Роль стимулювання та контролю у трудових відносинах.

Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб’єктами є

· банки,

· страхові компанії,

· товарнірта фондові біржі,

· підприємства роздрібноїдта оптової торгівлі.

Отже, чим складнішим стає економічне життя суспільства, тим більше буде різних дійових осіб економіки.

Суб’єкти міжнародних економічних відносин – це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Суб’єкти міжнародних економічних відносин мають наступну класифікацію:
1) за рівнем розвитку стосунків:
а) мікрорівень – підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи;
б) мезорівень – регіони, галузі економіки;
в) макрорівень – держави, групи держав, міжнародні організації.
2) за правовим статусом:
а) фізичні особи – право- та дієздатні особи, які y міжнародних відносинах виступають як окремі індивідууми, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи);
б) юридичні особи – це організації, фірми, корпорації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю й відповідають наступним ознакам: постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть змінюватися; наявність власного майна, відокремленого від майна його учасників; наявність права купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами власності; наявність права від свого імені бути позивачем і відповідачем y суді та арбітражі; самостійна майнова відповідальність.

учасна економічна теоні функціїи в Україні.і.

Стимулювання (стимул) — це засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація.

Стимул (лат. stimulus — букв, загострена палиця, якою підганяли тварин) виконує роль важеля впливу або носія «роздратування», що викликає дію певних мотивів.

Стимулом можуть бути окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, носії зобов'язань і можливостей та багато іншого, що може бути запропоновано людині як компенсація за її дії або за те, що вона бажала б одержати в результаті певних дій. Реакція на конкретні стимули у різних людей неоднакова. Тому самі по собі стимули не мають абсолютного значення, якщо на них не реагують люди. Механізм використання усіляких стимулів з метою мотивації персоналу називається процесом стимулювання.

Стимулювання принципово відрізняється від мотивації.

Суть цієї відмінності полягає в тому, що під час стимулюючого процесу використовуються різноманітні засоби й методи, які впливають на поведінку і ставлення працівника до своєї діяльності, активізуючи до дії позитивні його функціональні та якісні властивості.

Таким чином, в основі сучасного підходу до стимулювання праці в інноваційній сфері лежать такі завдання керівників організацій:

· максимально активізувати творчі здібності кожної особистості;

· спрямувати цю активність у русло досягнення конкретних інноваційних і економічних результатів.

Завдання менеджерів по суті зводиться до того, щоб створити умови, у яких би в найбільшій мірі міг розкритися творчий потенціал працівника та виникла б стійка потреба в напруженій і результативній праці.

З цією метою в стимулюванні використовуються прямі і побічні методи в основі яких лежать такі принципи:

· розкріпачення творчої ініціативи;

· зв'язок рівня заохочення працівника з кінцевим результатом інноваційної діяльності;

· забезпечення персоналу необхідними ресурсами;

· заохочення накопичення нових знань і досвіду;

· розширення неформального спілкування (наукової комунікації);

· всеосяжна підтримка новаторства керівництвом організації та держави;

· простота та ясність патентних процедур;

· швидкість і гласність розгляду заявок винахідництва;

· заохочення подання як індивідуальних, так і колективних пропозицій;

· використання моральних стимулів:
а) нагородження;
б) присудження почесних титулів і звань;

· поєднання короткострокових і довгострокових інструментів стимулювання

До прямих методів стимулювання належить перш за все розмір заробітної плати.

Як відомо, гроші — це генералізоване підкріплення, оскільки в них символічно і реально представлена можливість задоволення значної кількості потреб особистості, у тому числі й потреби самореалізації.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління. Головний його сенс - у створенні гарантій виконання планових рішень.