Групи крові
Еритроцитам, як і ядерним клітинам, притаманна антигенна специфічність, за якою визначають групу крові. У клінічній практиці найбільше значення мають антигени системи АБО. Якщо змішати на склі кров, яку взяли від двох людей, то у більшості випадків спостерігається склеювання (аглютинація) еритроцитів, після цього настає їхній гемоліз. Аглютинація відбувається внаслідок реакції антиген — антитіло. За назвою реакції антигени мають назву аглютиногенів і позначаються А і В, а антитіла — аглютинінів (α, β). У природних умовах у крові людини не можуть одночасно міститись однойменні антиген та антитіло, наприклад В і β або А і α. Це може призвести до аглютинації еритроцитів. Але за відсутності аглютиногену А або В в еритроциті у сироватці крові обов'язково є аглютинін до нього.
За співвідношенням цих факторів кров усіх людей може бути розділена на 4 групи:
I група (у плазмі містяться α- іβ-аглютиніни, в еритроцитах аглютиногенів немає).
II група(в еритроцитах міститься аглютиноген А, а в плазмі — аглютинін β).
III група (в еритроцитах міститься аглютиноген В, у плазмі — аглютинін α).
IV група(в еритроцитах — аглютиногени А і В, у плазмі аглютинінів немає).
Визначення групи крові можна здійснювати за допомогою стандартних сироваток або цоліклонів, що мають високий титр антитіл до досліджуваних антигенів еритроцитів. Стандартна сироватка — це очищена плазма крові донорів різних груп, що не містить фібриногену та має високу концентрацію антитіл до одного або кількох антигенів однієї групової системи.
Цоліклони анти-А і анти-В являють собою порошок, що містить аглютиніни, які діють проти групових антигенів А і В.
У цоліклонах містяться антитіла тільки однієї специфічності. Це означає, що вони вступають у реакцію лише з одним антигеном, тобто не зумовлюють неспецифічної поліаглютинації, що є перевагою порівняно зі стандартними сироватками
У клініці частіше визначають групи крові за допомогою цоліклонів анти-А та анти-В, а також стандартних еритроцитів II (А) та III (В).
Під час переливання крові на сучасному етапі рекомендують використовувати лише одногрупну кров і тільки в крайньому разі можна скористатися І(0) групою.
Але визначення групи крові за системою АВ0 недостатньо, необхідно визначати ще й резус-належність. У більшості (до 85%) людей в еритроцитах є антиген, який отримав назву резус-фактор (така назва була дана тому, що вперше він був виявлений в одного з видів мавп — макак резус). У 15% людей немає вищезгаданого антигену, тому їхня кров називається резус-негативною (Rh-), а кров людей, які мають резус-фактор,— резус-позитивною (Rh+). Резус-фактор хоча й знаходиться в еритроцитах, але він не зв'язаний з аглютиногенами А і В, і, на відміну від аглютиногенів А і В, до нього в сироватці немає антитіл. Вони з'являються після надходження резус-фактора у русло крові людей з резус-негативною кров'ю. Резус-фактор має значення під час переливання крові та при вагітності, а саме: якщо в кровоносне русло резус-негативного реципієнта повторно ввести кров резус-позитивного донора, то відбувається гемоліз еритроцитів, тобто в крові реципієнта утворюються антирезус-антитіла, які спричинюють руйнування еритроцитів. Гемоліз еритроцитів є причиною розвитку гемотрансфузійного шоку, визначальним фактором якого є порушення функції нирок.
Особливе значення мають ті випадки, коли резус-позитивний плід розвивається у резус-негативної жінки, при цьому резус-фактор дифундує через плаценту в кровоносне русло матері, що призводить до утворення в її організмі антирезус-антитіл. Останні, потрапляючи в кров плода, зумовлюють зміни його еритроцитів, внаслідок чого спостерігаються відповідні ускладнення (розвиток гемолітичної хвороби, викидні, випадки мертвонародженості тощо). Ці ускладнення, як правило, розвиваються не при першій вагітності, а при повторних вагітностях. Так, уже після першої вагітності імунізується 10% жінок.
Перед переливанням крові необхідно визначити групу крові та резус-належність крові донора та реципієнта, поставити пробу на індивідуальну та біологічну сумісність крові.