Кераміка

Японська кераміка уступає китайської й корейської, від яких вона веде свій початок у віддалені історичні часи.

Насамперед установимо час її виникнення. Перші гончарні вироби, названі керамікою дземон, з'явилися в епоху неоліту; якщо датування на підставі вуглецевого аналізу вірна, то кераміка дземон сходить приблизно до 7000 р. до н.е. Дуже простий декор імітує плетиво й складається із глиняних джгутів; від цього періоду збереглися також примітивні фігурки людей і тварин, не позбавлені художньої цінності. У період Яей вироби формуются вручну, тому що гончарне коло тут ще невідоме; деякі з них прикрашені процарапанным лінійним орнаментом.

Тільки в епоху Курганів, тобто, по- видимому, до V ст., і під впливом корейської кераміки японці починають застосовувати гончарне коло й випал при високих температурах. Виготовляються чаші на ажурній підставці. У цей же час з'являється теракотова скульптура— ханива. Ханива зображують чоловіків (илл. 169), жінок, коней, будинки й відрізняються великою простотою й виразністю. Їхні форми виходять, як правило, із циліндра, нерідко вони встановлені на циліндричному цоколі. Якщо тут і є китайський вплив, то воно так сильно асимільоване, що можна вважати ханива специфічно японським видом скульптури.

У період Асука відчуваються корейські впливи: з'являється кераміка типу «суэ» з подобою глазурі, яка виходила в результаті спікання золи на поверхні обпаленого предмета; цей тип кераміки існував у Японії протягом декількох наступних століть. У період Нарами бачимо триколірну кераміку, що наслідує танским гончарним виробам; виготовляється також черепиця з візерунком з фенікса, лотоса й бусин на околиці, також відзначена китайським впливом.

Коли настав період Камакура, незважаючи на триваючий імпорт різноманітних керамічних виробів, можна вже говорити про те, що учнівські роки для японського мистецтва кераміки залишилися позаду; у багатьох провінціях створюються цілком самобутні вироби. Печі в Бідзен, Омі, Оварі, побудовані ще колись, здобувають широку й зростаючу популярність, і, зокрема, печі Сэто в провінції Овари, де майстерня була заснована керамистом, що довго жив в Китаї, й опанував секрети ремесла. Для цього часу характерні прекрасні глечики із квітковим орнаментом і глазур'ю, що цілком покриває посудину. Незважаючи на високі художні вартості вітчизняної кераміки, японська аристократія, особливо в період Муромати, продовжує із пристрастю колекціонувати китайські селадони з Лунцюаня, а пізніше мінську кераміку. Втім, ввіз китайських виробів стимулював розвиток самостійного японського гончарного виробництва.

До кінця періоду Муромати (XVI ст.) велика кількість корейських керамістів переселилося в результаті воїн у Японію, що викликало розширення керамічного виробництва. Під впливом навчання Дзен у ритуалі чайної церемонії зложилася так звана школа вабі, що проголосила ідеал « сільської тиші». Цей чисто японський естетичний ідеал, який ґрунтується на суворості й одночасно на вишуканості, привів до міцного встановлення типу керамічних виробів строгого стилю з кам'яної маси й без усякого декору.

У період Момояма такі можновладні вельможі, як Нобунага.Хідеесі, були не тільки видатними воєначальниками. Вони прагнули довести свою могутність і одночасно широту своєї культури, сприяючи керамистам. Майстер Тедзіро, син вихідця з Кореї, виконав для даху палацу Хідеесі скульптурну керамічну прикрасу - фігуру т.зв. китайського лева. Поряд із цим добутком, виконаним бурхливої фантазії, він створив новий тип кераміки — покриті чорною або червоною глазур'ю чайні чашки, відомі за назвою «раку», відрізняються шляхетною простотою. У подібних добутках форма й матеріал становлять увесь естетичний ефект, оскільки раку не мають ніяких прикрас. Сама їхня назва (раку означає – «насолода») показує, якою популярністю користувалися ці вироби. Відомо, що чашка цього типу роботи Тедзіро була піднесена «майстром чайної церемонії» Сен-но Рікю в дарунок Хидеесі. На подяку вельможа подарував Тедзіро золоту печатку з ієрогліфом «раку». З того часу чашки роботи його нащадків носили цю назву.

Гончарні печі Бідзен проізводять численні вироби, призначені для чайної церемонії. У ній уживалися наступні види посуду: "тяван"-чайна чашка, "тяіре" - чайниця, "мідзусасі"-посудина із кришкою для гарячої води, "кого" - коробочка для пахощів. Інші предмети були не керамічними. Деякі посудини забезпечувалися ручками, які надавали їм декоративний вид (илл. 170), але в більшості випадків виробу з кам'яної маси гарні суворою простотою форми й красою самого матеріалу (илл. 171, 172). Орнамент замінений у них несподівани- ми ефектами патьоків, які давала глазур при випалі. Серед майстрів цього виду техніки повинен бути названий Кендзан (1663-1743; илл. 173), брат Огата Коріна, і, як і він, живописець і майстер декоративного мистецтва, автор виробів з порцеляни й особливо з кам'яної маси. Іноді брати працювали разом. Одним із прикладів їх співробітництва є знамените шестикутне блюдо із зображенням старця Юродзіна з подовженою головою. Узагальнений начерк, виконаний одним розчерком кисті, зроблений Коріном, а виконання в кам'яній масі належить Кендзану (Токіо, Музей Окура Сукокан).

Виконувалась кераміка й інших типів: із сірої кам'яної маси - вироби Сіно, і особливі замовлені вироби стилю Орібе, як, наприклад, квадратна чаша на чотирьох ніжках (Токіо, Музей Нэдзу). Ця чашка декорована з одного боку патьоками зеленої рідкої глазурі, а вся інша поверхня чаші покрита щільною коричневою глазур'ю. Близько 1650 р. у Кіото вироблялась також покрита поліхромними емалями кераміка роботи художника Нінсей, майстра гармонійних форм і пишного декору.

У період Эдо ми зустрічаємо й інші посудини: вази для квітів, сулії для соусу (илл. 174), глечики, блюда, тією чи іншою мірою близькі по стилю до виробів з кам'яної маси для чайної церемонії.

Поряд із цим японські керамисты прагнуть за прикладом китайців налагодити виробництво власної порцеляни. Перша порцеляна з'явилася в Японії в середині XVII ст., після того, як у провінції Хідзен був знайдений каолін. Перші центри виробництва порцеляни були в Аріте, Кутані й Окавасі. Порцеляна Аріти часто називають "какіемон"- по імені родини відомих керамістів, що освоїли після однотонної червоної й зеленої порцеляни техніку виробів з поліхромним малюнком. Порцеляна Окавасі відомий також за назвою "набесіма"-так кликали вельможу, який допомогав цій мануфактурі. Порцеляна Кутані чудовий своїми жовтими, пурпуровими й зеленими тонами й контурним малюнком, який спочатку робився чорним, а потім став золотим і срібним. Порцеляна Імарі, трохи перевантажений орнаментом, вироблявся в Аріте на початку XVIII в. спеціально для вивозу в Європу за посередництвом голандських торговців.