Українська національна антикомуністична революція 1989-1991 рр.

Процес перебудови, розпочатий у 1985 році, призвів до створення революційної ситуації, що проявилася в наступних процесах:

I. Поява рушійної сили, яка б могла революцію очолити і повести за собою широкі маси.

Ø Такою рушійною силою майбутньою революцій стала соціальна база “перебудови”: неформальні організації – Український культурологічний клуб (Київ), Товариство Лева (Львів), Народний союз сприяння перебудові (Одеса), Комітет підтримки перебудови (Ворошиловград), Товариство української мови імені Т.Шевченка, українознавчий клуб “Спадщина”, студентське об’єднання “Громада”. У жовтні 1989 року у Львові була створена перша політична партія – Українська національна партія ( лідер – Г.Приходько);

Спочатку соціальна база була ще вузькою, і складалась переважно з інтелігенції, мало було селян і робітників. Але незабаром ситуація змінилась. 1 жовтня 1990 року відбувся Всеукраїнський політичний попереджувальний одноденний страйк, 30 жовтня – 100-тисячна маніфестація у Києві, 2-17 жовтня 1990 – голодування студентів у Києві. Вимогами були: відставка уряду, надання Декларації про Державний суверенітет, нові вибори на багатопартійній основі тощо. Скоро з’явились нові партії: Укр.республіканська партія, Укр.народно-демократична партія, УХДП, Укр. селянсько-демократична партія, Партія зелених тощо.

II. Погіршення становища широких народних мас (економічна криза)

- виникнення робітничого руху – виступ шахтарів Кузбасу. Страйки шахт “Ясинувата-Гдибока” (15 липня 1989). Вимоги: економічна самостійність шахт, підвищення зарплати, заміна місцевої державної та партійної влади. Страйк завершився після задовольняння майже усіх вимог, вибори на альтернативній основі, багатопартійність, ідейний і політичний плюралізм, розширення прав союзних республік. Попереджувальний страйк 11 липня 1990 року (256 підприємств республіки. Новий страйк – весна 1991 року.

- спад в економіці: зниження валового продукту і національного доходу.

III. Неможливість “верхів” контролювати ситуацію в країні, правити “по-старому” вилилась в політичну кризу влади. Адже в цей період КПУ та КПРС вже немає вже такого впливу, її чисельність зменшується, опозиція КПУ у Верховній Раді хоч і складає третину, але починає відігравати помітну роль. Невипадково серед головних вимог народу того часу були: скасування 6 статті Конституції СРСР, ліквідація органів КДБ, військової повинності, лібералізація життя. Про політичну кризу свідчили й такі події:

Ø 1988 рік (червень-липень) - ХІХ Всесоюзна конференція КПРС поставила питання про необхідність глибокого реформування політичної системи;

Ø 1989 рік –перша політична демонстрація у Львові і перший політичний страйк;

Ø Установчий з’їзд Народного Руху України у вересні 1989 року (280 тис. громадян;

Ø Березень 1990 – ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР обрав Горбачова Президентом, відмінена стаття 6 Конституції;

Ø 16 липня 1990 року прийнята Декларація про Державний суверенітет;

Ø Загрозу для противників реформ становило призначене на 20 серпня 1991 р. підписання нового Союзного Договору, який передбачав федеративні засади державного строю. Щоб зірвати цей політичний акт реакційні кола КПРС (Г.Янаєв, В.Павлов, В.Крючков, Д.Язов, Б.Пуго та інші) 19 серпня 1991 року зробили спробу здійснити державний переворот, створивши Державний комітет з надзвичайного стану – “ГКЧП”. В країні був введений надзвичайний стан. Члени ГКЧП направили ультиматум Л.Кравчуку про введення і використання військ в Україні у випадку спротиву їх владі. Компартія України підтримала заколотників, інші партії осудили путч. За цих умов 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР й прийняла Акт проголошення незалежності України, і одним з законів припинила діяльність КПУ. Ці рішення свідчили про крах перебудови в СРСР і розвал остаточний розвал Радянського Союзу.