Утворення Галицько-Волинського князівства

Тестові завдання

 

1. Які основні методичні прийоми ревізії розрахунків:

- інвентаризація;

- дослідження облікової інформації;

- зустрічна перевірка;

- дослідження статистичної звітності.

 

2. Джерелами інформації ревізії розрахунків є:

- Накази і розпорядження по підприємству;

- Накази і розпорядження голови облдержадміністрації;

- Головна книга;

- Розпорядження ветеринарної служби.

 

3. Контролюючи розрахунки з покупцями і замовниками ревізор застосовує такі методи як?

 

4. Дебіторська заборгованість – це…?

 

5. Кредиторська заборгованість – це …?

 

6. Перевіряючи дебіторську і кредиторську заборгованість ревізор застосовує такі методи:

- ?

 

7. Претензії пред’являють:

- через три місяці після порушення майнових прав;

- після того, як факт порушення майнових прав буде установлено ревізором;

- після того, як підприємство дізналося про порушення своїх майнових прав, але не раніше двох місяців;

- після того, як підприємство дізналося про порушення своїх майнових прав.

 

8. Основним завданням ревізії з оплати праці є перевірка?

 

9. Під час перевірки правильності нарахування і виплати заробітної плати слід встановити:

- ?

 

10. Під час перевірки виплати премій слід встановити:

- ?

 

11. Під час перевірки розрахунків з бюджетом ревізор з’ясовує:

- ?

 

12. Під час проведення ревізії розрахунків за податками й платежами до бюджету ревізор керується Податковим кодексом,…?

 

13. Бюджетний контроль – це…?

Коли Наддніпрянщина під ударами степових орд занепадала і упродовж 2 століть Київська Русь розпалась на 15 окремих земель, зросло значення західних земель, які лежали далі від воєнних дій і боярство яких стало економічно і політично могутнім, - Галичини (назва походить від м.Галич, тепер Івано-Франківської області, що вперше згадується в угорських джерелах 896 р. та в Іпатіївському літописі 1113 р.) і Волині (назва походить від м.Волинь, тепер с.Грудек Замойського воєводства Польщі).

Формування Галицького князівства почалось у другій половині 11 ст.; цей процес пов`язаний з діяльністю внука Ярослава Мудрого – Ростислава Володимировича засновника галицької династії. Одним з найперших галицьких князів був син Володимира Великого Борис, згодом Всеволод (у Володимирі на Волині); приблизно у 1050-1054 рр. Галичину отримав Ростислав, якого звідти близько 1060 р. витіснили його дядьки, і він помер у 1067 р. у Тьмуторокані (Кубань), а Галичину і Волинь отримав син Ізяслава Ярославича Ярополк. Приблизно у 1085-1087 рр. Всеволод Ярославич (Великий Київський князь у 1078-1093 рр.) відібрав у нього галицько-волинські землі і віддав їх Ростиславичам – 3 синам Ростислава Володимировича: Рюрику - західну частину (Червену Русь – Перемишль), Володару - центральну (Звенигород), Василькові - південну (Теребовлю). По смерті Рюрика у 1094 р. Володар і Василько розділили Червену Русь і вели боротьбу за незалежність удільних князівств Галицької землі від Києва. Любецький з`їзд 1097 р. закріпив за ними їх міста, а Перемишль став столицею Галицької держави. Однак, на підмову волинського князя Давида, за нібито змову Василька з Мономахом про захоплення Київського престолу, Великий Київський князь Святополк Ізяславич (1093-1113) осліпив Василька. У 1099 р. Святополк з уграми рушив війною на Галичину, але Володар і Василько перемогли їх під Перемишлем, і Ростиславичів було визнано спадковими князями Червеної Русі (сучасна Перемишльщина). У 1124 р. обидва брати (спершу Василько) померли. Галицьку землю розділили сини Володимира - Ростислав взяв Перемишль і Володимирко Звенигород, та сини Василька – Юрій взяв Галич і Іван Теребовлю. Близько 1131 р. Ростислав помер, і Володимирко передав його сину Івану Берладнику Звенигород, а сам перебрався у Перемишль. У 1141 р. померли сини Василька, не залишивши нащадків, тож Володимирко прилучив їх землі до Перемишльщини та, прогнавши Івана зі Звенигорода (давши йому кілька міст і сіл), об`єднав Перемишльське і Звенигородське князівства та став єдиним володарем держави (3/4 Галичини) і переніс столицю із Перемишля до Галича (у 1141 р.) і назвав державу Галицьке князівство. Воно простягалось від Сяну і Вислока на заході до Дунаю на південному сході і охоплювало у т.ч. Буковину і майже всю Румунію. У 1144 р. Великий Київський князь Всеволод Ольгович послав у Галичину військо (у т.ч. з поляками і уграми), щоб приєднати її до Києва; Володимирко програв битву під Перемишлем і сплатив йому викуп – 1400 грн. срібла. У 1153 р. Володимирко помер, і у 1153-1187 рр. князював його син Ярослав Осмомисл*, який поширив кордони держави аж до гирла Дунаю, де заснував м.Новий (Малий) Галич (тепер м.Галац у Румунії), перебував у дружніх стосунках з Великим Київським князем, і його князювання стало періодом розквіту Галицького князівства. Князювання його сина від Ольги Володимира ІІ Ярославича (1187-1199) було завершенням династії Ростиславичів, оскільки він не мав синів.

У 1199 р. бояри закликали волинського (спершу новгородського) князя Романа Мстиславича (1199-1205), внука Ізяслава ІІ Мстиславича, який об`єднав Галичину з Волинню і створив Галицько-

_________________

* Ярослав був прозваний у народі Осмомислом за високу освіченість та особливу мудрість (нібито володів “осьмома мислями” – вісьмома розумами, думками). Він був одружений з волі свого батька з дочкою Юрія Долгорукого (засновника Московського княжества) Ольгою, та по смерті батька відправив Ольгу з сином Володимиром до Суздаля (удільного князівства її батька) і одружився з дочкою знатного боярина Настасією Чагрівною, яку бояри згодом спалили на вогнищі за звинуваченням у чаклунстві, а їхнього сина Олега прогнали з Галичини.

Волинське князівство зі столицею у Галичі, потім Холмі (тепер м.Холм у Польщі), а з 1272 р. у Львові. Він підкорив Чернігівщину, здійснив переможні походи на Литву, Польщу, Угорщину, половців; здобув Київ, де Великим Київським князем був його тесть Рюрик, і посадив там дворідного брата Ярослава, а потім сина Рюрика Ростислава. У 1205 р. Роман загинув у битві з польським князем Лєшком під Завихостом над Віслою. Знову розпочались міжусобиці, боротьба великої земельної знаті. Вдова Романа, що мала синів 3-річного Данила і 1-річного Василька, намагалась князювати від імені Данила, але інші князі вигнали її із Галича; почались втручання іноземних держав; лише волинські бояри залишались опорою Романовичів. У 1205-1211 рр. князювали внуки Ярослава Осмомисла, сини Ігоря Святославича – Ігоровичі: Володимир у Галичі, Роман у Звенигороді, Святослав у Володимирі-Волинському. У 1211-1212 рр. князював галицький боярин Володислав Кормильчич, який спирався на іноземні сили. У 1214-1219 рр. князював син угорського короля Андрія ІІ, під опіку якого переїхала в Угорщину вдова Романа із синами, Коломан Угорський, одружений з дочкою польського князя Лєшка і посаджений у Галичі та коронований Папою Римським, а Лєшко взяв Перемишльську і Берестейську волості, а Романовичам віддали Володимир. Невдовзі внаслідок сварки Андрія ІІ і Лєшка той закликав новгородського князя Мстислава Удатного, який вигнав угрів і князював у 1219-1228 рр.

У 20-х рр. Данило і Василько князювали у Волині. По смерті Удатного у 1228 р. Данило, що був князем Волині і Холмщини, розпочав боротьбу за Галичину з угорцями, іншими князями і боярами. У 1238 р. він після кількох невдалих спроб оволодів Галичем, у 1239 р. Києвом, а у 1246 р. під Ярославом (тепер на території Польщі) переміг коаліцію поляків, угорців і бояр і остаточно поширив владу на Галичину, об`єднавши її з Волинню. Данило фактично не підкорився владі Золотої Орди; у 1240 р. татари зруйнували Київ, де сидів намісник Данила воєвода Дмитро, рушили на Волинь і Галичину, зруйнували Галич, та у 1243 р. залишили Україну. У 40-і рр. Данило заснував м.Холм, куди переніс столицю з Галича; у 50-і рр. (очевидно, у 1256 р.) заснував Львів на честь сина Лева, який одружився з дочкою угорського короля Бели ІV Константою (а син Шварно одружився з дочкою литовського князя Міндовга і став у 1267 р. першим українсько-литовським князем). У 1245 р. Данило з Васильком розгромили останнього претендента на галицький престол – чернігівського князя Ростислава, зятя угорського короля, що спробував за допомогою поляків і угрів захопити Галичину. Тоді Данило взяв собі Галичину, а Василько Волинь, та вони становили єдину державу. У 1250 р. Данило отримав від татар ярлик на княжіння, тобто вимушено визнав себе васалом хана (інакше, за висунутим ханом ультиматумом, він посадив би у князівстві свого ставленика-намісника). У 1253 р. папський посол (Інокентія IV) Опізон у м.Дорогичині коронував Данила.

По смерті Данила у Холмі після Бурундаєвого погрому у 1264 р. залишились: його брат Василько у Волині та спершу також у Галицькій і Перемишльській землях, син Лев спершу у Теребовлянській землі, а згодом у Галичині, син Мстислав спершу у Холмі, а згодом у Теребовлі, син Шварно у Холмі. Лев І князював у 1264-1301 рр.; захопив Закарпаття і Люблінську землю; підтримував дружні відносини з Угорщиною і Чехією. У 1269 р. помер Шварно, у 1270 р. – Василько, і волинським князем став його син Володимир, який помер у 1289 р. бездітним, тож передав свій уділ Теребовлянському князю Мстиславу. Внаслідок того, Галицько-Волинська держава розділилась на дві: одну отримав Лев, а другу Мстислав. Лев переніс столицю до Львова. По смерті Лева князював його син Юрій І Львович (1301-1308), який заволодів усією державою, так як Мстислав помер без спадкоємців, і прийняв титул короля та утворив у 1303 р. окрему Галицько-Волинську митрополію (першим галицьким митрополитом став Ніфонт). Юрій І переніс столицю до Володимира-Волинського; уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським і одружився з його дочкою, уклав союз з німецькими хрестоносцями проти Литви; його князювання було періодом найбільшого розквіту держави.

Останніми галицькими князями з династії Романовичів були сини Юрія І Андрій і Лев ІІ, які спільно князювали у 1308-1323 рр. Вони уклали мирні угоди з хрестоносцями, Польщею і Литвою. Вони обоє загинули у війні з татарами, не маючи синів, тож галицькі бояри запросили на престол сина польського князя Тройдена і сестри Андрія і Лева ІІ Марії – мазовецького князя Болеслава, вихрещеного у православного Юрія ІІ Тройденовича (1325-1340), він одружився з дочкою литовського князя Гедиміна, а свою дочку видав заміж за сина Гедиміна литовського князя Любарта. Та невдоволені його політикою, бояри отруїли його у Володимирі у 1340 р. і запросили на престол Любарта (1340-1349), вихрещеного у православного Дмитра. Він сидів у Луцьку, а у Львові фактично правив посаджений польським королем Казимиром ІІІ Великим у ході його першого походу на Галичину (з якого він був змушений повернутись у Польщу, де розпочались масові народні заворушення) воєвода Дмитро Детько. Любарт був останнім Галицько-Волинським князем. Побоюючись, що він приєднає Галичину і Волинь до Литви, Казимир Великий у 1349 р. здійснив другий похід на Галичину, здобув Львів і згодом західну частину Волині – Холм і Белз; а литовські феодали оволоділи більшою частиною Волині – Володимиром, Луцьком, Кременцем та ін. Так Галицько-Волинська держава припинила існування.