Принципи земельного права
Загальна теорія права визначає принципи як основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання. Принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права, вони впливають на формування правового мислення і правову культуру, забезпечують логічність системи права. Аналіз принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах, яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні та наукові ідеї лежать в його основі? Як загально-правові принципи, так і спеціальні принципи земельного права мають своєю основою положення Конституції України та законів України.
Політична, соціально-економічна і правова значущість визначення і послідовного додержання принципів права взагалі, і принципів земельного права України зокрема, набуває особливої ваги в умовах становлення і зміцнення засад правової держави.
Основними принципами права, закріпленими у чинному національному законодавстві, є: спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демократичної держави; гарантування прав людини; верховенство права; пріоритетність права власності; захист права власності; рівноправність; нерозривний зв’язок прав і обов’язків; розширення демократії і гласності; захист соціально не захищених верств населення; відповідальність за вину.
Ці правові принципи визначаються і закріплюються правом власності на землю, знаряддя і засоби виробництва, правом власності на нерухомість, державною підтримкою та захистом прав власників, необхідністю чіткої організованості і дисципліни праці. Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення в земельних відносинах, так би мовити, на двох рівнях – на рівні сукупності правових норм та на рівні їх ефективного правозастосування.
Що стосується правовідносин, де об’єктом є земля, то ст. 5 ЗК України визначає такі основні принципи:
1). поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;
2). забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;
3). невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель;
4). Забезпечення раціонального використання та охорони земель;
5). забезпечення гарантій прав на землю;
6). пріоритету вимог екологічної безпеки.
3. Джерела земельного права України, їх класифікація.
В загальній теорії права під джерелом права розуміють офіційний державний документ (закон, указ, постанова, тощо), який зосереджує і закріплює правові норми, є виявом зовнішньої форми існування змісту правових норм. У загальній теорії права джерела права поділяються на такі види: правовий звичай; правовий прецедент; правові принципи; нормативно-правові акти.
Завдяки державно-офіційному способу зовнішньої форми втілення і закріплення юридичних норм, люди довідуються про загальнообов’язкові правила поведінки.
Всі нормативні акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Чільне місце в системі нормативних актів посідає закон. Закони – це нормативно-правові акти, що приймаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.
Підзаконні нормативно-правові акти – це нормативні акти правотворчих органів, що приймаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. До них належать: укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструкції і накази міністерств і відомств, нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, нормативні акти органів місцевого самоврядування, нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях.
До джерел земельного права відносяться нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Земельне право становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження земельного права. Юридична сила всіх законів та інших нормативно-правових актів визначається в залежності від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в системі законодавства.
Найважливішими нормативними актами земельного права є закони, які поділяються на основні і звичайні. Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфікований) – Конституція України, загальні Закони України, Цивільний, Господарський, Лісовий, Водний та інші Кодекси України; і спеціальний (диференційований) зміст (Земельний Кодекс України, Закони України “Про оренду землі, “Про плату за землю”, „Про форми власності на землю”, та інші.