аристотеля. Епоха Середньовіччя в умовах господарювання християнства, яке переживало критичні ситуації, виходила з тези, що штучне – гріховне, додавало анафемі все те, що знаходила творча людська думка. Багато наукових істин, народилися в античну епоху були або забуті або заборонені (кулястість Землі і проблеми морських експедицій, практичні висновки астрономії, геометрії, агрикультури та ін.). В найбільш тяжкому становищі опинились гуманітарні науки, в тому числі і економіка, економічний аналіз, зародки науки про організацію виробництва і управління.

Нова наука дитина XVII – XVIII століть, коли з'являється метод експерименту, як вимога народжуваних змін, народжених Реформацією. В до реформаційний період християнство виходило з положень, що людина – вище творіння Всевишнього. Той же Августин Блаженний відмовляв людській волі в свободі творить блага, а людській природі – в досконалості.

Як було розглянуто вище, в епоху Відродження з'являється потяг провести кордон між пізнанням сутності і практичною ремісничо-технічною діяльністю, тобто з'являється ідеал «самооброблення» людини.

Лютер, Кальвін показали, на скільки недосконале «це творіння Всевишнього», воно втілення зла, злості, заздрості, обжерливості, людино-ненависності, тому що він «пошкоджена натура «. А значить, необхідною вимогою для людини являється вимога роботи над собою, самовиховання, само-відродженням. Індустріальна цивілізація, з її раціоналізмом увела людину з цього шляху духовного вдосконалення. Початок цьому – в протестантизмі. Протестантизм бачить шляхи для виправлення «пошкодженої натури « в праці, але праці не конкретної професії, а абстрактної людини, де ремесло, як в Греції і Римі заняття ганебне. Це шлях спасіння. Праця «найнижча» стає у реформаторів угодна Богу. Але протестантизм не заперечує місце духовності в житті людини. Середньовічне ремесло, володіло практичним знанням властивостей різних матеріалів, секретами технологій, навиками створення штучних механізмів з одного боку, і з іншого університетська вченість з її Арістотелівською логікою, яка володіє мистецтвом математичного мислення і навиками уявного експериментування з'єдналась в XVI – XVIII століттях. Третьою силою – діалогом з долею, яка об'єдналася з першими двома.

Так народжується нова наука – експериментальна. Так виникає новий метод в історії гуманітарних наук, розроблений Д. Беконом, Локком, Паскалем. Це метод – спостереження. (Карасьова)

«Експерименталізм представляє собою приклад використання наукою загальнокультурної установки. Соціальна психологія, філософія, етика експерименталізму – це плід соціальних потрясінь XV – XVII ст., що призвели до переконань в нерозумності безпосередньої дійсності до необхідності спочатку знайти цю зниклу з емпіричного світу розумність в царстві Порядку, Гармонії, Краси, Справедливості, Закону, Логосу» (Л.І. Карасьова, «Народження науки нового часу з духу культури», с.25). Це особливо чітко відобразилось на вченні фізіократів.

А «нерозумностей» в епоху XV – XVII ст. було так багато. Яркий приклад тому – тридцятилітня війна в Німеччині.

«В першій половині XVII століття в цей час в наукову свідомість проникли одне за іншим великі відкриття і широкі узагальнення природознавства. Фізика, астрономія, анатомія і фізіологія, механіка протягом небагатьох років змінилась до невпізнання....Відкриття телескопу і мікроскопу розширило горизонт і розгорнуло перед новою людиною такі сподівання майбутнього, які не змальовувались в розумі людей Середньовіччя. Експеримент проникнув у всі області знань, дозволивши в легкій і зручній формі за короткий час вирішувати задачі, які потребували раніше десятиліть... Були створені нові відділи математики, були відкриті нові прийоми і методи математичної думки, за небагато років залишивши позаду себе тяжку та повільну роботу, неухильно прямуючу у тому ж напрямку чотири століття. В житті людства був пережитий в цей час більш великий перелом, ніж той, який 100-150 років раніше виразився в русі гуманізму і реформації» (В.І.Вернадський, «Праця про загальну історію науки», сі81).

Вище було встановлено роль Реформації в розвитку науки і передусім в методі пізнання навколишнього середовища.

Середньовіччя – для пізнання економічних процесів – час схоластичних дискусій, передусім, по проблемі «справедливої ціни» і проценту. Тут чітко заперечуються права на дослідження «штучного «.

Але нова наука з її методологією емпіризму на основі раціоналізму стала і придбанням економічної науки. Вже у меркантилістів на чолі кута ставиться проблема багатства і його джерел. Вони відобразили свій час.

Час коли ринкові відносини вийшли на над регіональний світовий рівень. Коли підприємництво існує практично тільки в торгівлі, але його результати більш вражаючі у зовнішній торгівлі. Освоюються ринки Нового світу, Індія, Австралія, архіпелаг Індійського океану. Але всі ще далекі від наукового методу дослідження економічних процесів.

Оцінивши місце і роль творця нового методу у впізнанні економічних процесів, Г.Штольцман в роботі «Наука про народне господарство. Предмет і метод.» писав: « Великий історичний розвиток людського пізнання зводилося до боротьби двох елементів цього розвитку – емпірії і раціональній обробці емпіричного матеріалу – раціоналізму». « Людина завжди повинна намагатися з'єднати обидва шляхи – роз'єднуючого аналізу і об'єднуючого синтезу... В контур цілого, який став таким чином збагненним, аналізуючи глузд вписує а, потім спостерігаючи і описуючи ці частини він за допомогою індукції та дедукції приходить до збагнення інших, з яких твориться все приватне»(там же с 105).

Методологія емпіризму – невтручання в природній хід речей, методологія експерименталізму – яка допускає втручання з ціллю виділення в ньому розумного, досконалого; практикуючий сучасною наукою експериментальний діалог з природою, веде активне, а не пасивне спостереження (І.Пригожин). Тут її величність «Інтуїція» – індуссько-китайський винахід. Але в індустріальній цивілізації їй немає місця.

Але в гуманітарних науках емпірія знаходиться в постійних змінах. На процеси, які відбуваються тут, здійснюють вплив багато факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Тут, на відміну від природи, процеси змін швидкоплинні. Тому теоретичне узагальнення повинно неминуче відставати. Воно фіксує, узагальнює процеси на рівні приватних емпірій з відомим лагом. Узагальнень, достойних виступить на всі століття і епохи, на всі нації та народи, не може бути за виключенням загальних дефініцій ринку «для того, щоб жити необхідно виробляти».

«Шляхи методологічної досконалості емпірій знайдено, психологія
поставила перед нею в якості необхідної цілі, пошук дійсно вирішальних причин
всіх подій в житті людства і вона знаходиться на вірному шляху» – робить висновок
Г.Шмоллер свої дослідження методу науки про народне господарство, яке він
розуміє як мікро – і макроекономіку сьогодення.

Це події історії економічної теорії. В природничих же науках (механіці, математиці, фізиці, хімії, біології, науці про людину і т.д.) здійснюється науково-технічний переворот. Разом з тим, використання досягнення науки, як показує історія, практичної діяльності людини могло не реалізуватися тривалий час і тільки в умовах індустріальної технологічної революції відбувається різка зміна реалізації досягнень науки в технічних вирішеннях.

«...Період значних винаходів починається із середини 60-х років XVIII століття, то переважно після 70-х років, у 80-х роках і пізніше, ці технічні винаходи знаходять широке практичне застосування і роблять дійсну промислову революцію...» (Н. Д. Кондратьєв, Великі цикли кон'юнктури, с. 38). Н. Д. Кондратьєв перелічує найбільші технічні винаходи: удосконалення паровоза (1824), винахід турбіни (1824 – 1827), початок видобутку чилійської селітри (1830), побудова першого автомобіля (1831), відкриття індукції (Фарадей, 1832), винахід електромагнітного телеграфу (1832), будівництво парового колісного пароплава (1836), винахід випалювальних печей, що діють генераторним газом (1836) і т.д. (с. 39). Багато зазначених удосконалень техніки і нові технічні винаходи з відповідним запізненням були широко використані промисловістю. Після появи необхідних економічних умов вони призвели до формування нових галузей промисловості (там же).

Кіндратьєв відносить цей період до підвищувальної хвилі другого великого циклу. Підвищувальній хвилі третього великого циклу передують найбільші зміни в області техніки на основі стрімкого прогресу в природознавстві. З'являються динамо машини постійного струму Грама (1870), машини для одержання аміаку (1375), свердлильний верстат (1875), газовий мотор (1876), Томасів метод виробництва сталі (1878), електрична залізниця (1880), трансформатори (1882), електровиплавка (1892). електрозварювання (1881-1889), мотор Дизеля (1893), аероплани (1895) та ін. «Широке застосування пару в половині XIX століття збіглося з початком загального підвищення темпів господарського життя, так широке застосування електрики і хімічних знань збіглося з початком нового періоду підвищення темпу господарського розвитку» (с. 41).

Значного практичного значення набуває наука, її з'єднання з технікою. Науково-технічний переворот останньої третини XIX століття вплинув і на перші десятиліття XX століття. З'являються нові галузі науки, у тому числі науки про людину, антропологія, психологія, виходить на історичну сцену наука про керування. У науках, що з'явилися раніше, відбувається якісний стрибок. Досягнення науки, реалізовані у виробництві різко збільшили число найменувань матеріальних благ. З'являється можливість маневрування, заміщення одних видів виробів іншими, як у виробництві, так і в особистому споживанні. Досягнення науки різко збільшують можливості зниження витрат виробництва, підвищення ефективності факторів виробництва. Красномовні наступні показники:

Витрата вугілля на одну тонну чавуну

1796-6 тонн

1806-5 тонн

1840-3,6 тонн

1880-2,4 тонн

(Шиппель, Сучасна бідність, сучасне перенаселення, Спб.1902р, с. 33).

Поява на арені громадського життя фінансового капіталу з його міццю і мобільністю прискорило процес практичного впровадження у виробництво винаходів і технологічних нововведень.

Очевидно впровадження Томасівського методу в виробництво призвело до величезного росту основного капіталу. Підвищення ролі основного капіталу складає особливість індустріалізму, тому проблема його відтворення стає основним завданням економічного розвитку. А це призвело до створення а потім до панування фінансово промислових груп.

Тому й економічні кризи, як складний елемент циклічності є відображенням його відновлення. У зв'язку з цим пошук шляхів зміни в циклічності стає однією з найгостріших проблем економічної науки.

Але історична індустріальна цивілізація багаторазово прискорила розвиток людської цивілізації у вирішенні соціальних проблем, що приголомшували людство.

«Завдання, яке капіталісти повинні були виконати в розвитку суспільства – це введення нових винаходів і організація промисловості. Вони були піонерами прогресу» (Джєйм Б. Смайлі, Куди веде економічний розвиток, с. 60). Соціальні проблеми кінця XIX століття приймають нові форми. Варто виділити серед них об'єктивну необхідність їхньої зміни. Перехід до масового виробництва поставив проблему збуту, проблему реалізації на перше місце. Головну роль у вирішенні цієї проблеми грає попит, було встановлено раніше що попит на засоби виробництва породжується розвитком машинного виробництва, але залишається проблема реалізації благ, що входять в особисте споживання, а виходить, необхідність росту купівельної спроможності населення, росту його добробуту. Недарма ж з'явився Пігу з його теорією загального добробуту. Тобто проблема росту купівельної спроможності всього населення і, насамперед, промислового робітничого класу виступає об'єктивним процесом. Варто враховувати появу фабричних законів в Англії, прийнятих за підтримкою лендлордів промислових капіталістів, що заздрили багатству, соціальні закони в Німеччині, прийняті в державі Бісмарка. Поява професійних організацій робітників, соціал-демократичних партій, різних робочих об'єднань у формі асоціацій, фондів, кооперативів-все це породжено індустріалізацією. Затвердилося індустріальне суспільство, де вирішальною формою капіталу виступив фінансовий капітал, де на зміну приватної власності прийшло панування акціонерної, затверджується парламентаризм на багатопартійній основі, де його обов'язковим елементом були представники робітничого класу, проголошена рівність усіх перед законом, відбуваються глибокі психологічні зміни підприємця, коли на зміну його інтуїції приходить керування – на арені підприємницької діяльності з'являється менеджер – середній клас, що представляє, основу стабільності суспільства. Але це в індустріальних країнах, а 2/3 населення землі – в порочному колі бідності.

Ці зміни обумовили зміни в політиці соціал-демократії від революційного шляху до еволюційного, вираженому в гаслі «Рух – все, кінцева мета – ніщо», але цей лозунг не у всіх країнах був керівним. У російського СДРП (б) на прапорі – соціалістична революція

Остання третина XIX століття ввійшла в історію економічної думки за назвою «маржиналістської революції». Ряд економістів затверджує, що з 70-х років XIX століття починається епоха становлення економічної теорії. Якщо до цього часу її предмет – ринкові відносини з їхніми законами функціонування – тільки стали захоплювати у свою орбіту господарські відносини як землеробства, так і промисловості, то до цього періоду вони уже виступають як пануючі. І наука ввійшла як у техніку, так і в організацію виробництва, збуту, ринкових інститутів. Керування стає одним з факторів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Школи граничної корисності в Європі.

Пише один із засновників австрійської школи К. Менгер: «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена і не почувалася так глибоко; ще ніколи практичні діячі не вміли так користатися успіхами науки на всіх поприщах людської діяльності» (К. Менгер, Підстави політичної економії, с. 34).

У політичної економії австрійської школи своє розуміння як предмета, так і методу.

«Теоретична наука про народне господарство займається не викладанням практичних рал для господарської поведінки, а встановленням умов, при яких люди виявляють завбачливу діяльність, націлену на задоволення своїх потреб.., відпрацьована нами тут область, яка охоплює усі найбільш загальні вчення нашої науки, у чималій частці являє собою результат новітнього розвитку німецької політичної економії... Нехай на цю роботу подивляться по тому, як на дружній привіт товариша з Австрії, як слабкий відгомін наукових поривів, що до нас, австрійці, долетіли з Німеччини» (К.Мені ер, с. 36 -37).

Приведена витримка ясно підкреслює зв'язок твору К. Менгера з німецькою історичною школою. Відомо, що історична школа заперечувала вихідне положення англійської школи про невидиму руку й егоїзм, як рушійну силу розвитку людської цивілізації.

Лютерани – люди доброчесні, вони служать Богу, а не гріховному приватному інтересу. Доброчесна людина не тільки дотримується заповідей Господніх, вона ощадлива, знає свої можливості і шанує їх. Людина з її потребами в їжі, житлі, одязі, напоях, тютюні і їх задоволенні – ідеал лютеранина. Спокійна доброчесна Австрія епохи початку утвердження машинного виробництва, початку науково-технічного перевороту останньої третини XIX століття-батьківщина нової економічної концепції.

Як говорить Менгер, необхідно мати суму даних, зібраних попередниками, але і до критичного відношення цих як основи глибокої реформи основ нашої науки.

Але практичні діячі бідували не в абстрактних вишукуваннях у господарському порядку, а їм були потрібні рекомендації ведення бізнесу в нових умовах.

Концентрація виробництва на основі машинізації, що породила масове виробництво, окупності величезних для того часу інвестицій, здебільшого засновані на використанні кредитних ресурсів банків, страхових компаній, на зміні ролі цих ринкових елементів, на появі нової пануючої сили фінансового капіталу з його рухливістю, з новою роллю цінних паперів, появою світового господарства, де індустріально розвинуті держави піддали експлуатації країни традиційної економіки. Знаковою подією цього періоду є все зростаюча міць економічних криз, з'являються на сцені грошові, кредитні кризи, криза 1857 року і велика криза 1873 року захопили надзвичайно велике число підприємств.

У цьому складному світі підприємці мали потребу в путівнику. А політекономія англійська, німецька, французька відповіді на ці питання не давала. Вільна торгівля – англійська, протекціонізм з урахуванням національних особливостей німецької історичної школи в путівники бізнесу не була придатною. Вона викликала в них байдужість. «Причина байдужості (практичні діячі. П. 11.) у безплідності спроб, що робилися до цих пір, осягти її емпіричні підстави (с. 34). Від людської думки до природи речей» (с. 35).

Емпіризм – вимога бізнесу, емпіризм – метод австрійської школи політичної економії.

«Ми намагалися звести складні явища людського господарства до їх найпростіших елементів, ще доступним і точному спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з установленням її знову показати, як складні господарські явища закономірно розвиваються зі своїх елементів».

«Це той метод дослідження, який, будучи застосований в природничих науках, призвів до настільки значного результату, що через непорозуміння став називатися природнонауковим і, тоді як він є загальним для всіх наук, заснованих на досвіді, і вірно повинен бути названий емпіричним» (с. 35).

Тут видно чітке заперечення абстрактного методу. А це ближче до людини з її потребами, але в умовах ринкового господарювання, на відміну від натурального з його обміном, а цього не зауважує К. Менгер. «...Приступити до успішного розв'язку задачі можна буде все-таки тільки тоді, коли будуть ретельно досліджені окремі галузі і будуть знайдені їм властиві закони... Нам хотілося б лише відгородити себе від нападів тих, котрі заперечують закономірність народногосподарських явищ посилаючись на свободу волі людей (с.36).

Тут очевидна його методологічна відмінність від німецької історичної школи, що заперечує загальні закономірності і яка визнає закони розвитку, що відноситься до Гільдебранда.

Австрійська школа політекономії висуває тезу про те, що збут є реалізацією потреб, насамперед людських, і при цьому потреб зростаючих. Він психосоціальний, а разом з тим має і загальні потреби: їжа, одяг, житло, насолоди, матеріальне благополуччя. Саме реалізація фізіологічних, духовних, зі етичних потреб являється об'єктом підприємницької діяльності. Відповіді на ці питання в англійської школи політичної економії він не одержав.

Підприємець у господарській діяльності реалізує досягнення в загальній хімії, фізиці, механіці, нових технологічних і технічних рішеннях. Наука стає одним з факторів, який використовує підприємець у його виробничій і комерційній діяльності. Як виробити благо, виробляється як правило масова продукція, як витримати конкурентну боротьбу і; вигодою відновити інвестиції, обсяги яких різко зростають.

Закон Сея, народження раннього ступеня індустріалізму, втрачає себе в масовому виробництві. Необхідно знайти покупця, інакше банкрутство. Обстеження, проведені в кінці 19 століття показали, що більш двох третин фірм, створених у США, Франції розорилися в перший же рік їхнього виникнення. І тільки одиниці перейшли десятилітній рубіж. Як реалізувати вироблене як господарське, так і особисте благо?

Відповідь була єдина. Недолік управлінських знань у вчорашнього підприємця. Потрібна була нова наука, наука про реалізацію виробленого – маркетинг.

А для цього необхідний визначений обсяг інформації і від галузевих, виробничих і споживчих ринків, про платоспроможний попит, про психологію й інші характеристики покупця – споживача. У пануючій англійській і французькій політекономії панував як рушійна сила розвитку суспільства – егоїзм. А до людини з її потребами була байдужа.

«Причина цієї байдужості, що кидається в очі, полягала не в чому іншому, як у дійсним) положенні самої науки, у безплідності спроб, що робилися до цих пір, досягти її історичної підстави» (Менгер. с. 34).

Збут зробленої продукції – першочергова задача для підприємця Англії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Австрії, США і т.д. Саме тому одночасно виникає економічна концепція про корисність як основу цінності австрійської, лозанської, кембріджської шкіл. До речі, прокладка кабелю зі старого в Новий світ (1866) призвела до того, що пульс часу забився одночасно по всій землі (С. Цвейг).

«Усі країни і народи чують і бачать, розуміють один одного у всіх кінцях землі і людство стало божественно всюдисущим завдяки своїм власним творчим силам, перемога над часом і простором навіки об'єднала людей і майбутнє було б прекрасним, якби не фатальне осліплення, усе знову і знову змушує їх руйнувати цю грандіозну єдність, як прояв все таки засобу для знищення самих себе (С. Цвейг. Обране, с. 611 – 612). Це осліплення мілітаризмом. І це протиріччя індустріальної цивілізації.

Історично становленню маркетингу, як науки, перешкодили перша світова війна, що наближалася, потім події ЗО – 40-х, далі 50-х, і тільки в 60-х відновлення рівноваги сил в планетарному масштабі, успіхів Японії, Німеччини, Загального ринку, США з'являється маркетинг як повноправне відгалуження економічної науки. Але місце і роль австрійської школи і її родоначальника ДО, Менгера у визначенні базових положень маркетингу безперечне.

Варто також враховувати ту історичну істину; що індустріальна технологічна революція – машинне виробництво починається з виробництва засобів виробництва чи господарських благ по термінології К. Менгера. Саме на них стрімко росте попит. Але перелік господарських благ не такий великий. Хоча економічна криза 70-х років XIX столі ті я говорить, що їхнє виробництво було вже досить великим.

До Австрії «машинний гуркіт» хоча і докотився, але не в тих розмірах, що в Англії. Тому приклади, на яких побудована доказова частина нової економічної концепції, не характеризують індустріальну епоху (борошно, сіль, дріжджі, паливо для виготовлення хліба, тютюн, хінна кора, страви, напої і т.д.). До речі, у Бам-Баверка експериментальна база не пішла далеко від К. Менгера (те ж борошно, сіль і т.д.).

Відомо і те, що коло споживчих благ у цей час було розширено, але було таким вузьким у порівнянні з 60-ми роками XX століття. Розуміння рідкості матеріального блага як обмеженості ресурсів було для даного часу безперечною реальністю. Це і виразилося в самій концепції. Не слід забувати і те, що школа народилася в країні не захопленою війною як то Німеччина чи Франція, колоніальними війнами які вела Англія. Це була добропорядна імперія Габсбургів з її розміряним і ситим життям. Тут немає великих промислових центрів, тут немає морів які вимагають крейсерів і дредноутів. Тут панує католицизм із його ощадливою працелюбною паствою. Але австрійський підприємець, як і його німецький колега, мав потребу в науці, яка б озброїла його знаннями в конкурентній боротьбі в науковій підставі господарської діяльності. «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена, і не почувалася так глибоко» (Менгер, с. 34).

К. Менгер – батько австрійської школи, юрист за освітою, журналіст, біржовий оглядач, член імперської комісії по грошовому обігу, автор «Основ навчання про народне господарство», відомих як «Підстави політичної економії» (1871). Друге видання (1923) одержало широке поширення завдяки роботам його учнів і послідовників: Е. Бем-Баверка і Ф. Візера, і вже в XX ст. завдяки роботам П. Мізеса і Ф. Хайєка. (До речі, Ф. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії по економіці в 1974 році). Другою роботою К. Менгера є «Дослідження про метод суспільних наук і полі нічної економії особливо». Ця робота підсумок дебатів з Р. Шмоллером – батьком молодої історичної школи Німеччини, про істину і роль індуктивного методу в політекономії (Г. Шмоллер, Наука про народне господарство. Предмет і метод). У цій роботі К. Менгер відстоює суб'єктивний метод пізнання економічних процесів, який використовує у «Підставах політичної економії». Якщо К. Маркс своє дослідження сучасного йому суспільства в Англії, починає з економічної клітинки – товару, то Менгер з «загального – сутності благ». Ті предмети які задовольняють людські потреби К. Менгер називає корисностями, а застосовувані дані предмети для задоволення людських потреб – благами..

Для того, щоб предмет придбав характер блага необхідний збіг чотирьох умов:

людська потреба;

властивостей предмета, що роблять його придатним бути поставленим у причинний зв'язок із задоволенням цієї потреби;

пізнання людиною цього причинного зв'язку;

можливості розпоряджатися предметом, у такий спосіб щоб дійсно вживати його для задоволення цієї потреби с. 39.

Якщо відсутня хоча б одна чи відпала б одна умова, предмет втрачає характер блага. Це може відбутися при зміні в потребах людини чи при зміні у властивостях предмета, його придатності бути поставленим у причинний зв'язок, чи більш високий рівень пізнання відринув використання їх для задоволення людських потреб (рівень культури). Менгер посилається на
Аристотеля який розрізняв дійсні й уявлювані потреби з розумного чи нерозумного переконання.

До особливої категорії благ він відносить «відносини» монополії, фірми, коло покупців, права видання, патенти – представляючи собою дійсно благо, на користь чого говорить та обставина, що ми зустрічаємо їх у великому достатку в обороті (с. 41)...Сукупність благ повинна скоріше розділити на наступні дві категорії: з однієї сторони матеріальні блага (включаючи сюди і усі сили природи) і з іншої сторони корисні людські дії (у відповідному випадку бездіяльності), з яких найбільшу важливість представляє праця (с. 42).

Менгер розрізняє благо першого порядку – задовольняючи потреби людини безпосередньо, наприклад, хліб, але хліб – результат дії таких благ як паливо, сіль, необхідна кваліфікована праця і т д. Це блага другого порядку. Блага третього порядку: млин, пшениця, праця. Є блага четвертого порядку – поля, знаряддя виробництва, кваліфікована праця.

Таким чином, благо в залежності від свого призначення находиться стосовно людських потреб на різному віддаленні. Це не властивість блага, вона невластива благам як таким, це породження причинного зв'язку між благами і людськими потребами. Так блага четвертого порядку не МОЖУТЬ реалізуватися в благах першою, а тільки – третього, а третьої о тільки в другому. Зрозуміло, що якщо немає благ другого порядку, те третього порядку не є благами, вони втрачають характер благ вони не зв'язані з людськими потребами. Процеси перетворення благ вищого порядку в нижчі реалізуються в часі, а значить, у сфері виробництва. Це може породжувати стан непевності в різних його галузях. Цей процес нівелюється досягненнями науки. К.Менгер показує що в землеробство несприятливі впливи на ріст різних рослин нівельовані досягненнями агрономічної науки.

«Ця непевність – один із самих істотних моментів економічної непевності людей... має дуже велике практичне значення для господарства» (с. 56). У такий спосіб виробництво благ породжує визначений причинний зв'язок із психологією споживаючого людиною.

Якщо А. Сміт бачив причину росту добробуту людей у поділі праці, то К.Менгер бачить її в пізнанні. «Прогрес у пізнанні причинного зв'язку предметів з добробутом людей і зростаюче підпорядкування найбільш віддалених умов цього добробуту привели людей від стану дикості і найглибшої бідності до сучасного ступеня їхньої культури і добробуту (с. 59). Кількість благ, необхідних людині для задоволення його потреб, називається потрібною кількістю (с.61). Задоволення потреб відбувається в умовах передбачливості, обумовленої межами часу і вимагає обліку кількості благ, необхідних для задоволення цільової настанови. Притім Менгер вказує на здатність людських потреб розвиватися. Але це відноситься до необмеженості прогресуючого розвитку людських потреб, але не до кількості благ їх реалізуючих і це пов'язано з потребою в благах вищого порядку (засобах виробництва).

Менгер формулює закон: «дійсна потреба в окремих благах вищого порядку стосовно визначених проміжків часу обумовлена наявністю в нашому розпорядженні комплементарних кількостей відповідних благ вищого порядку» (с. 67 – 68). Цей закон по Менгеру може бути реалізований у практичній діяльності де висловлюється ідея моделювання економіки у визначених благах вищого порядку. «Тому діяльність держави на приведення в популярність кількості благ, доступних тепер розпорядженню цілого народу чи частини його такими благами, кількість яких не піддано занадто великій зміні (ділянки землі, будинки, домашні тварини і т.д.)» (с. 73).

У поняттях господарських благ розрізняються економічні, господарські і неекономічні блага.

Блага, доступність розпорядження кількості яких перевищують потребу в них, унаслідок цього вони не об'єктами людського господарства. Він називає їх неекономічними. Стосовно благ, що знаходяться в умовах, що обґрунтовують їхній неекономічний характер, ми помічаємо картину повного комунізму. Люди – комуністи скрізь, де це можливо, у залежності від існуючих природних умов (с. 81 – 82).

У власності можуть виявитися і предмети, що не беруть участь у задоволенні людських потреб, а значить вони не можуть вважатися економічними.

Як правило, благ для повного задоволення потреб не вистачає. Звідси прагнення удержати у своєму розпорядженні кожну частку благ і зберегти цю частку в її корисних властивостях. Тому відбувається вибір між найбільш важливими потребами які потрібно задовольнити, «застосувати найбільш доцільним чином до задоволення своїх потреб як кількості предметів споживання, так і кількості засобів для виробництва, доступна їх розпорядженню. Усю сукупність діяльності людей, спрямованої на тільки що зазначену мету, ми називаємо господарством, а благо, що коштує у вищевказаному кількісному співвідношенні – винятковими об'єктами господарства, чи і господарськими благами» (з, 76). Дослідження поняття блага у Менгера є підставою вчення про цінність.

У теорії цінності до австрійської школи панувало положення про природну і ринкову вартість, ринкова – тимчасова, природна, постійна. Ринкова – визначається попитом та пропозицією, при чому попит залежить від ринкової вартості. Далі є предмети відтворювальні і невідтворювальні і для перших вартість визначається витратами виробництва і витратами на доставку, для других – вона визначається монополією і рідкістю. І, нарешті, витрати виробництва складаються з заробітної плати і прибутку на капітал. В історичній школі Німеччини панує «цінність», а не закон вартості. Якщо класична школа вважала, що особисте споживання явище – ірраціональне, непередбачене, австрійська школа виходить, з того що людина знає свої потреби і задовольняє їх. Це чітко видно на приведеною у раніше положенні К.Менгера про моделювання взаємозв'язку виробництва і споживання. Тому і предметом політекономії він вважає задоволення людських потреб.

«Нам потрібна така теорія, що усі явища цінності виводила б з того самого початку, і, притім, давала б їм вичерпні пояснення» (Бам-Баверк, с. 321).

«Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобам задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт усякого людського господарства» (К. Менгер, с. 84).

Будь-які блага самі по собі позбавлені цінності. Властивості цінності додає їм тільки відношення того чи іншого суб'єкта. Теорія цінності австрійської школи заснована на суб'єктивній оцінці. А тому вона заперечує еквівалентність обміну, обмін взаємовигідний.

Особливе місце суб'єктивної оцінки грає знання, інформація про зроблені блага як особистого, так і господарського споживання.

Явище життя, назване нами цінністю благ, походить з того ж джерела, що й економічний характер благ, тобто відношення між потребою і кількістю благ. доступних розпорядженню (с. 96). Тільки економічні блага мають для нас цінність.

Як же визначається цінність економічних благ? Очевидно, що задоволення різних конкретних потреб має для людей різне значення, тобто вони суб'єктивні. І задоволення потреби в кожному окремому випадку залежить від наявності в нашому розпорядженні визначеного блага. Це вже об'єктивний фактор.

Очевидно, що потреби від який залежить життя будуть мати більш високе значення від потреб, що забезпечують комфорт. Так, наприклад, потреба в їжі. Задоволення потребами благами є один вимір – корисність.

8

7

6

5

4

3

2

1

0

 

7

6

5

4

3

2

1

0

 

 

6

5

4

3

2

1

0

 

 

 

 

4

3

2

1

0

 

 

 

 

4

3

2

1

0

 

 

 

 

 

3

2

1

0

 

 

 

 

 

 

2

1

0

 

 

 

 

 

 

 

1

0

 

 

 

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

10

9

8

7

6

5

4

3

2

1

9

8

7

6

5

4

3

2

1

0

Позначимо першу потребу числом 10 і її задоволення по спадній до 0, у такий же спосіб розташуємо потреби в різних благах.

Як видно з таблиці: корисність змінюється в залежності від ступеня задоволення потреби. Вона знижується від найвищої -10, до нульової. Але сама потреба розрізняється за рівнем її значення для людини. Так, погреби в їжі, одязі, житлі мають більш високу оцінку корисності, ніж потреба в тютюні, у напоях, предметах комфорту і культу. Як говорив Чернишевський не потрібні рукавички якщо немає чобіт. В оцінці цінності через корисність присутні два елементи: суб'єктивний і об'єктивний. Корисність визначається суб'єктом, його психологічною оцінкою і кількістю благ реалізації потреби – величиною об'єктивною. Бем-Баверк розгорнув таблицю, доказовість концепції корисності тут очевидніша,

 

І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9

9

 

 

 

 

 

 

 

 

8

8

8

 

 

 

 

 

 

 

7

7

7

7

 

 

 

 

 

 

6

6

6

6

6

 

 

 

 

 

5

5

5

5

5

5

 

 

 

 

4

4

4

4

4

4

4

 

 

 

3

3

3

3

3

3

3

3

 

 

2

2

2

2

2

2

2

2

2

 

1

1

1

1

1

1

1

1

І

1

0

0

0

0

0

0

0

0

0

0

Один з висновків при розгляді даної таблиці – ступінь реалізації потреби збігається з реалізацією видів потреб 9:9, 8:8.

Ілюструє концепції Менгер про особливу роль пізнання.

«Пізнання різного значення, яке має для людей задоволення різних потреб і окремих актів цього задоволення, в той же час кінцевою причиною розходження в цінності благ» (с. 107).

Індустріалізм породжує нове явище: потреба. Задовольняється відомою кількістю благ. Бем-Баверк пише: «Ми оцінюємо згадані матеріальні блага не по їх безпосередній граничній користі, а по «субституційній предметній користі». Так з'являється один із примітних висновків психологічної школи: закон заміни, що означає, що всякий раз, коли одне благо, що задовольняє яку-небудь потребу, змінене іншим, замінене не повинно коштувати більше ніж замінене її. Цей закон сформулював до австрійської школи Госсен. А, виходить, цінність усякого багатства визначається граничною корисністю найменшого задоволення його використання, його вживання. У противагу класичній школі з її законом вартості блага, обумовлений витратами праці, Менгер формує положення, яке розділяє австрійська школа. «Ні витрачене на виробництво блага, ні необхідна для його відтворення кількість праці чи інших благ не < моментом, що визначає міру цінності благ; такою є величина значення задоволення тих потреб, стосовно яких ми усвідомимо свою залежність від наявності в нашому розпорядженні блага, тому що цей принцип визначення цінності застосуємо по усіх випадках явищ цінності і немає з нього виключення в межах людського господарства» (с. 126).

Цей принцип поширюється на цінність благ вищого порядку і цим же принципом пояснюються ціни.

«Ціни благ – це системи економічного вирівнювання між господарствами.., сила.яка примушує їх проявитися в прагненні людей до більш повного задоволення своїх потреб, до поліпшення свого економічного становища» (162 – 163).

К. Менгер знущається з положення про еквівалентність обміну: «Це призвело до необчислюваного збитку для нашої науки; дослідники в області явищ ціни напружували свої зусилля для рішення проблеми зведення передбачуваної рівності між двома кількостями благ до його причин і одні шукали ці причини у витраті однакової кількості праці на дане благо, інші – у рівних витратах виробництва» (с.163) Утворення цін він розглядає і при монопольній торгівлі.

«Монополіст не є обличчям, що єдино визначає всі явища, що мають тут місце, але... він може в кожному даному випадку обрати собі, незалежно від всіх інших суб'єктів, що хазяйнують, керуючись винятково розуміннями своєї економічної вигоди, визначений образ дій; чи призначити відому кількість монопольного товару для продажу, чи установити цін, чи регулювати ціни, чи регулювати розміри збуту....Він вважає навіть за краще при відомих обставинах знищити частину монопольного блага, що знаходиться у нього » (с. 179 – 180).Саме тут вже вихідне положення про взаємну вигоду зникає. Менгер розрізняє споживчу і мінову цінність, «...у випадках, де в наявності є підстави до економічного обміну економічною цінністю буде мінова, а де їх немає такий буде споживча цінність» (с. 196):

Бем-Баверк визнає, що він розділяє точку зору Менгера і Візера. «Твори Менгера і Візера є самими головними..., багато ідей розвиваються мною в дійсній статті, належать вищевказаним авторам» (Австрійська школа політичної економії (с.258). Бем-Баверк підкреслює, що «вчення про цінність стоїть, так сказати в центрі політичної економії.., особливо великі питання про розподіл доходу, про земельну ренту, про заробітну плату і прибуток на капітал, мають свої опори в цьому вченні» (с. 252).

Недоліком теорії цінності і Менгера і Візера Бем-Баверк відносить ігнорування об'єктивної цінності.

«На нашу думку, обов'язок побудувати теорію наша наука несе лише стосовно суб'єктивної теорії цінності, з одного боку, і стосовно об'єктивної мінової цінності – з іншої» (с. 250). І «одна з найважливіших теоретичних задач політичної економії полягає в тому, щоб досліджувати умови обміну матеріальних благ, а стало бути і те, що ми називаємо об'єктивною міновою цінністю їх і виявити закони, що панують у цій області» (с. 250).

«Цінністю в суб'єктивному значенні ми називаємо те значення, яке має матеріальне благо чи сукупність відомого роду матеріальних благ для благополуччя суб'єкта...

Цінністю в об'єктивному значенні ми називаємо, навпроти, здатність речі давати який-небудь результат. Існує гранична цінність різних страв, удобрювальна цінність різних удобрювальних речовин, відносна цінність» (с. 248). Об'єктивна мінова цінність...«об'єктивне значення матеріальних благ у сфері обміну... даний будинок коштує 100 000 гульденів, даний кінь коштує 300 гульденів» (с. 248).

Розглядаючи потреби Бем-Баверк на перший план висуває: «І так ясно що при визначенні цінності матеріальних благ ми повинні брати за основу аж ніяк не шкалу видів потреб, а тільки шкалу конкретних потреб» (с. 272).

У межах даного виду потреб існують конкретні потреби. Голод – перша страва, друга, третя, четверта йде загасання потреби... поступово зменшуване до нуля значення (с. 273).

Закон величини цінності матеріальних благ: цінність речі вимірюється величиною граничної користі цієї речі (с. 279). Менгер формулює закон граничної користі лише в застосуванні до нормального випадку. Візер звернув увагу і на виняткові випадки, але впав в однобічність, прийнявши за підставу цінності працю і сполучені з працею незручності (с. 299) Головний внесок Бем-Баверка в економічну теорію – його дослідження категорії «капітал». Він розглядає її в історичному плані. До речі теорію капіталу Д. Рікардо він називає безбарвною. Він формулює один з важливих висновків характерних для корпоративних інвестицій – про залежність прибутку від тривалості виробничого процесу (с. 327 – 328). Епоха панування бірж знайшла своє відображення в Бем-Баверка в його поясненні ринкової ціни. На біржі мають місце постійні коливання цін.

У нього ринкова ціна – це ціна, за яку покупець лише сподівається придбати товар у майбутньому.

На споживчих ринках вона стійка. Ця стійкість і в «справедливій ціні». Якщо в початковий період індустріалізм) вона не піддалася різким стрімким коливанням, що знайшло своє відображення в концепції Сміта, Рікардо, Маркса. Необхідність пізнання нового механізму ціноутворення було не можливо уникнути і Бем-Баверк досліджує цей феномен. Вал «мінова цінність є щось відносне, рідкість (гранична корисність) є щось абсолютне (с. 101). Ставить запитання Менгеру: «Як ціни пристосовуються до граничної корисності». Вальрас у своїй теорії виводить ціну з рівноваги двох факторів: граничних витрат виробництва і граничної суспільної корисності, але Бем-Баверк у товарний обмін включає суб'єктивну оцінку грошей для покупців на рівнях їхньої заможності. Влучний висновок про роль суб'єктивної оцінки зводить нанівець теорію про граничну суспільну корисність.

Своєрідним завершувачем австрійської школи виступає Ф. Візер (1914). Візер ще ближче ніж К. Менгер до господарської практики кінця XIX ст. Він визначає сумарну корисність даної кількості благ за допомогою примноження граничної корисності на кількість однорідних благ.

Цікава спроба визначення співвідношення корисності з витратами, зробленими за допомогою даних засобів виробництва, коли береться найбільша корисність інших благ, що могли бути зроблені цими засобами виробництва, це вже початок концепції альтернативної вартості.

Візер родоначальник концепції зобов'язання, коли ціна залежить не від об'єктивності фактора, а від внесення в її оцінку суб'єктивного початку зобов'язання.

У когорті теоретиків граничної корисності є представник кембріджської школи – Джевонс.

Джевонс – «ціни продуктів прямо пропорційні витратам виробництва, праця впливає на кількість продуктів, ця кількість визначає ступінь корисності, що встановлює цінність або мінове відношення» (с. 105).

Одна з загадок кінця XIX століття. Чому практично одночасно австрійська, лозанська, кембріджська, австрійська школи й американський економіст Д. Б. Кларк створили новий напрямок в економічній теорії – граничну корисність як «основу цінності блага» продукту.

Кларк незалежно від Джевонса, Вальраса, Менгера дійде цього висновку. Джевонс, як і Вальрас, не знає Кларка, Менгера.

Але ці концепції мають єдину основу – корисність. Хоча мають різні вихідні шляхи і докази. Кларк виводить граничну корисність, відштовхуючись від розподілу, з посилки, що заробітна плата є вираженням граничної продуктивності праці, Менгер від суб'єктивної оцінки блага з погляду споживання, Джевонс – у зв'язку з тяжкістю праці, її змінами в зв'язку зі зростанням кількості упредметненої праці, у Вальраса вартість відбиває рівновагу між граничною суспільною корисністю даної кількості товарів і граничних суспільних витрат їхнього виробництва.

Всі автори мають на озброєнні той самий метод – емпіричний раціоналізм, як відображення того історичного факту, що в Європі і США затвердився індустріалізм, що формував нові традиції, звичаї в людині. Серед інститутів, підверглись деформації, необхідно виділити релігію. Протягом тривалого історичного шляху моральні цінності, сформульовані в заповідях християнства, іудаїзму й інших релігіях, відрізнялися стабільністю в більшості суспільств, незалежно від соціального статусу. Навіть криза християнства не торкнулась їх, а в протестантизмі підсилила їхнє значення. Але індустріальна технологічна революція вивела на арену громадського життя промислово-торгівельну, а потім фінансову буржуазію, послабила вплив релігії на стійкість моральних норм – міжособистісних і соціальних відносин. Роль шаленого егоїзму, як основної рушійної сили економічного розвитку, проповідувана «новими підприємцями» особливо рельєфно проявилася в епоху трансформації соціалістичних країн до ринкових відносин.

Змінилася роль родини. Якщо в селі в ремісничому господарстві, ремісничому виробництві родина виступала колективним виробником, то в умовах машинного виробництва робота здійснювалася поза будинком. Якщо раніше турбота про здоров'я, економічну стабільність, освіту, турбота про дітей і старих цілком лягали на родину, то в індустріальному суспільстві вона приймає форму соціального страхування і соціального забезпечення. Ця функція переходить до профспілок, благодійним фондам, асоціаціям, клубам. З'являються і функціонують соціальні інститути.

Поява машини, а потім і нові технологічні рішення типу конвеєра призвели до нової форми негативних сторін праці – монотонності.

На негативні сторони праці в умовах «машинізму» вказували ще соціалісти, той же Фур'є, Оуен, про це писав Сміт. Про те, як калічить людину фізично і професійно машинна праця написано чимало сторінок Енгельсом, а потім і Марксом На історичному відрізку, коли затверджується перевага машинного виробництва ці негативні сторони зросли за рахунок посилення монотонності праці. У шкалі граничної корисності вони займають особливе місце. У Госсена, Джевонса, Кларка вони виступають основою визначення цінності матеріальних благ.

У Госсена робота в перші моменти приносить задоволення а потім тяжкість, у Джевонса криві – спочатку тяжкість праці убуває, потім праця стає приємною, а потім тяжкість, що все підсилюється, у Кларка – тяжкість зростає із збільшенням тривалості праці. Можна представити їхньої концепції у виді таблиці:

Одиниці продукту

Корисність одиниці

Тяжкість праці

1

10

2

2

8

4

3

6

6

4

4

8

5

2

10

Ефективність як видно трохи знижується, досягаючи на певній стадії негативного результату. Але з позиції економічної теорії випливає висновок, що оскільки цінність матеріальних благ може визначатися працею чи корисністю, то теорії трудової вартості мають кілька варіантів, у їхньому числі і соціально-трудова – тяжкість праці. Варіант корисності австрійської школи: корисність останнього в ряді (Менгер), соціальна гранична корисність (Визер), субституційна гранична корисність (Бем-Баверк).

Напрошується певний висновок з цього загального для різних економічних шкіл погляду на негативні сторони праці – його тяжкість.

Пошук шляхів нейтралізації – вимога очевидна для великого машинного виробництва. Цей шлях – організація праці, одна з найважливіших функцій керування. Функціональний аналіз – дітище цієї історичної стадії ринкової економіки. Зразковий варіант організації праці у великому машинному виробництві дав японський менеджмент коли в умовах «вічного довічного наймання», що теоретично не створював умов для напруженої праці породив «японського трудоголіка». Негативним прикладом загасання трудової активності є приклад з радянським соціалізмом, у якому, на думку радянських економістів, було переборене відчуження праці. А це довід марксизму-ленінізму про економічні відносини праці і капіталу. Саме у відчуженні праці як правових і економічних відносинах, так і чисто психофізіологічним тягарем праці і складається порочна основа капіталістичного господарського порядку.

Концепція відчуження замінила релігійну форму взаємодії факторів виробництва. Праця – покарання Господнє за первородний гріх. А японців «зобов’язання працювати».

Праця як Господнє покарання, оголошена раннім християнством, перетерплює таку оцінку в період Реформації, тобто в період відродження ринкових відносин у Європі. Реформація переглядає відношення християнства до праці. У найбільш радикальній формі це знайшло відображення в пуританізмі. До цьому потрібно додати особливості громадського життя Англії. «Протягом XVII і XVIII століть двір і верхні класи залишалися більш-менш легковажними і розпущеними, але середній клас і деякі шари робітничого класу стали строго підходити до життя, вони одержували мало задоволення від розваг, що переривали роботу, і високо цінували ті матеріальні зручності, що могли бути отримані лише завзятою і важкою роботою. Вони прагнули робити ті речі, що мали постійну і довгострокову корисність, а не ті, котрі потрібні були для свят і показних хвастощів. Ця тенденція один раз проявившись була посилена впливом клімату. Він же сприяв легким розвагам, а одяг, житло й інші елементи, що вимагаються для зручного існування в цьому кліматі, є особливо дорогими». (Маршалл)

Умови в яких відбувався розвиток сучасного промислового життя:

а) прагнення до матеріального комфорту приводить до нескінченної напруги з метою вилучення щотижня щонайбільшої
кількості роботи;

б) тверда рішучість підкоряти кожну дію цілеспрямованому служінню розуму – чи не міг би він поліпшити положення,
змінивши свою область комерції або змінивши її спосіб;

в) повна політична воля і безпека змінити свою поведінку, безболісно втягувати себе і свою власність у нове підприємство
(А. Маршалл, том 3, с. 171).

Про те, що праця не виступає джерелом насолоди говорить і К. Маркс, що необхідне вміння,що це усуває. «Протягом усього часу праці необхідна доцільна воля, що виражається в увазі, і притім необхідна тим більше, чим менше праця захоплює робітника своїм змістом і способом виконання» (том 23, с. 189).

Перехід від важкої фізичної праці до машинного виробництва веде до спрощення людської праці. Вже в умовах мануфактурного поділу праці виконання однієї найпростішої трудової операції перетворює його в часткового робітника, породжуючи одноманітність, монотонність праці. Але у відомій мірі ця монотонність була причиною заміни на цій операції людини машиною. Монотонність – породила машину. У машинному виробництві, особливо в умовах його спеціалізації, ця монотонність зберігається і вимагає постійних зусиль витрати інтелектуальної, фізичної, фізіологічної енергії. Особливо в умовах конвеєрної організації виробництва. Потрібно постійна вольова напруга, виникає тяжкість праці, тому що немає зміни праці,яка породжує відпочинок і збудження. Сам зміст праці, його вимотуюча своєю повторюваністю трудова операція породжує негативне відношення до праці. Але праця – єдине для більшості людей джерело засобів існування, дозвілля, насолод, що відбивається в його заробітній платі. Заробітна плата – це гранична корисність граничної тяжкості праці.

Епоха кінця 19 століття стала епохою появи і функціонального методу.

Функціональний метод – породження організаційно-господарських форм ринкових і соціальних відносин зрілого індустріалізму. Поява нового фактора виробництва – до праці, капіталу, землі додається четвертий фактор – керування. Їхня функціональна взаємодія вимагає числення ефективності дії кожного з них тому що розподіл повинний визначатися питомою вагою кожного фактора і складових елементів цих факторів. Функція керування реалізувалася в появі бюрократії. Хоча бюрократизм з'являється ще в епоху розквіту (у період мирного) Риму. Вебер підкреслює, що бюрократія веде до панування організаторів спеціалізованої праці на місце, коли столоначальник виконував безліч завдань. Цей перехід Вебер порівнював з переходом від ручної праці до механізованого виробництва, до появи функціоналізму, на місце організаторської плутанини. Конфлікт і плутанина на промисловому підприємстві бюрократія ліквідує за допомогою введення визначених зобов'язань для виконання регламентаційних правил, невиконання яких карне.

Американський маржиналізм. Д. Б. Кларк

Як уже було встановлено, США мають значні особливості свого історичного розвитку. Перші кроки індустріальної технологічної революції відбувалися в умовах, коли економічна політика шарахалася від протекціонізму до лібералізації і навпаки. Серед історичних подій, що свідчать про слабості США, виділяється «доктрина Монро». 2.ХГІ. 1823 року президент Монро проголосив: «...Американські континенти в результаті вільного і незалежного положення, що вони в себе установили і підтримують, відтепер не повинні вважатися об'єктами подальшої колонізації європейськими державами.., усяку спробу з їх боку розповсюдити свою політичну систему на яку-небудь частину нашої півкулі ми будемо розглядати як погрозу нашому спокою і безпеці» (цитується по У. Фостеру, Нариси політичної історії США, с. 348). Утворення Панамериканського союз) в 1889 р. закріпило пріоритетне положення США в Латинській Америці.

Роки Монро – це роки панування в Європі «Священного і юзу», спрямованого проти демократичних процесів у світі. А це значить проти фритредерства, тому воно не могло подобатися Англії. Що послужило основою для того, що Англія повинна була підтримувати США. А ця підтримка дорого коштувала Англії. США до 80-м років зміцніли настільки, щебетати на чолі капіталістичного розвитку світу. Тут капіталізм уже досяг такого етапу, коли нові організаційні форми ринкового господарства виступили в зрілому виді. Про це переконливо свідчить антитрестовий закон Шермана. Підкреслена в «доктрині Монро» особливість політичного устрою США складається, насамперед, у її демократичній конституції. Конституція дарувала американському громадянину загальне виборче право. Тут обираються не тільки законодавчі установи, але й адміністративні чини, судді, включаючи муніципальні. Виборчих турів уже на початку XX століття було 22 щорічно. Виборця не цікавив Конгрес, а він вибирав, обирав конкретних діячів з позиції, що вони могли йому принести користь, як людині, як соціуму.

Однією з особливостей США є пануюче положення про «суспільну думку». Обраний повинен не тільки прислухатися, але і керуватися ним. Тому міжособистісні відносини, у тому числі відносини найманої праці і власності тут мають особливу форму. Вони пайовики. У США панують дві партії з програмами, що мало чим відрізняються. Республіканська, виникла в умовах боротьби федерального центру за повноваження, але це було ще в епоху громадянської війни і Демократична, що боре за дотримання Конституції, у відомій мірі така, що відстоює інтереси фермерів. У країні значна роль штатів. А штати відрізняються своєю економічною, виробничою, національною і релігійною направленістю. Штати, які перевагою за виробництво бавовни, відрізняються від штатів, де виробляються машини. А значить вони бідують, вимагають політики, яка захищає їхні особливі інтереси. З цього випливає, що в країні особливу роль грають політичні, релігійні, національні інститути. Так, наприклад, антиалкогольні закони не можуть бути прийняті у всіх штатах. Там де виборців німців і ірландців, людей питущих, більшість дам цей закон не може бути прийнятий до виконання. У кожного штату свій бюджет.

Боротьбу за звільнення від рабства в США підтримувала релігія: методисти в 1784 році, баптисти в 1789 році, пресвітеріанці – 1793, а потім і квакери. У Новий світ приїхав емігрант із гарячим бажанням заробити. Його не бентежить тяжкість праці, тривалість робочого часу, він за «акорд». Тому його відношення до підприємця відрізняється від європейського. Вони, як уже сказано вище, пайовики. В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах», пише: «Американські робітники не незадоволені сучасним положенням речей. Навпроти, вони добре себе почувають як і всі американці... Він оптиміст – живи сам – давай жити іншим.... Американський робітник ототожнює себе з американською державою. Він патріотично настроєний» (с. 32). Його заробітна плата в кілька разів вища ніж у Європі. Його житло – не «кімната» у бараку», а 4 – 6 кімнат у котеджі на двох родин. Він добре харчується, споживає алкоголю менше ніж німецький робітник».

Для США кінця XIX століття характерний альянс: монопольний союз робітників і монопольний сою; підприємців. Їхня участь у виборах породили форму «Віннетта систем». Зміст її в тім, що профспілкові боси готують претендентам список питань і в залежності від відповідей вирішують питання про те як голосувати. Це відбулося в січні 1902 року, а 15.08.1904 року ця система впроваджена у всіх виборчих округах (с. 92 – 93).

Ця політична подія, породжена Конституцією, всезагальним виборчим правом, мало для економічної науки США знакове значення. Саме тут повинен був з'явитися такий її напрямок як інституціоналізм, коли вивчення соціального інституту є вивчення економічної теорії. Для кінця XIX століття і найманого робітника була реальна можливість стати вільним.

Колонізація Заходу тільки почалася. А значить одержати умови для власного бізнесу – землю, були реальністю. Розмаїтість умов природних, політичних, релігійних, соціальних повинне було знайти своє відображені в інших економічних концепціях, в економічній думці.

Найбільш яскравим з економістів XIX у є Дж.Б.Кларк. Кларк учень Кніса, одного з пророків історичної школи Німеччини. Але якщо в методологічному відношенні він учень Кніса, то особливості США, а вони полягають у тому, що тут індустріальна технологічна революція здійснилася в особливо сприятливих умовах і організаційні форми ринкових відносин зрілого індустріалізму, у тому числі і відносини праці, капіталу і підприємця, тут виступили раніш, ніж у Європі.

Для Сполучених Штатів соціальні проблеми неминуче повинні були зважуватися інакше, ніж у Європі. Як уже встановлено по світовідчуванню праця і капітал пайовики. А значить найважливішу роль тут вже грає розподіл створеної цінності цими факторами виробництва. Дж.Б.Кларк досліджує цю проблему. «Для людей практики, а тим самим і для дослідників, найбільше значення має одна економічна проблема – проблема розподілу багатства між різними претендентами. Чи існує природний закон, відповідно до якого доход поділяються на заробітну плату, відсоток і прибуток?.. Більшість людей живе переважно працею і для них рівнодіюча всіх економічних сил приймає на практиці форму заробітної плати» (Кларк, Розподіл багатства, с. 22),

Кларк чітко відбиває ситуацію саме США в дослідженні взаємин найманої праці і підприємця. Тому першим коштує найбільше значення розподілу для практики, а потім для дослідника. Для дослідника – це метод емпіричний і історичний, дедуктивний. Відповідь дається в цьому ключі: «Заробітна плата визначається природним законом, хоча і регулюється індивідуальним договором» (с. 23).

Сутність цього природного закону полягає в тому, що валовий доход суспільства розпадається на заробітну плату, відсоток і прибуток. Це доходи праці, капіталу і доходи людей, що використовують функцію координації праці і капіталу – підприємців.

Для матеріального становища найманих робітників США характерний їх значно високий, у порівнянні з європейським, рівень. Це знаходить своє відображення й в економічних концепціях. Для Європи «залізний закон заробітної плати» – положення не зухвалої критики, за винятком Маркса і його послідовників. Для Кларка таке твердження неприйнятне. Він добре інформований про матеріальне становище робітників. Але він як і Госсен, Бастіа, Вальрас, Джевонс затверджує, що тяжкість праці – економічний феномен, що має важливе значення в дослідженні сучасного йому суспільства, і насамперед у теорії цінності. У Кларка її основою є «ефективна корисність». «Ціна речі вимірює її значення не для однієї людини, але для всіх людей у їхньому органічному відношенні друг до друга.., для суспільства як цілого вона постійна... Цивілізована людина... робить одиницю за одиницею продукт рутинного виду і вручає його суспільству. Тому процес виміру, що визначає величину цінності, повинний бути простежений у таємницях специфічно соціальної психології... Кінцева одиниця цінності є жертва, зв'язана ї витратами визначеної кількості специфічно соціальної праці» (с. 365-366).

Багатство, по Кларку, створюється працею і засобами виробництва, капіталом, що є результатом жертви, що він називає помірністю. Це взаємодія і відділення праці від засобів виробництва породило теорію про трудове мірило цінності. Але завдання полягає в тому, яка частина створеного продукту виробництва обумовлена винятково працею? При пропорційній, нормальній взаємодії праці і засобів виробництва, тобто статичному положенні, можливо визначити частку кожного з факторів. Для праці як одного з факторів вона визначаються через додаткову одиницю праці, «Не обладнана знаряддями праця є єдиний вид праці, що може виміряти цінність» (с. 368). Але праця не подібна одна з одною, як різні предмети, які потрібно їм вимірювати. «Подібно тому; як корисність властива всім товарам, так особиста жертва властива всім різновидам праці».

Це і є основа теорії корисності, що спирається на тяжкість праці. «Робота стає і кожною годиною усе більш тяжкої для людини, яка її виконує». Але в Кларка чисто американський варіант уміння про жертву, про тяжкість праці. Якщо він буде працювати одну годину він створює продукт у виді їжі. Якщо буде працювати другу годину, то «застосовуючи більшу кількість часу, вона додасть зручності до свого переліку і може закінчити його позитивною розкішшю» (с. 370).

Кларк ілюструє ситуацію наступною побудовою.

Де по горизонталі АВ – тривалість дня, БД – страждання від останньої години праці, АР. – виграш забезпечуваний першим продуктом, ВД- останнім продуктом. ВД складається з двох співпадаючих ліній, одна з яких викладає тягар праці, а друга – виграш від кінцевого споживання. АЕДВ – загальний доход, СЕД – надлишковий доход, (с.373).

Кларк у своїй теорії «соціальної ефективності» і «соціальної корисності» відбив специфічну політичну і соціальну обстановку, характерну для США. Навіть найманий робітник пишається державою, вважаючи себе її часточкою. Відношення до Конституції, як до святині. Тут органічна єдність «практики і дослідження».

Відображенням реальності США є теорія ренти Кларка. Раніше було встановлено, що колонізація Північної Америки йшла зі сходу на захід – від узбережжя усередину материка. Саме усередині материка, на Заході знаходилися найбільш родючі землі; а Європа йшла шляхом від кращих земель до гірших. Це положення в Рікардо стало основою його теорії земельної ренти, що потім відтворив Маркс, додавши до диференціальної ренти Рікардо ще положення про абсолютну земельну ренту. У Європі ця конструкція відтворилась, але в США була інша ситуація і її відбив Дж.Б.Кларк.

Якщо австрійська школа в розробці своєї концепції граничної корисності виходить з аналізу споживання, то Кларк виводить закон цінності з розподілу. Але він підкреслює, що споживання і виробництво складають економічний процес у цілому що розподіл є частиною суспільного виробництва і включає обмін. Економічне суспільство – єдине ціле, – говорить Кларк. У суспільному господарстві існує три різних вили спільно діючих сил.

Є закони універсальні, закони які залежать від обміну продуктів, чи суспільні закони, закони соціально-економічної динаміки, керованої статичними силами. До універсальних законів Кларк відносить закон убутної віддачі від витрат праці чи закон граничної продуктивності праці; універсальний закон убутної віддачі від вкладень капіталу чи граничної продуктивності капіталу (с. 66 – 67). Цей принцип робить соціальний ефект діючи на визначення того, скільки робітників і скільки капіталу буде {находитись в одній з галузей виробництва чи цивілізаційному стані. Ця чинність загального закону є належний предмет для теорії соціальної економіки, і тут він стає базисом теорії розподіл (с. 67).

Кларк установлює наявність трьох законів:

А) Закон ефективності споживчого багатства, що змінюється, що є основою природної цінності;

Б) Закон ефективності продуктивного багатства, що змінюється, що є основою природного процесу;

В) Закон ефективності праці, що змінюється, що лежить в основі природної заробітної плати (с. 68).

«Потреби міняються, і разом з ними повинні мінятися види виробленого багатства. Входять у вживання нові механічні процеси. Машини витісняють ручна праця і більш продуктивні машини заміняють менш продуктивні сили. Використовуються нові рушійні сили і вживається нова сировина» (с. 49). Відбуваються динамічні зміни. Динамічні сили діють у взаємодії з фізичними. Це створює реалістичність економічних досліджень. «Теорія економічної динаміки повинна користуватися дедукцією, як це робили теоретики Рікардівськой школи. Вона повинна базуватися на висновках економічної статистики. Проте реалізм динамічної теорії є її найхарактерніша риса (с. 50). Коливання цін, рівнів заробітної плати і відсотка відбувається тільки навколо дії статичних сил і статичних стандартів. Статичні сили встановлюють рівні, а динамічні сили породжують відхилення: універсальні явища, суспільні статичні явища і динамічні суспільні явища являють собою об'єкт вивчення трьох розділів економічної науки» (с. 35-36). Таке методологічне кредо Д. Б. Кларка.

Під дією статичних законів установлюється природний стандарт, до якого тяжіють доходи економічних груп, і доходи робітників і капіталістів усередині груп. Динамічні закони в той же час пояснюють, по-перше, коливання дійсних доходів навколо цих природних стандартів і, по-друге, повільні і постійні зміни, що відбуваються з часом у самих стандартах.

«Природна заробітна плата в даний час не така, якою вона буде рік по тому. Якщо суспільство еволюціонує нормальним шляхом, стандарти оплати будуть постійно рости» (с. 54) – пише В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах». Тому не дивні його коливання про подальший шлях розвитку капіталізму. У країні найвищим розвитком капіталізму не виявилося місця соціалізму, що вибудовується по моделі К. Маркса.

Висновки Кларка, як ми уже вказували, мають своєю основою аналіз розподілу, а не споживання як в австрійської школи.

Хоча улаштовується той самий закон – граничної корисності блага. «Закон... відзначає останню одиницю запасу, як одиницю, найменш важливу. Це один із загальних законів економіки» (с. 59).

Теорію мінового господарства Кларк називає каталлактикою. Але закон граничної корисності діє у міновій економіці й примітивній економіці.

Теорію обмінного господарства Кларк називає каталактикою. Але закон граничної корисності діє і в обмінній економіці, і в примітивній економіці.

Кларк використовує функціональний метод. Прогрес головним чином залежить від соціальних відносин. Основною функцією економічного суспільства є ріст. Суспільство стає багатшим. Воно використовує всі покращенні засоби і в великій кількості відбуваються функціональні зміни. Зростають потреби та їх задоволення. Це динаміка. Це відображення американського способу життя кінця XIX століття, американської економіки, що стрімко набирали силу, її динамізм. Він закликає дослідити вплив багатьох чинників, що трансформують розвиток чисельності населення, машин, організації праці і виробництва, організаційних форм промислових груп. Що є предметом економічної історії.

Вчення про статистику та динаміку – це вчення про злиття двох економічних наук: політекономії та економічної історії.

«Тільки одна теорія економічної динаміки в багато разів розширить предмет політичної економії. Воно переносить теорію в нову площину. Але найбільш широка і постійна робота в майбутньому повинна знаходитися в історичному і статичному дослідженнях, направлених повним знанням економічних законів», (с.90). Тут вже чітко видно вплив учителя – Кніса, історичної школи Німеччини. Займемося цим і ми.

Про роль і місце машини в розвитку суспільства говорить приклад з бавовноочисної машини. її винайшов шкільний вчитель з Півночі Елі Уітні в 1793 році. А очищення бавовни – операція найбільш трудомістка, яка різко підвищує витрати виробництва. При допомозі машини раб очищав 150 фунтів бавовни в день, а з появою парового двигуна – 1000 фунтів за той же час.

В 1792 році (тобто за рік до винайдення машини) річний збір бавовни в країні становив 6000 кіп (по 500 фунтів в кіпі), в 1794 році 10000, а в 1859 році – 4309642 кіпи (Фостер, с.373).

Негрів-рабів ВІ772 році – 462 тис, в 1810 році – 1195362, в 1840 році -2204313 чоловік (с. 374).

Бавовництво стало стрімко рости в південних штатах, витісняючи інші культури. Плантатори потребували нових земельних площ, а їх стримував рух скватерів, тобто фермерів, захоплюючи пустуючі землі, що було в інтересах бавовникових плантаторів. Потрібні були закони, що захищали їхні інтереси в конгресі, а це заперечувало інтересам підприємців промислово розвинутих штатів Півночі. Тут одна з причин Півночі та Півдня. Так здавалося б незначна подія – поява бавовноочисної машини – зробила великий вплив на економічний розвиток однієї з найбільших капіталістичних каїн, але очевидно що це могло відбутися при умові, що Англія стрімко розвиваючи бавовнопрядіння, замість вовнопрядіння, де ще є залишки гільдійських обмежень, мала потребу в сировині – бавовні. Але це дійсно значення окремого явища, що зробило великий вплив на національні та інтернаціональні зв'язки. Така функція динамічних сил в прогресі. Цю сторону й відобразив поділ економічної науки на статику і динаміку.

Головне значення таких факторів полягає в тому, що взаємодія праці людини і машини – постійного господарського матеріального блага веде до росту продуктивності суспільної праці і підвищенню ефективності речового фактора виробництва. Необхідно відмітити, що якщо в Європі машина сформувала на основі ринкових зв'язків клас найманих робітників, то в США вона стала причиною розширення рабства. Так національні особливості коректують універсальні принципи економічної історії.

Для фермерів США основне значення мав зовнішній ринок, на якому ціни формувались з врахуванням європейських реалій. На ті ж Ліверпульській біржі, включаючи сюди Польщу та Росію, різниця у витратах виробництва була значною. Також і внутрішній ринок, в зв'язку з високим життєвим рівнем міського населення був ємним. Хоч Кларк вважає його малозначним. Тут не могло бути проблем «хлібних законів» Англії. Тому теорія земельної ренти в її європейському тлумаченні у Кларка відсутня. В розподіленні валового прибутку рента, як особливий прибуток особливого класу, відсутня. Але рента існує якщо є власність на землю. Але не на всіх ділянках «Власність на землю дає поселенцю гомстеда додатковий значний прибуток, окрім прибутку, що створюється його працею як такою (с. 99)...Ферма можливо коштує долар за акр, коли чоловік вступає в свої права. Але через рік, через два вона вже буде коштувати 5 доларів (с. 100). Відбувається приріст цінності землі.

Але ріст прибутку впливає на ріст заробітної плати, а це впливає на заробітну плату в містах. «На протязі 100 років вся американська заробітна плата відчувала в більшій або меншій мірі вплив цього елемента. Вона підтримувалася на такому рівні, що приблизно співпадала не з прибутком від обробітку землі, що не дає ренти, але з прибутком від обробітку землі та власності на неї» (с. 100).

Як видно Кларк вважає, що аграрна технологічна революція виступає фактором розвитку динамізму індустріальної.

Кінцеве формулювання теорії заробітної плати Кларк дає в наступному положенні: «Оплата праці в кожній галузі виробництва намагається відповідати граничному продукту суспільної праці, що використовується у поєднанні з відповідною кількістю суспільного капіталу як такого» (с. 28).

Кларк вимагає признати відмінність понять капіталу та капітального блага. Він не вважає, що капітал є якістю самої людини. Капітал складається із засобів виробництва, які завжди конкретні та матеріальні. Відмінною ознакою капіталу є постійність, а капітальні блага повинні зношуватись, для того, щоб капітал міг існувати. «Земля є єдиним видом капітальних благ, який не потребує знищення, для того, щоб втілений в неї фонд багатства міг продовжувати існувати» (с.130).

Капітал приносить відсоток, але конкретні засоби виробництва приносять ренту. Термін рента виражає суму, яку приносить кожний конкретний засіб виробництва. Кларк дає висновок: «Рента є являє собою сукупність валових сум, що дають капітальні блага, тоді як відсоток є прибуток, що надається постійним фондом капіталу та виражається як частка цього фонду..., відсоток керує рентою»(с 136-137).

Кларк критикує Мілля з його теорією утримання. Оскільки утримання охоплює споживче благо, а капітал засоби виробництва, які не можуть бути спожиті людиною, оскільки і концепція Мілля примітивна. Утримання по Кларку обмежено генезисом нового капіталу, тобто воно динамічне явище. Теорія ренти Кларка знайшла своє відображення в навчальних посібниках сучасності.

В посібнику Бара «Політична економія», т. 1, с.295. «Історія і економічна теорія заставляють включати землю і природні фактори в капітали, які в свою чергу діляться на природній капітал і технічний капітал». Досить близько до того, що додаткова праця і капітал, внесені в землю підвищують цінність землі у Кларка.

Теорія динаміки Д.Б. Кларка йшла в якості початкової в таких підручниках по економіксу як підручник К. Р. Макконела і С. А. Брю в главі «Економічний ріст та економіка відсталих країн», які називаються фактори економічного росту: 1) природні ресурси; 2) трудові ресурси; 3) накопичення капіталу; 4) технічний прогрес; 5) соціокультурні та інституціональні, (т. 2, с.367-372).

В підручнику Р. Бора «Політична економія» той же динамічний процес, але називається: 1) демографічний динамізм; 2) динамізм інновацій; 3) динамізм домінування (пануючі економічні одиниці, міста, промислові зони, фінансові центри); 4) динамізм соціальної групи. Але це вже інший час, інша країна.

Д.Б.Кларк один із авторів поняття «вменение». Цей термін використовують Менгер, особливо Візер та Кларк. Він вирішує питання про те, як визначити продуктивність фактора виробництва. У Кларк це праця, капітал, підприємець, їх прибутки, заробітна плата, відсоток. Як визначити долю кожного? У Менгера її можна визначити, коли котрийсь із них вилучається. Візер виміряв співробітництво, що приноситься фактором продуктивний вклад.

«Д.Б.Кларк прирівнює продуктивність кожної одиниці фактора до того приросту продукції, який досягається завдяки використанню додаткової одиниці даного фактора» (Р.Бар. Політекономія, т. 2, с.29).

»Вменение» це пояснюючий принцип, завдяки якому стає можливим перехід від поняття продукту, отриманого завдяки комбінуванню факторів виробництва, до поняття продукту, отриманого завдяки якому-небудь одному фактору виробництва.

«Вменение» є «реальна подія», яка відображає дію підприємця, що розраховує на основі своїх передбачень використання факторів виробництва, або еволюцію ринку, що відображає реальну мінову вартість факторів виробництва» (Р.Бар. Політекономія, т. 2,с.ЗО).

Заслуга Д.Б.Кларка являється в тому, що він вніс в загальну теорію маржиналізму новий підхід до розподілу, він розкрив єдність його з виробництвом. Такий зв'язок установлюється завдяки виявленню відношення між граничною продуктивністю і попитом на фактори.

Бар пише: «...маржиналізм являється економічною теорією фундаментального плану, яка акцентує увагу на проблемах вартості та на економічних функціях прибутків представляє великі можливості для економічного аналізу і господарської політики» (с.35).

Альфред Маршалл – батько економікс.

Маршалл – видатний економіст історичної епохи затвердження панування індустріальної технологічної революції в світовому масштабі і початок аналізу протиріч індустріальної цивілізації..

Його дослідження мають в своїй основі два девіза: «Природа не робить стрибків» і «Багаточисленість в одиничному та одиничне в багаточисленості».

В поняття «природа» він вкладає єдність як природних так і моральних процесів. Ця єдність не є чимось застиглим. Вона в безперервному русі. Принцип «безперервності» займає важливе місце в дослідженні природи, що розуміємо в широкому значенні цього поняття. Безперервність відображає еволюційність розвитку. Розвиток йде через накопичення не стільки сукупності кількості, скільки приросту якості.

«Економічна революція відбувається поступово. її хід іноді сповільнюється або перетворюється в політичну катастрофу. Але її поступальні кроки не бувають несподіваними» (т. 1, с.51).

Цей важливий висновок – плід старанних і глибоких досліджень економічної та політичної історії не лише європейських, але і східноазіатських, арабських цивілізацій. Аналіз на основі: «одиничного в багаточисленності, а багаточисленності в одиничному». Кредитні відносини в Римській імперії, які отримали достатньо високий розвиток потім на століття уходять зі сцени Європи, але лише кредит є однією із рис індивідуалізму. Дійсно вони затримались і практично перетворились в щось подібне, як птиця Фенікс відродилися, розквітли в другій половині XIX століття, ставши рушійною силою прогресивної людської цивілізації.

Політичні катастрофи першої половини XX століття в Німеччині, Італії, Росії, Югославії, Індонезії, африканських та інших країнах ілюструють висновок Маршалла про їх місце і роль в постіндустріальному русі прогресу, в тому числі економічного.

«Можливість прогресу в великій мірі залежить від фактів та висновків, що входять в компетенцію економічної науки, тобто це складає головне і вище призначення економічних досліджень»(т.1,с.139).

Так визначає місце економічної науки А. Маршалл в прогресивному розвитку людства.

Як же оцінює А.Маршалл дослідження економістів попередників? У вищій мірі позитивні оцінки досліджень А. Смітта, Д.С.Мілля. але рух прогресу, його «безперервність» вносять свої корективи. Це відноситься перш за все до поглядів на місце і роль людини в кінці XIX століття. «Вище поняття соціального боргу отримує майже всюди розповсюдження. В парламенті, в засобах інформації і з трибун проголошення людяності звучить все більш чітко та відверто» (т.З,с.2О1).

Економісти в особі Д.С.Мілля вже цей феномен відмічали, але не в якості найважливішого, а у соціалістів він знаходиться в главі кута. Але їх погляди не базувалися на основних наукових дослідженнях, вони не розуміли природи нової організації суспільства. Це рельєфно показали події в Європі в 1848 році.

«Ранні економісти виходили в своїх доводах з того, що характер людини і її продуктивність повинні були розглядатися в якості фіксованої величини, сучасні економісти постійно пам'ятають про те, що це є продуктом обставин, в яких він жив. Частково причина такої зміни точки зору економістів полягала в тому, що переміни в людській природі на протязі останніх п’ятдесяти років проходили настільки швидко, що привертали до себе увагу, частково причина полягала в безпосередній дії окремих авторів – соціалістів і т.д., а частково в побічній дії схожих змін в деяких сферах природничих наук. Економічна теорія не залишилась в стороні і приділяла увагу змінності людської природи і тому яким чином характер людини діє на переважаючі методи виробництва, розподілу багатств і сам піддається їх дії»(т.3,с. 199).«Вони заговорили про працю як товар, не зупиняючись, щоб врахувати його людські пристрасті, інстинкти та звички, симпатії та антипатії, його класову ненависть і прив'язаність, його прагнення до знань і до отримання вільних та рішучих дій»(т.3,с. 197).

Це випад проти Рікардо, його теорії вартості, заробітної плати та прибутку, яка лягла в основу теорії додаткової вартості Карла Маркса.

А.Маршалл економіст-творець «економікс» – досліджує економічні процеси з позиції людини нової епохи, це не «економічна людина» А.Сміта та його послідовників, а він знаходиться в середовищі, де поряд з економічними діють і соціальні, моральні, інституціональні фактори. Це індустріальна цивілізація.

Він констатує: «Бідність складає величезне істинне зло...Ліквідація тягарів злиднів та згубної дії непомірної фізичної праці складає головне і найвище призначення економічних досліджень..., причому поставлене запитання висуває на перший план вимоги нинішньої епохи»(т. 1,с.56).

Як видно, А.Маршалл чітко позначає новий час і нові задачі економічної науки. Як показує Кейнс язик Маршала – язик ділової людини. Але бізнесмен нової епохи, який реалізує не тільки особисті інтереси, але і самореалізується. «Основоположна риса сучасного індустріального життя – не конкуренція, але впевненість у власних силах, обережність у виборах рішень і цілеспрямована передбачуваність»(т. 1, гл. 1, п.4).

Бізнесмен Маршалл – релігійна людина, він пуританець. Він глибоко поважає інтереси сім'ї. Саме сім'я виступає однією з рухомих сил діловитості. Створити умови дітям, щоб вони вступали в це життя більш збагаченими як знаннями так і капіталом. Інтереси сім'ї – стимул накопичення та інвестицій.

У економічній науці дві задачі – дослідження багатств, а в другої частини дослідження людини. «Політична економія чи економічна наука займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства, вона вивчає ту сферу індивідуальних та суспільних дій, яка найтіснішим образом пов'язана з пізнанням і використанням матеріальних основ благополуччя»(т. 1,с.56).

Вихід в світ першого тому «Принципів економічної науки» в 1890 році був відмічений суспільством як значна історична подія. Ось один з прикладів: «Пелл-Мелл газет» пише: «Виникла «нова політекономія», а «стара» політична економія – це лиховісна наука, яка розглядала індивідуальну людину в якості виключно егоїстичної і скупої тварини, державу лише масу таких тварин, пішла в минуле»(т.1, с.ЗЗ).

Нова економічна наука – економікс, її творець А.Маршалл визначає її задачу: дослідження багатств людини в умовах співдружності праці та капіталу, їх ефективної взаємодії. Як підкреслював Маршалл: « ВХУШ столітті Англія відкрила еру дорогих знарядь виробництва. На кінець XIX століття вони стали ще дорожчими. Експлуатація дорогих машин вимагала висококваліфікованих робітників, ефективна взаємодія вимагала особливої організації виробництва». А. Маршалл дає її таке тлумачення: «Розвиток організму чи-то соціального, чи-то природно обумовлено поглибленим розділенням функцій між його різними частинами. Воно проявляє себе як розподіл праці, розвиток спеціалізованих кваліфікацій, знань та машин і інтеграція, тобто посилюючої глибини та міцності зв'язків між різними частинами виробничого організму – зріст надійності комерційного кредиту, засобів і навиків спілкування за допомогою морського та шосейного транспорту, залізничних доріг та телеграфу, почти та друкованого станка. В економічній науці, закон про те, що боротьба за існування призводить до розмноження таких організацій, які краще інших пристосовані до отримання користі із навколишнього середовища» (т.2, с.32).

В організації виробництва особливу роль відіграє «принцип заміщення». «По мірі розширення знань і посилення ділової підприємливості виробників вони в кожному разі вибирають ті фактори виробництва, які краще всього відповідають їх цілям, аналогічним чином суспільство заміняє одного за другим підприємців, ефективність діяльності яких пропорційно менша отриманого прибутку. Ми можемо назвати це принципом заміщення.

Цей принцип знаходить використання майже в усіх областях економічних досліджень» (т.2, с.24).

Принцип заміщення, як видно, він поширюється і на діяльність підприємця.

Інтересний історичний екскурс в процесах формування комерційної підприємливості його здатностей. Він зв'язує появу підприємливості перш за все з зламом звичаїв та традицій. Сім'я, сільська громада, гільдія зв'язували ініціативу, якою є свобода господарської діяльності, право на ризик, включаючи свободу політичну.

Маршалл так зображає ментальність греків, римлян, німців, англійців: «Греки життєрадісні та повні свіжих ідей, які є елементами комерційної підприємливості. Але їм не вистачає терплячості в їх виконанні» (т. З, с. 152).

Римляни проявляють тверду волю, рішучість, наполегливість в виконанні цілей, винахідливі та підкорені дисципліні, вони постійно випробували ті якості, які необхідні для комерційної підприємливості (т. З, сі59).

Для німця, яким би рішучим та сильним він не був, виявилось дуже тяжким ділом вивільнитися від кайданів звичаїв та від неосвіченості,... він занадто дорожив постулатами та звичаями своєї сім'ї та свого племені (т.З, с. 157). Ця особливість німця знаходити своє відображення і в особливостях національної економіки, в якій значна роль держави.

В Німеччині виключно велика частина кращих інтелектуальних сил нації намагається знайти роботу в урядових закладах та можливо не один уряд не включає в себе такої великої кількості добре підготовлених високообдарованих людей. З іншої сторони енергія, оригінальність та рішучість, притаманні кращим комерсантам Англії та Америки, лише в останній час стали розвиватися в Німеччині, в той же час німці володіють великими здібностями до покори. Таким чином вони не відрізняються від англійців, чия сила волі дозволяє проявити їм чітку дисципліну в серйозний момент, але які не володіють схильність до покори (т.З, с. 184).

В цьому один із секторів потужного розвитку Німеччини, особливостей засобів шляхів індустріальної революції.

«Природна серйозність і цілеспрямованість суворих націй, що поселилися на англійських берегах, підштовхували їх до сприйняття доктрин Реформації і останні мали вплив на життєвий уклад народу, потім тон його виробничої діяльності (т. З, сі69).

Раніше вже говорилося про роль пуританізму в формуванні англійської підприємливості з позиції становлення та розвитку особистості. А.Сміт і його послідовники в концепції дослідження природи та причин багатства народів в деякій мірі виходили з ментальності, він космополітичний в висновках, закони функціонування економіки наднаціональні, тому в заголовку фігурує «багатство народів», а не народу.

Вони проти втручання держави в економічне життя. Але інша ситуація у німців. Тут держава – вождь, учитель, верховний суддя, вона – захист сім'ї, клану. Тут навчали службовця державному нагляду і управлінню фінансами, податками, зборами, акцизами, взаємодіями станів. Тут панувала камералістика. Тому потрібна була протекціоністська політика захисту національного підприємництва від французьких та англійських конкурентів. Так виникла німецька історична школа – творець економічної теорії про особливості національних економік.

А. Маршалл розкриває ці відмінності спираючись на такий фактор як ментальність. В цьому він випереджає історичний час на десятиліття. Тільки в середині XX століття з'являється вчення про особливості національних економік та національних менеджментів. Є американська та японська економіка, є японський менеджмент, є національні моделі соціалізму. Є особливості історії національного підприємництва.

Англійський тип підприємництва має свою історію. Вона перш за все пов'язана з аграрною технологічною революцією. В часи релігійних смут лендлорди в війнах покінчили один з одним, на ґрунті релігійних війн з'явились нові барони – власники великих маєтків, але позбавлені забобонів лендлордів феодальної епохи. Він не мав можливості заставити працювати на своїх полях вільного йомена-селянина. Але розорення селянства в результаті різкого росту попиту на вовну, коли пасовища заміняли орні землі створило ринок селян, які наймалися у орендатора землі барона. Та барон бере участь в інвестиціях орендатора в підвищенні культури землеробства. Це створило підприємця-фермера, що стає зразком підприємця в промисловості.

Роки, коли Великобританія втратила колонії в Північній Америці, роки великого напруження сил в Наполеонівських війнах привели з одного боку до важкого тягаря внутрішнього боргу країни. Але перемога стимулювала стрімкий розвиток індустріальної технологічної революції із-за раптовості збільшення економічної свободи для підприємців.

«Нова нація підприємців складалася головним чином із тих, хто самостійно створив власні статки, тобто із сильних, рішучих, підприємливих людей, які спостерігаючи власні результати, отримані своєю власною енергією, були схильні стверджувати, що бідних та слабих слід вважати винуватцями в їх нещастях, а не жаліти їх. Вони прославляли індивідуальність характеру і не поспішали знайти сучасну заміну соціальних і виробничих зв'язків, які об'єднували людей в попередні часи» (т.З, сі78).

Неблагополучні умови призвели до зниження загального чистого прибутку англійців. 1/10 його пішла на погашення національного боргу. Товарні витрати виробництва – як знизились в результаті нових винаходів, лиш в невеликій кількості споживались робітниками. Вони вимушені були продавати свою працю за мізерну платню. Повна свобода дає зміни в ролі фінансового капіталу, зміни в економічній теорії та її методу, появи нових наукових, економічних дисциплін.

Дійсно кінець XIX століття характеризується появою цілого букету нових економічних наук: науковий менеджмент, психологія менеджменту, наукова основа маркетингу, організація виробництва, економіка галузей, економічна статистика, державні фінанси, економічна соціологія та інші. Доля цих дисциплін склалася по-різному.

Зокрема, науковий менеджмент спочатку зустрічає різкий опір профспілок Європи, «...опір упровадженню наукового менеджменту зі сторони британських тред-юніонів, що вважали методи Тейлора витонченим засобом експлуатації робітників, було ще більше, ніж зі сторони американських профспілок» (Б. Шелдрейк, Теорія менеджменту, с.54).

Доречи, В. Зомбарт в своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах» дає картину класового миру, партнерських відносин між найманими робітниками та капіталістами в США. Вони виводить це положення з особливостей менталітету, що сформулювалися в США за всю історію колонізації цієї країни.

Висновок наукового менеджменту: єдиною можливою умовою промислового миру є промислова демократія.

Нові наукові дисципліни відображають нові процеси в виробництві. Маршалл дає контрастну окреслену картину цієї нової системи.

«Праця в середині кожної галузі була розділена таким чином, щоб планування і організація підприємства, управління ним і відповідальність за ризик покладалися на одну групу людей, в той час як необхідна для нього ручна робота виконувалася найманою працею. Ця форма розподілу праці одночасно характерна для сучасного світу в цілому та також для англійської нації...В теперішній час,...воно виділяється в якості основного явища при існуючій формі цивілізації, являє собою ядро економічних проблем сучасності» (А.Маршалл, т.З, сі72).

Поява такої дисципліни як макроекономіки ілюструє зміну ролі старих галузей. В новій структурі макроекономіки зросла роль транспорту. Більш того, Маршалл стверджує, що особливо розвиток транспортної галузі та характеризує нову стадію технологічної революції,

Завдяки йому був даний потужній імпульс розвитку металургії, машинобудування, появі нових професій, кваліфікованої праці, в тому числі і в будівництві, а значить вирішення проблеми зайнятості. Завдяки новим видам транспорту знизились витрати виробництва, наблизились ринки збуту та ринки сировини, були залучені в експлуатацію великі площі родючих земель Америки, Австралії та інших регіонів планети. Павутина зв'язку зв'язала усі континенти, появився планетарний характер біржових, кредитних, валютних зв'язків.

Нові технології зробили більш можливими темпи та об'єми виробництва та переміщення визвали необхідність створення управлінських ієрархій для нагляду-контролю та координації нових процесів виробництва та розподілу. Така історична роль капіталу епохи індустріального суспільства.

А.Маршалл у визначенні капіталу притримується старих добрих традицій А.Сміта, різко критикуючи погляди К.Маркса та його послідовників, які вважають капіталом тільки те, що в якості засобів виробництва належить одній особі (або групі осіб) і використовується для виробництва речей на благо інших за рахунок найманої праці таким чином, щоб перші мали можливість грабувати або експлуатувати інших.

Французькі економісти-фізіократи, а за ними і А.Сміт, використовували термін капітал в понятті «запас». У відповідності зі старою англійською традицією капітал складається з тих речей, які сприяють праці у виробництві або забезпечують її..., він складається з тих речей, без яких виробництво не могло б існувати з такою ефективністю, але які не є безкоштовними дарами природи» (т.З, с.234).

Маршалл поширює на категорію капітал «людську активність – також цінності як і засіб виробництва» (т.З, с.298).

Про ренту Маршалл пише: «Видатна роль земельної ренти в розвитку теорії земельної ренти – історична випадковість. Рента – плата за будь-який не відновлюваний ресурс. У відомому понятті всі види ренти являються ресурсом суспільної рідкості, а всі види ренти являються диференціальними рентами. А тому це квазірента».

Як зазначалось раніше, предметом економічної науки він вважає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, які тісно зв'язані з використанням матеріальних основ добробуту. Багатство і людина – головна мета економічних досліджень.

Цей взаємозв'язок розкривається в мотивах людської діяльності, що спонукають її економічними цілями в конкретних історичних умовах. А це ринкова економіка чи, те що у Маршалла рівнозначне терміну грошова економіка. Тому він у вартості бачить реалізацію економічних цілей як покупця, так і виробника. Так він пише про А. Сміта: « Його найважливішою задачею є об'єднання і розвиток розмірковувань його англійських та французьких сучасників та попередників про вартість. Найважливіше значення його діяльності, що призвела до виникнення цілої епохи в економічній думці, полягала в тому, що він першим здійснив ретельне і наукове дослідження способу по безпосередністю якого вартість міряє людську мотивацію, з однієї сторони даючи кількісну характеристику бажань покупця отримати благо, а з іншої сторони зусиль (або реальних витрат виробництва) зі сторони його виробника (т.З, с. 191-192).

Краща економічна праця, в якій розкрита «...сутність досягнення рівноваги та кількісного визначення при допомозі грошей, бажання до володіння якою-небудь річчю, з однієї сторони, а з другої сторони – всіх різноманітних зусиль та самопожертвувань, які прямо або побічно сприяють її створенню... Він відкрив новий погляд на речі і тому мав епохальне значення» (т.1, с.92). – так оцінюється місце Сміта в історії економічних вчень.

Автор підкреслює, що гроші відіграють особливу роль в мотивації економічної цілі. Гроші являють собою загальну купівельну спроможність і люди намагаються їх отримати в якості засобів для досягнення будь-яких цілей, як високого, так і низького порядку, як духовних, так і матеріальних (т.1, с.72), або економічні проблеми людини, так як вони спеціально відносяться до поведінки людини під дією мотивів, що піддаються виміру грошовою ціною (т.1, с.83).

Разом з тим наведені положення заключають і первинну посилку концепції вартості.

В наведеному положенні про роль і місце Сміта в дужках вказується «або реальні витрати виробництва». Маршалл дає наступне розвернуте визначення їх змісту: «Затрати всіх різноманітних видів праці прямо чи побічно зайнятого в його виробництві, разом з утриманням, або вірніше чеканням необхідним для накопичення використовуваного в його виробництві капіталу, іншими словами, всі ці зусилля та жертви разом взяті ми будемо називати реальними витратами виробництва товару. Сума грошей, які приходиться платити за ці зусилля та жертви, ми називаємо або грошовими витратами виробництва, або для скорочення витратами виробництва» (т.2, с. 21-22).

Така основа цін пропозиції.

Необхідно скоректувати положення про причетність Сміта до категорії «реальні витрати виробництва», в які включається і прибуток – як доля капіталу, як фактор виробництва. Так у Сміта є і цей варіант, але Сміт все-таки автор теорії трудової вартості.

Маршалл розглядає і принципи, які регулюють попит. Ця проблема досліджувалась Менгером, Візером, Бем-Беркрм, Вальрасом, Джевонсом та іншими. Корисність, ось що стоїть на боці попиту. Але у Маршалла потреба витікає з діяльності, вимірюється корисність через ціни. У Джевонса на боці попиту корисність, на боці пропозиції тягар праці. Кейнс помічає, що Джевонс побачив киплячий котел і вигукнув радісний крик, Маршалл також побачив киплячий котел і мовчки приступив до побудови парового двигуна.

Потрібен був геній Маршалла, щоб з'єднати класичну теорію витрат виробництва з теорією корисності на основі загальної теорії рівноваги попиту та пропозиції.

«Загальна теорія рівноваги попиту та пропозиції, – пише Маршалл, – являє собою ту основоположну ідею, яка пронизує будову всіх різноманітних частин центральної проблеми розподілу та обміну» (т.1, с.58).

«Загальна ідея, що полягає в основі ствердження про те, що вартість установлюється на рівноважному рівні попиту та пропозиції отримала такий подальший розвиток, що знайшла всю специфічну систему Коперника, згідно якої всі елементи економічного всесвіту просто утримують своє місце шляхом спільного урівноваження та взаємодії»(т. 1, с.31).

Це положення Маршалл ілюструє на прикладі ножиців: ми могли б з рівними підставами сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає чи шматок паперу верхнє чи нижнє лезо ножиців (т. 2, с.31-32).

Рівновага попиту та пропозиції поширюється не тільки на благо, але і на фактори виробництва. Воно характеризує «неперервність». Відомо, що конкурентна сфера як в попиті, так і в пропозиції вирівнює вартості. Але це може бути здійснено тільки на основі руху до безкінечно малих величин. Тому додаток до корисності граничної корисності і дає рівновагу попиту та пропозиції як в обміні, так і в розподілі.

Так само і до поняття продуктивність факторів виробництва та в їх конкуруючій взаємодії поняття гранична продуктивність також характеризує неперервність їх взаємодії.

Аналіз рівноваги попиту та пропозиції поглиблюється застосуванням «принципу заміщення». Заміщення на границі відновлюється чи установлюється рівновага. Для факторів виробництва – заміщення приводить до того, що вони конкурують за зайнятість кожного із факторів виробництва, а в умовах більш високої продуктивності кожний із факторів намагається витіснити інший, обмежуючи ціну попиту на нього. Та це лише один бік дії заміщення. А з іншого боку вони формують зайнятість один для одного.

«Цей метод, – пише Кейнс, – дозволяє підкорити категорію заробітної плати та прибутку дії загальних законів вартості, пропозиції та попиту, так само як раніше теорія грошей була покладена в теорію вказаних загальних законів» (т.1, с.34-35).

Маршалл формулює всезагальні правила: «а) граничні витрати не керують ціною; б) лише по досягненні границі можуть бути правильно зрозумілі дії тих сил, які керують ціною; в) границя, яку потрібно дослідити, в відношення довгих періодів і стійких результатів, відрізняється по своєму характеру та кількісним параметрам, від границі, вивчення якої з коротким періодом і перехідним коливанням» (т.1, с.54).

Маршалл вводить в економічний аналіз елемент «часу». Тут реалізується принцип безперервності, «що зв’язує пропозицію загальною теорією рівноваги попиту та пропозиції до різноманітних періодів» (т.З, с.79). в економічний аналіз Маршалл вводить категорії «зовнішньої та внутрішньої економіки», «основні та додаткові» витрати.

Великий вплив на розвиток економічного аналізу мали концепції Маршалла «споживчої ренти» чи «споживчого кредиту», з яких випливає, що максимум користі, що досягається необмеженою концентрацією, зовсім не і обов'язково забезпечує досягнення найбільшої можливої користі.

Це він показує на прикладі чаю:

Ціна (у шилінгах) Величина попиту (в фунтах)

20 1

14 2

10 3

6 4

4 5

3 6

2 7

Припустимо, що ринкова ціна 1 фунта чаю складає 2 шилінга, покупець витрачає на купівлю 7 фунтів чаю 14 шилінгів. Тоді загальна корисність складає 20+14+10+6+4+3+2=59

Це справжня цінність, споживчий надлишок складає 59-14=45

Раніше говорилося, яке значення мають чотири кита, на яких стоїть індустріальна економіка, в їх числі монополія. Кейнс підкреслює «Теоретичні висновки Маршалла в цій сфері і його глибоке співчуття соціалістичним ідеям поєднувалось, проте зі старомодною вірою в могутність сил конкуренції» (т.1, с.36).

Маршалл зробив велику послугу економістам чітким формулюванням ідеї «еластичності» попиту:

L = dx/y + dy/x

Це цілком належить Маршаллу. Без впливу цього вкладу не могла отримати в подальшому теорія вартості і розподілу, яка розглядається в динамічному стані. Еластичність – універсальна категорія. Вона розповсюджується не тільки на попит на товари, а й на фактори виробництва і пропозицію.

Тільки ті економічні результати є нормальними, які породжені необмеженим функціонуванням вільної конкуренції» (т.1, с.91). «Коли попит та пропозиція перебувають у рівновазі, кількість товарів вироблених за одиницю часу можна назвати рівноважною кількістю, а ціна, по якій він продається – рівноважною ціною»(т.1, с.28).

Протиріччя індустріальної цивілізації: величезне багатство небагатьох і злиденність більшості, у Маршалла викликає співчуття соціалістичним ідеям – це видно на оцінці ним альтруїзму, вияв якого і швидке найбільш доцільне приведення його в дію, він вважає найважливішою задачею економіста. Але поряд з цим дається наступна оцінка соціалізму: «Історія взагалі, історія соціалістичних експериментів особливо свідчить, що звичайні люди рідко здатні проявляти чисто ідеальний альтруїзм на протязі будь-якого часу» (т.1, с.64). Але альтруїзм категорія моральна. І ось як він оцінює значення морального фактору: і «ринкові» ціни, і «нормальні» ціни утворюються під дією багатьох факторів, з яких одні знаходяться на моральному ґрунті, а другі на фізичній основі» (т.2, с.41). Потрібен обов'язковий облік цих факторів, але для багатьох економістів це не характерно (криві попиту багатих, середнього класу і бідних у Маршалла).

Маршалл пише: «І все-таки Родбертус і Маркс звертаються до авторитету Рікардо, доказуючи, що природна вартість товарів визначається виключно затраченою на них працею; і навіть ті німецькі економісти, які найбільш наполегливо спростовують висновки цих авторів, часто вимушені погоджуватись, що вони правильно інтерпретують Рікардо та їх висновки логічно витікають з його висновків» (т.З, с.277).

А Карл Маркс, як і Родбертус посилаються на наступне положення Рікардо: «На ранніх етапах суспільного розвитку (Маршалл дає наступний коментар про вартість, що визначається працею, що там де майже не використовується будь-який капітал і де ціна на працю якої-небудь людини майже така ж, як і праця будь-кого іншого, взагалі кажучи це положення вірне. Вартість, як правило, визначаючи, яка кількість одного товару повинна обмінюватися на другий, залежить майже виключно порівняної кількості праці, затраченої на кожен з них» (Рікардо. т.1, с.34).

Але інтерпретації першого положення Рікардо, і Маркс і Родбертус у витрати виробництва відсоток не включають, тоді як на думку Ешлі, Рікардо вважав включення відсотка само по собі зрозумілим (с.278).

Про це переконливо говорить наступна заява Рікардо: «у примітці до заключних рядків розділу IV, гл.1 він говорить: «Пан Мальтус думає, що згідно моєї теорії, витрати виробництва якої-небудь речі та її вартість тотожні: це так якщо він під витратами розуміє «витрати» виробництва, що включають прибуток» (т. З, с.277). «...Ви говорите, що вартість регулюється попитом та пропозицією (с.81). Це я думаю, означає не сказати нічого, а причина та, яку я вказував на початку цього листа: саме пропозиція регулює вартість, а сама пропозиція регулюється витратами виробництва. Грошовий вираз витрат виробництва дає нам вартість як праці, так і прибутку» (т.З, с.281).

Таким чином теорія вартості Рікардо в тому викладі, який подається в «Принципах політичної економії та оподаткування» має великий недолік, не врахований як Марксом, так і Родбертусом. Маршалл пише: «Безтурботність Рікардо по відношенню до фактору часу...стає джерелом подвійної помилки з допомогою доказів, основаних на причинах поточних змін і короткочасних коливань вартості.» (т.З, с.284).

Однією з причин ситуації, що виникла, є метод дослідження економічних процесів, які використовує Д. Рікардо. Це абстрактний дедуктивний метод.

Маршалл виходить з того, що науковій думці потрібна і індукція, і дедукція. Так само як людині для ходіння потрібні обидві ноги: і права, і ліва

(Т.1» С.ЗЗ). Заслуга Маршалла у введенні в економічну науку графіків, хоча його ставлення до математичних методів в економіці не захоплююче.

Дослідження економічних процесів – це узагальнення тенденцій, що характеризують дію людини при певних умовах. «Між тим такого ряду економічних тенденцій які б діяли так же стійко і яким можна було б виміряти так же точно як закон притягання. Не існує і економічних законів по своїй точності, які можна білу б зрівняти з законом тяжіння» (т.1, с.88). «Термін «закон», відповідно означає не що інше як саму загальну оцінку чи узагальнення тенденцій, більш або менш достовірних, більш або менш визначених» (т.1, с.89). Якщо політекономія стверджувала про наявність економічних законів як таких, то Маршалл ставить цей висновок не тільки під сумнів, як історична школа Німеччини, а як видно з попереднього положення він заперечував їх харизму. Це вже «Економікс».

Вихід в світ «Принципів...» підвищив суспільну репутацію економістів. Економічна наука стає професійною. Не любителі-одинаки, а професійні школи стають реальністю індустріального суспільства.

А. Маршалл засновник Кембріджської школи. Він вперше в 1885 році читає курс «Економікс».

«Маршалл був першим, – пише Кейнс, – в історії великим економістом в повному зрозумінні цього слова, першим хто своє життя присвятив створенню економічної науки у вигляді самостійного предмету, побудованого на суспільних постулатах і, який відрізняється таким же високим рівнем наукової точності, як природничі біологічні науки. Маршалл був першим, хто зайняв по відношенню до цього предмету професійно наукову позицію, як до наукової дисципліни, що стоїть над поточними суперечками не в них, дисципліні настільки ж далекій від політики і політичних поглядів, як фізіологія від уявлення рядового лікаря» (т. 1, с.41).

Кейнс звичайно, не правий в стверджуванні віддаленості «Економікс» від політики, адже і сам Маршалл підкреслював, що політика відіграє далеко не останню роль у формуванні та функціонуванні економічних процесів. Але в головному ця оцінка великого Маршалла великим Кейнсом очевидна.

При аналізі концепції австрійської школи було сказано, що вихід на реалізацію потреб – це початок маркетингу. Праці А. Маршалла створили теоретичну базу для практичного його становлення. Тому А. Маршалл один із батьків-засновників цієї науки, незамінного консультанта бізнесмена в його намаганні до постійного заглядання вперед, не втриманню підприємливості, наданню більшої визначеності для стимулюючих мотивів на науковій основі. Але у Маршалла немає впевненості, що його сучасник – бізнесмен облагодіє своїм раціоналізмом людство.

Хода індустріалізму останньої третини XIX століття була впевненою і стрімкою. В її орбіту були включені країни традиційної економіки, але включені як колонії, які не мали самостійності як політичної, так і економічної. Таким чином проходить завершення процесу формування світового ринкового господарства. Капітал виступає в цьому процесі в якості основного фактору, який формує систему самоорганізації, самовідтворення, підпорядковуючи і використовуючи всі основні форми господарювання господарських систем, суб'єктів світового господарства. Проходить процес концентрації і централізації капіталу та праці.

«1860-1870 рр. – найвища гранична ступінь розвитку вільної конкуренції. Монополії лише ледве помітні зародки « (В.І. Ленін, т.22, с.90).

Це був час важливий, коли найважливішим політичним запитанням було « «робоче питання». Положення робітничого класу в головних країнах змінилося, але в Європі було важким. Так в 1878-1879 рр. в Манчестері помирало до 44 % дітей до п'ятирічного віку. Виникають і стрімко розвиваються профспілки, політичні партії, з'являється законодавство, яке регулює трудові та соціальні відносини. Це був час силових рішень «робочого питання»: Паризька комуна, Чикагські події, Німеччина. Але вони не зупинили розвиток індустріалізму як в глибину, так і в ширину. Почалися процеси змін впливу окремих держав в системі світового господарства.

«До середини XIX століття, ведучи вільну торгівлю, Англія претендувала на роль «майстерні всього світу», постачаючи фабрикати у всі держави світу, які повинні були постачати їй в обмін сирі матеріали. Але ця монополія вже в останній чверті XIX століття була підірвана, тому що ряд інших держав, огородившись «захисними» митами розвивались в самостійні капіталістичні держави» (т.22, с.228).

Це положення В.І.Леніна потребує відомого коректування. Якщо для Німеччини воно характерне для даного періоду, то в США ще було тільки шарахання від фритредерства до протекціонізму, але величезний природний потенціал дав свої економічні результати в цьому змаганні:

1. Питома вага країн в світовому промисловому виробництві.

 

Англія

1 2

США

1 2

Франція

1 2

Німеччина

1 2

Росія

1 2

Японія

1 2

Індія

1 2

Бельгія

1 2

1820

50 18

10 8

15 20

-

Близько1

-

-

Близько4

1870

32 22

23 8

10 10

13

4

0

-

3

1913

14 15

36 11

6 8

13

6 4

1

1

2

2. Питома вага країн в світовій зовнішній торгівлі.

Ю. Кучинський, «Нарис з історії світового господарства», с.31-32

Приведені дані показують стрімкий розвиток промисловості США та Німеччини, де створений єдиний потік індустріальної і аграрної революції, в меншій мірі це відноситься до Росії. Це історично важливе положення про сполучення двох видів технологічної революції можна проілюструвати на прикладі США. Очевидно, що можливості пристосування нових технологій в сільському господарстві залежать від розміру земельних ділянок, а вони складали в СІЛА – 62,8 га, в Англії – 25,2 га (Ж. Кастро. Географія голоду, с.149).

Частина сільського господарства і промисловості в національному доході США:

 

Сільське господарство

Промисловість

1869-1879

21

14

1889-1894

17

18

1909-1918

18

21

1919-1928

12

22

Ю. Кучинський, «Нарис з історії світового господарства «, с. 103.

Як видно по збільшенню долі промисловості в національному доході вона дістає привілейоване значення після першої світової війни, що принесла перемогу бізнесу США. Доля промисловості і сільського господарства майже не змінилася – 35 % – 34 % відповідно.

Важливим фактором являється відсутність конкуренції як на внутрішньому, так і на панамериканському ринку. Відображення цього являться знаменитий лозунг «Америка для американців». Дуже важливу роль грало особливе географічне положення. Товари треба було поставити або через Тихий, або Атлантичний океан, а це немалі витрати.

На континенті ж Європи розгорнулась жорстока міждержавна конкуренція. В проміжку з 1793-1820 рр. промислове господарство Англії було «величезним, непохитним і без примірним в історії людської раси». Е.Вільямс, Промислова війна Німеччини з Англією, с.13. її спокій був порушений і благополуччя втрачено завдяки Німеччині.

«Її молодь заполонила собою англійські торгові будинки, проклала собі дорогу до відкриття таємниці англійської промисловості, збагатила свою країну, знаннями добутими в Англії...»

В Німеччині з прибутку виплачувалися низькі норми дивідендів, інші направлялись на розвиток.

Загальна течія ввозу Німеччини в Англію мануфактурних товарів склала в
1883 р. 16629987ф.с., а в 1893 р. 21632614ф.с.(Вільямс. С.18).

Особливе місце в індустріалізації займає продаж машин. Англія продала парових машин в 1890 р. на 4442853ф.с.,а на 1896 р. 2786967ф.с, тобто скоротила продаж на 30 %, різних машин відповідно: 11967808ф.с. в 12428148ф.с. або ріст склав трохи більше ніж 3 %, тоді як Німеччина продала машин в 1890 р. – 49,8 млн. дм, а в 1896 – 65,3 млн. дм або продаж зріс на 30 % (Вільямс.С.18)

Остання третина XIX століття – час коли стрімко розвивається транспортна система. Будівництво судноплавних каналів. Конкурентна боротьба веде до техніко-технологічних перетворень судноплавства, залізних доріг, з'являється автомобіль. Паровий двигун, а потім турбіни на суднах зменшили дороги і час перевезень, збільшився об'єм, комфорт подорожей, які ставали видом підприємницької діяльності, залізниці створили умови, які залучали в кругообіг нові природні ресурси, одним з прикладів є дешеве американське зерно як результат розвитку залізничної мережі величезної держави.

Перша залізниця в Німеччині Нюрнберг – Фюрт здана в експлуатацію в 1835 році. Через тридцять років закуповується 245 паровозів з них привезених з Англії 116 піт., Америки – 39 шт., виготовлено в Німеччині 3 шт.. Розвинена залізнична мережа була немало важливим фактором перемоги Німеччини над Францією в 1870 році (Кучинський). Велика Контрибуція, накладена на Францію д_ була одним з великих її інвестиційних джерел. Тільки в 1894 році торговий флот Німеччини збільшився на 71 судно, із них 54 збудовані в Німеччині. В 1885 році приймається закон, який звільняє від ввізного мита матеріали та озброєння морських суден (с.51).

А в господарському житті відбулися суттєві зміни, головною із них був перехід від незалежності до залежності. Це було пов'язане, передусім, з концентрацією і централізацією виробництва. Нові технічні розв'язки вимагали значної концентрації факторів виробництва. Машини впроваджуються і вдосконалюються у всіх галузях і, передусім, в нових як у промисловості, так і в транспорті, зв'язку і, в меншій мірі в сільському господарстві, що потребує великих капіталовкладень, яких не мають як окремі особи, так і окремі сім'ї. Потребується мобілізація приватних накопичень через різного роду фінансові організації – страхові компанії, різного роду фонди і, в першу чергу, через банківську систему. Капіталізація всіх форм і інститутів через акціонування стає відмінністю цього етапу індустріального технологічного суспільства. Це був переворот в праві на власність, важливої риси цього Нового часу. Проходить взаємопроникнення, злиття міцності величезних фірм з величезними банками і створення промислово-фінансових груп. Але це породило нові більш глибокі протиріччя індустріальної цивілізації. Така риса ментальності як жадібність, прагнення до панування, байдужість до долі бідних вималювалася рельєфно.

Конкуренція не пропадає не дивлячись на панування небагатьох. Вона йде і в галузевому і міжгалузевому розрізі, але набуває монополістичний характер. Нова риса – нова організаційна форма підприємницької діяльності – картелювання. В різних країнах воно може виступати в формі синдикатів, трестів, але це злиття діяльності небагатьох гігантів під одним юридичним дахом, об'єднання як на виробничому, збутовому і фінансовому рівні.

Вище було зазначено, що індустріальна технологічна революція мала значні національні відмінності – в Німеччині та СІЛА здійснювали її при обставинах, які значно відрізнялися від Англії.

Англія – «майстерня світу» – нав'язувала своїм союзникам політику вільної торгівлі. Німеччина і США захищали своїх підприємців політикою протекціонізму.

Англія першої половини XIX століття не знала і не мала конкурентів. Для неї характерна організаційна форма – приватний капіталіст. Вона в першій половині XIX століття не знала конкурентів на транспортування товарів, як з материка, так і з далеких країн – морський транспорт Англії був найбільше розвинений та масштабний. Але створення залізниці, яке отримало в світі стрімкий розвиток у другій половині XIX століття і на початку XX, лишило економічних привілеїв англійський капітал.

В конкурентній боротьбі Німеччина, США вимушені були закріпити міцність національного капіталу – через його картелювання.

В картелюванні особливу роль грала акціонерна форма організації промислового виробництва. В Англії домінувало не акціонерне суспільство, а індивідуальний підприємець, пізніше, коли з'явилися акціонерні товариства, вони представляли об'єднання великих капіталістів.

Німеччині не потрібно було проходити шлях Англії. Тут не було такого накопичення індивідуального капіталу, а значить акціонерна форма була єдиним джерелом накопичення та використання грошових ресурсів у інших класів для здійснення індустріалізації, яка вимагала значних початкових критичних сум для інвестицій в Німеччині і, – в інших формах, в США відношення банків і промисловості повинно було з самого початку, відрізнятися від Англії. Якщо на початку ця відмінність витікала з відносно відсталого, капіталістичного розвитку Німеччини, що розпочався пізніше, то, навпаки, в результаті такий зв'язок між промисловим і банківським капіталом став для Німеччини та Америки важливим моментом в розвитку вищих організаційних форм капіталізму (Р. Гільфердінг. Фінансовий капітал, с.394).

Це об'єднання мало і практичну ціль, яка пов'язана з посиленням впливу циклічності розвитку індустріалізму, і передусім, з такою фазою циклу як економічна криза. Циклічність – продукт і сегмент індустріальної цивілізації, її порок, коли ріст йде через руйнацію.

Економічна криза явище багатопланове. Це перерва росту, а це означає падіння капіталоокупності, це попередження про необхідність пошуку шляхів рівноваги між виробництвом і споживанням, шляхів зміни структурних диспропорцій, які з'являються в зв'язку з застосуванням нових техніко-технологічних рішень, це пошук шляхів вирішення соціальних проблем і передусім проблем людського фактора, гармонія взаємодії факторів виробництва, соціальної відповідальності цивільного суспільства, пошуку «порядку з хаосу».

Економічні кризи – продукт індустріалізму, циклічного характеру його розвитку по Н. Кондратьєву. Він аналізує період від початку технологічної революції кінця XVIII по 1920 рік. В цьому історичному відрізку він виділяє 3 цикли, які складаються з підвищеної та пониженої хвилі. Підвищена хвиля першого циклу з кінця 80 – початку 90-х років XVIII століття до періоду 1810 -1817 рр. Понижена хвиля – з 1810 р. по1817 р. до періоду 1844 – 1851 рр. Другий цикл підвищеної хвилі – 1844 – 1855 рр. до 1890 -1896рр. Понижена хвиля з 1870 -1875 рр. до періоду 1890 – 1896 рр. Третій цикл підвищеної хвилі 1891 – 1896 рр. до періоду 1914 – 1920 рр. Імовірна понижена хвиля третього циклу з періоду 1914 – 1920 рр.(Н. Кондратьєв, Великі цикли кон’юнктури, с.36).

Історія показала, що понижена хвиля третього циклу знайшла своє відображення в депресії 1929 – 1934 рр. А це призвело до: величезного падіння виробництва, величезного зростання безробіття, зубожіння робочого класу (як не згадати буддизм: життя – страждання), масового розорення середнього класу, кризи фінансового ринку, руйнування банківської системи, кризи концепцій управління, концепції американської школи інституціоналізму, які намагалися знайти антикризове рішення.

Затвердження нової організаційної форми підприємництва – картелювання покінчило з психологією індивідуума підприємця, характерною рисою якого виступала спекуляція.

«Всякий капіталіст спекулянт... ідеал спекуляції змінюється спекуляцією на ідеалі «стабільних цін», які представляють собою смерть для спекуляції. Нині виявляється, що біржа і торгівля носить спекулятивний характер і підлягає усуненню в ім'я промислової монополії.

Промисловий прибуток з'єднується з торговим, капіталізує в установчий прибуток, який стає в цій формі здобиччю триєдності, втіленого в фінансовому капіталі взагалі, тому що промисловий капітал – це Бог-батько, який в торговому і банківському капіталі рідня Бога-сина, а грошовий капітал – це Дух Святий. їх три, вони єдині в фінансовому капіталі»(Гільфердінг, Фінансовий капітал, с.296).

Індустріальна технологічна революція обумовила нову роль науки. Остання третина ХІХ століття – час науково-технічної революції. Розвиток науки має багатовікову історію. Довгий час цей розвиток йшов по направленню протиставлення природного і штучного. Природне від природи. Вона мати мудрості. Це чітко, як ми бачили раніше, простежується у Аристотеля. Епоха Середньовіччя в умовах господарювання християнства, яке переживало критичні ситуації, виходила з тези, що штучне – гріховне, додавало анафемі все те, що знаходила творча людська думка. Багато наукових істин, народилися в античну епоху були або забуті або заборонені (кулястість Землі і проблеми морських експедицій, практичні висновки астрономії, геометрії, агрикультури та ін.). В найбільш тяжкому становищі опинились гуманітарні науки, в тому числі і економіка, економічний аналіз, зародки науки про організацію виробництва і управління.

Нова наука дитина XVII – XVIII століть, коли з'являється метод експерименту, як вимога народжуваних змін, народжених Реформацією. В до реформаційний період християнство виходило з положень, що людина – вище творіння Всевишнього. Той же Августин Блаженний відмовляв людській волі в свободі творить блага, а людській природі – в досконалості.

Як було розглянуто вище, в епоху Відродження з'являється потяг провести кордон між пізнанням сутності і практичною ремісничо-технічною діяльністю, тобто з'являється ідеал «самооброблення» людини.

Лютер, Кальвін показали, на скільки недосконале «це творіння Всевишнього», воно втілення зла, злості, заздрості, обжерливості, людино-ненависності, тому що він «пошкоджена натура «. А значить, необхідною вимогою для людини являється вимога роботи над собою, самовиховання, само-відродженням. Індустріальна цивілізація, з її раціоналізмом увела людину з цього шляху духовного вдосконалення. Початок цьому – в протестантизмі. Протестантизм бачить шляхи для виправлення «пошкодженої натури « в праці, але праці не конкретної професії, а абстрактної людини, де ремесло, як в Греції і Римі заняття ганебне. Це шлях спасіння. Праця «найнижча» стає у реформаторів угодна Богу. Але протестантизм не заперечує місце духовності в житті людини. Середньовічне ремесло, володіло практичним знанням властивостей різних матеріалів, секретами технологій, навиками створення штучних механізмів з одного боку, і з іншого університетська вченість з її Арістотелівською логікою, яка володіє мистецтвом математичного мислення і навиками уявного експериментування з'єдналась в XVI – XVIII століттях. Третьою силою – діалогом з долею, яка об'єдналася з першими двома.

Так народжується нова наука – експериментальна. Так виникає новий метод в історії гуманітарних наук, розроблений Д. Беконом, Локком, Паскалем. Це метод – спостереження. (Карасьова)

«Експерименталізм представляє собою приклад використання наукою загальнокультурної установки. Соціальна психологія, філософія, етика експерименталізму – це плід соціальних потрясінь XV – XVII ст., що призвели до переконань в нерозумності безпосередньої дійсності до необхідності спочатку знайти цю зниклу з емпіричного світу розумність в царстві Порядку, Гармонії, Краси, Справедливості, Закону, Логосу» (Л.І. Карасьова, «Народження науки нового часу з духу культури», с.25). Це особливо чітко відобразилось на вченні фізіократів.

А «нерозумностей» в епоху XV – XVII ст. було так багато. Яркий приклад тому – тридцятилітня війна в Німеччині.

«В першій половині XVII століття в цей час в наукову свідомість проникли одне за іншим великі відкриття і широкі узагальнення природознавства. Фізика, астрономія, анатомія і фізіологія, механіка протягом небагатьох років змінилась до невпізнання....Відкриття телескопу і мікроскопу розширило горизонт і розгорнуло перед новою людиною такі сподівання майбутнього, які не змальовувались в розумі людей Середньовіччя. Експеримент проникнув у всі області знань, дозволивши в легкій і зручній формі за короткий час вирішувати задачі, які потребували раніше десятиліть... Були створені нові відділи математики, були відкриті нові прийоми і методи математичної думки, за небагато років залишивши позаду себе тяжку та повільну роботу, неухильно прямуючу у тому ж напрямку чотири століття. В житті людства був пережитий в цей час більш великий перелом, ніж той, який 100-150 років раніше виразився в русі гуманізму і реформації» (В.І.Вернадський, «Праця про загальну історію науки», сі81).

Вище було встановлено роль Реформації в розвитку науки і передусім в методі пізнання навколишнього середовища.

Середньовіччя – для пізнання економічних процесів – час схоластичних дискусій, передусім, по проблемі «справедливої ціни» і проценту. Тут чітко заперечуються права на дослідження «штучного «.

Але нова наука з її методологією емпіризму на основі раціоналізму стала і придбанням економічної науки. Вже у меркантилістів на чолі кута ставиться проблема багатства і його джерел. Вони відобразили свій час.

Час коли ринкові відносини вийшли на над регіональний світовий рівень. Коли підприємництво існує практично тільки в торгівлі, але його результати більш вражаючі у зовнішній торгівлі. Освоюються ринки Нового світу, Індія, Австралія, архіпелаг Індійського океану. Але всі ще далекі від наукового методу дослідження економічних процесів.

Оцінивши місце і роль творця нового методу у впізнанні економічних процесів, Г.Штольцман в роботі «Наука про народне господарство. Предмет і метод.» писав: « Великий історичний розвиток людського пізнання зводилося до боротьби двох елементів цього розвитку – емпірії і раціональній обробці емпіричного матеріалу – раціоналізму». « Людина завжди повинна намагатися з'єднати обидва шляхи – роз'єднуючого аналізу і об'єднуючого синтезу... В контур цілого, який став таким чином збагненним, аналізуючи глузд вписує а, потім спостерігаючи і описуючи ці частини він за допомогою індукції та дедукції приходить до збагнення інших, з яких твориться все приватне»(там же с 105).

Методологія емпіризму – невтручання в природній хід речей, методологія експерименталізму – яка допускає втручання з ціллю виділення в ньому розумного, досконалого; практикуючий сучасною наукою експериментальний діалог з природою, веде активне, а не пасивне спостереження (І.Пригожин). Тут її величність «Інтуїція» – індуссько-китайський винахід. Але в індустріальній цивілізації їй немає місця.

Але в гуманітарних науках емпірія знаходиться в постійних змінах. На процеси, які відбуваються тут, здійснюють вплив багато факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Тут, на відміну від природи, процеси змін швидкоплинні. Тому теоретичне узагальнення повинно неминуче відставати. Воно фіксує, узагальнює процеси на рівні приватних емпірій з відомим лагом. Узагальнень, достойних виступить на всі століття і епохи, на всі нації та народи, не може бути за виключенням загальних дефініцій ринку «для того, щоб жити необхідно виробляти».

«Шляхи методологічної досконалості емпірій знайдено, психологія
поставила перед нею в якості необхідної цілі, пошук дійсно вирішальних причин
всіх подій в житті людства і вона знаходиться на вірному шляху» – робить висновок
Г.Шмоллер свої дослідження методу науки про народне господарство, яке він
розуміє як мікро – і макроекономіку сьогодення.

Це події історії економічної теорії. В природничих же науках (механіці, математиці, фізиці, хімії, біології, науці про людину і т.д.) здійснюється науково-технічний переворот. Разом з тим, використання досягнення науки, як показує історія, практичної діяльності людини могло не реалізуватися тривалий час і тільки в умовах індустріальної технологічної революції відбувається різка зміна реалізації досягнень науки в технічних вирішеннях.

«...Період значних винаходів починається із середини 60-х років XVIII століття, то переважно після 70-х років, у 80-х роках і пізніше, ці технічні винаходи знаходять широке практичне застосування і роблять дійсну промислову революцію...» (Н. Д. Кондратьєв, Великі цикли кон'юнктури, с. 38). Н. Д. Кондратьєв перелічує найбільші технічні винаходи: удосконалення паровоза (1824), винахід турбіни (1824 – 1827), початок видобутку чилійської селітри (1830), побудова першого автомобіля (1831), відкриття індукції (Фарадей, 1832), винахід електромагнітного телеграфу (1832), будівництво парового колісного пароплава (1836), винахід випалювальних печей, що діють генераторним газом (1836) і т.д. (с. 39). Багато зазначених удосконалень техніки і нові технічні винаходи з відповідним запізненням були широко використані промисловістю. Після появи необхідних економічних умов вони призвели до формування нових галузей промисловості (там же).

Кіндратьєв відносить цей період до підвищувальної хвилі другого великого циклу. Підвищувальній хвилі третього великого циклу передують найбільші зміни в області техніки на основі стрімкого прогресу в природознавстві. З'являються динамо машини постійного струму Грама (1870), машини для одержання аміаку (1375), свердлильний верстат (1875), газовий мотор (1876), Томасів метод виробництва сталі (1878), електрична залізниця (1880), трансформатори (1882), електровиплавка (1892). електрозварювання (1881-1889), мотор Дизеля (1893), аероплани (1895) та ін. «Широке застосування пару в половині XIX століття збіглося з початком загального підвищення темпів господарського життя, так широке застосування електрики і хімічних знань збіглося з початком нового періоду підвищення темпу господарського розвитку» (с. 41).

Значного практичного значення набуває наука, її з'єднання з технікою. Науково-технічний переворот останньої третини XIX століття вплинув і на перші десятиліття XX століття. З'являються нові галузі науки, у тому числі науки про людину, антропологія, психологія, виходить на історичну сцену наука про керування. У науках, що з'явилися раніше, відбувається якісний стрибок. Досягнення науки, реалізовані у виробництві різко збільшили число найменувань матеріальних благ. З'являється можливість маневрування, заміщення одних видів виробів іншими, як у виробництві, так і в особистому споживанні. Досягнення науки різко збільшують можливості зниження витрат виробництва, підвищення ефективності факторів виробництва. Красномовні наступні показники:

Витрата вугілля на одну тонну чавуну

1796-6 тонн

1806-5 тонн

1840-3,6 тонн

1880-2,4 тонн

(Шиппель, Сучасна бідність, сучасне перенаселення, Спб.1902р, с. 33).

Поява на арені громадського життя фінансового капіталу з його міццю і мобільністю прискорило процес практичного впровадження у виробництво винаходів і технологічних нововведень.

Очевидно впровадження Томасівського методу в виробництво призвело до величезного росту основного капіталу. Підвищення ролі основного капіталу складає особливість індустріалізму, тому проблема його відтворення стає основним завданням економічного розвитку. А це призвело до створення а потім до панування фінансово промислових груп.

Тому й економічні кризи, як складний елемент циклічності є відображенням його відновлення. У зв'язку з цим пошук шляхів зміни в циклічності стає однією з найгостріших проблем економічної науки.

Але історична індустріальна цивілізація багаторазово прискорила розвиток людської цивілізації у вирішенні соціальних проблем, що приголомшували людство.

«Завдання, яке капіталісти повинні були виконати в розвитку суспільства – це введення нових винаходів і організація промисловості. Вони були піонерами прогресу» (Джєйм Б. Смайлі, Куди веде економічний розвиток, с. 60). Соціальні проблеми кінця XIX століття приймають нові форми. Варто виділити серед них об'єктивну необхідність їхньої зміни. Перехід до масового виробництва поставив проблему збуту, проблему реалізації на перше місце. Головну роль у вирішенні цієї проблеми грає попит, було встановлено раніше що попит на засоби виробництва породжується розвитком машинного виробництва, але залишається проблема реалізації благ, що входять в особисте споживання, а виходить, необхідність росту купівельної спроможності населення, росту його добробуту. Недарма ж з'явився Пігу з його теорією загального добробуту. Тобто проблема росту купівельної спроможності всього населення і, насамперед, промислового робітничого класу виступає об'єктивним процесом. Варто враховувати появу фабричних законів в Англії, прийнятих за підтримкою лендлордів промислових капіталістів, що заздрили багатству, соціальні закони в Німеччині, прийняті в державі Бісмарка. Поява професійних організацій робітників, соціал-демократичних партій, різних робочих об'єднань у формі асоціацій, фондів, кооперативів-все це породжено індустріалізацією. Затвердилося індустріальне суспільство, де вирішальною формою капіталу виступив фінансовий капітал, де на зміну приватної власності прийшло панування акціонерної, затверджується парламентаризм на багатопартійній основі, де його обов'язковим елементом були представники робітничого класу, проголошена рівність усіх перед законом, відбуваються глибокі психологічні зміни підприємця, коли на зміну його інтуїції приходить керування – на арені підприємницької діяльності з'являється менеджер – середній клас, що представляє, основу стабільності суспільства. Але це в індустріальних країнах, а 2/3 населення землі – в порочному колі бідності.

Ці зміни обумовили зміни в політиці соціал-демократії від революційного шляху до еволюційного, вираженому в гаслі «Рух – все, кінцева мета – ніщо», але цей лозунг не у всіх країнах був керівним. У російського СДРП (б) на прапорі – соціалістична революція

Остання третина XIX століття ввійшла в історію економічної думки за назвою «маржиналістської революції». Ряд економістів затверджує, що з 70-х років XIX століття починається епоха становлення економічної теорії. Якщо до цього часу її предмет – ринкові відносини з їхніми законами функціонування – тільки стали захоплювати у свою орбіту господарські відносини як землеробства, так і промисловості, то до цього періоду вони уже виступають як пануючі. І наука ввійшла як у техніку, так і в організацію виробництва, збуту, ринкових інститутів. Керування стає одним з факторів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Школи граничної корисності в Європі.

Пише один із засновників австрійської школи К. Менгер: «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена і не почувалася так глибоко; ще ніколи практичні діячі не вміли так користатися успіхами науки на всіх поприщах людської діяльності» (К. Менгер, Підстави політичної економії, с. 34).

У політичної економії австрійської школи своє розуміння як предмета, так і методу.

«Теоретична наука про народне господарство займається не викладанням практичних рал для господарської поведінки, а встановленням умов, при яких люди виявляють завбачливу діяльність, націлену на задоволення своїх потреб.., відпрацьована нами тут область, яка охоплює усі найбільш загальні вчення нашої науки, у чималій частці являє собою результат новітнього розвитку німецької політичної економії... Нехай на цю роботу подивляться по тому, як на дружній привіт товариша з Австрії, як слабкий відгомін наукових поривів, що до нас, австрійці, долетіли з Німеччини» (К.Мені ер, с. 36 -37).

Приведена витримка ясно підкреслює зв'язок твору К. Менгера з німецькою історичною школою. Відомо, що історична школа заперечувала вихідне положення англійської школи про невидиму руку й егоїзм, як рушійну силу розвитку людської цивілізації.

Лютерани – люди доброчесні, вони служать Богу, а не гріховному приватному інтересу. Доброчесна людина не тільки дотримується заповідей Господніх, вона ощадлива, знає свої можливості і шанує їх. Людина з її потребами в їжі, житлі, одязі, напоях, тютюні і їх задоволенні – ідеал лютеранина. Спокійна доброчесна Австрія епохи початку утвердження машинного виробництва, початку науково-технічного перевороту останньої третини XIX століття-батьківщина нової економічної концепції.

Як говорить Менгер, необхідно мати суму даних, зібраних попередниками, але і до критичного відношення цих як основи глибокої реформи основ нашої науки.

Але практичні діячі бідували не в абстрактних вишукуваннях у господарському порядку, а їм були потрібні рекомендації ведення бізнесу в нових умовах.

Концентрація виробництва на основі машинізації, що породила масове виробництво, окупності величезних для того часу інвестицій, здебільшого засновані на використанні кредитних ресурсів банків, страхових компаній, на зміні ролі цих ринкових елементів, на появі нової пануючої сили фінансового капіталу з його рухливістю, з новою роллю цінних паперів, появою світового господарства, де індустріально розвинуті держави піддали експлуатації країни традиційної економіки. Знаковою подією цього періоду є все зростаюча міць економічних криз, з'являються на сцені грошові, кредитні кризи, криза 1857 року і велика криза 1873 року захопили надзвичайно велике число підприємств.

У цьому складному світі підприємці мали потребу в путівнику. А політекономія англійська, німецька, французька відповіді на ці питання не давала. Вільна торгівля – англійська, протекціонізм з урахуванням національних особливостей німецької історичної школи в путівники бізнесу не була придатною. Вона викликала в них байдужість. «Причина байдужості (практичні діячі. П. 11.) у безплідності спроб, що робилися до цих пір, осягти її емпіричні підстави (с. 34). Від людської думки до природи речей» (с. 35).

Емпіризм – вимога бізнесу, емпіризм – метод австрійської школи політичної економії.

«Ми намагалися звести складні явища людського господарства до їх найпростіших елементів, ще доступним і точному спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з установленням її знову показати, як складні господарські явища закономірно розвиваються зі своїх елементів».

«Це той метод дослідження, який, будучи застосований в природничих науках, призвів до настільки значного результату, що через непорозуміння став називатися природнонауковим і, тоді як він є загальним для всіх наук, заснованих на досвіді, і вірно повинен бути названий емпіричним» (с. 35).

Тут видно чітке заперечення абстрактного методу. А це ближче до людини з її потребами, але в умовах ринкового господарювання, на відміну від натурального з його обміном, а цього не зауважує К. Менгер. «...Приступити до успішного розв'язку задачі можна буде все-таки тільки тоді, коли будуть ретельно досліджені окремі галузі і будуть знайдені їм властиві закони... Нам хотілося б лише відгородити себе від нападів тих, котрі заперечують закономірність народногосподарських явищ посилаючись на свободу волі людей (с.36).

Тут очевидна його методологічна відмінність від німецької історичної школи, що заперечує загальні закономірності і яка визнає закони розвитку, що відноситься до Гільдебранда.

Австрійська школа політекономії висуває тезу про те, що збут є реалізацією потреб, насамперед людських, і при цьому потреб зростаючих. Він психосоціальний, а разом з тим має і загальні потреби: їжа, одяг, житло, насолоди, матеріальне благополуччя. Саме реалізація фізіологічних, духовних, зі етичних потреб являється об'єктом підприємницької діяльності. Відповіді на ці питання в англійської школи політичної економії він не одержав.

Підприємець у господарській діяльності реалізує досягнення в загальній хімії, фізиці, механіці, нових технологічних і технічних рішеннях. Наука стає одним з факторів, який використовує підприємець у його виробничій і комерційній діяльності. Як виробити благо, виробляється як правило масова продукція, як витримати конкурентну боротьбу і; вигодою відновити інвестиції, обсяги яких різко зростають.

Закон Сея, народження раннього ступеня індустріалізму, втрачає себе в масовому виробництві. Необхідно знайти покупця, інакше банкрутство. Обстеження, проведені в кінці 19 століття показали, що більш двох третин фірм, створених у США, Франції розорилися в перший же рік їхнього виникнення. І тільки одиниці перейшли десятилітній рубіж. Як реалізувати вироблене як господарське, так і особисте благо?

Відповідь була єдина. Недолік управлінських знань у вчорашнього підприємця. Потрібна була нова наука, наука про реалізацію виробленого – маркетинг.

А для цього необхідний визначений обсяг інформації і від галузевих, виробничих і споживчих ринків, про платоспроможний попит, про психологію й інші характеристики покупця – споживача. У пануючій англійській і французькій політекономії панував як рушійна сила розвитку суспільства – егоїзм. А до людини з її потребами була байдужа.

«Причина цієї байдужості, що кидається в очі, полягала не в чому іншому, як у дійсним) положенні самої науки, у безплідності спроб, що робилися до цих пір, досягти її історичної підстави» (Менгер. с. 34).

Збут зробленої продукції – першочергова задача для підприємця Англії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Австрії, США і т.д. Саме тому одночасно виникає економічна концепція про корисність як основу цінності австрійської, лозанської, кембріджської шкіл. До речі, прокладка кабелю зі старого в Новий світ (1866) призвела до того, що пульс часу забився одночасно по всій землі (С. Цвейг).

«Усі країни і народи чують і бачать, розуміють один одного у всіх кінцях землі і людство стало божественно всюдисущим завдяки своїм власним творчим силам, перемога над часом і простором навіки об'єднала людей і майбутнє було б прекрасним, якби не фатальне осліплення, усе знову і знову змушує їх руйнувати цю грандіозну єдність, як прояв все таки засобу для знищення самих себе (С. Цвейг. Обране, с. 611 – 612). Це осліплення мілітаризмом. І це протиріччя індустріальної цивілізації.

Історично становленню маркетингу, як науки, перешкодили перша світова війна, що наближалася, потім події ЗО – 40-х, далі 50-х, і тільки в 60-х відновлення рівноваги сил в планетарному масштабі, успіхів Японії, Німеччини, Загального ринку, США з'являється маркетинг як повноправне відгалуження економічної науки. Але місце і роль австрійської школи і її родоначальника ДО, Менгера у визначенні базових положень маркетингу безперечне.

Варто також враховувати ту історичну істину; що індустріальна технологічна революція – машинне виробництво починається з виробництва засобів виробництва чи господарських благ по термінології К. Менгера. Саме на них стрімко росте попит. Але перелік господарських благ не такий великий. Хоча економічна криза 70-х років XIX столі ті я говорить, що їхнє виробництво було вже досить великим.

До Австрії «машинний гуркіт» хоча і докотився, але не в тих розмірах, що в Англії. Тому приклади, на яких побудована доказова частина нової економічної концепції, не характеризують індустріальну епоху (борошно, сіль, дріжджі, паливо для виготовлення хліба, тютюн, хінна кора, страви, напої і т.д.). До речі, у Бам-Баверка експериментальна база не пішла далеко від К. Менгера (те ж борошно, сіль і т.д.).

Відомо і те, що коло споживчих благ у цей час було розширено, але було таким вузьким у порівнянні з 60-ми роками XX століття. Розуміння рідкості матеріального блага як обмеженості ресурсів було для даного часу безперечною реальністю. Це і виразилося в самій концепції. Не слід забувати і те, що школа народилася в країні не захопленою війною як то Німеччина чи Франція, колоніальними війнами які вела Англія. Це була добропорядна імперія Габсбургів з її розміряним і ситим життям. Тут немає великих промислових центрів, тут немає морів які вимагають крейсерів і дредноутів. Тут панує католицизм із його ощадливою працелюбною паствою. Але австрійський підприємець, як і його німецький колега, мав потребу в науці, яка б озброїла його знаннями в конкурентній боротьбі в науковій підставі господарської діяльності. «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена, і не почувалася так глибоко» (Менгер, с. 34).

К. Менгер – батько австрійської школи, юрист за освітою, журналіст, біржовий оглядач, член імперської комісії по грошовому обігу, автор «Основ навчання про народне господарство», відомих як «Підстави політичної економії» (1871). Друге видання (1923) одержало широке поширення завдяки роботам його учнів і послідовників: Е. Бем-Баверка і Ф. Візера, і вже в XX ст. завдяки роботам П. Мізеса і Ф. Хайєка. (До речі, Ф. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії по економіці в 1974 році). Другою роботою К. Менгера є «Дослідження про метод суспільних наук і полі нічної економії особливо». Ця робота підсумок дебатів з Р. Шмоллером – батьком молодої історичної школи Німеччини, про істину і роль індуктивного методу в політекономії (Г. Шмоллер, Наука про народне господарство. Предмет і метод). У цій роботі К. Менгер відстоює суб'єктивний метод пізнання економічних процесів, який використовує у «Підставах політичної економії». Якщо К. Маркс своє дослідження сучасного йому суспільства в Англії, починає з економічної клітинки – товару, то Менгер з «загального – сутності благ». Ті предмети які задовольняють людські потреби К. Менгер називає корисностями, а застосовувані дані предмети для задоволення людських потреб – благами..

Для того, щоб предмет придбав характер блага необхідний збіг чотирьох умов:

людська потреба;

властивостей предмета, що роблять його придатним бути поставленим у причинний зв'язок із задоволенням цієї потреби;

пізнання людиною цього причинного зв'язку;

можливості розпоряджатися предметом, у такий спосіб щоб дійсно вживати його для задоволення цієї потреби с. 39.

Якщо відсутня хоча б одна чи відпала б одна умова, предмет втрачає характер блага. Це може відбутися при зміні в потребах людини чи при зміні у властивостях предмета, його придатності бути поставленим у причинний зв'язок, чи більш високий рівень пізнання відринув використання їх для задоволення людських потреб (рівень культури). Менгер посилається на
Аристотеля який розрізняв дійсні й уявлювані потреби з розумного чи нерозумного переконання.

До особливої категорії благ він відносить «відносини» монополії, фірми, коло покупців, права видання, патенти – представляючи собою дійсно благо, на користь чого говорить та обставина, що ми зустрічаємо їх у великому достатку в обороті (с. 41)...Сукупність благ повинна скоріше розділити на наступні дві категорії: з однієї сторони матеріальні блага (включаючи сюди і усі сили природи) і з іншої сторони корисні людські дії (у відповідному випадку бездіяльності), з яких найбільшу важливість представляє праця (с. 42).

Менгер розрізняє благо першого порядку – задовольняючи потреби людини безпосередньо, наприклад, хліб, але хліб – результат дії таких благ як паливо, сіль, необхідна кваліфікована праця і т д. Це блага другого порядку. Блага третього порядку: млин, пшениця, праця. Є блага четвертого порядку – поля, знаряддя виробництва, кваліфікована праця.

Таким чином, благо в залежності від свого призначення находиться стосовно людських потреб на різному віддаленні. Це не властивість блага, вона невластива благам як таким, це породження причинного зв'язку між благами і людськими потребами. Так блага четвертого порядку не МОЖУТЬ реалізуватися в благах першою, а тільки – третього, а третьої о тільки в другому. Зрозуміло, що якщо немає благ другого порядку, те третього порядку не є благами, вони втрачають характер благ вони не зв'язані з людськими потребами. Процеси перетворення благ вищого порядку в нижчі реалізуються в часі, а значить, у сфері виробництва. Це може породжувати стан непевності в різних його галузях. Цей процес нівелюється досягненнями науки. К.Менгер показує що в землеробство несприятливі впливи на ріст різних рослин нівельовані досягненнями агрономічної науки.

«Ця непевність – один із самих істотних моментів економічної непевності людей... має дуже велике практичне значення для господарства» (с. 56). У такий спосіб виробництво благ породжує визначений причинний зв'язок із психологією споживаючого людиною.

Якщо А. Сміт бачив причину росту добробуту людей у поділі праці, то К.Менгер бачить її в пізнанні. «Прогрес у пізнанні причинного зв'язку предметів з добробутом людей і зростаюче підпорядкування найбільш віддалених умов цього добробуту привели людей від стану дикості і найглибшої бідності до сучасного ступеня їхньої культури і добробуту (с. 59). Кількість благ, необхідних людині для задоволення його потреб, називається потрібною кількістю (с.61). Задоволення потреб відбувається в умовах передбачливості, обумовленої межами часу і вимагає обліку кількості благ, необхідних для задоволення цільової настанови. Притім Менгер вказує на здатність людських потреб розвиватися. Але це відноситься до необмеженості прогресуючого розвитку людських потреб, але не до кількості благ їх реалізуючих і це пов'язано з потребою в благах вищого порядку (засобах виробництва).

Менгер формулює закон: «дійсна потреба в окремих благах вищого порядку стосовно визначених проміжків часу обумовлена наявністю в нашому розпорядженні комплементарних кількостей відповідних благ вищого порядку» (с. 67 – 68). Цей закон по Менгеру може бути реалізований у практичній діяльності де висловлюється ідея моделювання економіки у визначених благах вищого порядку. «Тому діяльність держави на приведення в популярність кількості благ, доступних тепер розпорядженню цілого народу чи частини його такими благами, кількість яких не піддано занадто великій зміні (ділянки землі, будинки, домашні тварини і т.д.)» (с. 73).

У поняттях господарських благ розрізняються економічні, господарські і неекономічні блага.

Блага, доступність розпорядження кількості яких перевищують потребу в них, унаслідок цього вони не об'єктами людського господарства. Він називає їх неекономічними. Стосовно благ, що знаходяться в умовах, що обґрунтовують їхній неекономічний характер, ми помічаємо картину повного комунізму. Люди – комуністи скрізь, де це можливо, у залежності від існуючих природних умов (с. 81 – 82).

У власності можуть виявитися і предмети, що не беруть участь у задоволенні людських потреб, а значить вони не можуть вважатися економічними.

Як правило, благ для повного задоволення потреб не вистачає. Звідси прагнення удержати у своєму розпорядженні кожну частку благ і зберегти цю частку в її корисних властивостях. Тому відбувається вибір між найбільш важливими потребами які потрібно задовольнити, «застосувати найбільш доцільним чином до задоволення своїх потреб як кількості предметів споживання, так і кількості засобів для виробництва, доступна їх розпорядженню. Усю сукупність діяльності людей, спрямованої на тільки що зазначену мету, ми називаємо господарством, а благо, що коштує у вищевказаному кількісному співвідношенні – винятковими об'єктами господарства, чи і господарськими благами» (з, 76). Дослідження поняття блага у Менгера є підставою вчення про цінність.

У теорії цінності до австрійської школи панувало положення про природну і ринкову вартість, ринкова – тимчасова, природна, постійна. Ринкова – визначається попитом та пропозицією, при чому попит залежить від ринкової вартості. Далі є предмети відтворювальні і невідтворювальні і для перших вартість визначається витратами виробництва і витратами на доставку, для других – вона визначається монополією і рідкістю. І, нарешті, витрати виробництва складаються з заробітної плати і прибутку на капітал. В історичній школі Німеччини панує «цінність», а не закон вартості. Якщо класична школа вважала, що особисте споживання явище – ірраціональне, непередбачене, австрійська школа виходить, з того що людина знає свої потреби і задовольняє їх. Це чітко видно на приведеною у раніше положенні К.Менгера про моделювання взаємозв'язку виробництва і споживання. Тому і предметом політекономії він вважає задоволення людських потреб.

«Нам потрібна така теорія, що усі явища цінності виводила б з того самого початку, і, притім, давала б їм вичерпні пояснення» (Бам-Баверк, с. 321).

«Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобам задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт усякого людського господарства» (К. Менгер, с. 84).

Будь-які блага самі по собі позбавлені цінності. Властивості цінності додає їм тільки відношення того чи іншого суб'єкта. Теорія цінності австрійської школи заснована на суб'єктивній оцінці. А тому вона заперечує еквівалентність обміну, обмін взаємовигідний.

Особливе місце суб'єктивної оцінки грає знання, інформація про зроблені блага як особистого, так і господарського споживання.

Явище життя, назване нами цінністю благ, походить з того ж джерела, що й економічний характер благ, тобто відношення між потребою і кількістю благ. доступних розпорядженню (с. 96). Тільки економічні блага мають для нас цінність.

Як же визначається цінність економічних благ? Очевидно, що задоволення різних конкретних потреб має для людей різне значення, тобто вони суб'єктивні. І задоволення потреби в кожному окремому випадку залежить від наявності в нашому розпорядженні визначеного блага. Це вже об'єктивний фактор.

Очевидно, що потреби від який залежить життя будуть мати більш високе значення від потреб, що забезпечують комфорт. Так, наприклад, потреба в їжі. Задоволення потребами благами є один вимір – корисність.

8

7

6

5

4

3

2

1

0

 

7

6

5

4

3

2

1

0

 

 

6

5

4

3

2

1

0

 

 

 

 

4

3

2

1

0

 

 

 

 

4

3

2

1

0

 

 

 

 

 

3

2

1

0

 

 

 

 

 

 

2

1

0

 

 

 

 

 

 

 

1

0

 

 

 

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

10

9

8

7

6

5

4

3

2

1

9

8

7

6

5

4

3

2

1

0

Позначимо першу потребу числом 10 і її задоволення по спадній до 0, у такий же спосіб розташуємо потреби в різних благах.

Як видно з таблиці: корисність змінюється в залежності від ступеня задоволення потреби. Вона знижується від найвищої -10, до нульової. Але сама потреба розрізняється за рівнем її значення для людини. Так, погреби в їжі, одязі, житлі мають більш високу оцінку корисності, ніж потреба в тютюні, у напоях, предметах комфорту і культу. Як говорив Чернишевський не потрібні рукавички якщо немає чобіт. В оцінці цінності через корисність присутні два елементи: суб'єктивний і об'єктивний. Корисність визначається суб'єктом, його психологічною оцінкою і кількістю благ реалізації потреби – величиною об'єктивною. Бем-Баверк розгорнув таблицю, доказовість концепції корисності тут очевидніша,

 

І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9

9

 

 

 

 

 

 

 

 

8

8

8

 

 

 

 

 

 

 

7

7

7

7

 

 

 

 

 

 

6

6

6

6

6

 

 

 

 

 

5

5

5

5

5

5

 

 

 

 

4

4

4

4

4

4

4

 

 

 

3

3

3

3

3

3

3

3

 

 

2

2

2

2

2

2

2

2

2

 

1

1

1

1

1

1

1

1

І

1

0

0

0

0

0

0

0

0

0

0

Один з висновків при розгляді даної таблиці – ступінь реалізації потреби збігається з реалізацією видів потреб 9:9, 8:8.

Ілюструє концепції Менгер про особливу роль пізнання.

«Пізнання різного значення, яке має для людей задоволення різних потреб і окремих актів цього задоволення, в той же час кінцевою причиною розходження в цінності благ» (с. 107).

Індустріалізм породжує нове явище: потреба. Задовольняється відомою кількістю благ. Бем-Баверк пише: «Ми оцінюємо згадані матеріальні блага не по їх безпосередній граничній користі, а по «субституційній предметній користі». Так з'являється один із примітних висновків психологічної школи: закон заміни, що означає, що всякий раз, коли одне благо, що задовольняє яку-небудь потребу, змінене іншим, замінене не повинно коштувати більше ніж замінене її. Цей закон сформулював до австрійської школи Госсен. А, виходить, цінність усякого багатства визначається граничною корисністю найменшого задоволення його використання, його вживання. У противагу класичній школі з її законом вартості блага, обумовлений витратами праці, Менгер формує положення, яке розділяє австрійська школа. «Ні витрачене на виробництво блага, ні необхідна для його відтворення кількість праці чи інших благ не < моментом, що визначає міру цінності благ; такою є величина значення задоволення тих потреб, стосовно яких ми усвідомимо свою залежність від наявності в нашому розпорядженні блага, тому що цей принцип визначення цінності застосуємо по усіх випадках явищ цінності і немає з нього виключення в межах людського господарства» (с. 126).

Цей принцип поширюється на цінність благ вищого порядку і цим же принципом пояснюються ціни.

«Ціни благ – це системи економічного вирівнювання між господарствами.., сила.яка примушує їх проявитися в прагненні людей до більш повного задоволення своїх потреб, до поліпшення свого економічного становища» (162 – 163).

К. Менгер знущається з положення про еквівалентність обміну: «Це призвело до необчислюваного збитку для нашої науки; дослідники в області явищ ціни напружували свої зусилля для рішення проблеми зведення передбачуваної рівності між двома кількостями благ до його причин і одні шукали ці причини у витраті однакової кількості праці на дане благо, інші – у рівних витратах виробництва» (с.163) Утворення цін він розглядає і при монопольній торгівлі.

«Монополіст не є обличчям, що єдино визначає всі явища, що мають тут місце, але... він може в кожному даному випадку обрати собі, незалежно від всіх інших суб'єктів, що хазяйнують, керуючись винятково розуміннями своєї економічної вигоди, визначений образ дій; чи призначити відому кількість монопольного товару для продажу, чи установити цін, чи регулювати ціни, чи регулювати розміри збуту....Він вважає навіть за краще при відомих обставинах знищити частину монопольного блага, що знаходиться у нього » (с. 179 – 180).Саме тут вже вихідне положення про взаємну вигоду зникає. Менгер розрізняє споживчу і мінову цінність, «...у випадках, де в наявності є підстави до економічного обміну економічною цінністю буде мінова, а де їх немає такий буде споживча цінність» (с. 196):

Бем-Баверк визнає, що він розділяє точку зору Менгера і Візера. «Твори Менгера і Візера є самими головними..., багато ідей розвиваються мною в дійсній статті, належать вищевказаним авторам» (Австрійська школа політичної економії (с.258). Бем-Баверк підкреслює, що «вчення про цінність стоїть, так сказати в центрі політичної економії.., особливо великі питання про розподіл доходу, про земельну ренту, про заробітну плату і прибуток на капітал, мають свої опори в цьому вченні» (с. 252).

Недоліком теорії цінності і Менгера і Візера Бем-Баверк відносить ігнорування об'єктивної цінності.

«На нашу думку, обов'язок побудувати теорію наша наука несе лише стосовно суб'єктивної теорії цінності, з одного боку, і стосовно об'єктивної мінової цінності – з іншої» (с. 250). І «одна з найважливіших теоретичних задач політичної економії полягає в тому, щоб досліджувати умови обміну матеріальних благ, а стало бути і те, що ми називаємо об'єктивною міновою цінністю їх і виявити закони, що панують у цій області» (с. 250).

«Цінністю в суб'єктивному значенні ми називаємо те значення, яке має матеріальне благо чи сукупність відомого роду матеріальних благ для благополуччя суб'єкта...

Цінністю в об'єктивному значенні ми називаємо, навпроти, здатність речі давати який-небудь результат. Існує гранична цінність різних страв, удобрювальна цінність різних удобрювальних речовин, відносна цінність» (с. 248). Об'єктивна мінова цінність...«об'єктивне значення матеріальних благ у сфері обміну... даний будинок коштує 100 000 гульденів, даний кінь коштує 300 гульденів» (с. 248).

Розглядаючи потреби Бем-Баверк на перший план висуває: «І так ясно що при визначенні цінності матеріальних благ ми повинні брати за основу аж ніяк не шкалу видів потреб, а тільки шкалу конкретних потреб» (с. 272).

У межах даного виду потреб існують конкретні потреби. Голод – перша страва, друга, третя, четверта йде загасання потреби... поступово зменшуване до нуля значення (с. 273).

Закон величини цінності матеріальних благ: цінність речі вимірюється величиною граничної користі цієї речі (с. 279). Менгер формулює закон граничної користі лише в застосуванні до нормального випадку. Візер звернув увагу і на виняткові випадки, але впав в однобічність, прийнявши за підставу цінності працю і сполучені з працею незручності (с. 299) Головний внесок Бем-Баверка в економічну теорію – його дослідження категорії «капітал». Він розглядає її в історичному плані. До речі теорію капіталу Д. Рікардо він називає безбарвною. Він формулює один з важливих висновків характерних для корпоративних інвестицій – про залежність прибутку від тривалості виробничого процесу (с. 327 – 328). Епоха панування бірж знайшла своє відображення в Бем-Баверка в його поясненні ринкової ціни. На біржі мають місце постійні коливання цін.

У нього ринкова ціна – це ціна, за яку покупець лише сподівається придбати товар у майбутньому.

На споживчих ринках вона стійка. Ця стійкість і в «справедливій ціні». Якщо в початковий період індустріалізм) вона не піддалася різким стрімким коливанням, що знайшло своє відображення в концепції Сміта, Рікардо, Маркса. Необхідність пізнання нового механізму ціноутворення було не можливо уникнути і Бем-Баверк досліджує цей феномен. Вал «мінова цінність є щось відносне, рідкість (гранична корисність) є щось абсолютне (с. 101). Ставить запитання Менгеру: «Як ціни пристосовуються до граничної корисності». Вальрас у своїй теорії виводить ціну з рівноваги двох факторів: граничних витрат виробництва і граничної суспільної корисності, але Бем-Баверк у товарний обмін включає суб'єктивну оцінку грошей для покупців на рівнях їхньої заможності. Влучний висновок про роль суб'єктивної оцінки зводить нанівець теорію про граничну суспільну корисність.

Своєрідним завершувачем австрійської школи виступає Ф. Візер (1914). Візер ще ближче ніж К. Менгер до господарської практики кінця XIX ст. Він визначає сумарну корисність даної кількості благ за допомогою примноження граничної корисності на кількість однорідних благ.

Цікава спроба визначення співвідношення корисності з витратами, зробленими за допомогою даних засобів виробництва, коли береться найбільша корисність інших благ, що могли бути зроблені цими засобами виробництва, це вже початок концепції альтернативної вартості.

Візер родоначальник концепції зобов'язання, коли ціна залежить не від об'єктивності фактора, а від внесення в її оцінку суб'єктивного початку зобов'язання.

У когорті теоретиків граничної корисності є представник кембріджської школи – Джевонс.

Джевонс – «ціни продуктів прямо пропорційні витратам виробництва, праця впливає на кількість продуктів, ця кількість визначає ступінь корисності, що встановлює цінність або мінове відношення» (с. 105).

Одна з загадок кінця XIX століття. Чому практично одночасно австрійська, лозанська, кембріджська, австрійська школи й американський економіст Д. Б. Кларк створили новий напрямок в економічній теорії – граничну корисність як «основу цінності блага» продукту.

Кларк незалежно від Джевонса, Вальраса, Менгера дійде цього висновку. Джевонс, як і Вальрас, не знає Кларка, Менгера.

Але ці концепції мають єдину основу – корисність. Хоча мають різні вихідні шляхи і докази. Кларк виводить граничну корисність, відштовхуючись від розподілу, з посилки, що заробітна плата є вираженням граничної продуктивності праці, Менгер від суб'єктивної оцінки блага з погляду споживання, Джевонс – у зв'язку з тяжкістю праці, її змінами в зв'язку зі зростанням кількості упредметненої праці, у Вальраса вартість відбиває рівновагу між граничною суспільною корисністю даної кількості товарів і граничних суспільних витрат їхнього виробництва.

Всі автори мають на озброєнні той самий метод – емпіричний раціоналізм, як відображення того історичного факту, що в Європі і США затвердився індустріалізм, що формував нові традиції, звичаї в людині. Серед інститутів, підверглись деформації, необхідно виділити релігію. Протягом тривалого історичного шляху моральні цінності, сформульовані в заповідях християнства, іудаїзму й інших релігіях, відрізнялися стабільністю в більшості суспільств, незалежно від соціального статусу. Навіть криза християнства не торкнулась їх, а в протестантизмі підсилила їхнє значення. Але індустріальна технологічна революція вивела на арену громадського життя промислово-торгівельну, а потім фінансову буржуазію, послабила вплив релігії на стійкість моральних норм – міжособистісних і соціальних відносин. Роль шаленого егоїзму, як основної рушійної сили економічного розвитку, проповідувана «новими підприємцями» особливо рельєфно проявилася в епоху трансформації соціалістичних країн до ринкових відносин.

Змінилася роль родини. Якщо в селі в ремісничому господарстві, ремісничому виробництві родина виступала колективним виробником, то в умовах машинного виробництва робота здійснювалася поза будинком. Якщо раніше турбота про здоров'я, економічну стабільність, освіту, турбота про дітей і старих цілком лягали на родину, то в індустріальному суспільстві вона приймає форму соціального страхування і соціального забезпечення. Ця функція переходить до профспілок, благодійним фондам, асоціаціям, клубам. З'являються і функціонують соціальні інститути.

Поява машини, а потім і нові технологічні рішення типу конвеєра призвели до нової форми негативних сторін праці – монотонності.

На негативні сторони праці в умовах «машинізму» вказували ще соціалісти, той же Фур'є, Оуен, про це писав Сміт. Про те, як калічить людину фізично і професійно машинна праця написано чимало сторінок Енгельсом, а потім і Марксом На історичному відрізку, коли затверджується перевага машинного виробництва ці негативні сторони зросли за рахунок посилення монотонності праці. У шкалі граничної корисності вони займають особливе місце. У Госсена, Джевонса, Кларка вони виступають основою визначення цінності матеріальних благ.

У Госсена робота в перші моменти приносить задоволення а потім тяжкість, у Джевонса криві – спочатку тяжкість праці убуває, потім праця стає приємною, а потім тяжкість, що все підсилюється, у Кларка – тяжкість зростає із збільшенням тривалості праці. Можна представити їхньої концепції у виді таблиці:

Одиниці продукту

Корисність одиниці

Тяжкість праці

1

10

2

2

8

4

3

6

6

4

4

8

5

2

10

Ефективність як видно трохи знижується, досягаючи на певній стадії негативного результату. Але з позиції економічної теорії випливає висновок, що оскільки цінність матеріальних благ може визначатися працею чи корисністю, то теорії трудової вартості мають кілька варіантів, у їхньому числі і соціально-трудова – тяжкість праці. Варіант корисності австрійської школи: корисність останнього в ряді (Менгер), соціальна гранична корисність (Визер), субституційна гранична корисність (Бем-Баверк).

Напрошується певний висновок з цього загального для різних економічних шкіл погляду на негативні сторони праці – його тяжкість.

Пошук шляхів нейтралізації – вимога очевидна для великого машинного виробництва. Цей шлях – організація праці, одна з найважливіших функцій керування. Функціональний аналіз – дітище цієї історичної стадії ринкової економіки. Зразковий варіант організації праці у великому машинному виробництві дав японський менеджмент коли в умовах «вічного довічного наймання», що теоретично не створював умов для напруженої праці породив «японського трудоголіка». Негативним прикладом загасання трудової активності є приклад з радянським соціалізмом, у якому, на думку радянських економістів, було переборене відчуження праці. А це довід марксизму-ленінізму про економічні відносини праці і капіталу. Саме у відчуженні праці як правових і економічних відносинах, так і чисто психофізіологічним тягарем праці і складається порочна основа капіталістичного господарського порядку.

Концепція відчуження замінила релігійну форму взаємодії факторів виробництва. Праця – покарання Господнє за первородний гріх. А японців «зобов’язання працювати».

Праця як Господнє покарання, оголошена раннім християнством, перетерплює таку оцінку в період Реформації, тобто в період відродження ринкових відносин у Європі. Реформація переглядає відношення християнства до праці. У найбільш радикальній формі це знайшло відображення в пуританізмі. До цьому потрібно додати особливості громадського життя Англії. «Протягом XVII і XVIII століть двір і верхні класи залишалися більш-менш легковажними і розпущеними, але середній клас і деякі шари робітничого класу стали строго підходити до життя, вони одержували мало задоволення від розваг, що переривали роботу, і високо цінували ті матеріальні зручності, що могли бути отримані лише завзятою і важкою роботою. Вони прагнули робити ті речі, що мали постійну і довгострокову корисність, а не ті, котрі потрібні були для свят і показних хвастощів. Ця тенденція один раз проявившись була посилена впливом клімату. Він же сприяв легким розвагам, а одяг, житло й інші елементи, що вимагаються для зручного існування в цьому кліматі, є особливо дорогими». (Маршалл)

Умови в яких відбувався розвиток сучасного промислового життя:

а) прагнення до матеріального комфорту приводить до нескінченної напруги з метою вилучення щотижня щонайбільшої
кількості роботи;

б) тверда рішучість підкоряти кожну дію цілеспрямованому служінню розуму – чи не міг би він поліпшити положення,
змінивши свою область комерції або змінивши її спосіб;

в) повна політична воля і безпека змінити свою поведінку, безболісно втягувати себе і свою власність у нове підприємство
(А. Маршалл, том 3, с. 171).

Про те, що праця не виступає джерелом насолоди говорить і К. Маркс, що необхідне вміння,що це усуває. «Протягом усього часу праці необхідна доцільна воля, що виражається в увазі, і притім необхідна тим більше, чим менше праця захоплює робітника своїм змістом і способом виконання» (том 23, с. 189).

Перехід від важкої фізичної праці до машинного виробництва веде до спрощення людської праці. Вже в умовах мануфактурного поділу праці виконання однієї найпростішої трудової операції перетворює його в часткового робітника, породжуючи одноманітність, монотонність праці. Але у відомій мірі ця монотонність була причиною заміни на цій операції людини машиною. Монотонність – породила машину. У машинному виробництві, особливо в умовах його спеціалізації, ця монотонність зберігається і вимагає постійних зусиль витрати інтелектуальної, фізичної, фізіологічної енергії. Особливо в умовах конвеєрної організації виробництва. Потрібно постійна вольова напруга, виникає тяжкість праці, тому що немає зміни праці,яка породжує відпочинок і збудження. Сам зміст праці, його вимотуюча своєю повторюваністю трудова операція породжує негативне відношення до праці. Але праця – єдине для більшості людей джерело засобів існування, дозвілля, насолод, що відбивається в його заробітній платі. Заробітна плата – це гранична корисність граничної тяжкості праці.

Епоха кінця 19 століття стала епохою появи і функціонального методу.

Функціональний метод – породження організаційно-господарських форм ринкових і соціальних відносин зрілого індустріалізму. Поява нового фактора виробництва – до праці, капіталу, землі додається четвертий фактор – керування. Їхня функціональна взаємодія вимагає числення ефективності дії кожного з них тому що розподіл повинний визначатися питомою вагою кожного фактора і складових елементів цих факторів. Функція керування реалізувалася в появі бюрократії. Хоча бюрократизм з'являється ще в епоху розквіту (у період мирного) Риму. Вебер підкреслює, що бюрократія веде до панування організаторів спеціалізованої праці на місце, коли столоначальник виконував безліч завдань. Цей перехід Вебер порівнював з переходом від ручної праці до механізованого виробництва, до появи функціоналізму, на місце організаторської плутанини. Конфлікт і плутанина на промисловому підприємстві бюрократія ліквідує за допомогою введення визначених зобов'язань для виконання регламентаційних правил, невиконання яких карне.

Американський маржиналізм. Д. Б. Кларк

Як уже було встановлено, США мають значні особливості свого історичного розвитку. Перші кроки індустріальної технологічної революції відбувалися в умовах, коли економічна політика шарахалася від протекціонізму до лібералізації і навпаки. Серед історичних подій, що свідчать про слабості США, виділяється «доктрина Монро». 2.ХГІ. 1823 року президент Монро проголосив: «...Американські континенти в результаті вільного і незалежного положення, що вони в себе установили і підтримують, відтепер не повинні вважатися об'єктами подальшої колонізації європейськими державами.., усяку спробу з їх боку розповсюдити свою політичну систему на яку-небудь частину нашої півкулі ми будемо розглядати як погрозу нашому спокою і безпеці» (цитується по У. Фостеру, Нариси політичної історії США, с. 348). Утворення Панамериканського союз) в 1889 р. закріпило пріоритетне положення США в Латинській Америці.

Роки Монро – це роки панування в Європі «Священного і юзу», спрямованого проти демократичних процесів у світі. А це значить проти фритредерства, тому воно не могло подобатися Англії. Що послужило основою для того, що Англія повинна була підтримувати США. А ця підтримка дорого коштувала Англії. США до 80-м років зміцніли настільки, щебетати на чолі капіталістичного розвитку світу. Тут капіталізм уже досяг такого етапу, коли нові організаційні форми ринкового господарства виступили в зрілому виді. Про це переконливо свідчить антитрестовий закон Шермана. Підкреслена в «доктрині Монро» особливість політичного устрою США складається, насамперед, у її демократичній конституції. Конституція дарувала американському громадянину загальне виборче право. Тут обираються не тільки законодавчі установи, але й адміністративні чини, судді, включаючи муніципальні. Виборчих турів уже на початку XX століття було 22 щорічно. Виборця не цікавив Конгрес, а він вибирав, обирав конкретних діячів з позиції, що вони могли йому принести користь, як людині, як соціуму.

Однією з особливостей США є пануюче положення про «суспільну думку». Обраний повинен не тільки прислухатися, але і керуватися ним. Тому міжособистісні відносини, у тому числі відносини найманої праці і власності тут мають особливу форму. Вони пайовики. У США панують дві партії з програмами, що мало чим відрізняються. Республіканська, виникла в умовах боротьби федерального центру за повноваження, але це було ще в епоху громадянської війни і Демократична, що боре за дотримання Конституції, у відомій мірі така, що відстоює інтереси фермерів. У країні значна роль штатів. А штати відрізняються своєю економічною, виробничою, національною і релігійною направленістю. Штати, які перевагою за виробництво бавовни, відрізняються від штатів, де виробляються машини. А значить вони бідують, вимагають політики, яка захищає їхні особливі інтереси. З цього випливає, що в країні особливу роль грають політичні, релігійні, національні інститути. Так, наприклад, антиалкогольні закони не можуть бути прийняті у всіх штатах. Там де виборців німців і ірландців, людей питущих, більшість дам цей закон не може бути прийнятий до виконання. У кожного штату свій бюджет.

Боротьбу за звільнення від рабства в США підтримувала релігія: методисти в 1784 році, баптисти в 1789 році, пресвітеріанці – 1793, а потім і квакери. У Новий світ приїхав емігрант із гарячим бажанням заробити. Його не бентежить тяжкість праці, тривалість робочого часу, він за «акорд». Тому його відношення до підприємця відрізняється від європейського. Вони, як уже сказано вище, пайовики. В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах», пише: «Американські робітники не незадоволені сучасним положенням речей. Навпроти, вони добре себе почувають як і всі американці... Він оптиміст – живи сам – давай жити іншим.... Американський робітник ототожнює себе з американською державою. Він патріотично настроєний» (с. 32). Його заробітна плата в кілька разів вища ніж у Європі. Його житло – не «кімната» у бараку», а 4 – 6 кімнат у котеджі на двох родин. Він добре харчується, споживає алкоголю менше ніж німецький робітник».

Для США кінця XIX століття характерний альянс: монопольний союз робітників і монопольний сою; підприємців. Їхня участь у виборах породили форму «Віннетта систем». Зміст її в тім, що профспілкові боси готують претендентам список питань і в залежності від відповідей вирішують питання про те як голосувати. Це відбулося в січні 1902 року, а 15.08.1904 року ця система впроваджена у всіх виборчих округах (с. 92 – 93).

Ця політична подія, породжена Конституцією, всезагальним виборчим правом, мало для економічної науки США знакове значення. Саме тут повинен був з'явитися такий її напрямок як інституціоналізм, коли вивчення соціального інституту є вивчення економічної теорії. Для кінця XIX століття і найманого робітника була реальна можливість стати вільним.

Колонізація Заходу тільки почалася. А значить одержати умови для власного бізнесу – землю, були реальністю. Розмаїтість умов природних, політичних, релігійних, соціальних повинне було знайти своє відображені в інших економічних концепціях, в економічній думці.

Найбільш яскравим з економістів XIX у є Дж.Б.Кларк. Кларк учень Кніса, одного з пророків історичної школи Німеччини. Але якщо в методологічному відношенні він учень Кніса, то особливості США, а вони полягають у тому, що тут індустріальна технологічна революція здійснилася в особливо сприятливих умовах і організаційні форми ринкових відносин зрілого індустріалізму, у тому числі і відносини праці, капіталу і підприємця, тут виступили раніш, ніж у Європі.

Для Сполучених Штатів соціальні проблеми неминуче повинні були зважуватися інакше, ніж у Європі. Як уже встановлено по світовідчуванню праця і капітал пайовики. А значить найважливішу роль тут вже грає розподіл створеної цінності цими факторами виробництва. Дж.Б.Кларк досліджує цю проблему. «Для людей практики, а тим самим і для дослідників, найбільше значення має одна економічна проблема – проблема розподілу багатства між різними претендентами. Чи існує природний закон, відповідно до якого доход поділяються на заробітну плату, відсоток і прибуток?.. Більшість людей живе переважно працею і для них рівнодіюча всіх економічних сил приймає на практиці форму заробітної плати» (Кларк, Розподіл багатства, с. 22),

Кларк чітко відбиває ситуацію саме США в дослідженні взаємин найманої праці і підприємця. Тому першим коштує найбільше значення розподілу для практики, а потім для дослідника. Для дослідника – це метод емпіричний і історичний, дедуктивний. Відповідь дається в цьому ключі: «Заробітна плата визначається природним законом, хоча і регулюється індивідуальним договором» (с. 23).

Сутність цього природного закону полягає в тому, що валовий доход суспільства розпадається на заробітну плату, відсоток і прибуток. Це доходи праці, капіталу і доходи людей, що використовують функцію координації праці і капіталу – підприємців.

Для матеріального становища найманих робітників США характерний їх значно високий, у порівнянні з європейським, рівень. Це знаходить своє відображення й в економічних концепціях. Для Європи «залізний закон заробітної плати» – положення не зухвалої критики, за винятком Маркса і його послідовників. Для Кларка таке твердження неприйнятне. Він добре інформований про матеріальне становище робітників. Але він як і Госсен, Бастіа, Вальрас, Джевонс затверджує, що тяжкість праці – економічний феномен, що має важливе значення в дослідженні сучасного йому суспільства, і насамперед у теорії цінності. У Кларка її основою є «ефективна корисність». «Ціна речі вимірює її значення не для однієї людини, але для всіх людей у їхньому органічному відношенні друг до друга.., для суспільства як цілого вона постійна... Цивілізована людина... робить одиницю за одиницею продукт рутинного виду і вручає його суспільству. Тому процес виміру, що визначає величину цінності, повинний бути простежений у таємницях специфічно соціальної психології... Кінцева одиниця цінності є жертва, зв'язана ї витратами визначеної кількості специфічно соціальної праці» (с. 365-366).

Багатство, по Кларку, створюється працею і засобами виробництва, капіталом, що є результатом жертви, що він називає помірністю. Це взаємодія і відділення праці від засобів виробництва породило теорію про трудове мірило цінності. Але завдання полягає в тому, яка частина створеного продукту виробництва обумовлена винятково працею? При пропорційній, нормальній взаємодії праці і засобів виробництва, тобто статичному положенні, можливо визначити частку кожного з факторів. Для праці як одного з факторів вона визначаються через додаткову одиницю праці, «Не обладнана знаряддями праця є єдиний вид праці, що може виміряти цінність» (с. 368). Але праця не подібна одна з одною, як різні предмети, які потрібно їм вимірювати. «Подібно тому; як корисність властива всім товарам, так особиста жертва властива всім різновидам праці».

Це і є основа теорії корисності, що спирається на тяжкість праці. «Робота стає і кожною годиною усе більш тяжкої для людини, яка її виконує». Але в Кларка чисто американський варіант уміння про жертву, про тяжкість праці. Якщо він буде працювати одну годину він створює продукт у виді їжі. Якщо буде працювати другу годину, то «застосовуючи більшу кількість часу, вона додасть зручності до свого переліку і може закінчити його позитивною розкішшю» (с. 370).

Кларк ілюструє ситуацію наступною побудовою.

Де по горизонталі АВ – тривалість дня, БД – страждання від останньої години праці, АР. – виграш забезпечуваний першим продуктом, ВД- останнім продуктом. ВД складається з двох співпадаючих ліній, одна з яких викладає тягар праці, а друга – виграш від кінцевого споживання. АЕДВ – загальний доход, СЕД – надлишковий доход, (с.373).

Кларк у своїй теорії «соціальної ефективності» і «соціальної корисності» відбив специфічну політичну і соціальну обстановку, характерну для США. Навіть найманий робітник пишається державою, вважаючи себе її часточкою. Відношення до Конституції, як до святині. Тут органічна єдність «практики і дослідження».

Відображенням реальності США є теорія ренти Кларка. Раніше було встановлено, що колонізація Північної Америки йшла зі сходу на захід – від узбережжя усередину материка. Саме усередині материка, на Заході знаходилися найбільш родючі землі; а Європа йшла шляхом від кращих земель до гірших. Це положення в Рікардо стало основою його теорії земельної ренти, що потім відтворив Маркс, додавши до диференціальної ренти Рікардо ще положення про абсолютну земельну ренту. У Європі ця конструкція відтворилась, але в США була інша ситуація і її відбив Дж.Б.Кларк.

Якщо австрійська школа в розробці своєї концепції граничної корисності виходить з аналізу споживання, то Кларк виводить закон цінності з розподілу. Але він підкреслює, що споживання і виробництво складають економічний процес у цілому що розподіл є частиною суспільного виробництва і включає обмін. Економічне суспільство – єдине ціле, – говорить Кларк. У суспільному господарстві існує три різних вили спільно діючих сил.

Є закони універсальні, закони які залежать від обміну продуктів, чи суспільні закони, закони соціально-економічної динаміки, керованої статичними силами. До універсальних законів Кларк відносить закон убутної віддачі від витрат праці чи закон граничної продуктивності праці; універсальний закон убутної віддачі від вкладень капіталу чи граничної продуктивності капіталу (с. 66 – 67). Цей принцип робить соціальний ефект діючи на визначення того, скільки робітників і скільки капіталу буде {находитись в одній з галузей виробництва чи цивілізаційному стані. Ця чинність загального закону є належний предмет для теорії соціальної економіки, і тут він стає базисом теорії розподіл (с. 67).

Кларк установлює наявність трьох законів:

А) Закон ефективності споживчого багатства, що змінюється, що є основою природної цінності;

Б) Закон ефективності продуктивного багатства, що змінюється, що є основою природного процесу;

В) Закон ефективності праці, що змінюється, що лежить в основі природної заробітної плати (с. 68).

«Потреби міняються, і разом з ними повинні мінятися види виробленого багатства. Входять у вживання нові механічні процеси. Машини витісняють ручна праця і більш продуктивні машини заміняють менш продуктивні сили. Використовуються нові рушійні сили і вживається нова сировина» (с. 49). Відбуваються динамічні зміни. Динамічні сили діють у взаємодії з фізичними. Це створює реалістичність економічних досліджень. «Теорія економічної динаміки повинна користуватися дедукцією, як це робили теоретики Рікардівськой школи. Вона повинна базуватися на висновках економічної статистики. Проте реалізм динамічної теорії є її найхарактерніша риса (с. 50). Коливання цін, рівнів заробітної плати і відсотка відбувається тільки навколо дії статичних сил і статичних стандартів. Статичні сили встановлюють рівні, а динамічні сили породжують відхилення: універсальні явища, суспільні статичні явища і динамічні суспільні явища являють собою об'єкт вивчення трьох розділів економічної науки» (с. 35-36). Таке методологічне кредо Д. Б. Кларка.

Під дією статичних законів установлюється природний стандарт, до якого тяжіють доходи економічних груп, і доходи робітників і капіталістів усередині груп. Динамічні закони в той же час пояснюють, по-перше, коливання дійсних доходів навколо цих природних стандартів і, по-друге, повільні і постійні зміни, що відбуваються з часом у самих стандартах.

«Природна заробітна плата в даний час не така, якою вона буде рік по тому. Якщо суспільство еволюціонує нормальним шляхом, стандарти оплати будуть постійно рости» (с. 54) – пише В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах». Тому не дивні його коливання про подальший шлях розвитку капіталізму. У країні найвищим розвитком капіталізму не виявилося місця соціалізму, що вибудовується по моделі К. Маркса.

Висновки Кларка, як ми уже вказували, мають своєю основою аналіз розподілу, а не споживання як в австрійської школи.

Хоча улаштовується той самий закон – граничної корисності блага. «Закон... відзначає останню одиницю запасу, як одиницю, найменш важливу. Це один із загальних законів економіки» (с. 59).

Теорію мінового господарства Кларк називає каталлактикою. Але закон граничної корисності діє у міновій економіці й примітивній економіці.

Теорію обмінного господарства Кларк називає каталактикою. Але закон граничної корисності діє і в обмінній економіці, і в примітивній економіці.

Кларк використовує функціональний метод. Прогрес головним чином залежить від соціальних відносин. Основною функцією економічного суспільства є ріст. Суспільство стає багатшим. Воно використовує всі покращенні засоби і в великій кількості відбуваються функціональні зміни. Зростають потреби та їх задоволення. Це динаміка. Це відображення американського способу життя кінця XIX століття, американської економіки, що стрімко набирали силу, її динамізм. Він закликає дослідити вплив багатьох чинників, що трансформують розвиток чисельності населення, машин, організації праці і виробництва, організаційних форм промислових груп. Що є предметом економічної історії.

Вчення про статистику та динаміку – це вчення про злиття двох економічних наук: політекономії та економічної історії.

«Тільки одна теорія економічної динаміки в багато разів розширить предмет політичної економії. Воно переносить теорію в нову площину. Але найбільш широка і постійна робота в майбутньому повинна знаходитися в історичному і статичному дослідженнях, направлених повним знанням економічних законів», (с.90). Тут вже чітко видно вплив учителя – Кніса, історичної школи Німеччини. Займемося цим і ми.

Про роль і місце машини в розвитку суспільства говорить приклад з бавовноочисної машини. її винайшов шкільний вчитель з Півночі Елі Уітні в 1793 році. А очищення бавовни – операція найбільш трудомістка, яка різко підвищує витрати виробництва. При допомозі машини раб очищав 150 фунтів бавовни в день, а з появою парового двигуна – 1000 фунтів за той же час.

В 1792 році (тобто за рік до винайдення машини) річний збір бавовни в країні становив 6000 кіп (по 500 фунтів в кіпі), в 1794 році 10000, а в 1859 році – 4309642 кіпи (Фостер, с.373).

Негрів-рабів ВІ772 році – 462 тис, в 1810 році – 1195362, в 1840 році -2204313 чоловік (с. 374).

Бавовництво стало стрімко рости в південних штатах, витісняючи інші культури. Плантатори потребували нових земельних площ, а їх стримував рух скватерів, тобто фермерів, захоплюючи пустуючі землі, що було в інтересах бавовникових плантаторів. Потрібні були закони, що захищали їхні інтереси в конгресі, а це заперечувало інтересам підприємців промислово розвинутих штатів Півночі. Тут одна з причин Півночі та Півдня. Так здавалося б незначна подія – поява бавовноочисної машини – зробила великий вплив на економічний розвиток однієї з найбільших капіталістичних каїн, але очевидно що це могло відбутися при умові, що Англія стрімко розвиваючи бавовнопрядіння, замість вовнопрядіння, де ще є залишки гільдійських обмежень, мала потребу в сировині – бавовні. Але це дійсно значення окремого явища, що зробило великий вплив на національні та інтернаціональні зв'язки. Така функція динамічних сил в прогресі. Цю сторону й відобразив поділ економічної науки на статику і динаміку.

Головне значення таких факторів полягає в тому, що взаємодія праці людини і машини – постійного господарського матеріального блага веде до росту продуктивності суспільної праці і підвищенню ефективності речового фактора виробництва. Необхідно відмітити, що якщо в Європі машина сформувала на основі ринкових зв'язків клас найманих робітників, то в США вона стала причиною розширення рабства. Так національні особливості коректують універсальні принципи економічної історії.

Для фермерів США основне значення мав зовнішній ринок, на якому ціни формувались з врахуванням європейських реалій. На ті ж Ліверпульській біржі, включаючи сюди Польщу та Росію, різниця у витратах виробництва була значною. Також і внутрішній ринок, в зв'язку з високим життєвим рівнем міського населення був ємним. Хоч Кларк вважає його малозначним. Тут не могло бути проблем «хлібних законів» Англії. Тому теорія земельної ренти в її європейському тлумаченні у Кларка відсутня. В розподіленні валового прибутку рента, як особливий прибуток особливого класу, відсутня. Але рента існує якщо є власність на землю. Але не на всіх ділянках «Власність на землю дає поселенцю гомстеда додатковий значний прибуток, окрім прибутку, що створюється його працею як такою (с. 99)...Ферма можливо коштує долар за акр, коли чоловік вступає в свої права. Але через рік, через два вона вже буде коштувати 5 доларів (с. 100). Відбувається приріст цінності землі.

Але ріст прибутку впливає на ріст заробітної плати, а це впливає на заробітну плату в містах. «На протязі 100 років вся американська заробітна плата відчувала в більшій або меншій мірі вплив цього елемента. Вона підтримувалася на такому рівні, що приблизно співпадала не з прибутком від обробітку землі, що не дає ренти, але з прибутком від обробітку землі та власності на неї» (с. 100).

Як видно Кларк вважає, що аграрна технологічна революція виступає фактором розвитку динамізму індустріальної.

Кінцеве формулювання теорії заробітної плати Кларк дає в наступному положенні: «Оплата праці в кожній галузі виробництва намагається відповідати граничному продукту суспільної праці, що використовується у поєднанні з відповідною кількістю суспільного капіталу як такого» (с. 28).

Кларк вимагає признати відмінність понять капіталу та капітального блага. Він не вважає, що капітал є якістю самої людини. Капітал складається із засобів виробництва, які завжди конкретні та матеріальні. Відмінною ознакою капіталу є постійність, а капітальні блага повинні зношуватись, для того, щоб капітал міг існувати. «Земля є єдиним видом капітальних благ, який не потребує знищення, для того, щоб втілений в неї фонд багатства міг продовжувати існувати» (с.130).

Капітал приносить відсоток, але конкретні засоби виробництва приносять ренту. Термін рента виражає суму, яку приносить кожний конкретний засіб виробництва. Кларк дає висновок: «Рента є являє собою сукупність валових сум, що дають капітальні блага, тоді як відсоток є прибуток, що надається постійним фондом капіталу та виражається як частка цього фонду..., відсоток керує рентою»(с 136-137).

Кларк критикує Мілля з його теорією утримання. Оскільки утримання охоплює споживче благо, а капітал засоби виробництва, які не можуть бути спожиті людиною, оскільки і концепція Мілля примітивна. Утримання по Кларку обмежено генезисом нового капіталу, тобто воно динамічне явище. Теорія ренти Кларка знайшла своє відображення в навчальних посібниках сучасності.

В посібнику Бара «Політична економія», т. 1, с.295. «Історія і економічна теорія заставляють включати землю і природні фактори в капітали, які в свою чергу діляться на природній капітал і технічний капітал». Досить близько до того, що додаткова праця і капітал, внесені в землю підвищують цінність землі у Кларка.

Теорія динаміки Д.Б. Кларка йшла в якості початкової в таких підручниках по економіксу як підручник К. Р. Макконела і С. А. Брю в главі «Економічний ріст та економіка відсталих країн», які називаються фактори економічного росту: 1) природні ресурси; 2) трудові ресурси; 3) накопичення капіталу; 4) технічний прогрес; 5) соціокультурні та інституціональні, (т. 2, с.367-372).

В підручнику Р. Бора «Політична економія» той же динамічний процес, але називається: 1) демографічний динамізм; 2) динамізм інновацій; 3) динамізм домінування (пануючі економічні одиниці, міста, промислові зони, фінансові центри); 4) динамізм соціальної групи. Але це вже інший час, інша країна.

Д.Б.Кларк один із авторів поняття «вменение». Цей термін використовують Менгер, особливо Візер та Кларк. Він вирішує питання про те, як визначити продуктивність фактора виробництва. У Кларк це праця, капітал, підприємець, їх прибутки, заробітна плата, відсоток. Як визначити долю кожного? У Менгера її можна визначити, коли котрийсь із них вилучається. Візер виміряв співробітництво, що приноситься фактором продуктивний вклад.

«Д.Б.Кларк прирівнює продуктивність кожної одиниці фактора до того приросту продукції, який досягається завдяки використанню додаткової одиниці даного фактора» (Р.Бар. Політекономія, т. 2, с.29).

»Вменение» це пояснюючий принцип, завдяки якому стає можливим перехід від поняття продукту, отриманого завдяки комбінуванню факторів виробництва, до поняття продукту, отриманого завдяки якому-небудь одному фактору виробництва.

«Вменение» є «реальна подія», яка відображає дію підприємця, що розраховує на основі своїх передбачень використання факторів виробництва, або еволюцію ринку, що відображає реальну мінову вартість факторів виробництва» (Р.Бар. Політекономія, т. 2,с.ЗО).

Заслуга Д.Б.Кларка являється в тому, що він вніс в загальну теорію маржиналізму новий підхід до розподілу, він розкрив єдність його з виробництвом. Такий зв'язок установлюється завдяки виявленню відношення між граничною продуктивністю і попитом на фактори.

Бар пише: «...маржиналізм являється економічною теорією фундаментального плану, яка акцентує увагу на проблемах вартості та на економічних функціях прибутків представляє великі можливості для економічного аналізу і господарської політики» (с.35).

Альфред Маршалл – батько економікс.

Маршалл – видатний економіст історичної епохи затвердження панування індустріальної технологічної революції в світовому масштабі і початок аналізу протиріч індустріальної цивілізації..

Його дослідження мають в своїй основі два девіза: «Природа не робить стрибків» і «Багаточисленість в одиничному та одиничне в багаточисленості».

В поняття «природа» він вкладає єдність як природних так і моральних процесів. Ця єдність не є чимось застиглим. Вона в безперервному русі. Принцип «безперервності» займає важливе місце в дослідженні природи, що розуміємо в широкому значенні цього поняття. Безперервність відображає еволюційність розвитку. Розвиток йде через накопичення не стільки сукупності кількості, скільки приросту якості.

«Економічна революція відбувається поступово. її хід іноді сповільнюється або перетворюється в політичну катастрофу. Але її поступальні кроки не бувають несподіваними» (т. 1, с.51).

Цей важливий висновок – плід старанних і глибоких досліджень економічної та політичної історії не лише європейських, але і східноазіатських, арабських цивілізацій. Аналіз на основі: «одиничного в багаточисленності, а багаточисленності в одиничному». Кредитні відносини в Римській імперії, які отримали достатньо високий розвиток потім на століття уходять зі сцени Європи, але лише кредит є однією із рис індивідуалізму. Дійсно вони затримались і практично перетворились в щось подібне, як птиця Фенікс відродилися, розквітли в другій половині XIX століття, ставши рушійною силою прогресивної людської цивілізації.

Політичні катастрофи першої половини XX століття в Німеччині, Італії, Росії, Югославії, Індонезії, африканських та інших країнах ілюструють висновок Маршалла про їх місце і роль в постіндустріальному русі прогресу, в тому числі економічного.

«Можливість прогресу в великій мірі залежить від фактів та висновків, що входять в компетенцію економічної науки, тобто це складає головне і вище призначення економічних досліджень»(т.1,с.139).

Так визначає місце економічної науки А. Маршалл в прогресивному розвитку людства.

Як же оцінює А.Маршалл дослідження економістів попередників? У вищій мірі позитивні оцінки досліджень А. Смітта, Д.С.Мілля. але рух прогресу, його «безперервність» вносять свої корективи. Це відноситься перш за все до поглядів на місце і роль людини в кінці XIX століття. «Вище поняття соціального боргу отримує майже всюди розповсюдження. В парламенті, в засобах інформації і з трибун проголошення людяності звучить все більш чітко та відверто» (т.З,с.2О1).

Економісти в особі Д.С.Мілля вже цей феномен відмічали, але не в якості найважливішого, а у соціалістів він знаходиться в главі кута. Але їх погляди не базувалися на основних наукових дослідженнях, вони не розуміли природи нової організації суспільства. Це рельєфно показали події в Європі в 1848 році.

«Ранні економісти виходили в своїх доводах з того, що характер людини і її продуктивність повинні були розглядатися в якості фіксованої величини, сучасні економісти постійно пам'ятають про те, що це є продуктом обставин, в яких він жив. Частково причина такої зміни точки зору економістів полягала в тому, що переміни в людській природі на протязі останніх п’ятдесяти років проходили настільки швидко, що привертали до себе увагу, частково причина полягала в безпосередній дії окремих авторів – соціалістів і т.д., а частково в побічній дії схожих змін в деяких сферах природничих наук. Економічна теорія не залишилась в стороні і приділяла увагу змінності людської природи і тому яким чином характер людини діє на переважаючі методи виробництва, розподілу багатств і сам піддається їх дії»(т.3,с. 199).«Вони заговорили про працю як товар, не зупиняючись, щоб врахувати його людські пристрасті, інстинкти та звички, симпатії та антипатії, його класову ненависть і прив'язаність, його прагнення до знань і до отримання вільних та рішучих дій»(т.3,с. 197).

Це випад проти Рікардо, його теорії вартості, заробітної плати та прибутку, яка лягла в основу теорії додаткової вартості Карла Маркса.

А.Маршалл економіст-творець «економікс» – досліджує економічні процеси з позиції людини нової епохи, це не «економічна людина» А.Сміта та його послідовників, а він знаходиться в середовищі, де поряд з економічними діють і соціальні, моральні, інституціональні фактори. Це індустріальна цивілізація.

Він констатує: «Бідність складає величезне істинне зло...Ліквідація тягарів злиднів та згубної дії непомірної фізичної праці складає головне і найвище призначення економічних досліджень..., причому поставлене запитання висуває на перший план вимоги нинішньої епохи»(т. 1,с.56).

Як видно, А.Маршалл чітко позначає новий час і нові задачі економічної науки. Як показує Кейнс язик Маршала – язик ділової людини. Але бізнесмен нової епохи, який реалізує не тільки особисті інтереси, але і самореалізується. «Основоположна риса сучасного індустріального життя – не конкуренція, але впевненість у власних силах, обережність у виборах рішень і цілеспрямована передбачуваність»(т. 1, гл. 1, п.4).

Бізнесмен Маршалл – релігійна людина, він пуританець. Він глибоко поважає інтереси сім'ї. Саме сім'я виступає однією з рухомих сил діловитості. Створити умови дітям, щоб вони вступали в це життя більш збагаченими як знаннями так і капіталом. Інтереси сім'ї – стимул накопичення та інвестицій.

У економічній науці дві задачі – дослідження багатств, а в другої частини дослідження людини. «Політична економія чи економічна наука займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства, вона вивчає ту сферу індивідуальних та суспільних дій, яка найтіснішим образом пов'язана з пізнанням і використанням матеріальних основ благополуччя»(т. 1,с.56).

Вихід в світ першого тому «Принципів економічної науки» в 1890 році був відмічений суспільством як значна історична подія. Ось один з прикладів: «Пелл-Мелл газет» пише: «Виникла «нова політекономія», а «стара» політична економія – це лиховісна наука, яка розглядала індивідуальну людину в якості виключно егоїстичної і скупої тварини, державу лише масу таких тварин, пішла в минуле»(т.1, с.ЗЗ).

Нова економічна наука – економікс, її творець А.Маршалл визначає її задачу: дослідження багатств людини в умовах співдружності праці та капіталу, їх ефективної взаємодії. Як підкреслював Маршалл: « ВХУШ столітті Англія відкрила еру дорогих знарядь виробництва. На кінець XIX століття вони стали ще дорожчими. Експлуатація дорогих машин вимагала висококваліфікованих робітників, ефективна взаємодія вимагала особливої організації виробництва». А. Маршалл дає її таке тлумачення: «Розвиток організму чи-то соціального, чи-то природно обумовлено поглибленим розділенням функцій між його різними частинами. Воно проявляє себе як розподіл праці, розвиток спеціалізованих кваліфікацій, знань та машин і інтеграція, тобто посилюючої глибини та міцності зв'язків між різними частинами виробничого організму – зріст надійності комерційного кредиту, засобів і навиків спілкування за допомогою морського та шосейного транспорту, залізничних доріг та телеграфу, почти та друкованого станка. В економічній науці, закон про те, що боротьба за існування призводить до розмноження таких організацій, які краще інших пристосовані до отримання користі із навколишнього середовища» (т.2, с.32).

В організації виробництва особливу роль відіграє «принцип заміщення». «По мірі розширення знань і посилення ділової підприємливості виробників вони в кожному разі вибирають ті фактори виробництва, які краще всього відповідають їх цілям, аналогічним чином суспільство заміняє одного за другим підприємців, ефективність діяльності яких пропорційно менша отриманого прибутку. Ми можемо назвати це принципом заміщення.

Цей принцип знаходить використання майже в усіх областях економічних досліджень» (т.2, с.24).

Принцип заміщення, як видно, він поширюється і на діяльність підприємця.

Інтересний історичний екскурс в процесах формування комерційної підприємливості його здатностей. Він зв'язує появу підприємливості перш за все з зламом звичаїв та традицій. Сім'я, сільська громада, гільдія зв'язували ініціативу, якою є свобода господарської діяльності, право на ризик, включаючи свободу політичну.

Маршалл так зображає ментальність греків, римлян, німців, англійців: «Греки життєрадісні та повні свіжих ідей, які є елементами комерційної підприємливості. Але їм не вистачає терплячості в їх виконанні» (т. З, с. 152).

Римляни проявляють тверду волю, рішучість, наполегливість в виконанні цілей, винахідливі та підкорені дисципліні, вони постійно випробували ті якості, які необхідні для комерційної підприємливості (т. З, сі59).

Для німця, яким би рішучим та сильним він не був, виявилось дуже тяжким ділом вивільнитися від кайданів звичаїв та від неосвіченості,... він занадто дорожив постулатами та звичаями своєї сім'ї та свого племені (т.З, с. 157). Ця особливість німця знаходити своє відображення і в особливостях національної економіки, в якій значна роль держави.

В Німеччині виключно велика частина кращих інтелектуальних сил нації намагається знайти роботу в урядових закладах та можливо не один уряд не включає в себе такої великої кількості добре підготовлених високообдарованих людей. З іншої сторони енергія, оригінальність та рішучість, притаманні кращим комерсантам Англії та Америки, лише в останній час стали розвиватися в Німеччині, в той же час німці володіють великими здібностями до покори. Таким чином вони не відрізняються від англійців, чия сила волі дозволяє проявити їм чітку дисципліну в серйозний момент, але які не володіють схильність до покори (т.З, с. 184).

В цьому один із секторів потужного розвитку Німеччини, особливостей засобів шляхів індустріальної революції.

«Природна серйозність і цілеспрямованість суворих націй, що поселилися на англійських берегах, підштовхували їх до сприйняття доктрин Реформації і останні мали вплив на життєвий уклад народу, потім тон його виробничої діяльності (т. З, сі69).

Раніше вже говорилося про роль пуританізму в формуванні англійської підприємливості з позиції становлення та розвитку особистості. А.Сміт і його послідовники в концепції дослідження природи та причин багатства народів в деякій мірі виходили з ментальності, він космополітичний в висновках, закони функціонування економіки наднаціональні, тому в заголовку фігурує «багатство народів», а не народу.

Вони проти втручання держави в економічне життя. Але інша ситуація у німців. Тут держава – вождь, учитель, верховний суддя, вона – захист сім'ї, клану. Тут навчали службовця державному нагляду і управлінню фінансами, податками, зборами, акцизами, взаємодіями станів. Тут панувала камералістика. Тому потрібна була протекціоністська політика захисту національного підприємництва від французьких та англійських конкурентів. Так виникла німецька історична школа – творець економічної теорії про особливості національних економік.

А. Маршалл розкриває ці відмінності спираючись на такий фактор як ментальність. В цьому він випереджає історичний час на десятиліття. Тільки в середині XX століття з'являється вчення про особливості національних економік та національних менеджментів. Є американська та японська економіка, є японський менеджмент, є національні моделі соціалізму. Є особливості історії національного підприємництва.

Англійський тип підприємництва має свою історію. Вона перш за все пов'язана з аграрною технологічною революцією. В часи релігійних смут лендлорди в війнах покінчили один з одним, на ґрунті релігійних війн з'явились нові барони – власники великих маєтків, але позбавлені забобонів лендлордів феодальної епохи. Він не мав можливості заставити працювати на своїх полях вільного йомена-селянина. Але розорення селянства в результаті різкого росту попиту на вовну, коли пасовища заміняли орні землі створило ринок селян, які наймалися у орендатора землі барона. Та барон бере участь в інвестиціях орендатора в підвищенні культури землеробства. Це створило підприємця-фермера, що стає зразком підприємця в промисловості.

Роки, коли Великобританія втратила колонії в Північній Америці, роки великого напруження сил в Наполеонівських війнах привели з одного боку до важкого тягаря внутрішнього боргу країни. Але перемога стимулювала стрімкий розвиток індустріальної технологічної революції із-за раптовості збільшення економічної свободи для підприємців.

«Нова нація підприємців складалася головним чином із тих, хто самостійно створив власні статки, тобто із сильних, рішучих, підприємливих людей, які спостерігаючи власні результати, отримані своєю власною енергією, були схильні стверджувати, що бідних та слабих слід вважати винуватцями в їх нещастях, а не жаліти їх. Вони прославляли індивідуальність характеру і не поспішали знайти сучасну заміну соціальних і виробничих зв'язків, які об'єднували людей в попередні часи» (т.З, сі78).

Неблагополучні умови призвели до зниження загального чистого прибутку англійців. 1/10 його пішла на погашення національного боргу. Товарні витрати виробництва – як знизились в результаті нових винаходів, лиш в невеликій кількості споживались робітниками. Вони вимушені були продавати свою працю за мізерну платню. Повна свобода дає зміни в ролі фінансового капіталу, зміни в економічній теорії та її методу, появи нових наукових, економічних дисциплін.

Дійсно кінець XIX століття характеризується появою цілого букету нових економічних наук: науковий менеджмент, психологія менеджменту, наукова основа маркетингу, організація виробництва, економіка галузей, економічна статистика, державні фінанси, економічна соціологія та інші. Доля цих дисциплін склалася по-різному.

Зокрема, науковий менеджмент спочатку зустрічає різкий опір профспілок Європи, «...опір упровадженню наукового менеджменту зі сторони британських тред-юніонів, що вважали методи Тейлора витонченим засобом експлуатації робітників, було ще більше, ніж зі сторони американських профспілок» (Б. Шелдрейк, Теорія менеджменту, с.54).

Доречи, В. Зомбарт в своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах» дає картину класового миру, партнерських відносин між найманими робітниками та капіталістами в США. Вони виводить це положення з особливостей менталітету, що сформулювалися в США за всю історію колонізації цієї країни.

Висновок наукового менеджменту: єдиною можливою умовою промислового миру є промислова демократія.

Нові наукові дисципліни відображають нові процеси в виробництві. Маршалл дає контрастну окреслену картину цієї нової системи.

«Праця в середині кожної галузі була розділена таким чином, щоб планування і організація підприємства, управління ним і відповідальність за ризик покладалися на одну групу людей, в той час як необхідна для нього ручна робота виконувалася найманою працею. Ця форма розподілу праці одночасно характерна для сучасного світу в цілому та також для англійської нації...В теперішній час,...воно виділяється в якості основного явища при існуючій формі цивілізації, являє собою ядро економічних проблем сучасності» (А.Маршалл, т.З, сі72).

Поява такої дисципліни як макроекономіки ілюструє зміну ролі старих галузей. В новій структурі макроекономіки зросла роль транспорту. Більш того, Маршалл стверджує, що особливо розвиток транспортної галузі та характеризує нову стадію технологічної революції,

Завдяки йому був даний потужній імпульс розвитку металургії, машинобудування, появі нових професій, кваліфікованої праці, в тому числі і в будівництві, а значить вирішення проблеми зайнятості. Завдяки новим видам транспорту знизились витрати виробництва, наблизились ринки збуту та ринки сировини, були залучені в експлуатацію великі площі родючих земель Америки, Австралії та інших регіонів планети. Павутина зв'язку зв'язала усі континенти, появився планетарний характер біржових, кредитних, валютних зв'язків.

Нові технології зробили більш можливими темпи та об'єми виробництва та переміщення визвали необхідність створення управлінських ієрархій для нагляду-контролю та координації нових процесів виробництва та розподілу. Така історична роль капіталу епохи індустріального суспільства.

А.Маршалл у визначенні капіталу притримується старих добрих традицій А.Сміта, різко критикуючи погляди К.Маркса та його послідовників, які вважають капіталом тільки те, що в якості засобів виробництва належить одній особі (або групі осіб) і використовується для виробництва речей на благо інших за рахунок найманої праці таким чином, щоб перші мали можливість грабувати або експлуатувати інших.

Французькі економісти-фізіократи, а за ними і А.Сміт, використовували термін капітал в понятті «запас». У відповідності зі старою англійською традицією капітал складається з тих речей, які сприяють праці у виробництві або забезпечують її..., він складається з тих речей, без яких виробництво не могло б існувати з такою ефективністю, але які не є безкоштовними дарами природи» (т.З, с.234).

Маршалл поширює на категорію капітал «людську активність – також цінності як і засіб виробництва» (т.З, с.298).

Про ренту Маршалл пише: «Видатна роль земельної ренти в розвитку теорії земельної ренти – історична випадковість. Рента – плата за будь-який не відновлюваний ресурс. У відомому понятті всі види ренти являються ресурсом суспільної рідкості, а всі види ренти являються диференціальними рентами. А тому це квазірента».

Як зазначалось раніше, предметом економічної науки він вважає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, які тісно зв'язані з використанням матеріальних основ добробуту. Багатство і людина – головна мета економічних досліджень.

Цей взаємозв'язок розкривається в мотивах людської діяльності, що спонукають її економічними цілями в конкретних історичних умовах. А це ринкова економіка чи, те що у Маршалла рівнозначне терміну грошова економіка. Тому він у вартості бачить реалізацію економічних цілей як покупця, так і виробника. Так він пише про А. Сміта: « Його найважливішою задачею є об'єднання і розвиток розмірковувань його англійських та французьких сучасників та попередників про вартість. Найважливіше значення його діяльності, що призвела до виникнення цілої епохи в економічній думці, полягала в тому, що він першим здійснив ретельне і наукове дослідження способу по безпосередністю якого вартість міряє людську мотивацію, з однієї сторони даючи кількісну характеристику бажань покупця отримати благо, а з іншої сторони зусиль (або реальних витрат виробництва) зі сторони його виробника (т.З, с. 191-192).

Краща економічна праця, в якій розкрита «...сутність досягнення рівноваги та кількісного визначення при допомозі грошей, бажання до володіння якою-небудь річчю, з однієї сторони, а з другої сторони – всіх різноманітних зусиль та самопожертвувань, які прямо або побічно сприяють її створенню... Він відкрив новий погляд на речі і тому мав епохальне значення» (т.1, с.92). – так оцінюється місце Сміта в історії економічних вчень.

Автор підкреслює, що гроші відіграють особливу роль в мотивації економічної цілі. Гроші являють собою загальну купівельну спроможність і люди намагаються їх отримати в якості засобів для досягнення будь-яких цілей, як високого, так і низького порядку, як духовних, так і матеріальних (т.1, с.72), або економічні проблеми людини, так як вони спеціально відносяться до поведінки людини під дією мотивів, що піддаються виміру грошовою ціною (т.1, с.83).

Разом з тим наведені положення заключають і первинну посилку концепції вартості.

В наведеному положенні про роль і місце Сміта в дужках вказується «або реальні витрати виробництва». Маршалл дає наступне розвернуте визначення їх змісту: «Затрати всіх різноманітних видів праці прямо чи побічно зайнятого в його виробництві, разом з утриманням, або вірніше чеканням необхідним для накопичення використовуваного в його виробництві капіталу, іншими словами, всі ці зусилля та жертви разом взяті ми будемо називати реальними витратами виробництва товару. Сума грошей, які приходиться платити за ці зусилля та жертви, ми називаємо або грошовими витратами виробництва, або для скорочення витратами виробництва» (т.2, с. 21-22).

Така основа цін пропозиції.

Необхідно скоректувати положення про причетність Сміта до категорії «реальні витрати виробництва», в які включається і прибуток – як доля капіталу, як фактор виробництва. Так у Сміта є і цей варіант, але Сміт все-таки автор теорії трудової вартості.

Маршалл розглядає і принципи, які регулюють попит. Ця проблема досліджувалась Менгером, Візером, Бем-Беркрм, Вальрасом, Джевонсом та іншими. Корисність, ось що стоїть на боці попиту. Але у Маршалла потреба витікає з діяльності, вимірюється корисність через ціни. У Джевонса на боці попиту корисність, на боці пропозиції тягар праці. Кейнс помічає, що Джевонс побачив киплячий котел і вигукнув радісний крик, Маршалл також побачив киплячий котел і мовчки приступив до побудови парового двигуна.

Потрібен був геній Маршалла, щоб з'єднати класичну теорію витрат виробництва з теорією корисності на основі загальної теорії рівноваги попиту та пропозиції.

«Загальна теорія рівноваги попиту та пропозиції, – пише Маршалл, – являє собою ту основоположну ідею, яка пронизує будову всіх різноманітних частин центральної проблеми розподілу та обміну» (т.1, с.58).

«Загальна ідея, що полягає в основі ствердження про те, що вартість установлюється на рівноважному рівні попиту та пропозиції отримала такий подальший розвиток, що знайшла всю специфічну систему Коперника, згідно якої всі елементи економічного всесвіту просто утримують своє місце шляхом спільного урівноваження та взаємодії»(т. 1, с.31).

Це положення Маршалл ілюструє на прикладі ножиців: ми могли б з рівними підставами сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає чи шматок паперу верхнє чи нижнє лезо ножиців (т. 2, с.31-32).

Рівновага попиту та пропозиції поширюється не тільки на благо, але і на фактори виробництва. Воно характеризує «неперервність». Відомо, що конкурентна сфера як в попиті, так і в пропозиції вирівнює вартості. Але це може бути здійснено тільки на основі руху до безкінечно малих величин. Тому додаток до корисності граничної корисності і дає рівновагу попиту та пропозиції як в обміні, так і в розподілі.

Так само і до поняття продуктивність факторів виробництва та в їх конкуруючій взаємодії поняття гранична продуктивність також характеризує неперервність їх взаємодії.

Аналіз рівноваги попиту та пропозиції поглиблюється застосуванням «принципу заміщення». Заміщення на границі відновлюється чи установлюється рівновага. Для факторів виробництва – заміщення приводить до того, що вони конкурують за зайнятість кожного із факторів виробництва, а в умовах більш високої продуктивності кожний із факторів намагається витіснити інший, обмежуючи ціну попиту на нього. Та це лише один бік дії заміщення. А з іншого боку вони формують зайнятість один для одного.

«Цей метод, – пише Кейнс, – дозволяє підкорити категорію заробітної плати та прибутку дії загальних законів вартості, пропозиції та попиту, так само як раніше теорія грошей була покладена в теорію вказаних загальних законів» (т.1, с.34-35).

Маршалл формулює всезагальні правила: «а) граничні витрати не керують ціною; б) лише по досягненні границі можуть бути правильно зрозумілі дії тих сил, які керують ціною; в) границя, яку потрібно дослідити, в відношення довгих періодів і стійких результатів, відрізняється по своєму характеру та кількісним параметрам, від границі, вивчення якої з коротким періодом і перехідним коливанням» (т.1, с.54).

Маршалл вводить в економічний аналіз елемент «часу». Тут реалізується принцип безперервності, «що зв’язує пропозицію загальною теорією рівноваги попиту та пропозиції до різноманітних періодів» (т.З, с.79). в економічний аналіз Маршалл вводить категорії «зовнішньої та внутрішньої економіки», «основні та додаткові» витрати.

Великий вплив на розвиток економічного аналізу мали концепції Маршалла «споживчої ренти» чи «споживчого кредиту», з яких випливає, що максимум користі, що досягається необмеженою концентрацією, зовсім не і обов'язково забезпечує досягнення найбільшої можливої користі.

Це він показує на прикладі чаю:

Ціна (у шилінгах) Величина попиту (в фунтах)

20 1

14 2

10 3

6 4

4 5

3 6

2 7

Припустимо, що ринкова ціна 1 фунта чаю складає 2 шилінга, покупець витрачає на купівлю 7 фунтів чаю 14 шилінгів. Тоді загальна корисність складає 20+14+10+6+4+3+2=59

Це справжня цінність, споживчий надлишок складає 59-14=45

Раніше говорилося, яке значення мають чотири кита, на яких стоїть індустріальна економіка, в їх числі монополія. Кейнс підкреслює «Теоретичні висновки Маршалла в цій сфері і його глибоке співчуття соціалістичним ідеям поєднувалось, проте зі старомодною вірою в могутність сил конкуренції» (т.1, с.36).

Маршалл зробив велику послугу економістам чітким формулюванням ідеї «еластичності» попиту:

L = dx/y + dy/x

Це цілком належить Маршаллу. Без впливу цього вкладу не могла отримати в подальшому теорія вартості і розподілу, яка розглядається в динамічному стані. Еластичність – універсальна категорія. Вона розповсюджується не тільки на попит на товари, а й на фактори виробництва і пропозицію.

Тільки ті економічні результати є нормальними, які породжені необмеженим функціонуванням вільної конкуренції» (т.1, с.91). «Коли попит та пропозиція перебувають у рівновазі, кількість товарів вироблених за одиницю часу можна назвати рівноважною кількістю, а ціна, по якій він продається – рівноважною ціною»(т.1, с.28).

Протиріччя індустріальної цивілізації: величезне багатство небагатьох і злиденність більшості, у Маршалла викликає співчуття соціалістичним ідеям – це видно на оцінці ним альтруїзму, вияв якого і швидке найбільш доцільне приведення його в дію, він вважає найважливішою задачею економіста. Але поряд з цим дається наступна оцінка соціалізму: «Історія взагалі, історія соціалістичних експериментів особливо свідчить, що звичайні люди рідко здатні проявляти чисто ідеальний альтруїзм на протязі будь-якого часу» (т.1, с.64). Але альтруїзм категорія моральна. І ось як він оцінює значення морального фактору: і «ринкові» ціни, і «нормальні» ціни утворюються під дією багатьох факторів, з яких одні знаходяться на моральному ґрунті, а другі на фізичній основі» (т.2, с.41). Потрібен обов'язковий облік цих факторів, але для багатьох економістів це не характерно (криві попиту багатих, середнього класу і бідних у Маршалла).

Маршалл пише: «І все-таки Родбертус і Маркс звертаються до авторитету Рікардо, доказуючи, що природна вартість товарів визначається виключно затраченою на них працею; і навіть ті німецькі економісти, які найбільш наполегливо спростовують висновки цих авторів, часто вимушені погоджуватись, що вони правильно інтерпретують Рікардо та їх висновки логічно витікають з його висновків» (т.З, с.277).

А Карл Маркс, як і Родбертус посилаються на наступне положення Рікардо: «На ранніх етапах суспільного розвитку (Маршалл дає наступний коментар про вартість, що визначається працею, що там де майже не використовується будь-який капітал і де ціна на працю якої-небудь людини майже така ж, як і праця будь-кого іншого, взагалі кажучи це положення вірне. Вартість, як правило, визначаючи, яка кількість одного товару повинна обмінюватися на другий, залежить майже виключно порівняної кількості праці, затраченої на кожен з них» (Рікардо. т.1, с.34).

Але інтерпретації першого положення Рікардо, і Маркс і Родбертус у витрати виробництва відсоток не включають, тоді як на думку Ешлі, Рікардо вважав включення відсотка само по собі зрозумілим (с.278).

Про це переконливо говорить наступна заява Рікардо: «у примітці до заключних рядків розділу IV, гл.1 він говорить: «Пан Мальтус думає, що згідно моєї теорії, витрати виробництва якої-небудь речі та її вартість тотожні: це так якщо він під витратами розуміє «витрати» виробництва, що включають прибуток» (т. З, с.277). «...Ви говорите, що вартість регулюється попитом та пропозицією (с.81). Це я думаю, означає не сказати нічого, а причина та, яку я вказував на початку цього листа: саме пропозиція регулює вартість, а сама пропозиція регулюється витратами виробництва. Грошовий вираз витрат виробництва дає нам вартість як праці, так і прибутку» (т.З, с.281).

Таким чином теорія вартості Рікардо в тому викладі, який подається в «Принципах політичної економії та оподаткування» має великий недолік, не врахований як Марксом, так і Родбертусом. Маршалл пише: «Безтурботність Рікардо по відношенню до фактору часу...стає джерелом подвійної помилки з допомогою доказів, основаних на причинах поточних змін і короткочасних коливань вартості.» (т.З, с.284).

Однією з причин ситуації, що виникла, є метод дослідження економічних процесів, які використовує Д. Рікардо. Це абстрактний дедуктивний метод.

Маршалл виходить з того, що науковій думці потрібна і індукція, і дедукція. Так само як людині для ходіння потрібні обидві ноги: і права, і ліва

(Т.1» С.ЗЗ). Заслуга Маршалла у введенні в економічну науку графіків, хоча його ставлення до математичних методів в економіці не захоплююче.

Дослідження економічних процесів – це узагальнення тенденцій, що характеризують дію людини при певних умовах. «Між тим такого ряду економічних тенденцій які б діяли так же стійко і яким можна було б виміряти так же точно як закон притягання. Не існує і економічних законів по своїй точності, які можна білу б зрівняти з законом тяжіння» (т.1, с.88). «Термін «закон», відповідно означає не що інше як саму загальну оцінку чи узагальнення тенденцій, більш або менш достовірних, більш або менш визначених» (т.1, с.89). Якщо політекономія стверджувала про наявність економічних законів як таких, то Маршалл ставить цей висновок не тільки під сумнів, як історична школа Німеччини, а як видно з попереднього положення він заперечував їх харизму. Це вже «Економікс».

Вихід в світ «Принципів...» підвищив суспільну репутацію економістів. Економічна наука стає професійною. Не любителі-одинаки, а професійні школи стають реальністю індустріального суспільства.

А. Маршалл засновник Кембріджської школи. Він вперше в 1885 році читає курс «Економікс».

«Маршалл був першим, – пише Кейнс, – в історії великим економістом в повному зрозумінні цього слова, першим хто своє життя присвятив створенню економічної науки у вигляді самостійного предмету, побудованого на суспільних постулатах і, який відрізняється таким же високим рівнем наукової точності, як природничі біологічні науки. Маршалл був першим, хто зайняв по відношенню до цього предмету професійно наукову позицію, як до наукової дисципліни, що стоїть над поточними суперечками не в них, дисципліні настільки ж далекій від політики і політичних поглядів, як фізіологія від уявлення рядового лікаря» (т. 1, с.41).

Кейнс звичайно, не правий в стверджуванні віддаленості «Економікс» від політики, адже і сам Маршалл підкреслював, що політика відіграє далеко не останню роль у формуванні та функціонуванні економічних процесів. Але в головному ця оцінка великого Маршалла великим Кейнсом очевидна.

При аналізі концепції австрійської школи було сказано, що вихід на реалізацію потреб – це початок маркетингу. Праці А. Маршалла створили теоретичну базу для практичного його становлення. Тому А. Маршалл один із батьків-засновників цієї науки, незамінного консультанта бізнесмена в його намаганні до постійного заглядання вперед, не втриманню підприємливості, наданню більшої визначеності для стимулюючих мотивів на науковій основі. Але у Маршалла немає впевненості, що його сучасник – бізнесмен облагодіє своїм раціоналізмом людство.