Сукупний попит на інвестиції
Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Кожна країна намагається збільшити обсяг продукції, щоб підвищити рівень життя своїх громадян. Досягти цього можна лише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарського життя країни. Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три основні групи: 1) інвестиції в основний капітал (70%), 2) житлове будівництво (25%) та 3) збільшення запасів (5%).
Інвестиції в основний капітал – це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. Інвестиції в житлове будівництво – це витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла. Запаси – це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їхнє скорочення – про від’ємні інвестиції.
Таким чином, і фірми, і домашні господарства інвестують. Фірми купують інвестиційні товари, аби збільшити капітал і замінити діючий капітал у процесі його вибуття. Домашні господарства купують житло, що також є інвестиціями.
Отже, інвестиції суттєво впливають на сукупний попит, обсяг національного виробництва, зайнятість. До того ж, інвестиції сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання в майбутньому. Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.
Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони спрямовується на дві групи: 1) одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, 2) на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так:
(6.15)
де ВІ – валові інвестиції;
ЧІ – чисті інвестиції;
dK = A;
d – коефіцієнт амортизації;
К – вартість об’єктів основного капіталу;
t – поточний рік.
При цьому
(6.16)
З формул (6.15.) та (6.16.) можна вивести таку залежність:
(6.17)
Рівняння (6.17.) є базовим для визначення потреби в валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу.
Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами. Але домашні господарства, приймаючи рішення про споживання і заощадження, спрямовують частину своїх доходів на фінансові ринки, фірми ж звертаються на фінансові ринки за кредитами, використовуючи їх на інвестування.
Отже, інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домашнім господарствам перерозподіляти свої доходи в часі.
Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС). Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає в наступному.
По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Запишемо рівняння:
(6.18)
де ЧП – чистий прибуток;
ΔВВ – приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями;
ΔПВ – приріст поточних витрат;
ΔПП – приріст податку на прибуток.
Але інвестори спираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП). З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:
(6.19)
Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку.
По-друге, інвестиційні витрати, пов’язані з джерелом їх фінансування. Досить поширеним джерелом фінансування інвестицій є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка. Якщо очікувана норма чистого прибутку – це мета інвестування, то відсоткова ставка – це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Для прийняття рішення інвестори зіставляють очікувану норму чистого прибутку і відсоткову ставку. Якщо відсоткова ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, – інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.
У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Номінальна визначається в поточних цінах, реальна відсоткова ставка – це номінальна ставка скоригована з урахуванням інфляції.
Аби пояснити різницю між номінальною і реальною відсотковою ставками, розглянемо приклад. Припустимо, фірма приймає рішення інвестувати, для чого бере позику за умови номінальної ставки відсотка 9%. Це означає, що розмір боргу банку збільшується щорічно на 9%. Але якщо ціни зростають, припустимо, на 6% у рік, то гроші, які фірма повертає банку за кредит, щорічно втрачають 6% своєї вартості (знецінюються). З кожним роком борг фірми в грошовому вимірі зростає на 9%, але купівельна спроможність цих грошей на 6% щорічно падає. Реальна ставка відсотка, таким чином, дорівнює 3% – це різниця між номінальною відсотковою ставкою і темпом інфляції:
(6.20)
де ВСр, ВСн – реальна і номінальна відсоткова ставки;
ТІ – темп інфляції, в %.
Зазначимо, що реальна відсоткова ставка вимірює дійсні витрати на одержання позики. Тому інвестиції залежать від реальної, а не від номінальної ставки відсотка.
Концепція реальної відсоткової ставки пояснює парадокс значних за обсягом інвестицій за умов високих номінальних відсоткових ставок і високих темпів інфляції: реальні ставки відсотка стають тоді низькими.
Зв’язок між реальною відсотковою ставкою та інвестиціями виражається формулою:
(6.21)
Це рівняння показує, що інвестиції є функцією відсоткової ставки. Причому знак (-) означає, що між попитом на інвестиції і відсотковою ставкою існує обернена залежність.
Із зростанням реальної ставки відсотка попит на інвестиції скорочується тому, що вони стають дорожчими.
Графіки функції попиту на інвестиції залежить від розглянутих двох факторів – очікуваної норми чистого прибутку і реальної відсоткової ставки – зображені на рис. 5 і рис. 6, де ІПо – сукупний попит на інвестиції.
 |
Рис. 5. Крива інвестиційного попиту в залежності від ОНЧП
Рис 6. Крива інвестиційного попиту в залежності від відсоткової ставки
Із наведених графіків видно, що між інвестиційним попитом і очікуваною нормою чистого прибутку існує пряма залежність, а між інвестиційним попитом і відсотковою ставкою – обернена.