Конституційні засади земельного права України.

Конституція – найважливіший нормативний акт держави, її Основний Закон. Як зазначає П. Стецюк, у теорії конституційного права за конституцією сьогодні міцно закріпилось положення про те, що остання є основою, своєрідним фундаментом усієї правової системи держави. Конституція, умовно кажучи, ніби лежить в основі цілого «дерева нормативно-правових актів», є своєрідною вершиною перевернутої «піраміди нормативно-правових актів», виступає ядром цієї системи .

Конституція займає перше місце в законодавстві країни і містить вихідні елементи національної системи права, складовою частиною якого є земельне право. Положення Конституції України закріплюють права, свободи та обов’язки людини і громадянина, що повною мірою поширюються і на сільське населення. Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першоджерелом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема земельного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі земельного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо закони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються земельного права, не відповідають Конституції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Конституція визначає, закріплює і гарантує форми і види власності взагалі (ст. ст. 13, 14, 41), і зокрема на землю. Конституція затвердила нову структуру форм власності на землю. Так, у ст. 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. А у ст. 142 Основного Закону встановлено, що земля може перебувати і у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах. Отже, аналіз зазначених статей Конституції дає підстави для висновку про те, що в Україні конституційно встановлені дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність, що охоплює приватну власність громадян і приватну власність юридичних осіб.

Разом з тим, ЗK України у п.3 ст. 78 встановлює, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. У земельно-правовій доктрині України «приватна, комунальна та державна власність» розглядаються як форми власності. На думку М.В. Шульги, форми права власності на землю – це «форми приналежності землі конкретним субєктам, наділеним конкретними правомочностями».

Конституція України в ст. 42 закріплює за фізичними особами право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. На підставі цієї норми Конституції селяни, як і інші громадяни мають право на об’єднання в акціонерні товариства, агрофірми, кооперативні та інші форми сільськогосподарського виробництва та підприємництва. Це право громадян тісно пов’язане з реалізацією ст. 43 Конституції України і утворенням цілої системи сільськогосподарських виробничих, сервісних, заготівельних, постачальницьких, переробних підприємств, товариств, фірм та об’єднань.

Між тим, право власності на землю на сучасному етапі розвитку україн Конституція – найважливіший нормативний акт держави, її Основний Закон. Як зазначає П. Стецюк, у теорії конституційного права за конституцією сьогодні міцно закріпилось положення про те, що остання є основою, своєрідним фундаментом усієї правової системи держави. Конституція, умовно кажучи, ніби лежить в основі цілого «дерева нормативно-правових актів», є своєрідною вершиною перевернутої «піраміди нормативно-правових актів», виступає ядром цієї системи [90, с. 112].

Конституція займає перше місце в законодавстві країни і містить вихідні елементи національної системи права, складовою частиною якого є аграрне право. Положення Конституції України закріплюють права, свободи та обов’язки людини і громадянина, що повною мірою поширюються і на сільське населення. Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першоджерелом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо закони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного права, не відповідають Конституції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Конституція визначає, закріплює і гарантує форми і види власності взагалі (ст. ст. 13, 14, 41), і зокрема на землю. Конституція затвердила нову структуру форм власності на землю. Так, у ст. 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. А у ст. 142 Основного Закону встановлено, що земля може перебувати і у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах. Отже, аналіз зазначених статей Конституції дає підстави для висновку про те, що в Україні конституційно встановлені дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність, що охоплює приватну власність громадян і приватну власність юридичних осіб.

Разом з тим, ЗK України у п.3 ст. 78 встановлює, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. У земельно-правовій доктрині України «приватна, комунальна та державна власність» розглядаються як форми власності. На думку М.В. Шульги, форми права власності на землю – це «форми приналежності землі конкретним субєктам, надуленим конкретними правомочностями» [62, с. 195-196].

Конституція України в ст. 42 закріплює за фізичними особами право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. На підставі цієї норми Конституції селяни, як і інші громадяни мають право на об’єднання в акціонерні товариства, агрофірми, кооперативні та інші форми сільськогосподарського виробництва та підприємництва. Це право громадян тісно пов’язане з реалізацією ст. 43 Конституції України і утворенням цілої системи сільськогосподарських виробничих, сервісних, заготівельних, постачальницьких, переробних підприємств, товариств, фірм та об’єднань.

Між тим, право власності на землю на сучасному етапі розвитку українського суспільства не є і не може бути абсолютним. В більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю в Україні випливає і з Конституції України (ст.41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов‘язків щодо раціонального використання та охорони земель.

Слід відмітити, що Основним законом країни також встановлено, що реалізація права власності на землю здійснюється виключно відповідно до закону. Тим самим, Конституцією закріплений примат повноважень Верховної Ради України як законодавчого органу в правовому регулюванні земельних відносин, в тому числі й відносин земельної власності. Конституційні положення щодо права власності на землю деталізовані в ЗК України, який є цементуючим законодавчим актом в системі земельного законодавства нашої держави.

Таким чином, Конституція України визначає основні положення по регулюванню власності на землю: земля є основним національним багатством ї знаходиться під охороною держави; суб’єктами права власності на землю є громадяни, юридичні особи, держава; усі суб’єкти прав власності на землю рівні перед законом; право власності на землю гарантується; використання власності на землю не може погіршувати природних якостей землі; кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, у тому числі з використанням землі.

На жаль, основні акти чинного земельного і цивільного законодавства були прийняті до затвердження нової Конституції і в них відображена дещо інша структура форм земельної власності, але ці недоліки були усунені новим ЗK України, прийнятим Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року і який вступив в дію з 1 січня 2002 року, та іншими законодавчими актами України.

На жаль, основні акти чинного земельного і цивільного законодавства були прийняті до затвердження нової Конституції і в них відображена дещо інша структура форм земельної власності, але ці недоліки були усунені новим ЗK України, прийнятим Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року і який вступив в дію з 1 січня 2002 року, та іншими законодавчими актами України.