Структура, типи і сегменти ринків праці.

Розрізняють зовнішній (професійний) ринок праці і внут­рішній ринок. Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покуп­цями робочої сили в масштабах країни, регіону, сфери економіки. Це відно­сини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифіка­ції робіт і чіткого визначення їх змісту. На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих сфер економіки, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується плинністю кадрів, тобто він припу­скає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше. Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, всередині якого розмі­щення робочої сили і визначення її ціни, тобто заробітної плати, відбуваються згідно з адміністративними правилами і процеду­рами. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів усередині підприємст­ва, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Воно відбувається як по горизонталі, так і по вертикалі (по горизон­талі – переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді; по вертикалі – переведенням на інше ро­боче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує ви­щої кваліфікації). Конкретне функціонування внутрішніх ринків виражається через кадрову політику підприємств. Профспілки об’єднують працівників підприємства незалеж­но від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мі­рою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, спри­яє підвищенню ефективності використання трудового потен­ціалу. Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності ка­дрів, оскільки кожне підприємство заінтересоване в збереженні праців­ників, які знають специфіку його виробництва. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов’язані.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свід­чить про існування відкритого і прихованого ринків праці. Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це на­самперед організована, офіційна частина ринку – населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з під­приємствами або з недержавними структурами працевлаштуван­ня і професійного навчання. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на під­приємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опи­нитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини – цільові рин­ки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність ро­бочої сили своїми рамками. Ознаками сегментації можуть бути.

· територіальне положення – регіон, місто, район тощо;

· демографічні характеристики – статево-віковий і сімейний склад населення;

· соціально-економічні характеристики – рівень освіти, про­фесійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

· економічні критерії – розподіл за формами влас­ності, за їхнім фінансовим станом; розподіл за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.,

· психографічні показники – особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

· поведінкові характеристики – мотивація зайнятості тощо.