Склад агресивного натовпу та основні етапи його розвитку

Думки i почуття кожного учасника агресивного натовпу значною мiрою відрізняються вiд тих, що характернi для його повсякденного життя; дiї i вчинки також зазнають трансформацій. У найбільш загальному вигляді психіка людини в натовпі змінюється наступним таким чином:

- збiльшується емоцiйнiсть сприймання того, що iндивiд бачить та чує. Пiдвищена емоцiйнiсть пригнiчує рацiональнi засоби поведiнки, почуття починають домiнувати над iнтелектом аж до того, що людина взагалi втрачає здатнiсть логiчно мiркувати і контролювати свою поведінку;

- пiдвищується навiюванiсть i зменшується рiвень критичного ставлення до себе та оточуючих. Зменшується здатнiсть до рацiональної переробки iнформацiї, що надходить, з’являється ефект швидких перебiгiв уваги;

- пригнічується почуття вiдповiдальностi, виникає впевненiсть у власнiй безкарності („відповідати за все, що відбувається, повинні всі, а не хтось особисто”), з’являється усвідомлення власної анонімності.

Ступінь вираженості таких змін може бути різним: від незвичайності емоційних проявів до повної втрати спроможності самоконтролю.

Важливою структурною характеристикою натовпу є його соцiально-психологiчний склад. Це – самостійний чинник, що значною мiрою впливає на його формування, розвиток та, що особливо важливо, перехід його учасникiв до активних дiй. Натовп за складом завжди неоднорідний, зокрема, у масових зібраннях протестного характеру можна виділити такi прошарки:

1) лідери та активнi учасники – ті, хто мають на меті підготувати умови або брати безпосередню участь у протиправних дiях, причому мотиви їх поведiнки можуть бути різними (самоствердитися та набути авторитету серед присутніх, дати вихід негативним емоціям, помститися працівникам правоохоронних органів та iншi);

2) пiдбурювачi – ті, хто не має наміру особисто дiяти активно, але прагне використати для досягнення власної мети зусилля iнших осiб; вони формують „образ ворога”, звертаючись до присутнiх із лозунгами та закликами для формування певних позицій і установок, маніпулюючи їх свідомістю та уявленнями у власних інтересах, спонукаючи швидку динаміку негативних емоцій;

3) „зацікавлені, співчуваючі” – зацікавлено та прихильно ставляться до того, що вiдбувається, але первісно наміру брати участь в активних дiях не мають;

4) „випадкові, спостерігачі” – ті, хто опинилися на місці події внаслідок збігу обставин, ставляться до неї байдуже або ж навiть негативно, засуджуюче, але своєю присутністю збільшують чисельність, надаючи іншим учасникам вiдчуття могутності.

Натовп переходить до дiй, коли кількість активних учасників досягає „критичної концентрації” (приблизно 20%). Це стає можливим внаслідок дiї наступних умов:

- зумисне загострення обстановки підбурювачами, що може мати як словесну форму (звертання до присутніх, вигуки, скандування окремих слів чи лозунгів), так i виражатися у безпосередніх агресивних діях, якi вчиняють спеціально проінструктовані та підготовлені особи, досить часто – за матеріальну чи іншу винагороду. Привід для таких дiй, як правило, не відповідає ступеню активності (зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок, застосування сили щодо „невгодних” ораторів чи працівників правоохоронних органів), метою якої є провокування на застосування сили представників „офіційної сторони” та агресивності присутніх громадян;

- неможливість перевірки відомостей, що надходять, внаслідок чого на віру приймається та інформація, що відповідає загальному емоційному настрою та надходить вiд осiб, якi користуються довірою i авторитетом;

- присутність неврівноважених та легкозбуджуваних людей; осiб, схильних до агресивної поведiнки та таких, що нарікають на несправедливе до себе ставлення в минулому; п’яних чи в станi наркотичного збудження; угрупувань підлітків та молоді з антисоцiальними установками. Такі учасники з „підвищеною реактивністю” до порушень громадського порядку далеко не завжди з’являються на місці події спонтанно – їх можуть спеціально доставляти чи готувати, у тому числі й тенденційно пояснюючи події, доводячи до стану легкого сп’яніння, тощо.

Вплив зазначених умов призводить до зростання питомої ваги тих, хто прагне діяти активно, внаслідок чого протестне скупчення громадян трансформується в агресивний натовп.

Можна виділити наступні етапи розвитку натовпу:

1) початковий – виникнення конфліктної ситуацiї, що своєчасно не ліквідується; присутні висловлюють невдоволення та обурення, з’являються чутки, зростає емоційна напруженість людей і вiдбувається зараження негативною емоцією осiб, які не мають безпосереднього відношення до конфлікту. З числа присутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує для досягнення власної мети виниклу ситуацію) та активне ядро, якi прагнуть будь-що збільшити кількість осiб, готових активно дiяти. Швидко зростає емоційне напруження, яке вимагає спільних та невідкладних дій, формується агресивна установка;

2) перехідний – актуалізація умов для реалізації агресивної установки учасників. Постійне і прогресуюче збільшення кількості присутніх, навмисне загострення обстановки активним учасниками і підбурювачами, безконтрольність спілкування, дефіцит достовірної інформації, звідси – поширення чуток і провокаційних повідомлень, досягнення „критичної концентрації” неврівноважених осіб та індукторів емоційного напруження;

3) активний – вiд перших спільних агресивних дiй до початку розсіювання натовпу. Як правило, він розпочинається після певних додаткових стимулів, у тому числі провокаційних закликів і вимог розправитися з „винуватцями” („образ ворога” залежить вiд ситуацiї). На даному етапi цілі й мотиви дiяльностi учасників натовпу можуть змінитися: агресивність присутніх спрямовується не на об’єкт, що первісно викликав негативні емоції, а на осiб, які забезпечують охорону громадського порядку i, на думку зібрання, є представниками „винуватої” сторони;

4) заключний – самоліквідація натовпу (після досягнення мети та загального зниження активності, при вилученні лідерів та активних учасників, у випадку різкої зміни зовнішніх умов) або його розосередження за допомогою спеціальних заходів.

Виділення цих етапів не означає, що вони завжди наявні у повному обсязі та настають один за одним. Розвиток цього процесу може бути призупинений чи зовсім припинений, наприклад, коли:

- подія, що згуртувала навколо себе людей, втрачає актуальність,

- увага присутніх переорієнтовується на інший об’єкт,

- лідери кваліфіковано нейтралізовані на перших етапах

- вплив об’єктивних обставин (злива, настання ночі та ін.) або застосування правоохоронними органами сили

- у виняткових випадках натовп може самоліквідуватися (наприклад, при досягненні лідерами своєї мети іншим шляхом).

Динаміка натовпу (його активізація чи нейтралізація) значною мірою визначається виникненням та функціонуванням чуток – усної, офіційно не підтвердженої інформації про деякі події, що викликають інтерес багатьох громадян, причому її достовірність може коливатися в широких межах – від абсолютно достовірної до повністю вигаданої і, навіть, безглуздої.

.

Можна виділити наступні характерні ознаки чуток:

- це соціально-психологічний феномен, результат групової творчості, причому при передачі від однієї особи до іншої первісна інформація „спрощується”, втрачаються її незрозумілі чи не співзвучні уявленням автора фрагменти, вона стає коротшою, але бiльш емоційно насиченою та фокусованою;

- їх джерелом є ситуації (предмети, об’єкти, явища), що стосуються чи прямо зачіпають інтереси багатьох осiб або ж викликають їх зацікавленість;

- за наявності певної невизначеності чи суперечливості у наданій інформації, кожен із авторів „заповнює прогалини” на власний розсуд, відповідно до свого життєвого досвіду, переконань, уподобань та установок. Чим менше у нього можливостей та бажання перевірки наданих відомостей, тим вищою стає ймовірність викривлення інформації внаслідок застосування механізму атрибутивності (приписування).

Чутки набувають здатності провокувати та стимулювати агресивні настрої присутніх У натовпі чутки виконують функцію орiєнтацiї учасників у ситуацiї, що швидко змінюється, співвіднесення своїх дiй iз діями iнших, стимуляції процесу спільного прийняття рiшення, формування спільних правил поведiнки та засобiв дiї.