Тема 22 „Злочини проти життя та здоров’я особи”. 1 страница

З Кримінального права.

Лекція

для студентів юридичного факультету денної форми навчання

Навчально-наукового інституту права та безпеки для підготовки фахівців освітньо – кваліфікаційного рівня „бакалавр” за спеціальністю „правознавство”

(4 години)

Кривий Ріг– 2012

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

вступ. 5

1. Загальна характеристика злочинів проти життя та здоров`я особи. 7

2. Злочини проти життя (ст.115–120 КК). 9

3. Злочини проти здоров’я (ст.121–128 КК). 35

4. Злочини, що ставлять в небезпеку життя та здоров`я особи (ст.129–145 КК). 47

висновки. 77

рекомендована ЛІТЕРАТУРА:

Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16.07.1999 р.

Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СН1Д) та соціальний захист населення" від 3.03.1998 р.

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6.04.2000р.

Закон України "Про донорство крові та її компонентів" від 23.06.1995 р.

Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджена наказом МОЗ № 226 від 25.09.2000 р.

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 221 від 4.04.1995р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкостітілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17.01.1995 р. Інструкція про порядок визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду. Затверджена наказом МОЗ № 31 від 19.02.1996р.

Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи. - Постанова № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р.

Указ Президента України “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 року № 143 (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1227/2003 від 29.10.2003 р.).

Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. - X.: НПКФ «Консум», 1995.

Гороховська О.В. Відповідальність за вбивство з необережності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000 - № 3. - С.78.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи і власності. – К.: Юрінком, 1996. -144 с.

Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. -Симферополь: Таврида, 1996. - 236 с.

Шестопалова Л.М. Самогубство та доведення до самогубства;заходи протидії: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.08 / НАВСУ. - К., 2001. - 20 с.

Мета лекції:

складається із досягнення таких конкретних завдань:

1) з'ясувати основні положення кримінального закону в частині захисту особи як біологічної істоти, її прав, свобод та благ. У II розділі Особливої частини Кримінального кодексу України “Злочини проти життя та здоров`я особи” передбачена відповідальність лише за ті злочини, що безпосередньо посягають на життя, здоров`я та безпеку особи, тобто, мають такий родовий об`єкт як безпека особи;

2) засвоїти загальне поняття злочинів проти особи;

3) засвоїти систему складів злочинів даної групи, побудовану в залежності від безпосереднього об`єкту посягання;

4) визначити правила кваліфікації злочинів проти особи.

ВСТУП

Відповідно до п. 1 Указу Президента України “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 року № 143 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1227/2003 від 29.10.2003 р.) одним з пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів є боротьба зі злочинами проти особи. Злочини проти особи – це суспільно небезпечні діяння, спрямовані проти життя, здоров’я, волі і гідності особи. Кримінальна відповідальність за вчинення цих злочинів передбачена розділом ІІ, ІІІ, ІV Особливої частини Кримінального кодексу України. Злочини проти особи поділяються на:

а) злочини проти життя (різні види вбивства, доведення до самогубства, погроза вчинити вбивство);

б) злочини проти здоров’я (заподіяння різних видів тілесних ушкоджень, побоїв і мордування, злочини, пов’язані із зараженням венеричними хворобами і СНІДом);

в) злочини, що ставлять у небезпеку життя і здоров’я (незаконне проведення аборту, залишення у небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей);

г) злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, розбещення неповнолітніх);

д) злочини проти волі, честі та гідності (незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини, експлуатація дітей).

Нажаль, криміналізація нашого суспільства триває та неухильно зростає кількість злочинних посягань проти особи, зокрема, проти її життя та здоров’я. Якщо навести статистику за 12 місяців 2002 року, то ми можемо для себе з’ясувати, що в Україні зареєстровано 21709 злочинів проти життя та здоров’я особи, з яких 4296 складають умисні вбивства, у тому числі 161 випадок вбивства двох і більше осіб, 13 – вбивств, вчинених на замовлення. Якщо казати про злочини, скоєні організованими групами і злочинними організаціями, то слід, вказати на те, що з загальної кількості злочинів, вчинених організованими групами, умисні вбивства складають 95 випадків, з яких 25 – вчинених на замовлення. Кількість осіб, яків чинили умисні вбивства, складає за 2002 рік 4732 особи. Ведучі мову про криміногенну ситуацію в Дніпропетровській області за 2002 рік ми можемо казати, що кількість убивств з 2000 року до 2002 року зменшилась і складала: у 2000 році – 443 випадки, у 2001 році – 393 випадки, у 2002 році – 315 випадків.

Але незважаючи на деяке зменшення кількості умисних убивств в Дніпропетровській області, загальна кількість цих злочинів, як і злочинів проти здоров’я особи, все ж в цілому залишається суттєво незмінною.

Захисту життя та здоров’я особи, її честі і гідності присвячений і ІІІ розділ Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000.

Ось чому тема кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи є однією з досить актуальних проблем кримінального права.

Оскільки серед злочинів проти особи найбільш небезпечними є злочини проти життя та здоров`я особи (ст.115-145 КК), то при їх вивченні, крім відповідних норм КК, необхідно з`ясувати зміст Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” (№ 2 від 07.02.2003 р.), в якій містяться цілий ряд питань, пов`язаних з кваліфікацією умисного вбивства за обтяжуючих обставин, а також з деяких інших питань кваліфікації злочинів проти особи.

1. Загальна характеристика злочинів проти життя та здоров`я особи

Кримінальний закон встановлює відповідальність за злочини проти життя, здоров`я, волі та гідності особи. У відповідності з положенням ст. 3 та 27 Конституції України, людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю в державі. Конституція встановлює, що “рівність всіх людей у своїй гідності та правах гарантується всім особам, які перебувають в Україні, незалежно від того, чи є вони громадянами України, чи іноземними громадянами, чи особами без громадянства” (ст.21 Конституції України). І оскільки права та свободи кожної людини є невідчужуваними та непорушними, то у разі посягання на них кожна особа має право на їх відновлення.

Кожна людина має невід`ємне право на життя (ст. 27 Конституції), і обов`язок держави (в особі правоохоронних органів) – захищати життя людини, найвищу цінність в державі, оскільки інші права чи свободи особи і громадянина у разі їх протиправного порушення можна відновити, то життя вбитої особи – уже не відновлюється, і ніякі кошти не зможуть компенсувати його відсутність.

Не менш небезпечним є посягання на здоров`я особи, які можуть завдавати непоправної шкоди людині (у разі настання патологічних змін у стані здоров`я – інвалідність, втрата будь-якого органу чи непоправне порушення його функцій).

Необхідно зазначити, що кримінальний закон в частині встановлення кримінальної відповідальності за злочини, пов`язані з посяганням на особу є універсальним, оскільки захищає всіх людей як біологічних істот від злочинних посягань. Для кримінального закону не має значення вік потерпілої особи, її стать, соціальний статус, громадянство, наявність захворювання, осудність чи неосудність. Кримінальний закон однаково захищає пенсіонерів, дітей, інвалідів, психічно хворих та ін.

Отже, положення кримінального закону в частині кримінально-правового захисту особи поширюються на всіх людей (як біологічних істот), які перебувають на території України в будь-якій якості.

Відповідальність за посягання на особу згідно з кримінальним правом України можлива лише при наявності таких умов:

1) посягання прямо передбачене КК в якості злочину;

2) воно вчинено особою осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності – 16 років, в деяких складах – з 14 років;

3) вона вчинила винне діяння, тобто умисно або з необережності.

В такому випадку можна стверджувати, що в діях особи є ознаки певного складу злочину, які і є єдиною, достатньою і законною підставою кримінальної відповідальності.

В залежності від того, на яке благо особи посягає злочинець, тобто, по безпосередньому об`єкту, злочини класифікуються за такими видами (групами):

I – злочини проти життя (вбивство, доведення до самогубства, погроза вчинити вбивство – ст.115–120 КК);

II – злочини проти здоров`я (тілесні ушкодження, зараження венеричною хворобою, СНІДом – ст.121–128 КК);

III – злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров`я особи (незаконне проведення аборту, залишення у небезпеці, ухилення від сплати аліментів та утримування дітей, розголошення тайни усиновлення – ст.129–144 КК);

IV – статеві злочини (згвалтування, примушування до вступу у статевий зв`язок – ст.152–156 КК);

V – злочини проти особистої волі – ст.146–150 КК;

VI – злочини проти честі і гідності – ст.151 КК.

Виходячи із того, що в новому КК ці групи злочинів розташовані у трьох розділах, ми і розглянемо їх саме в такій послідовності. Більш докладно про проблему кримінальної відповідальності проти особи можна знайти в науковій та навчальній літературі (перелік якої наведено у списку літератури до лекції).

Єдиним родовим об`єктом злочинів, розташованих в главах II, III та IV КК – є особиста безпека особи, хоча деякі вчені стверджують, що об`єктом кримінально-правової охорони є особа. Але таке твердження є неправильним, оскільки головною ознакою злочинів проти особи є родовий об`єкт – сукупність суспільних відносин, які визначають суспільні властивості особи: її громадянство, вік, освіту, ім`я, місце помешкання, роботи і багато інших. На наш погляд, перше твердження є більш прийнятним і правильним.

Видові та безпосередні об¢єкти (основні) – життя, здоров¢я, статева свобода, статева недоторканість, безпека особи, особиста воля, честь, гідність особи.

Додаткові безпосередні об`єкти – власність, громадський, службовий обов’язок, громадська безпека, громадський порядок, система правосуддя.

В деяких злочинах є предмет, хоча це є виключенням для даної групи злочинів. Так, у ст. 115 ч. 2 п. 6 – умисне вбивство з корисливих мотивів предметом можуть виступати будь-які матеріальні речі (гроші, коштовності, нерухомість тощо). А в злочинах, що ставлять у небезпеку життя та здоров`я особи предметом може виступати людина, анатомічні матеріали живої людини (її органи та тканини), що незаконно вилучаються для трансплантації.

Злочини, передбачені у розділі ІІ Особливої частини КК України, являють собою найбільш небезпечні посягання проти особи, оскільки безпосередніми об’єктами цих злочинів є саме життя і (чи) здоров’я особи. Предметом цієї лекції є характеристика саме цих злочинів. Загальна їх характеристика в цілому відповідає вищенаведеній. Більш докладну характеристику окремих складів злочинів ми розкриємо далі.

2. Злочини проти життя (ст.115–120 КК)

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, —

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави – захищати життя людини.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148-VIII, у ст.6 проголошує, що право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Вбивство є найтяжчим злочином проти особи. Суспільна небезпека вбивства полягає в тому, що заподіянням смерті іншій людині грубо ігнорується її природне, а тому невідторгнуване право на одне з найцінніших благ – на життя. Внаслідок вбивства життя втрачається безповоротно, що унеможливлює відшкодування заподіяної потерпілому шкоди або компенсування її якимось замінником.

Визначення вбивства має принципове методологічне значення для юридичної кваліфікації. Під вбивством розуміють передбачене кримінальним законом умисне суспільне небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє їй смерть. За іншим визначенням вбивство трактується як протиправне, умисне чи необережне позбавлення життя іншої людини.

В практичній діяльності по здійсненню правосуддя можна користуватися обома визначеннями. Кожне з них відбиває суттєві ознаки вбивства, врахування яких слугуватиме підставою для безпомилкової кваліфікації цього діяння.

Безпосереднім об'єктом вбивства є життя іншої людини. Вживання слова "іншої" є обов'язковим, бо цим стверджується відсутність вбивства там, де нормальна людина свідомо позбавляє себе життя – чинить самогубство. Важливим є визначення життя як періоду від народження до смерті. Початковим моментом життя є початок фізіологічних пологів, в тому числі передчасних чи штучних. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть — такий стан організму людини, коли зупиняється робота серця, внаслідок чого відбувається безповоротний процес розпаду клітин центральної нервової системи. Правда, в умовах зупинки роботи серця і дихання можливе збереження життєздатності людського організму і людину за певних зусиль можна врятувати від смерті. Тому теоретично є можливим заподіяння біологічної смерті (вбивства) людині, яка знаходиться в стані клінічної смерті.

Кримінальний закон передбачає відповідальність за вбивство будь-якої людини незалежно від її громадянства, стану здоров'я, віку, становища, яке вона займає в суспільстві, етичних якостей, моралі, поведінки тощо.

Об'єктивна сторона вбивства характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак:

- діяння, яке полягає в посяганні на життя іншої людини;

- наслідку у вигляді біологічної смерті потерпілого;

- причинного зв'язку між діянням та наслідком. Посягання на життя може бути вчинено і шляхом дії, і шляхом бездіяльності. Дія є активним елементом діяльності, проявляючись у поведінці людини, і може відбуватись у вигляді безпосереднього фізичного впливу на організм людини (нанесення ударів, вогнепальних ушкоджень в життєво важливі органи, скидання з висоти, утримання під водою, удавлення шиї та ін.), психічного впливу, навіювання (провокація раптового і сильного афекту у хворої на серце людини і схиляння особи, яка не розуміє значення і наслідків своїх дій, до спричинення собі смерті; гіпнотичне навіювання тощо), створення смертельно небезпечної ситуації або використання деяких факторів зовнішнього середовища та речей (дія високої чи низької температури, електроструму, отрути, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів та ін.).

Вбивство шляхом бездіяльності трапляється тоді, коли винний не виконав дій, які б відвернули настання смерті потерпілого, хоча в даній конкретній ситуації він міг і повинен був такі дії виконати, він не бажав настання смерті, але ставився байдуже до можливості її настання (відмова від годування дитини з боку матері, ухилення від лікування хворого медичним працівником тощо).

Наслідки у вигляді біологічної смерті потерпілого – обов'язкова ознака вбивства, коли мова йде про склад закінченого злочину. У всіх інших випадках можна говорити тільки про замах на вбивство (за наявністю умислу на вбивство). Протиправне посягання, яке призвело до клінічної смерті потерпілого, але останній врешті-решт залишився живим, за відповідних умов може розцінюватись лише як замах на умисне вбивство або як спричинення умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Однією з необхідних умов визнання особи винною у скоєнні вбивства є встановлення причинного зв'язку між її діянням і наслідком — настанням смерті потерпілого. При цьому за наявності такого зв'язку не має значення, який проміжок часу минув між посяганням на життя і настанням смерті потерпілого (ч. 2 п. 22 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Інакше кажучи, у зв'язку діяння – наслідок визначальним є не час, а категорія необхідності, неминучості. В цьому сенсі слід звернути увагу на хрестоматійний приклад із судової практики: хоча смерть і настала на 37 добу після нанесення поранень, суд, виходячи з того, що засуджений з великою силою наносив удари ножем в місця розташування життєво важливих органів, а також з урахуванням висновків експертизи про те, що смерть потерпілого знаходиться в безпосередньому причинному зв'язку із заподіяними йому ушкодженнями, дійшов правильного висновку про наявність у засудженого прямого умислу на позбавлення життя потерпілого. Таким чином, довід адвоката про те, що значний проміжок часу між умисним спричиненням поранень і смертю потерпілого сам по собі свідчить про відсутність умислу на вбивство, є неспроможним.

Разом з тим не можна не звернути увагу на неточність, яку допускають автори одного з коментарів, стверджуючи, що не обов'язковим "є безпосередній характер причинного зв'язку між діянням і наслідком. На настання смерті, крім діяння винної особи, можуть впливати й інші фактори, в тому числі дії третіх осіб чи поведінка самого потерпілого". Керуючись цим твердженням, можна зробити помилку в кваліфікації, бо для визнання діяння вбивством неодмінною умовою є незаперечне встановлення неминучості смерті від дій винного, а "дії третіх осіб чи поведінка самого потерпілого" можуть виконувати лише факультативну роль і опосередковано впливати на прискорення чи уповільнення настання наслідку. Не слід плутати безпосередність причинного зв'язку в юридичному тлумаченні вбивства і безпосередність (опосередкованість) дій (способів), що привели до настання смерті.

Злочин вважаєтьсязакінченим, коли в результаті діяння винного настає біологічна смерть потерпілого.

Ст.115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто таке, коли особа розуміє, що здійснює посягання на життя іншої людини, передбачає, що наслідком її діяння буде (може бути) смерть потерпілого, і бажає (прямий умисел) чи свідомо допускає (непрямий умисел) настання таких наслідків.

Питання про наявність чи відсутність у винного умислу на вбивство слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема брати до уваги ті з них, які можуть свідчити про бажання чи свідоме допущення винним смерті потерпілого. При цьому, насамперед, слід враховувати спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію спричинених тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій з боку винної особи, його взаємовідносини з потерпілим, поведінка обох, що передувала події злочину (ч. 1 п. 22 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”). Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть. Визначальним при цьому все ж таки є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Відповідальність за умисне вбивство з невизначеним умислом, тобто коли винний передбачає можливість спричинення будь-якої шкоди потерпілому, в тому числі і смерті, і бажає чи свідомо допускає такий наслідок, настає на загальних підставах, бо наявність прямого чи непрямого умислу на кваліфікацію не впливає, але для визначення ступеня вини слід максимально ретельно вивчити суб'єктивні моменти заподіяного.

Суб'єктивне ставлення винного до наслідків свого діяння є визначальним для відмежування умисного вбивства від тяжкого тілесного ушкодження, через яке настала смерть потерпілого. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, в результаті якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті потерпілого проявляється в необережності і містить склад злочину, передбаченого ч.3 ст.121 КК.

Необхідно враховувати, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин (ч. 2 п. 4 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”). Саме спрямованістю умислу особи, перш за все і ставленням її до наслідків діяння відмежовується замах на вбивство від умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Під час вчинення умисних вбивств може статися так звана фактична помилка, тобто невірне сприйняття винною особою окремих обставин, що пов'язується з помилкою щодо особи потерпілого, коли злочинець, маючи намір убити певну людину, вбиває іншу. За загальним правилом, така помилка на кваліфікацію не впливає – винний притягується до відповідальності за ст.115 КК.

Можлива ситуація, коли склад умисного вбивства передбачає точно визначені ознаки, що характеризують потерпілого як обов'язкові, а зловмисник помилково позбавляє життя іншу людину, у якої відсутні ці ознаки. Таке діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: як замах на вбивство тієї людини, на яку винна особа спрямувала злочинний умисел на позбавлення життя, і як умисне вбивство фактично позбавленої життя людини, тобто за ч.2 ст.15 і відповідною частиною ст.115 КК.

Вирішуючи питання про відповідальність за умисне вбивство, необхідно обов'язково встановлювати мотив та мету діяння винної особи. В деяких умисних вбивствах мотив або мета є обов'язковими ознаками складу злочину (корисливі, хуліганські мотиви, бажання приховати інші злочини), в інших — виступають як обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (ревнощі, помста), але у всіх випадках без встановлення цих обставин, які часто є кваліфікуючими ознаками і показниками ступеня суспільної небезпеки вчиненого умисного вбивства, свідчать про зміст, характер і спрямованість умислу винної особи, справа не може остаточно вирішуватись по суті.

Вбивство з помсти, якщо мотив виник на ґрунті особистих неприязних стосунків між зловмисником і потерпілим, кваліфікується за ч.1 ст.115 КК, але коли мета помститися з'явилася як реакція на виконання потерпілим службового або громадського обов'язку, кваліфікація встановлюється за п.8 ч.2 ст.115 КК.

Обґрунтованою є кваліфікація за ч.1 ст.115 КК, коли вбивство було спровоковане неправомірними або аморальними діями потерпілого (якщо не було ситуації необхідної оборони або стану фізіологічного афекту), а також коли почуття роздратування, злості, бажання помсти у відповідь на правомірні дії потерпілого (зауваження, неприємна інтимна інформація тощо) викликали явну неадекватну реакцію, яка вилилася у вбивство.

У нашій літературі затвердилась думка, підтримана сучасним законодавством, що ревнощі не є низьким мотивом і кваліфікуючою ознакою вбивства, а тому вбивство з ревнощів, незалежно від їх обґрунтованості, охоплюється ч.1 ст.115 КК.

Суб'єктом вбивства є осудна особа, яка досягла 14 років (ст.ст. 115-117 КК). Якщо вбивство вчинено у співучасті, обов'язково слід з'ясувати характер участі кожного із співучасників і ступінь їхньої вини. Співучасть може виражатись у формі співвиконавства і з розподілом ролей.

У першому випадку всі співучасники безпосередньо беруть участь у позбавленні життя потерпілого, причому немає значення, хто з них завдав першого смертельного удару (пошкодження, впливу), бо всі вони намагалися і прагнули здійснити саме таку дію. Тому їх дії кваліфікуються за відповідною частиною ст.115 КК без додаткового посилання на ст.27 КК.

У другому випадку ролі між співучасниками розподіляються і тому дії організаторів, підбурювачів і пособників кваліфікуються за відповідною частиною ст.27 КК та відповідною частиною ст.115 КК (п. 3 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Велику зручність для розв'язання практичних задач кваліфікації вбивств за відсутності обтяжуючих і пом'якшуючих обставин має схема типових різновидів умисного вбивства, передбаченого ч.1 ст.115 КК (так звані прості вбивства).

Застосовуючи норми закону, які передбачають відповідальність за вбивства, необхідно їх класифікувати на вбивства без кваліфікуючих ознак, вбивства з обтяжуючими ознаками та вбивства з пом'якшуючими обставинами, а також посягання на життя людей, передбачені статтями з інших розділів чинного Кодексу як специфічні обставини і ознаки описаних в них злочинів (наприклад, посягання на життя державного чи громадського діяча).

До таких вбивств, зокрема, належать:

- умисне вбивство, вчинене на ґрунті особистих неприязних стосунків, у тому числі й умисне вбивство з помсти на ґрунті таких стосунків;

- умисне вбивство під час бійки чи сварки, якщо винний не діяв при цьому з хуліганських мотивів;

- умисне вбивство, вчинене особою, що охороняє своє майно чи майно іншої особи;

- умисне вбивство, вчинене з мотивів співчуття до потерпілого або з метою полегшити його страждання;

- умисне вбивство, вчинене на прохання самого потерпілого.

Можлива ситуація, коли вчинене вбивство одночасно містить обтяжуючі і пом'якшуючі обставини, наприклад умисне вбивство двох осіб при перевищенні меж необхідної оборони. У даному разі дії винного слід кваліфікувати з урахуванням пом'якшуючої обставини за ст.118 КК.

Практичним працівникам слід неухильно керуватися досить простим правилом кваліфікації вбивств за сукупністю: якщо юридичний склад передбаченого кримінальним законом злочину прямо не передбачає умисного позбавлення життя потерпілого, тобто воно знаходиться за межами диспозиції аналізованої статті, потрібна кваліфікація за сукупністю відповідної статті і ст.115 КК.

Наприклад, захоплення заручників, поєднане з умисним вбивством одного з них, кваліфікується за п.3 ч.2 ст.115 і ч.2 ст.147 КК, бо диспозиція ст.147 КК не містить ознаки посягання на життя, а лише погрозу знищення людей або настання тяжких наслідків. В той же час діяння викладені ст.112, 113, 348, 379, 400, 443, ч.4 ст.404, ч.2 ст.438 КК, прямо передбачають вчинення умисного вбивства і додаткової кваліфікації за ст.115 КК не потребують.

Вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за п.1 ч. 2 ст.115 КК за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має (п. 5 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).