Україна в Першій світовій війні.

1 серпня 1914 року спалахнула Перша світова війна, приводом до якої послужило вбивство австро-угорського ерцгерцога Франца Фердінанда та його дружини сербським націоналістом Гаврилом Принципом. У відповідь на це Австро-Угорщина висуває Сербії ультиматум, положення якого заперечують суверенітет Сербії. Остання не в змозі їх прийняти, і тоді Австро-Угорщина об’являє їй війну. В країнах Антанти (Англія, Франція, Росія) й Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) починається мобілізація, а незабаром усі вони стають учасниками світової війни.

Але вбивство в Сараєві були лише приводом, якого довго чекали. Бо причини війни визріли вже давно. Це були наступні причини: прагнення країн ствердити своє домінування у світі, встановити контроль над ринками збуту та джерелами сировини, загарбання чужих територій, спроби урядів деяких країн сконцентрувати увагу народу на зовнішній загрозі, щоб зняти внутрішнє соціальне напруження тощо.

Протидіючі сторони у своїх стратегічних планах відводили чільне місце “українському питанню”, особливо це стосувалось Росії та Австро-Угорщини, у складі яких перебували українські землі.

Яким же чином хотіли воюючі держави розіграти “українську карту”? Плани держав були наступними. Росія хотіла силою доказати “споконвічність” своїх прав на руські землі – Східну Галичину, Північну Буковину і “Карпатську Русь”, розглядаючи українців як “частину єдиного руського племені”. Австро-Угорщина навіть не припускала думки про втрату цих територій і висувала претензії щодо регіону Волині й Поділля. Німеччина прагнула до розширення життєвих інтересів Великої Німеччини, в сферу якої взагалі підпадала вся Україна. Вона розглядалась як плацдарм для розширення на схід і потенційна сировинна колонія. Поляки розраховували на відновлення польської державності в ході війни і розглядали західноукраїнські землі як “історично польські” (на це, до речі погоджувалась і Австрія, за її варіантом до польської території повинно було приєднати Холмщину і Підляща, які були у складі Росії, а до неї приєднати етнічно польські землі, відірвані від Росії). Про приєднання до себе Бессарабії і частини Буковини мріяла Румунія. Англія і Франція хотіли так спрямувати події, щоб в результаті українського сепаратистського національного руху послабити їх ворога - Австро-Угорщину. Швеція, Німеччина і Туреччина добивались того ж самого, але по відношенню до Росії.

Трагедія ж українського народу полягала в тому, що він всупереч власній волі був втягнений у війну, а його землі стали об’єктом експансії воюючих сторін. Не випадково про українців кажуть, що напередодні війни вони опинились “між чумою й холерою”. Оскільки ні Австрія, ні Росія не додержувались про української лінії. Однак позиція Австрії була більш благосприятливою для українців. Галичина у цей час навіть набуває назви “Українського П’ємонту” і стає центром українського культурного відродження. Активна політика австро-угорського уряду по відношенню до українців призвела до того, що відразу після початку війни 1 серпня 1914 р. у Львові була сформована австрофільськи налаштована Головна Українська Рада (ГУР) на чолі з К.Левицьким. У своєму маніфесті ГУР заявила: “Перемога Росії може принести українському народові австро-угорської імперії те саме ярмо, в якому стогнуть 30 млн. українців... Сучасний момент закликає український народ... виступити проти царської імперії... Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою”. ГУР організовує Українську бойову управу, яка починає створення озброєних сил – легіону січових стрільців.

4 серпня 1914 року група українських емігрантів із наддніпрянської України на чолі з Д.Донцовим і Д.Дорошенко створюють “Спілку визволення України(СВУ) – представницький орган Центральної і Східної України. Їх метою проголошується створення самостійної української держави, з конституційним монархом, демократичним устроєм, вільним розвитком усіх національностей тощо. Прокламація СВУ “До українського народу Росії” закінчується словами: “Зкинемо ж раз і назавжди прокляте московське ярмо.. Тільки коли буде розбита Росія, підійметься вільна Україна!” Проголосивши себе представником інтересів “Великої України” СВУ починає вести переговори з центральними країнами – Німеччиною, Турцією, Болгарією, Швецією та іншими. В цей же час австрійський уряд проводить ряд зустрічей з українськими політичними діячами і обіцяє виділення після війни усіх українських провінцій Австрії разом з частиною Волині у окрему адміністративну одиницю з широкою автономією. Але членів СВУ підтримувала, в тому числі й грошима, переважно Німеччина. Австрія ж неохоче допускала навіть суто культурницьку діяльність СВУ. В ході війни члени СВУ добились виділення українців-військовополонених в окремі табори, в яких велась культурницька робота – створювались хори, школи, театри, виходили періодичні видання.

Однак протягом війни західноукраїнські політики, розчарувавшись в обіцянках Австро-Угорщини, змінили свої політичні погляди й програмні цілі. Вже у 1915 році один з лідерів СВУ О.Жук писав: “Ми знаємо, що ніхто нам нічого не дасть, якщо ми самі цього не візьмемо...Однак ми бажаємо розгрому тієї в’язниці, в якій томиться наш народ більше 250 років”.

Таким чином, Перша світова війна стала важким випробуванням для розчленованого українства, яке було змушено брати участь у братовбивчій війні (3.5 млн. воювали – за Росію, 250 тис. - за австрійців), керуючись марними обіцянками. Війна економічно виснажила Україну, призвела до соціальної напруги в суспільстві, що скоро виллється в піднесення революційного та національно-визвольного руху.

 

Лекція 7. Національно-демократична революція в Україні.
Боротьба за відродження української державності
(1917-1921 рр.)