Як розглядалось сус-во у концепціях мислителів 16-18ст?
Чому соціальна структура є головним регулятором соц. динаміки?
Соціальна структура — сукупність соціальних, соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних та етнічних спільнот, пов'язаних відносно сталими відносинами.
Соціальна структура суспільства — явище історичне. її становлення та розвиток віддображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій.
У колишньому СРСР соціальну структуру суспільства до 60-х років практично не вивчали. Це було спричинено офіційною доктриною, згідно з якою соціальну структуру радянського суспільства становили два класи (робітники та колгоспне селянство) й одна верства (прошарок) — інтелігенція.
В останні роки уявлення про соціальну структуру докорінно змінилися. По-перше, підтвердилася абсолютна непридатність ідеологізованої й міфологізованої Моделі «2+1» (два класи й прошарок), яка заперечувала соціальні ієрархії, відчуження, антагонізми, проповідувала концепцію прогресуючої соціальної однорідності. По-друге, виявились серйозні суперечності між основними елементами соціальної структури — класами, етнонаціональними групами.
Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:
1. Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму.
2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський детерміністський підхід.
Соціологія виділяє такі види соціальних структур:
— соціально-класова (класи, соціальні верстви, соціальні групи, прошарки, стани);
— соціально-демографічна (вік, стать);
—соціально-територіальна (міська, сільська спільноти, населення агломерацій, переселенські групи);
— соціально-професійна;
— соціально-етнічна та ін.
Томас Гоббс – вчення про суспільний договір (він вв., що люди від природи мають однакові права, одночасно природа створила й причини для конфліктів. Все це призводить до зіткнень між людьми. З цього їх може вивести тільки суспільний договір. Люди укладають суспільний договір не заради якихось високих ідеалів, а задля своєї вигоди. Структура держави, за Гоббсом, уподібнюється будові живого організму. Держава — це механізм, створений «механіками» (людьми), який регулюється через встановлені норми поведінки.
Пошуки моделей ідеального справедливого суспільства продовжували і вчені-утопісти, яких розглядають у контексті духовного, соціально-політичного досвіду епохи Відродження. Найвідоміші утопічні теорії англійця Т. Мора та італійця Т. Кампанелли. Томас Мор (1478—1535), автор твору «Утопія», справедливим вважав суспільство, в якому існуватиме тільки суспільна власність. Все має належати всім, і хоча ніхто нічим конкретно не володітиме, всі, однак, будуть багаті. Цього буде досягнуто обов'язковою для всіх фізичною працею з шестигодинним робочим днем. Найвища цінність суспільства — людина. Все підпорядковується її здоров'ю. Всі громадяни одягаються однаково, за винятком того, що одяг чоловіків відрізняється від одягу жінок, а одяг одружених — від одягу неодружених. Мода ніколи не змінюється.
Томмазо Кампанелла (1568—1639) визнавав астральну залежність розвитку людського суспільства. Водночас він вважав людину істотою вільною, діяльною, здатною впливати на своє буття. Т. Кампанелла змалював образ міста-держави («Місто Сонця»), де існує общинне життя, яке ґрунтується на відсутності приватної власності і на спільній, добре організованій пращ. Ця особливість надає великої переваги: немає ні бідних, ні багатих, внаслідок чого не люди служать речам, а речі служать людям. Незалежність від речей дає змогу громадянам зберегти власну індивідуальність, не руйнувати її у непосильній праці: передбачалася тривалість робочого дня чотири години.
Взявши за основу платонівську ідеальну державу, Т. Кампанелла вважав, що відсутність приватної власності можлива тільки за відсутності індивідуальної сім'ї. В його суспільстві всі статеві стосунки мали б бути суворо регламентованими. Керівництво визначає, які чоловіки і жінки краще підходять одне одному і коли вони можуть вступати у статеві зносини. Вихованням дітей займається суспільство. Керують суспільством спеціалісти, яким поталанило від народження бути найздібнішими.
У XVII—XVIII ст. почали домінувати просвітницькі ідеї. Вчені різних країн виступили проти кріпосництва у всіх його проявах, обґрунтували необхідність нових, прогресивніших суспільних порядків, значну роль у створенні яких вони відводили поширенню знань.
Одним із найяскравіших представників цієї когорти був ПІарль Луї де Секонда, відомий за своїм баронським титулом де Монтеск'є (1689—1755). Застосувавши історичний підхід до соціальних проблем, він дійшов висновку, що їх не можна тлумачити ні з точки зору християнського провіденціалізму, ні як скупчення випадкових подій, що стаються з примхи людей. римляни виявилися нездатними протистояти варварам. А падіння республіки зумовлене невпинною експансією римлян, значними військовими витратами. Отже, Монтеск'є бачив причинно-наслідкові зв'язки між соціальними явищами.
Значно збагатив теоретичні дослідження соціальних проблем Жан-Жак Руссо (1712—1778). Він вважав, що суспільний прогрес характеризується суперечностями і попереджав щодо ілюзії ототожнення розвитку знань із збагаченням мудрості людей.
Усі зазначені види відчуження Руссо не субординував, але відчував їх внутрішній зв'язок, зумовлений взаємодією індивідуального і суспільного: відчуження соц. інститутів від особистого щастя і морального покликання людини, внутр. Розлад у людини та її відособлення від сус-ва – все це може бути проявом загальної суспільної кризи. Руссо відомий також як автор вчення про походження соц. нерівності.