Поняття і види функцій права

Та ін.

Європейська конвенція прав та основних свобод людини

У них закріплені не лише найгуманніші загальнолюдські інте­реси, а й вічні загальнолюдські цінності.

Право— це система загальнообов'язкових правил поведінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають форма­льно визначений характер і забезпечуються можливістю застосу­вання державного примусу. Ознаки права:

Системність права означає, що його приписи не відокремлені один від одного, а взаємопов'язані, і у своїй сукупності утворю­ють чітку ієрархічну структуру.

Загальнообов'язковість права означає необхідність безумов­ного виконання його приписів усіма суб'єктами, які підпадають під юрисдикцію держави, незалежно від їх бажання.

Формальна визначеність права означає однозначну сформульованість його приписів (норм) у нормативно-правових актах (законах, постановах тощо) — офіційних письмових документах, що видаються від імені держави.

Формулювання права державою означає, що держава у новому праві формулює нове правило поведінки, яке до цього часу не іс­нувало в суспільстві.

Санкціонування права державою означає, що держава запозичує правило поведінки, яке вже існує у межах інших соціальних норм (у звичаї, у нормі моралі тощо) і, формально закріплюючи його у нор­мативно-правовому акті, надає йому властивостей норми права.

Можливість застосування державного примусу означає, що поведінка, яка не відповідає приписам права, є караною, тому має наслідком притягнення суб'єкта, який її вчинив, до юридичної відповідальності.

Отже, право — це особливий засіб соціального регулювання, який на відміну від норм моралі, звичаїв, традицій тощо, харак­теризується ознаками, що визначають його взаємодію з держа­вою та інші особливі характеристики. У тісному зв'язку з держа­вою полягає основна відмінність права як регулятора суспільних відносин від інших соціальних норм (моралі, звичаїв, норм гро­мадських організацій), дотримання яких примусовою силою дер­жави не гарантується. Тільки держава забезпечує юридичне пра­вове регулювання поведінки людей та їх колективів у межах всього суспільства. Право визначає становище особистості у сус­пільстві та державі.

У такому розумінні право є ознакою цивілізації, культури сус­пільства, являє собою соціальну цінність, як благо для суспільст­ва взагалі, так і для кожного його члена. Право як прояв цивіліза­ції, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної вільної істоти, спроможної само­стійно вирішувати, що для неї добре, а що погано, тобто діє пре­зумпція свободи особи, визнання самостійності, автономності (від волі держави) її поведінки у сфері особистого життя.

Отже, сутність права полягає в тому, що воно є соціальним ре­гулятором, положення якого ґрунтуються на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури та який є критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань.

2. Принципи права: поняття, види, зміст

Принципи права— це основні ідеї, вихідні положен­ня, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу ім­перативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Принципи права впливають на весь процес підготовки норма­тивно-правових актів, їх видання, встановлення гарантій дотри­мання правових вимог. Вони є основним критерієм для правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності державних органів. Від рівня їх дотримання залежить стабільність та ефек­тивність правової системи.

Принципи права об'єктивно зумовлені економічним, соціаль­ним, політичним ладом суспільства, що існує в певній країні, соці­альною природою держави і права, характером пануючого політичного і державного режиму, основними принципами побудови і функціонування політичної системи певного суспільства.

Так, наприклад, принципи побудови і функціонування феода­льного права докорінним чином відрізняються від принципів по­будови і функціонування рабовласницького чи сучасного права.

Також очевидною є різниця принципів сучасного романо-германського права, яке охоплює країни, в яких юридична наука і практика склалися виключно на основі римського права, — та мусульманського права, яке склалося на основі мусульманської релігії.

Як правило, принципи права закріплюються прямо в законо­давчих актах (статтях, преамбулах конституцій, законів) або ж випливають зі змісту конкретних правових норм.

Принципи права відображають систему цінностей суспільства і мають чи повинні мати правову форму вираження і забезпечення.

Принципзагальнообов'язковості норм права для всього насе­лення країни і пріоритету цих норм перед іншими соціальними нормами.

Принципрівності перед законом і судом.

Принципзаконності та юридичної гарантованості прав і сво­бод особи, зафіксованих у законі, охоплення нормами закону дія­льності усіх службових осіб і державних органів.

Принципсправедливості — юридична відповідальність адек­ватна допущеному правопорушенню.

Принципюридичної відповідальності за винну протиправну поведінку і визнання кожного невинним до тих пір, доки вина не буде встановлена судом — принцип презумпції невинуваності.

Принципнедопущення зворотної сили законів, які встанов­люють нову або більш тяжку юридичну відповідальність, гуман­ності покарання, що сприяє виправленню засудженого.

У юридичній науці термін «функція» вживається для характеристики соціальної ролі держави і права. Функція пра­ва— це реалізація його соціального призначення. Соціальне при­значення формується з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб суспільства створюються закони, спрямовані на закрі­плення певних відносин, їх регулювання чи охорону.

У системі функцій права головне місце займає регулятивна функція. Право регулює ті суспільні відносини, які є основою нормального, стабільного існування суспільства, відповідають інте­ресам його більшості або силі, яка стоїть у влади, а також впли­ває на суспільні відносини через оформлення їх руху (динаміки).

Регулятивна функція виражається у встановленні позитивних правил поведінки, наданні суб'єктивних прав і покладенні юри­дичних обов'язків на суб'єктів права.

Необхідність в охороні суспільних відносин існувала і завжди буде існувати. З того моменту, як з'явилося право, воно стає од­ним із найважливіших засобів охорони суспільних відносин.

Охороннафункція права — спрямована на захист позитивних суспільних відносин, які мають загальне значення, найбільш ва­жливих економічних, політичних, національних, особистих від­носин, а також усунення соціально шкідливих і небезпечних ді­янь людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

Тобто право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспі­льні відносини і усуває соціально шкідливі й небезпечні для да­ного суспільства діяння.

Основне призначення цієї функції полягає в охороні суспільних відносин, відвертанні, профілактиці порушень норм права. Сам факт встановлення заборони або санкції має серйозний вплив, змушуючи утримуватися від вчинення караних дій. Це означає, що досягається одна з цілей впливу права— охороняються певні сус­пільні відносини. Відбувається інформування суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності беруться під охорону пра­вових приписів. Спосіб охорони залежить від рівня розвитку сус­пільства, його політичної сутності та рівня культури.