Як розглядали економічну соціологію Маркс, Вебер та Смелзер?

Соціальний підхід до економіки х/ний для методології К. Маркса. Він розглядав закономірності економічного розвитку з позиції інтересів, діяльності і відносин між кла­сами, які займають різне (в тому числі протилежне) станови­ще в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту. Стрижнем соціального механізму роз­витку капіталістичної економіки Маркс вважав класову бо­ротьбу пролетаріату і буржуазії, в основі якої лежить проти­лежність класових інтересів щодо власності на засоби вироб­ництва і відповідно — до політичної влади. Велику увагу К.Маркс і Ф. Енгельс приділяли вивченню конкретного ста­новища робітничого класу, з'ясуванню політичного фактора розвитку економіки, ролі в цьому процесі держави, зокрема, місця буржуазної держави в регулюванні становища робітни­чого класу та використанні його праці.

Марксизм для свого часу був найповнішою теорією, яка пояснювала взаємодію економіки та суспільства. Але згодом суспільству та світовому господарству стали притаманні нові риси: капіталізм став більш гнучким у соціальному плані, змінилися відносини праці й капіталу, активно задіювалося державне регулювання. Постали нові ідеї, певною мірою відмінні від марксизму, а то й протилежні йому. Найвидатнішими представниками цього етапу розвитку економічної со­ціології були М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Веблен. У цей період економіку вивчали з позицій загальної соціологічної теорії.

М. Вебер розробив теорію соціальних інститутів та сфор­мулював їх роль у регулюванні економіки. Визначальним він уважав вплив на розвиток економіки трьох інститутів — по-1 літаки, етики та релігії. Його ідеї про бюрократію, соціальну організацію праці, методологічні розробки лягли в основу со-I оологічної науки. Вебер розробив такі категорії, як «влада», • ізторитет», «бюрократизація», «адміністрація» тощо, а об­грунтоване в марксизмі (після французьких істориків) по-і щггтя «клас» доповнив поняттям «статусні групи», що відоб­ражає суспільний престиж груп, які посідають різне класове іваловище. За М. Вебером, статусні групи формують особливий спосіб життя. Групи з різними статусами утворюють певну впорядкованість — стратифікацію. М, Вебер намагався виявити вплив економіки на політику та інші сфери соціального розвитку. Але якщо К. Маркс і марксисти «давно призначили час побачення капіталізму з історією», то М. Вебер вбачав у ньому етап і стан європейської культури. Капіталізм як предмет вивчення вимагав аналізу логіки і методології наукового знання, насамперед «чистих понять». Вони й були представлені М. Вебером у концепції ідеальних типів на противагу матеріалістичній теорії відображення. Результати соціально-економічного аналізу суспільства найбільш стисло викладені Вебером у книзі «Протестантська етика і дух капіталізму».

Третій етап (50—60-ті роки XX ст.) пов'язують із структурно-функціоналістським напрямом теоретичної соціології (Т. Пар-сонс, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мурі), які намагалися пов'язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя.

У працях Т. Парсонса «Економіка та суспільство» (1956), Я. Смелзєра «Соціологія економічного життя» (1962) вперше здійснена спроба описати предмет, розглянути історію еконо­мічної соціології. Але головне в їх концептуальному підході — системно-функціональний аналіз. Економіка є однією з підси­стем соціальної системи, яка виконує функцію адаптації сус­пільства до навколишнього середовища. Сама економіка поді­ляється на такі підсистеми: виробництво, капіталовкладен­ня, природні та людські ресурси, підприємництво, яке вико­нує головну функцію інтеграції. Т. Парсонс та Н. Смелзер першими розробили вчення про розвиток соціальних підсис-тем, концепцію соціологічного аналізу економічних процесів (розподілу, обміну, споживання, економічного зростання). Головний результат цього періоду – інституалізація економічної соціології як одного з напрямів соціологічної науки.