Закон функціонування механізмів соціальної мобільності, тестування й відбору
Як розумів Сорокін сутність соціальної мобільності?
Поняття соц. мобільності увів в соціологічний обіг П. Сорокін у 1927 р.
Зазначена група законів виявлена й сформульована всесвітньо відомим соціологом П. Сорокіним, який вважав, що соціальна мобільність — це переміщення індивідів усередині соціального простору (соціального всесвіту, який складається з народонаселення Землі) .
Згідно з П. Сорокіним, щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, приналежність до політичних партій, походження, економічний статус тощо. Необхідно також знати про становище людини в межах кожної з основних груп населення конкретної держави. Коли ж, врешті, визначене становище населення держави в усьому людстві, тоді можна вважати достатньою мірою певним і соціальний статус індивіда.
Існують два основні типи соціальної мобільності:
· горизонтальна
· вертикальна.
Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вертикальної мобільності:
· висхідна
· спадна (тобто соціальний підйом або соціальний спуск).
Загальні закономірності вертикальної соціальної мобільності в цілому такі :
· ніколи не існувало суспільства, соціальні прошарки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному, економічному і професійному;
· ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здійснювався би без усякого спротиву. Це означає, що усередині організованого (стратифікованого) суспільства функціонує своєрідне «сито», «яке просіює» індивідів і дозволяє деяким із них підніматися наверх, залишаючи інших на нижніх щаблях, і навпаки;
Оскільки вертикальна мобільністьіснує в будь-якому суспільстві, а між соціальними прошарками повинні бути якісь шляхи, якими індивіди й групи переміщуються вгору або вниз із одного соціального прошарку в інший, необхідно, згідно з П. Сорокіним, виділити діючі канали соціальної циркуляції («ліфти»).
Найважливіші з них такі: сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організації.
У кожному суспільстві існує також особливий механізм, який контролює процес вертикальної циркуляції (мобільності).
Цей контрольполягає:
· по-перше, у соціальному тестуванні індивідів з метою визначення для них адекватних соціальних функцій;
· по-друге, у селекції (відборі) індивідів для певних соціальних позицій;
· по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за соціальними прошарками (стратам).
Всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної циркуляції («ліфти»), а й «сито», «яке просіює» індивідів і визначає їм відповідне місце в суспільстві. Основна мета цього соціального контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соціальні функції, однак, це не означає, що зазначений соціальний механізм завжди правильно розподіляє індивідів відповідно до їхніх можливостей.