Тема 4.3 Облік витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції

Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками.

Основні методи обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції.

Аналітичний облік витрат виробництва.

Синтетичний облік прямих виробничих витрат.

Синтетичний облік непрямих виробничих витрат.

Облік браку у виробництві.

Зведений облік витрат виробництва.

Облік та оцінка незавершеного виробництва .

1.Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками

Згідно П(С)БО 16 “Витрати” до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг включаються:

а) прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

б) прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконання робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

в) інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку та на виправлення браку);

г) загальновиробничі витрати.

До складу загальновиробничих витрат включають: витрати на управління виробництвом; амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології і організації виробництва; на утримання виробничих приміщень; на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; втрати від браку, оплату простоїв тощо.

Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх наукова класифікація. Виробничі витрати класифікують за різними ознаками:

за місцем виникнення витрат (групуються по цехам, відділам, ділянкам, бригадам тощо);

за видами продукції, робіт, послуг;

за етапами виробничого процесу (стадіями, переділами);

за часом виникнення (по календарним періодам);

за статтями калькуляції. Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції: 1. Сировина і матеріали. 2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій. 3. Паливо та енергія на технологічні потреби. 4. Зворотні відходи (вираховуються). 5. Основна заробітна плата. 6. Додаткова заробітна плата. 7. Відрахування на соціальне страхування. 8. Витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції. 9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати. 10. Загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються  до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу (загальновиробничі витрати).

За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом із зміною обсягів виробництва. Постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається,  в невеликій кількості.

Не включаються до виробничої собівартості продукції, а відносяться до витрат періоду наступні витрати:

понаднормативні відходи,

витрати на зберігання, крім тих, які необхідні в виробничому процесі,

адміністративні витрати,

витрати на збут та ін.

2.Основні методи обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається – методом обліку витрат і калькулювання.

Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися  декількома методами: позамовним, попередільним, нормативним та комбінацією цих двох методів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий проект або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносяться суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, аудиторська діяльність тощо.

При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню присвоюється власний номер, який вказується у всіх документах про витрати на замовлення. Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є унікальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється із додержанням конкретних вимог замовника.

Попередільний метод  обліку витрат (від слова “переділ” – певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці) на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується у серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції. Наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, фармацевтичних препаратів, взуття тощо.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції.

Попередільний метод має два варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле. Наприклад, хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється.

При нормативному методі витрати протягом відповідного періоду обліковуються згідно нормативів, а в кінці періоду знаходиться відхилення нормативних витрат від фактичних.

Змішаний метод використовується, в основному, в серійних виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп’ютерів, автомобілів. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт – попередільний.

3.Аналітичний облік витрат виробництва

Аналітичний облік витрат виробництва ведуть за видами виробництв (основні, допоміжні, обслуговуючі), за підрозділами цехами, ділянками тощо), за статтями витрат і видами або групами продукції.

4.Синтетичний облік прямих виробничих витрат

В синтетичному обліку прямі виробничі витрати збираються по Д-у рахунку 23 «Виробництво» з кредиту різних рахунків на основі даних аналітичного обліку і первинних документів.

Рахунок 23 «Виробництво» активний. За дебетом збирають витрати виробництва, а за кредитом відображають списання завершеної виробництвом продукції (робіт, послуг) за фактичною виробничою собівартістю.

Кореспонденція рахунків

Відображено:

прямі матеріальні витрати:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 20 “Виробничі запаси”

Кт 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”

прямі витрати на оплату праці:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 66 “Розрахунки з оплати праці”

Інші прямі витрати:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 65 “Розрахунки за страхуванням”

Кт 13 “Знос необоротних активів” тощо.

фактичну виробничу собівартість завершеної виробництвом продукції:

Дебет 26 “Готова продукція”

Кредит 23 “Виробництво”

вартість виконаних робіт та послуг:

Дебет 90 “Собівартість реалізації”

Кредит 23 “Виробництво”

5.Синтетичний облік непрямих виробничих витрат

Синтетичний облік непрямих виробничих витрат ведуть на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”. Цей рахунок залишку ніколи немає.

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва. По відношенню до обсягу виробництва розрізняють постійні і змінні загальновиробничі витрати.

Постійні загальновиробничі _витрати - витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати - виграти на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат.

П(С)БО 16 передбачено порядок віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість продукції з використанням бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи із фактичної потужності звітного періоду. А це означає, що змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості готової продукції.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній виробничій потужності.

Згідно П(С)БО 16 нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Виходячи з нормальної потужності роботи підприємства постійні загальновиробничі витрати поділяються на розподілені та нерозподілені. Методика розподілу постійних загальновиробничих витрат на розподілені та нерозподілені наведена в П(С)БО 16 "Витрати".

Розподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості продукції (Дт 23), а нерозподілені – списуються на собівартість реалізованої продукції (Дт 90).

Відображення в обліку витрат на виробництво продукції

6.Облік браку у виробництві

Брак у виробництві - це продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням, або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

Залежно від місця виявлення брак продукції поділяється на внутрішній та зовнішній. Внутрішній брак продукції - це брак, виявлений у процесі виробництва. Зовнішній брак продукції - брак, виявлений споживачем і пред'явлений для відшкодування збитків.

Залежно від характеру внутрішній брак продукції поділяють на виправний (піддягає виправленню) та остаточний (не підлягає виправленню).

Важливо при в процесі обліку правильно визначити загальну суму втрат від браку, яка включає фактичну собівартість забракованої продукції та всі витрати на виправлення браку.

Якщо із загальної суми втрат від браку виключити вартість забракованої продукції за ціною її можливого використання, суми, що відшкодовуються винними особами, то одержана сума – це остаточних втрат від браку, яка списується на затрати основного виробництва.

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 "Брак у виробництві".

За дебетом рахунку 24 відображаються:

-витрати через виявлений зовнішній та внутрішній брак (вартість браку та витрати на виправлення браку);

-витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму;

-витрати на утримання гарантійних майстерень.

За кредитом рахунку 24 відображаються:

-сума, що списується на витрати виробництва як остаточні втрати від браку;

-суми зменшення втрат від браку продукції (вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною, вартість утримання з винуватців браку);

-суми відшкодувань, що підлягають одержанню від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили брак продукції.

Аналітичний облік за рахунком 24 ведеться за видами виробництв. Підставою для аналітичного і синтетичного обліку є акти про брак.

Відображення на рахунках обліку браку

7.Зведений облік витрат виробництва

У загальному вигляді система обліку витрат виробництва має дві стадії.

Накопичення витрат (витрати об’єднують за однорідними елементами: зарплата, матеріали тощо);

Віднесення витрат (накопичені витрати відносять до певних об’єктів витрат; при цьому прямі відносять повною сумою на підставі документів, а непрямі розподіляють між об’єктами витрат).

Отже, в синтетичному обліку всі прямі і непрямі витрати збираються по Д-ту рахунку 23”Виробництво”. При журнальній формі обліку ці витрати збираються в журналі 5 (для підприємств, які для обліку витрат використовують тільки рахунки класу 9 "Витрати діяльності") чи 5а (для підприємств, які для обліку витрат використовують рахунки класу 8 "Витрати за елементами" та класу 9 "Витрати діяльності").

Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками.

Основні методи обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції.

Аналітичний облік витрат виробництва.

Синтетичний облік прямих виробничих витрат.

Синтетичний облік непрямих виробничих витрат.

Облік браку у виробництві.

Зведений облік витрат виробництва.

Облік та оцінка незавершеного виробництва .

1.Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками

Згідно П(С)БО 16 “Витрати” до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг включаються:

а) прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

б) прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконання робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

в) інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку та на виправлення браку);

г) загальновиробничі витрати.

До складу загальновиробничих витрат включають: витрати на управління виробництвом; амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології і організації виробництва; на утримання виробничих приміщень; на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; втрати від браку, оплату простоїв тощо.

Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх наукова класифікація. Виробничі витрати класифікують за різними ознаками:

за місцем виникнення витрат (групуються по цехам, відділам, ділянкам, бригадам тощо);

за видами продукції, робіт, послуг;

за етапами виробничого процесу (стадіями, переділами);

за часом виникнення (по календарним періодам);

за статтями калькуляції. Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції: 1. Сировина і матеріали. 2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій. 3. Паливо та енергія на технологічні потреби. 4. Зворотні відходи (вираховуються). 5. Основна заробітна плата. 6. Додаткова заробітна плата. 7. Відрахування на соціальне страхування. 8. Витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції. 9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати. 10. Загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються  до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу (загальновиробничі витрати).

За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом із зміною обсягів виробництва. Постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається,  в невеликій кількості.

Не включаються до виробничої собівартості продукції, а відносяться до витрат періоду наступні витрати:

понаднормативні відходи,

витрати на зберігання, крім тих, які необхідні в виробничому процесі,

адміністративні витрати,

витрати на збут та ін.

2.Основні методи обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається – методом обліку витрат і калькулювання.

Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися  декількома методами: позамовним, попередільним, нормативним та комбінацією цих двох методів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий проект або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносяться суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, аудиторська діяльність тощо.

При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню присвоюється власний номер, який вказується у всіх документах про витрати на замовлення. Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є унікальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється із додержанням конкретних вимог замовника.

Попередільний метод  обліку витрат (від слова “переділ” – певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці) на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується у серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції. Наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, фармацевтичних препаратів, взуття тощо.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції.

Попередільний метод має два варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле. Наприклад, хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється.

При нормативному методі витрати протягом відповідного періоду обліковуються згідно нормативів, а в кінці періоду знаходиться відхилення нормативних витрат від фактичних.

Змішаний метод використовується, в основному, в серійних виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп’ютерів, автомобілів. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт – попередільний.

3.Аналітичний облік витрат виробництва

Аналітичний облік витрат виробництва ведуть за видами виробництв (основні, допоміжні, обслуговуючі), за підрозділами цехами, ділянками тощо), за статтями витрат і видами або групами продукції.

4.Синтетичний облік прямих виробничих витрат

В синтетичному обліку прямі виробничі витрати збираються по Д-у рахунку 23 «Виробництво» з кредиту різних рахунків на основі даних аналітичного обліку і первинних документів.

Рахунок 23 «Виробництво» активний. За дебетом збирають витрати виробництва, а за кредитом відображають списання завершеної виробництвом продукції (робіт, послуг) за фактичною виробничою собівартістю.

Кореспонденція рахунків

Відображено:

прямі матеріальні витрати:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 20 “Виробничі запаси”

Кт 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”

прямі витрати на оплату праці:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 66 “Розрахунки з оплати праці”

Інші прямі витрати:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 65 “Розрахунки за страхуванням”

Кт 13 “Знос необоротних активів” тощо.

фактичну виробничу собівартість завершеної виробництвом продукції:

Дебет 26 “Готова продукція”

Кредит 23 “Виробництво”

вартість виконаних робіт та послуг:

Дебет 90 “Собівартість реалізації”

Кредит 23 “Виробництво”

5.Синтетичний облік непрямих виробничих витрат

Синтетичний облік непрямих виробничих витрат ведуть на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”. Цей рахунок залишку ніколи немає.

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва. По відношенню до обсягу виробництва розрізняють постійні і змінні загальновиробничі витрати.

Постійні загальновиробничі _витрати - витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати - виграти на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат.

П(С)БО 16 передбачено порядок віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість продукції з використанням бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи із фактичної потужності звітного періоду. А це означає, що змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості готової продукції.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній виробничій потужності.

Згідно П(С)БО 16 нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Виходячи з нормальної потужності роботи підприємства постійні загальновиробничі витрати поділяються на розподілені та нерозподілені. Методика розподілу постійних загальновиробничих витрат на розподілені та нерозподілені наведена в П(С)БО 16 "Витрати".

Розподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості продукції (Дт 23), а нерозподілені – списуються на собівартість реалізованої продукції (Дт 90).

Відображення в обліку витрат на виробництво продукції

6.Облік браку у виробництві

Брак у виробництві - це продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням, або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

Залежно від місця виявлення брак продукції поділяється на внутрішній та зовнішній. Внутрішній брак продукції - це брак, виявлений у процесі виробництва. Зовнішній брак продукції - брак, виявлений споживачем і пред'явлений для відшкодування збитків.

Залежно від характеру внутрішній брак продукції поділяють на виправний (піддягає виправленню) та остаточний (не підлягає виправленню).

Важливо при в процесі обліку правильно визначити загальну суму втрат від браку, яка включає фактичну собівартість забракованої продукції та всі витрати на виправлення браку.

Якщо із загальної суми втрат від браку виключити вартість забракованої продукції за ціною її можливого використання, суми, що відшкодовуються винними особами, то одержана сума – це остаточних втрат від браку, яка списується на затрати основного виробництва.

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 "Брак у виробництві".

За дебетом рахунку 24 відображаються:

-витрати через виявлений зовнішній та внутрішній брак (вартість браку та витрати на виправлення браку);

-витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму;

-витрати на утримання гарантійних майстерень.

За кредитом рахунку 24 відображаються:

-сума, що списується на витрати виробництва як остаточні втрати від браку;

-суми зменшення втрат від браку продукції (вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною, вартість утримання з винуватців браку);

-суми відшкодувань, що підлягають одержанню від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили брак продукції.

Аналітичний облік за рахунком 24 ведеться за видами виробництв. Підставою для аналітичного і синтетичного обліку є акти про брак.

Відображення на рахунках обліку браку

7.Зведений облік витрат виробництва

У загальному вигляді система обліку витрат виробництва має дві стадії.

Накопичення витрат (витрати об’єднують за однорідними елементами: зарплата, матеріали тощо);

Віднесення витрат (накопичені витрати відносять до певних об’єктів витрат; при цьому прямі відносять повною сумою на підставі документів, а непрямі розподіляють між об’єктами витрат).

Отже, в синтетичному обліку всі прямі і непрямі витрати збираються по Д-ту рахунку 23”Виробництво”. При журнальній формі обліку ці витрати збираються в журналі 5 (для підприємств, які для обліку витрат використовують тільки рахунки класу 9 "Витрати діяльності") чи 5а (для підприємств, які для обліку витрат використовують рахунки класу 8 "Витрати за елементами" та класу 9 "Витрати діяльності").