Тема 7.

План

1. Аналітичний звіт як поняття, спільне і відмінне в жанрових різновидах звіту.

2. Різновиди аналітичного звіту.

3. Аналітична кореспонденція: походження терміна, його тлумачення.

4. Жанрові особливості а.кореспонденції.

5. Приблизна схема написання а.к.

6. Спільне і відмінне інформаційної та аналітичної кореспонденції.

 

Література

1. Акопов Александр Иванович Аналитические жанры публицистики. Письмо. Корреспонденция. Статья. Учебно-методическое пособие для студентов-журналистов. Издательство Института массовых коммуникаций. - Ростов-на-Дону, 1996. (інтернет-ресурс)

2. Бобков Анатолий Кириллович Газетные жанры: учеб. пособие.– Иркутск: Иркут. ун-т, 2005. – 64 с. (інтернет-ресурс)

3. Кройчик Л. Е. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста: Учебник. — СПб., 2000.

4. Серажим К.С. Текстознавство: підручник. – К., 2008. (Тема 7. Аналітичні жанри с. 303-334).

5. Тертичний А.А. Жанры периодической пресы. Уч.пособие. – М., 2000.

Однією з найбільш примітних рис вітчизняних ЗМІ традиційно є націленість їх не стільки на повідомлення новин, скільки на аналіз, дослідження, тлумачення подій, що відбуваються, процесів, ситуацій. Через це ЗМІ виробили достатньо ефективну систему аналітичних жанрів. Система ця не є чимось раз і назавжди даним – вона постійно розвивається, адаптуючись до тих завдань, які встають перед аналітичною журналістикою. Особливо помітні зміни відбулися в ній останніми роками: деякі відомі жанри «модифікувалися», а крім того, з'явилися нові стійкі типи аналітичних публікацій. У 4 модулі ми розглянемо ті аналітичниі жанри, що властиві сучасноій пресі.

 

Аналітичні жанри розрізняють за (В.Ворошилов):

- предметом пізнання;

- відображенням об’єкта;

- конкретним призначенням;

- пізнавально-виховним завданням;

- масштабністю відображення дійсності;

- масштабністю висновків і узагальнень;

- характером літературано-стилістичних засобів;

- виражально-зображальними засобами.

 

Аналітичні жанри поділяються на традиційні, що давно використовуються в журналістиці, та нетрадиційні, що сформувалися досить недавно, коли в них з'явилася потреба. До традиційних належать: Кореспонденція, стаття, рецензія, огляд. До нових, нетрадиційних – анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь.

Класифікація аналітичних жанрів:

1. Кореспонденція, стаття, рецензія, огляд (традиційна класифікація)

2. Аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, аналітичне інтерв'ю, аналітичний опит, бесіда, коментар, соціологічне резюме, анкета, моніторинг, рейтинг, рецензія, стаття, журналістське розслідування, огляд, огляд змі, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь, рекомендація (рада), аналітичний прес-реліз (за О.Тертичним).

 

Аналітичний звіт

Звіт як тип публікацій є одним із найбільш давніх жанрів журналістики, зокрема йдеться про інформаційний звіт. Він існував довгий час у формі усних повідомлень, доповідей імператорам, царям або населенню про форуми, засідання парламентів, збори та інші явища. З появою газет звіт перейшов на їх сторінки (наприклад, представлений у першій російській газеті – петровских «Відомостях»).

Спочатку публікації, сучасні звіти, називали репоратажами (тобто повідомленнями). З часом репортажами почали іменувати публікації, схожі на сучасні нариси і репортажі.

Жанр звіту активно використовують у сьогоднішній журналістиці, зокрема такий його різновид, як аналітичний.

Обсяг – до 300 рядків.

Інформаційний і аналітичний звіти

Спільне:

Предмет - виступи, доповіді, промови учасників зборів, засідань, з'їздів, конференцій тощо.

Відмінне:

Мета:

- мета інформаційного звіту – повідомити аудиторію про хід зборів, конференції. точно відобразити «інформаційну подію» (виступи, доповіді, звіти), виклавши те, що все відбувалося в чіткій послідовності, використовуючи при цьому фрагменти виступів або повідомлень.;

- мета аналітичного звіту в тому, щоб показати взаємозв'язок тих або тих думок, оцінок, пропозицій, що містяться в промовах доповідачей, з реальними проблемами, ситуаціями, процесами, що існують в даний момент в житті міста, району, країни. І вже, виходячи з такого співвідношення, винести оцінку виступам учасників того або того форуму, визначити їх значущість для міста, району, країни.

Іншими словами, виступи учасників предстають як би «містком» для перемикання уваги аудиторії даного ЗМІ з конкретного з'їзду, зборів, конференції на те, що відбувається в житті самої аудиторії. Такий перехід допомагає вже самим читачам, слухачам, глядачам судити про описуваний з'їзд або збори, про окремих його учасників з позиції тих реальних проблем, ситуацій, процесів, в які включені самі ці читачі, слухачі, глядачі.

Спосіб відображення:

- публікації інф.з. констатують хід зборів, повідомляють, хто виступив, що сказав (або навіть показують, як сказав і як це було сприйнято аудиторією), тобто відображають зовнішню сторону предмету;

- публікації а.з. відображає внутрішній зв'язок виступів, доповідей, мов.

Особливості відображення:

- автор і.з. повідомляє про всі виступи;

- автор а.з.автор може сконцентрувати увагу лише на тих виступах, які є найцікавішими з погляду взаємозв'язку виголошених промов з реальними справами, які він аналізує.

Відбір доповідей може проводитися, наприклад, на основі тематичної єдності низки виступів. І в цьому випадку автор дістає можливість розглянути якусь одну сторону актуальної дійсності з позицій різних доповідачів. Він може зосередити увагу на якомусь одному, найбільш значному виступі і з його позицій висвітлити різні проблеми реального життя. У будь-якому випадку аналіз виходить за межі виступів.

Але!!! Відбір доповідей не може сприйматися автором аналітичного звіту як привід для спотворення змісту і форми виступів учасників. Він може трактувати, інтерпретувати, пояснювати ці виступи, але це повинно бути зроблено так, щоб аудиторія змогла легко відрізнити думки самого автора від думок, що прозвучали у виступах учасників форуму, і уявити собі об'єктивну картину того, що відбувався.

 

Різновиди аналітичного звіту

Залежно від реальної ситуації журналіст може зосередити свою увагу в аналітичному звіті або на поясненні причин цієї ситуації, проблеми, процесу, або на оцінці їх актуального стану, або на прогнозі їх розвитку, або на плані, програмі дій у зв'язку з ними. Відповідно до цього він звертатиме увагу або на пояснення, або на пропозиції, що містяться у виступах і відносяться до обговорюваних проблем, ситуацій, процесів, що відбуваються в реальності. Це і визначає різновиди аналітичного звіту:

- звіт-пояснення,

- звіт-оцінка,

- звіт-програма.

 

Приклад: Из публикации «Полицейский “спрут” против мафиозного»

(Новые Известия. 18 декабря. 1999)

Особливості публікації:

Зокрема, автора звіту цікавить в основному не те, де відбувається конференція, хто в ній бере участь, які питання на ній обговорюються (хоча, зрозуміло, про все це він пише), а те, як саме обговорюються різні питання, як теми обговорення зв'язані один з одним, що управляє тими рішеннями, які виносять учасники конференції, чому вони поступають саме так, а не інакше. Намагаючись відповісти на ці питання, автор звіту якраз і здійснює аналіз змісту даної конференції. При цьому він виявляє і свою власну позицію, що стає помітним перш за все за такими його думками: «Совещания экспертов проходили за закрытыми дверями, а заключительный документ конференции пестрит общими фразами типа «усилить» и «активизировать», но некоторая конкретика все же проглядывает за тщательно приглаженными формулировками».

Хоча оцінка, зокрема, нараді експертів автором винесена гранично стримано, проте стає зрозуміло, що, на думку автора, експерти, не дивлячись на бажання згладити гостроту ситуації, що склалася, все ж таки під тиском реальних обставин вимушені ухвалювати конкретні рішення.

«Присутність» автора в тексті звіту видно по міркуванням про значущість міжнародної солідарності охоронців закону в боротьбі із злочинністю, він звертається до «минулого досвіду», застосовує асоціативний метод осмислення діяльності конференції: «Тем, кто уже осудил про себя явное стремление международной полицейской братии наплевать на законодательную базу и перейти к полумафиозным методам работы, расскажу эпизод из своего разговора с одним из руководителей эстонской полиции, состоявшегося несколько лет назад» (і далі 3 абзаци).

Цей факт, так би мовити, журналіст дістає зі своїх «записних блокнотів». Він слугує йому як аргумент на користь твердження про те, що сьогоднішні поліцейські завжди можуть знайти спільну мову в боротьбі із злочинністю, незалежно від наявної міжнародної юридичної бази. У тексті звіту можна знайти і інші подібні приклади.

 

Аналітична кореспонденція

Термін кореспонденція (від лат. correspondeo — відповідаю, повідомляю), який нині вживають на позначення «повідомлення з місць, вміщуване в газеті або журналі; сукупність поштових відправлень; листування між окремими особами або установами» (СІС,1951,с.350-351), на початку XVIII ст. теж мав кілька значень. У «Сказанії о войнѢ козацкой с поляками Самійла Величка» 1720 р. слово кореспонденція фіксується із значенням «відповідь на стрілянину ворога»: «начали зо всѢхъ сторонъ на обозъ его штурмовати и изъ армат бити, взаємную и от Хмельницкого на всѢ сторони арматную и мушкетную отбѢраючи корреспонденцію» (В.,1926,с.117). Припускаємо, що з поняття «дія у відповідь» розвивається значення «спілкування, координація»: «войско водное приказанной себѢ от гетмановъ коронних корреспонденцій и согласия лишившися, пришло в согласіє и дружбу з войском Хмелницкого» (В.,1926,с.34).

У цей же період (поч. ХУШ ст.) вживають слово кореспонденція на позначення поняття «відповідь на лист» (В.,1926,с.31), з якого розвивається значення «листування між окремими особами»: «о корреспонденціи Жабокрицкого и игумена БѢлостоцкого» (В.,с.353). Фіксуємо також дієслово кореспондувати — «листуватися»: «с Орликомъ не корреспондовалъ ли хто из малороссійского народу» (ДГ,1883,с.602).

У XIX ст. з розвитком періодичних видань лексема кореспонденція в українській мові зі значення «листування» розвинулася у поняття «повідомлення, прислані в газету з різних місць». Із такою семантикою цей термін фіксуємо у І.Нечуя-Левицького: «Вона ... помістить кореспонденцію в місцевій газеті» (СУМ,т.4,с.289), у І.Франка: «Батьківщина» одразу видавалась дуже добре ... завдяки величезній кількості кореспонденцій, писаних, здебільшого, самими селянами» (Франко-50,т.41,с.426). Поширена й похідна лексема кореспондент на позначення «сообщающій современныя иногородныя новости въ журналы и газеты» (СДПТІС,1885,с.221).

Отже, до ХХ ст. поняття «кореспонденція» в значенні жанру не вживалося. Під цією назвою об’єднувалося все, що надходило для опублікування, - листи, замітки, статті. У ХХ ст. к. окреслюється як самостійний жанр, поступово набуває все більшого значення.

Кореспонденція (лат. correspondeo — відповідаю, інформую) – один із найпоширеніших газетних жанрів, в якому аналізується, як правило, окремий факт, подія, явище, обмежений місцем і часом.

У к. на конкретному матеріалі розробляється актуальна й порівняно невелика за обсягом тема.

Кореспонденція разом із заміткою складають основу сучасних газет.

Жанрові особливості а.к.:

- оперуючи фактами, кореспонденція розкриває їх суть, інтерпретує і, нарешті, викладає у відповідній послідовності і взаємозв’язках;

- «першоджерелом» повідомлення для аудиторії про певну подію (яка потім тлумачиться) в кореспонденції завжди є автор публікації. Саме він «кореспондує» з місця події, він же інтерпретує те, що відбулося, спираючись при цьому на думки учасників і свідків події, на свої власні безпосередні спостереження;

- кореспонденція завжди має персоніфікованого автора, чиїм прізвищем вона підписується.

- метод відображення дійсності в кореспонденції полягає в безпосередньому спостереженні за подіями, додатково може включати вивчення документів, опитування, а також інтерпретацію фактів з боку журналіста;

- за масштабом відображення дійсності кореспонденція охоплює групу, ланцюжок пов'язаних один з одним фактів і всесторонньо освітлює локальну ділянку дійсності;

- у кореспонденції використовуються образотворчо-виразні засоби;

- думка автора рухається від часткового до загального.

- обсяг може бути різним і диктується характером та значущістю теми, явища, факту, події;

- обсяг – 100-150 рядків.

 

Кореспонденція пишеться за такою схемою (за К.Серажим):

- називається те, що сталося;

- зазначається, добре це чи погано;

- прогнозується, до чого це може призвести;

- показується, як це сприймається загалом.

 

Спільне і відмінне інформаційної та аналітичної кореспонденції

Існує два види кореспонденції: інформаційна і аналітична. Додатково ще виділяють кореспонденцію-замальовку (Олександр Акопов). Про різновиди коресп. див.: Акопов Александр Иванович Аналитические жанры публицистики. Письмо. Корреспонденция. Статья. Учебно-методическое пособие для студентов-журналистов. Издательство Института массовых коммуникаций. - Ростов-на-Дону, 1996. (інтернет-ресурс)

Кореспондеція-замальовка - вид кореспонденції, в якій конкретна ситуація, обмежена часом і місцем дії, подається у формі роздумів автора із застосуванням образотворчо-виражальних засобів.

Один із рідкісних видів кореспонденції, в якій інформаційний привід і аналітичність відходять на другий план, стають ніби фоном. Автор кореспонденції-замальовки основним змістом публікації робить власні роздуми, “думки вголос” про події і проблеми, що мають місце в певній ситуації. Цьому типу кореспонденції зазвичай властивий спокійний, епічний тон, добірна літературна мова і художньо-публіцистична форма викладу.

 

Спільне (між і.к. та а.к.):

Предмет - одинична подія, явище, дія (зрідка - тематично згруповані факти).

Відмінне:

Мета:

- і.к. – повідомити про одиничне явище лише ті факти, що лежать на поверхні, не вдаючись до оцінки, прогнозу, аналізу; привернути увагу читача до певних явищ, наштовхнути його на роздуми.;

- а.к. – виявити взаємозв’язки описаного явища, проникнути в його суть; підвести читача до певних узагальнень, зробити висновки.

Також к. близька до таких жанрів, як репортаж, інтерв’ю, звіт.

Аналітична кореспонденція має також підвиди (див. у К.Серажим, с.307-3100:

- постановча, або проблемна (на основі глибокого аналізу висувається для обговорення важливе питання (проблема), їй властива спрямованість вперед, погляд у майбутнє,

- критична (є ефективною формою подання критики),

- кореспонденція-роздум (автор співміркує над фактами разом із читачем, демонструючи при цьому свою позицію).

 

Приклад: Из публикации «Поцелуй молнии»

(Комсомольская правда. 8 сентября. 1999)

 

У основі цієї публікації лежить опис достатньо незвичайної події – порятунок людини, ураженої ударом блискавки. Саме цій події присвячена основна частина публікації. Описуючи його, журналіст використовує інформацію, отриману від самого потерпілого, її батьків, її рятівників, інших людей. Описом самої події справа не обмежується. Автор здійснює причинно-наслідковий аналіз того, що трапилося, шукає відповідь на питання, які мучать Далю Ралене, її батьків, їх знайомих: чому блискавка попала саме в цю жінку? Чому вона все-таки залишилася жити?

На шляху цього пошуку журналіст звертається до спогадів сім'ї Довідайтісів про те, що в їх роду вже були подібні випадки. Можливо, причина – на небесах? – задається питанням журналіст разом із жителями провінційного литовського містечка. Може, боги розсердилися за щось на Ралене? Або ж хочуть натякнути, що вона займається на цьому світі не тією справою, яким треба? В кінці публікації наведено коментар фахівців, який доповнює спроби містичного пояснення події частково відомими, реальними фізичними законами.

Причинно-наслідковий аналіз в публікації супроводжується оцінними і прогностичними думками, рекомендаціями, як поводитися при зустрічі з блискавкою. Все це – методи тлумачення предмету відображення, властиві саме аналітичній журналістиці.

Особливістю цієї публікації є те, що вона написана живою емоційною мовою і, крім усього іншого, дає наочне уявлення про подію.

 

Виникає питання: а чи не можна у зв'язку з цим віднести текст до репортажу? Ймовірно, подібне можна було б зробити, якби автор особисто спостерігав те, що все відбувалося і обмежився б при цьому тільки описом події, не заглиблюючись в причинно-наслідковий аналіз. Хоча слід сказати, що в практичній журналістиці не завжди звертають увагу на такі «тонкощі» і живо написані кореспонденції нерідко публікують під рубрикою «репортаж» (часто це відбувається і внаслідок того, що справжніх репортажів виданням зазвичай не вистачає).