ПРОЦЕС ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Стороною обвинувачення є прокурор. У відповідності до ст.36 КПК прокурор, здійснюючи свої повноваження є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
Суб’єкти доказування.
У відповідністю з ч. 1 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК, який передбачає наявність двох сторін при здійсненні доказування у кримінальному провадженні: сторони обвинувачення і сторони захисту.
Стороною обвинувачення виступають також органи досудового розслідування. Так, у відповідності до ст.38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:
1) органів внутрішніх справ;
2) органів безпеки;
3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.
При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
Стороною обвинувачення виступає також керівник органу досудового розслідування. Так, згідно ч. 1 ст. 39 КПК керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.
Стороною обвинувачення виступає також слідчий органу досудового розслідування. Згідно ч. 1 ст. 40 КПК слідчий органу досудового розслідування несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Згідно ч. 5 ст. 40 КПК слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК , є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Оперативні підрозділи також можливо віднести до сторони обвинувачення, адже згідно ч. 1 ст. 41 КПК оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. А у відповідності із ч. 2 ст. 41 КПК під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу набуває повноважень слідчого.
Стороною захисту виступають підозрюваний і обвинувачений.
В ч. 4 ст. 42 зазначені додаткові права обвинуваченого. Так, обвинувачений також має право:
1) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
2) збирати і подавати суду докази;
3) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;
4) виступати в судових дебатах;
5) знайомитися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому повинні надати уповноважені працівники суду, і подавати свої зауваження;
6) оскаржувати в установленому КПК порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення.
Стороною захисту є також виправданий і засуджений.
Стороною захисту виступає також законний представник підозрюваного, обвинуваченого. Так, згідно з ч. 1 ст. 44 КПК якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана в встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом із ним залучається його законний представник.
Що стосується ролі законного представника в процесі доказування, то згідно ч. 5 ст. 44 КПК законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.
Стороною захисту виступає також захисник. У відповідності з ч. 4 ст. 46 КПК захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених ст. 50 КПК слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. У відповідності з ч. 5 ст.46 КПК захисник має право бути присутнім під час допиту та інших процесуальних дій, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого.
Суб’єктом доказування у кримінальному судочинстві виступає також потерпілий. Як суб’єкт доказування потерпілий наділений певними правами. Так, у відповідності з ч. 1 ст. 56 КПК протягом кримінального провадження потерпілий має право:
1) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
2) заявляти відводи та клопотання;
3) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
4) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом;;
5) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення;
6) застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь.
7) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;
8) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
Субєктом доказування у кримінальному судочинстві виступає також представник потерпілого. Так, згідно ч. 2 ст. 58 КПК представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником в кримінальному провадженні. Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику ( ч.4 ст.58 КПК).
Суб’єктом доказування є також законний представник потерпілого. Згідно ч. 1 ст. 59 КПК якщо потерпілим є неповнолітній або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом із ним залучається його законний представник.
Згідно ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК, за винятком випадків, передбачених частиною другої названої статті, покладається на слідчого, прокурора та у деяких випадках – на потерпілого.
Що ж стосується обов'язку доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, то такий обов’язок, у відповідності із ч. 2 ст. 92 КПК, покладається на сторону, що їх надає.
У відповідності із ч. 2 ст. 9 КПК суд, слідчий суддя, прокурор, начальник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності із ст.22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду клопотань, скарг, речей, документів, інших доказів, а також на реалізацію інших процесуальних прав.
При цьому суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
У відповідності з ч.2 ст. 91 КПК, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Доказування являє собою процесуальну діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді і суду по оперуванню доказами. Ця діяльність, як зазначалося, складається з ряду етапів або елементів. Розглянемо тепер кожний з елементів.
Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження і потерпілим у випадках, передбачених КПК.
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.
Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК. Таке клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься мотивована постанова, копія якої вручається завянику.