Сімейно-шлюбні відносини.
Одним із важливих компонен тів розвитку праобщини було формування сімейно-шлюбних відносин.
Однак перш ніж розглянути цю проблему, дамо визначений самих понять «шлюб» і «сім'я». Сучасна наука визначає їх так: шлюб — це інститут, який регулює статеві відносини між чоловіками і жінками. Сім'я — це інститут який регулює відносини між подружжям, а також між батьками і дітьми.
Шлюб і сім'я, як соціальні інститути, мають вирішити дві важливі проблеми функціонування суспільства: 1) кооперація між жінками і чоловіками у виробничій діяльності, а також у відтворенні людського роду і вихованні дітей яке потребує багато зусиль; 2) налагодження і підтримка ширс-кої мережі соціальних зв'язків як у самій праобщині так і, насамперед, за її межами. Відіграючи вирішальну роль у відтворенні людського роду, статеві стосунки є складовою процесу становлення соціальних відносин і суспільства взагалі.
Повна відсутність прямих джерел з цієї проблематики не дає змоги конкретизувати форми, етапи і сам процес становлення сімейно-шлюбних відносин в історії людства. Проте для історика важливо, передусім, усвідомити соціальний характер статевих стосунків у праобщині, на відміну від зоологічних у тваринному світі.
Серед фахівців із проблем походження шлюбу і сім'ї існує чимало гіпотез, заснованих на відтворенні процесу становлення статевих відносин у праобщині на основі спостережень над організацією цих стосунків у зоологічних об єднаннях. Однак наука не має ніяких даних і про характер статевих стосунків у безпосередніх попередників людей – австралопітеків. І тоді як опосередковане історичне джерело використовуються спостереження над статевими стосунками сучасних приматів, перш за все антропоїдів. Проте в даному випадку гіпотези науковців, як і прояви статевих стосунків антропоїдів, вкрай суперечливі.
За прикладом організації статевих стосунків у шимпанзе, горил та інших тварин, які живуть парними сім'ями, фахівці визнають наявність парної сім'ї в людському суспільстві на найранніших етапах його формування, чи навіть у пращурів людей. На ранніх етапах соціогенезу вони припускань можливість більш-менш вільних «позашлюбних» стосунків обох партнерів шлюбної пари.
Інші дослідники, спираючись на приклади наявності гаремної сім'ї в антропоїдів та інших приматів, вважають, що саме така сім'я мала місце на початковому етапі розвитку праобщини. За їхніми припущеннями праобщина складалася з кількох гаремних об'єднань, які час від часу під впливом потреб виробництва та з інших причин перегруповувалися, що згодом призвело до повного їх розчинення у праобщині.
Більшість радянських дослідників, слідом за Л. Морганом та Ф. Енгельсом, дотримувалися думки, що праобщина могла виникнути лише за умови, що як парні, так і гаремні стосунки попередніх зоологічних угруповань зникли на шляху до людського суспільства. На їхню думку, вже на початку формування праобщини існували усталені, не регламентовані, не упорядковані статеві відносини — проміскуїтет. Ми навели лише три основні гіпотези щодо статевих відносин у праобщині. їх, зрозуміло, набагато більше.
На наш погляд, сім'я є структурою, що складається з таких компонентів: чоловічий, жіночий, дитячий та група літніх людей. У праобщині вони перебувають у певній господарській і соціальній взаємозалежності, зумовленій статево-віковим поділом праці та необхідністю відтворення суспільства шляхом народження і виховання дітей. При цьому конкретний склад сім'ї, чи то мала індивідуальна сім'я, чи то якісь форми групового шлюбу, мав уже другорядне значення.
Протягом тривалого періоду свого існування (понад 2 млн років) праобщина, звичайно, не залишалася незмінною. Якщо на початку її становлення в угрупованнях перших людей, що формувалися, переважав біологічний компонент, а соціальний лише народжувався, то наприкінці, навпаки, повністю домінував соціальний компонент, практично не залишаючи місця для біологічних проявів у стосунках чи то окремих індивідуумів, чи людських спільнот.
Деякі дослідники поділяють епоху соціогенезу на кілька етапів (здебільшого на три):
– ранній (первісне людське стадо — олдувайська епоха),
– середній (первісна орда — ашельська епоха),
– пізній (первісна община неандертальців — мустьєрська епоха).
На наш погляд, поділ цей умовний, хоча виділення самостійної епохи — первісної общини неандертальців — заслуговує на увагу.
Історичне значення праобщини полягало в тому, що в її надрах відбулася докорінна перебудова стада тварин на людське суспільство.
Основним змістом цієї перебудови було зародження і вдосконалення виробничої діяльності, будівництво перших жител та організація поселень, підкорення вогню, налагодження соціальних стосунків між членами виробничих колективів та становлення сімейно-шлюбних відносин. У цілому це сприяло згуртуванню колективів первісних людей та формуванню першої соціальної організації — первісної общини.