Територія в країнознавстві

З погляду географів головною територіальною одиницею є держава. Саме в державних кордонах територіально сполучені всі структури країни. Територія країни - частина земної кулі, яка перебуває під суверенітетом визначеної держави. Державну територію становлять суша в межах кордонів, води (внутрішні і територіальні) та повітряний простір, що є над сушею і водами. Надра, що розміщені під сухопутною і водною територією, належать державі.

Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі. Правовий режим внутрішніх морських вод регулюється Конституцією, відповідними кодексами і законами. У внутрішні води входять: вода морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, прийнятих для відліку територіальних вод.

До складу території країни входять територіальні води. Багато приморських держав мають кордони територіальних вод на відстані від 3 до 12 миль від берега (в Україні - 12 миль). Окремі держави встановили в односторонньому порядку ширину територіальних вод, що перевищують ліміт, установлений Конвенцією ООН із морського права 1982 р. Зокрема в Нігерії - 30 миль, в Гамбії, Танзанії, Мавританії - 70 миль. Після Другої світової війни 22 країни, у тому числі латиноамериканські, встановили 200-мильну зону територіальних вод.

Є три основних способи відліку територіальних вод: ^ від лінії найбільшого відливу уздовж берега прибережної держави;

^ якщо берегова лінія звивиста або порізана чи поблизу берега є ланцюг островів, може застосовуватися метод прямих вихідних ліній, що з'єднують найбільш виступаючі в море точки берега й островів;

^ від внутрішніх морських вод.

Територіальні води відрізняються від 200-мильних прибережних економічних зон. У цих зонах держави мають суверенні права на мінеральні та біологічні ресурси, а інші країни користуються волею судноплавства і мають доступ до надлишків припустимого улову (згідно з Конвенцією СОТ із морського права). Континентальний шельф також економічно належить державі. Він має такі ознаки:

^ примикання до державної території;

^ глибини до 200 м;

^ технічну доступність ресурсів.

Конвенцією ООН із морського права передбачено, що зовнішні кордони континентального шельфу не можуть перевищувати відстань у 350 миль від берега чи відстань у 100 миль від ізобати в 2500 м. Країни мають виняткове право на розвідку, освоєння й експлуатацію свого шельфу, але не мають суверенних прав на відповідну акваторію. Для географів ці чинники є дуже важливими, тому що шельф і рибальські зони держав нерідко збільшувати площу їхньої сухопутної території і можуть значною мірою підвищувати ресурсний потенціал. Відсутність виходу до моря негативно позначається на розвитку держав.