Назвіть системно – органістичні підходи до аналізу суспільства.

Для пояснення процесу соціальних змін існують численні теорії, які можна згрупувати по чотирьох основних категоріях: еволюційні, циклічні,функціональні та конфліктні.

Еволюційні теорії грунтуються на припущеннях, що суспільства поступово розвиваються (еволюціонують) від простих до складніших форм. Це підтверд­жується антропологічними та історичними дослідженнями.

Еволюційний погляд на соціальні зміни спирався на теорію Ч.Дарвіна, яка продемонст­рувала, що всі нові природні форми еволюціонують від своїх предків в напрямку більшої складності. Г.Спенсер використав принцип дарвіністськоїтеорії "виживаєбільш пристосо­ваний" в аналізі суспільства. Він твердив, що західні "раси', "класи", "суспільства" вижили та еволюціонували до вищих рівнів, ніж незахідні, оскільки вони були краще адаптовані до умов виживання. Ця точка зору, відома як соціальний дарвінізм, поширювалася в" кінці XIX ст. у Європі та США до початку Першої світової війни і використовувалася для виправдову­вання панування білих над небілими, багатих над бідними, сильних над слабими.

Однією з вад еволюційної теорії однолінійного розвитку є те, що вона описувала, а не по­яснювала соціальні зміни.Друга проблема полягала у тому, що ця теорія грунтується на по­милкових інтерпретаціях даних. Напрямок західної історії етноцентрично задавався як "прог­рес" через те, що брався лише один аспект змін - технологічний або економічний розвиток.

Циклічні теорії соціальних змін фокусують свою увагу на циклічній природі змін, що виявляється в періодичному розквіті та занепаді цивілізації.

Одним із засновників теорії циклічного розвитку вважають О.Шпенглера. На його дум­ку, цивілізація подібна до біологічного організму і має такий самий життєвий цикл: • народження, 'дитинство, »зрілий вік, 'старіння, 'смерть. Вся творча активність припадає на ранні стадії циклу, по мірі розвитку, з набуттям рис зрілого організму, цивілізація втрачає свій початковий запал, стає більш матеріалістичною і, нарешті, занепадає. Події, що відбува­лися на очах О.Шпенглера на початку XX ст. - війни, конфлікти, соціальний розклад, свідчи­ли, з його точки зору, про те, що західні суспільства вступили в стадію гниття та розкладу.

Дещо детальніше ця теорія була розроблена англійським істориком Л. Тойнбі. Він вважає, що ключовим концептом теорії має бути зв'язок "виклик -реакція".

Фунщіоналістські теорії починають з аналізу соціальної статики перед тим, як перейти до процесів соціальної динаміки. Функціоналісти (Т.Парсонс, Р.Мертон та ін.) аргументовано доводять, що суспічьство складається з незалежних частин, кожна з яких допомагає підтримати стабільність цілісної системи. Суспільство має можливість за допомогою культурних нори і цінностей підтримувати стан рівноваги та балансу.

Вадою таких функціоналістських теорій є все ж таки зосередження радше на соціальній статиці, а не на динаміці. Функціоналісти аналізують інститу- ціональні зміни, які мають місце лише у сучасних суспільствах. Функціоналісти вважають: кожне сус-во є відносно стабільним, сус-во є вдало інтегрованим цілим, кожен елемент сус-ва сносить свій вклад у його функціонування, кожне сус-во підтримує свою цілісність за рахунок спільних цінностей його членів.

Теорії конфлікту проголошують основним джерелом соціального розвитку є суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів. К.Маркс наприклад, декларував, що "насильство - це повитуха історії", а Мао Цзедун писав, що "зміни приходять у суспільство через цівку рушницГ. Суспільству властива соціальна нерівність, що неминуче породжує конфлікти і несталість суспіль­ства. В цьому плані загальними рисами суспільства є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення. Конфліктологи твердять, що: сус-во перебуває у стані безперервних змін, кожне сус-во переживає конфлікт і напруженість, кожен елемент сус-ва вносить свій вклад у його зміну, кожне сус-во підтримує свою цілісність, тому що одна частина його панує над іншою.