Тема 7. Облік операцій в іноземній валюті

3.

2.

1.

План

Лекція

План

Лекція 15 Сутність та організація обліку валютних операцій

1. Організація обліку валютних операцій.

2. Характеристика рахунків для обліку валютних операцій.

3. Облік ведення операцій за рахунками клієнтів в іноземній валюті.

1.Організація обліку валютних операцій.

Згідно з чинним законодавством України , банки мають право здійснювати валютні операції тільки після отримання письмового дозволу (генеральної ліцензії ) від НБУ за умови дотримання відповідних спеціальних вимог, які визначаються Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (Постанова НБУ №275 від 17.07.01р. Банки можуть отримати письмовий дозвіл на здійснення таких операцій з валютними цінностями:

1. Неторговельні операції з валютними цінностями;

2. Ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті;

3. Ведення кореспондентських рахунків банків в іноземній валюті;

4. Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку.

Процес відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій регламентується Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затвердженою Постановою Правління НБУ № 555 від 17.11.2004 р. Ця Інструкція визначає основні методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземній валюті та банківських металах, що здійснюють банки України.

Обліковий механізм відображення валютних операцій містить такі структурні елементи:

- облік міжбанківських розрахунків в іноземній валюті;

- облік ведення поточних рахунків клієнтів в іноземній валюті;

- облік міжнародних розрахункових операцій;

- облік обмінних операцій з іноземною валютою;

- облік депозитних та кредитних операцій в іноземній валюті;

- облік операцій з банківськими металами.

Відображення в обліковій системі валютних операцій здійснюється за допомогою тих самих балансових та позабалансових рахунків, що й операції в національній валюті, відповідно до їхнього економічного змісту, оскільки План рахунків бухгалтерського обліку банків України є мультивалютним.

Використання рахунків Плану рахунків забезпечує ведення синтетич­ного обліку валютних операцій. Деталізована інформація про здійснені операції відображається на рівні аналітичного обліку з використанням встановлених НБУ параметрів аналітичних рахунків. Бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті здійснюють у подвійній оцінці: в номінальній сумі іноземної валюти та в гривневому еквіваленті за офіційним курсом. Активи і зобов'язання в іноземній валюті і банківських металах у фінансовій звітності відображають в гривневому еквіваленті за офіційним курсом на дату їх визнання.

Доходи і витрати (нараховані, отримані, сплачені) в іноземній валюті в бухгалтерському обліку відображають за рахунками класів 6 і 7 у націо­нальній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют на дату їх визнання з використанням технічних рахунків групи 380 "Позиція банку щодо іноземних валют та банківських металів".

2.Характеристика рахунків для обліку валютних операцій.

Технічні рахунки - це рахунки, що не несуть економічного навантаження і які використовують для технічного здійснення операцій. Формування фінансової звітності здійснюють без урахування залишків за технічними рахунками.

Рахунок 3800 АП "Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів" та рахунок 3801 АП "Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів" забезпечують зв'язок між операціями в іно­земній валюті та національній.

Рахунки 3800 та 3801 є активно-пасивними. За дебетом рахунка 3800відображають вартість іноземної валюти чи банківського металу, що збільшує коротку або зменшує довгу відкриту валютну позицію. За кредитом 3800 відображають вартість іноземної валюти, що збільшує довгу або зменшує коротку відкриту валютну позицію.

За дебетом рахунка 3801проводять еквіваленти сум іноземної валюти банківських металів, що збільшують довгу або зменшують коротку відкриту валютну позицію. За кредитом рахунка проводять еквіваленти сум іноземної валюти чи банківських металів, що збільшують коротку або зменшують довгу відкриту валютну позицію.

Рахунки валютної позиції (3800) відображають балансові позиції банку і іноземних валютах і банківських металах, а рахунки гривневого еквівалента валютної позиції (3801) - вартість валютних позицій у гривнях.

У кінці кожного операційного дня суми залишків у гривневому еквіва­ленті за технічними рахунками 3800, 3801 мають бути тотожними.

Різницю між сумами залишків у гривневому еквіваленті іноземної валюти та банківських металів за аналітичними рахунками 3800 і 3801 у роз­різі кодів іноземних валют та банківських металів, що виникають через математичне округлення, відображають за балансовим рахунком 6204 АП "Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами". Залишки за технічними рахунками 3800 і 3801 не включають до фінансової звітності.

3.Облік ведення операцій за рахунками клієнтів в іноземній валюті.

Уповноважені банки як суб'єкти міжбанківського валютного ринку мають право здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти для власних потреб на міжнародному ринку та на валютному ринку України.

Бухгалтерський облік безготівкових обмінних операцій в іноземній ва­люті має свої особливості.

Відображення в обліку операції з купівлі-продажу іноземної валюти для власних потреб банку

Алгоритм бухгалтерських проведень операцій купівлі-продажу іноземної валюти за дорученням клієнтів

Поняття розбиття множини на підмножини, що попарно не перетинаються. Класифікація понять. Приклади класифікації

Мета: пояснити правила правильної класифікації понять, навчити знаходити приклади класифікацій як в математиці, так і в інших науках, виділяти ознаки за якими здійснюється класифікація.

Обладнання: підручники математики, хімії, біології для загальноосвітньої школи.

Студенти повинні знати: правила класифікації

Студенти повинні вміти: знаходити приклади класифікації, перевіряти чи є розбиття множини на підмножини випадком класифікації, застосовувати теорію графів і кругів Ейлера для встановлення наявності класифікації.

Література: 1.Кухар В.М., Білий Б.М. Теоретичні основи початкового курсу математики. К.: Вища школа, 1987;

2. Стойлова Л.П., Пышкало А.М. Основы начального курса математики. М.: Просвещение, 1988;

3. Електронний посібник з основ початкового курсу математики.

Основні поняття: множина, підмножина.

Суть будь-якої класифікації (понять, відношень і т.ін.) зводиться до того, що елементи однієї (універсальної) множини за певними характеристичними ознаками розбиваються на дві або кілька непорожніх підмножин так, щоб кожен елемент даної множини входив в одну і тільки одну з підмножин, тобто щоб ці підмножини попарно не перетинались, інакше, щоб переріз кожної пари з них був порожньою множиною.

Яскравим прикладом класифікації понять є класифікація чисел: множина комплексних чисел поділяється на дві підмножини, що не перетинаються, - множину дійсних чисел і множину уявних чисел. Множина дійсних чисел поділяється на дві підмножини, що не перетинаються, - множину раціональних і множину ірраціональних чисел.

Нехай універсальною множиною є множина натуральних чисел. Візьмемо за основу класифікації властивість, пов’язану з кількістю дільників числа. Тоді множину натуральних чисел розбивають на три підмножини, що попарно не перетинаються:

1) множину натуральних чисел, які мають тільки два дільники: одиницю і самі себе – прості числа Р N;

2) множину натуральних чисел, які мають більше двох дільників (крім 1 і самого себе мають ще якийсь дільник) – складені числа СN;

3) одноелементну множину {1}. Число 1 не належить ні до простих чисел, ні до складених, бо має лише один дільник – само себе {1}N.

Ці три підмножини попарно не перетинаються.

Розглянемо ще приклад класифікації геометричних понять. Нехай універсальною множиною є множина трикутників А. Залежно від рівності сторін множину трикутників поділяють на дві підмножини, перерізом яких є порожня множина: множина В трикутників, у яких є принаймні по дві рівні сторони – рівнобедрені трикутники; множина С різносторонніх трикутників. В свою чергу. Множина В рівнобедрених трикутників поділяється на дві підмножини, що не перетинаються: множина трикутників, у яких тільки дві сторони рівні, це рівнобедрені, але не рівносторонні; множина К трикутників, у яких всі три сторони рівні – рівносторонні.

Для того щоб не допустити при класифікації помилок, які призводять до неправильного розв’язання задач, зокрема рівнянь та нерівностей, слід пам’ятати дві умови:

1) підмножини (жодна пара їх), на які розбиваємо основну множину, не повинні мати спільних елементів, тобто множини їх попарних перерізів повинні бути порожніми: А_i ∩ A_j = ø , і ≠ j;

2) класифікація повинна бути повною, вичерпною. Це означає, що жоден елемент основної множини не повинен залишитись не охопленим однією з множин: А₁А₂А₃ …А_k = U

Кількість елементів універсальної множини при розбитті її на підмножини повинна дорівнювати сумі кількостей елементів усіх підмножин:

n(U) = n(A₁) + n(A₂) + … + n(A_k)

Так, наприклад, не можна класифікувати функції на парні і непарні, як це роблять часто учні за аналогією з поділом натуральних чисел, бо окрім парних і непарних функцій є ще функції, які не належать ні до парних, ні до непарних.

Висновок: розбиття деяких множин на підмножини приводить до випадку класифікації понять, що дозволяє структурувати теоретичний матеріал навчальних дисциплін у окремі розділи.

1. Історія відкриття вірусів.

2. Будова, властивості, життєві цикли вірусів.

3. Роль в природі й житті людини.

Література

1. Кучеренко М.Є., Ю.Г.Вервес та ін. Загальна біологія: Пробн. підруч. Для

10 кл. серед. загальноосвіт. навч. закл.- К.: Генеза, 2001, ст.85-91.

2. Бригідир Г.З., Гайда Г.В. та ін. Біологія. 10-11 клас. Поурочне планування.

Конспекти уроків. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2000, ст. 67-69.

3. Гладюк Т. та ін. Біологія. 10 клас. Посібник. – Т.: Підручники посібники,

2000, ст. 49-51.

4. Стахурська В.П., Слабіцька Н.П. Біологія: Посібник-конспект 10 клас.- Т.:

Навчальна книга – Богдан, 2000, ст.71-76.

5. Тагліна О.В. Загальна біологія. 10 клас: плани-конспекти уроків. – Х.:

Ранок, 2001, ст. 118-124.

6. Тагліна О.В. Біологія. 10 клас. Підруч. Для загальноосв. навч. Закл. – Х.:

Ранок, 2010, ст.175-186.

Віруси(вірус – отрута) – неклітинні форми життя, їх вивчає наука вірусологія.

Відкрив віруси у 1892р. Д.Й.Івановський, він досліджував мозаїчне захворювання тютюну (листкова мозаїка) і за допомогою мікробіологічних фільтрів намагався виділити збудника цієї хвороби рослин. Але вчений виявив, що збудник листкової мозаїки проходить через бактеріальні фільтри і спричиняє зараження, тобто це не бактерія, як думав Івановський. На підставі цього вчений зробив висновок про існування нової групи збудників захворювань, які назвали вірусами.

У 1898р. німецькі мікробіологи Лефлер і Фрош відкрили збудника ящуру (хвороба ВРХ).

Пізніше було відкрито багато вірусів, які викликають різні інфекційні захворювання тварин, рослин, людини, бактерій (бактеріофаги).

Детальніше вивчення будови, властивостей вірусів розпочалося із 30-х рр. 20 ст., коли винайшли електронний мікроскоп.

Досліди по вивченню вірусу мозаїки тютюну Івановський проводив так: розтирав листя хворих рослин, їх сік проціджував через полотно і впорскував цю рідину у здорове листя. Через 2 тижні 80% інфікованих рослин були хворими. Вчений пропустив сік через фарфоровий фільтр, який затримує бактерії, але інфекційні властивості збереглися. Пізніше незалежно від Івановського такий же результат отримали інші вчені, було виявлено, що віруси розмножуються тільки в живих рослинах, убиваються кип’ятінням і зберігають свої властивості при висушуванні.

Віруси – внутрішньоклітинні паразити, у зовнішньому середовищі вони не виявляють жодних ознак живого, лише потрапивши в клітини організмів певного виду і взаємодіючи з їхнім апаратом синтезу білка, віруси проявляють певні ознаки живого – здатність до розмноження. Віруси належать до окремого царства Віра.

Гіпотези походження:

1)віруси – нащадки бактерій, що утворилися в результаті їхньої регресивної еволюції.

2)віруси – клітинні органели (рибосоми, фрагменти хромосом), що “заблукали” – найпоширеніша.

3)віруси – нащадки доклітинних форм життя, з яких походять і клітина і віруси.

Будова вірусів:молекула ДНК або РНК (віруси ДНК-вмісні або РНК-вмісні), оточена оболонкою.

ДНК або РНК вірусів мають вигляд одно- або дволанцюгових спіралей, які у свою чергу, бувають лінійними, кільцевими, або вторинно скрученими. Тобто віруси мають свою спадкову інформацію, але для синтезу вірусних частинок використовується клітина-хазяїн. Розмір вірусних частинок 15-100-2000 нм. Життєвий цикл вірусів складається із двох фаз: позаклітинної (фаза вірусних частинок – віруси не проявляють ознак життєдіяльності) та внутрішньоклітинної (утворення комплексу вірус-клітина під час розмноження вірусу).

За будовою оболонки віруси є:прості (оболонка утворена лише з білків, форма вірусів різна – паличкоподібна, нитчаста, куляста) та складні (додатково вкриті ліпопротеїдною поверхневою мембраною, ця мембрана розташована над білковою оболонкою і становить собою частину плазматичної мембрани клітини-хазяїна, може містити ферменти та сполуки, які розпізнають специфічні рецептори клітини-хазяїна).

Вірусні частинки здатні тривалий час існувати поза організмом хазяїна і витримувати вплив сонячних променів, низькі та високі температури.

Механізм проникнення вірусів:більшість вірусів специфічні – вони вражають лише певні типи клітин, проникнення починається із взаємодії вірусної частинки з мембраною клітини, на якій розташовані особливі рецепторні ділянки. В оболонці вірусної частинки є особливі білки, вони розпізнають ці ділянки, що і визначає специфічність вірусу. Усередину клітини-хазяїна віруси потрапляють по-різному. У багатьох складних вірусів мембрани вірусної частинки і клітини зливаються (у вірусу грипу). Часто вірусна частинка потрапляє всередину піноцитозом (вірус поліомієліту), більшість вірусів рослин проникає всередину через пошкодження клітинних стінок. Особливий механізм проникнення всередину клітини-хазяїна виявлений у бактеріофагів.

Потрапивши в клітину, вірусна нуклеїнова кислота передає спадкову інформацію в різні ділянки білок-синтезуючого апарату клітини. Віруси за допомогою продуктів життєдіяльності пригнічують синтез власних білків клітини, і за рахунок використання енергетичних ресурсів клітини-хазяїна синтезується все більше і більше вірусних білків і нуклеїнових кислот. Потім всередині клітини формуються вірусні частинки: навколо молекули нуклеїнової кислоти утворюється білкова оболонка. Звільняються віруси з клітини по-різному: може руйнуватися мембрана і віруси потрапляють у довкілля, може “відбруньковуватися”, тоді ще деякий час клітина-хазяїн залишається живою, поки не вичерпаються її ресурси. Іноді вірусна ДНК вбудовується в ДНК клітини-хазяїна, при цьому водночас синтезуються як білки вірусу, так і білки клітини. Така клітина не гине, а може змінювати свої властивості.

Проникнувши в клітину, вірус спричиняє в ній інфекційні процеси.

Інфекція –комплекс процесів, які відбуваються під час взаємодії інфекційного агента (бактерії, віруси, гриби) з організмом хазяїна. Вона є:

1)гостра – після утворення нового покоління вірусів клітина гине.

2)хронічна – нові покоління вірусів утворюються в клітині протягом тривалого часу.

Шляхи передачі вірусів:

1)повітряно-краплинний – віруси грипу, віспи, кору, краснухи, поліомієліту.

2)з їжею – вірус ентериту у собак, ящуру ВРХ через сире молоко.

3)через пошкоджену чи непошкоджену шкіру – вірус сказу, віспи, герпесу.

4)переливання крові, під час хірургічних і стоматологічних операцій – вірус гепатиту В, вірус СНІДу.

5)статевим шляхом – вірус герпесу, СНІД.

6)переносниками можуть бути комахи, кліщі, тварини (арбовіруси).

Після проникнення вірус поширюється по кровоносній, лімфатичній, нервовій системах, у рослин – по провідних тканинах.

Механізми захисту проти вірусів:клітинний і гуморальний імунітет.

Роль вірусів у природі і житті людини:

1)регулюють чисельність своїх хазяїв (біологічний метод боротьби із шкідливими видами).

2)спричинюють захворювання людини, тварин.

3)у генетичній інженерії за допомогою вірусів синтезують певні речовини. 4)відіграють певну роль в еволюції прокаріот.

Щоб уберегтися від вірусних захворювань, треба дотримуватися правил особистої гігієни, не пити сиру воду, не споживати немиті овочі і фрукти, недостатньо оброблене м’ясо, рибу, вести здоровий спосіб життя, хворих лікувати антивірусними препаратами, встановлювати карантин, знищувати паразитичних і кровосисних комах. Важливе місце займає профілактика – щеплення.