Специфіка Латиноамериканських інтеграційних процесів
Дослідження Міжамериканського банка розвитку дозволило виявити три моделі інтеграції в Латинській Америці:
1) спільний ринок;
2) зону вільної торгівлі;
3) модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв).
Найкращими прикладами зон вільної торгівлі слугували:
§ Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), котра була створена в 1960 р. і проіснувала до 1980 р.;
§ Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), що була створена в 1965 р. і проіснувала до 1973 р.
Однак жодна з цих організацій не реалізувала представлених цілей: поступова ліквідація торговельних бар'єрів; зниження митних стягнень.
Головною причиною їх краху виявилось те, що країни-учасниці цих угрупувань торгували більше з США, ніж одна з одною. А відтак всередині цих організацій відсутніми були стимули, котрі працювали в ЄС.
Прикладом спільного ринку служить Андська група (Андський пакт або Картахекська угода), яка створена в 1969 р. деякими колишніми членами ЛАВТ (Болівія, Перу, Еквадор, Венесуела). Андська група передбачає:
§ єдині зовнішні тарифи;
§ обмеження припливу іноземних інвестицій;
§ інтеграційну політику в економічній та соціальній сферах.
Ці самі цілі ставлять перед собою такі угрупування:
§ Центральноамериканський спільний ринок(ЦАСР), створений в 1960 році, який включив п'ять країн (Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа);
§ Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), створений в 1973 році; включає 14 країн (Антигуа і Барбуда, Гайана, Монтсеррат, Сент-Крістофер і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго, Сент-Люсія, Суринам, Ямайка).
§ Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений в березні 1991 р.: включає чотири країни (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай).
Ці угруповання також не грунтуються на стабільних загальних стимулах, притаманних ЄС.
Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, що повинно було сприяти їх подальшому розвитку, група послабила обмеження на іноземні інвестиції, сподіваючись залучити додатковий капітал.
До кінця 1960 р. ЦАСР вдалось усунути приблизно 80% торговельних обмежень серед країн-учасниць. Серйозною причиною труднощів є те, що вигоди від інтеграції непропорційно переливали до більш багатих і розвинутих країн-учасниць.
14 членів Карибського співробітництва (КАРІКОМ) розширили співробітництво, поставивши за мету досягнення повної економічної інтеграції. Планом передбачалося вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніх тарифів, перегляд правил визначення походження товарів, гармонізацію інвестиційних стимулів, координацію політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансову політику.
Країни-учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче ніж всі країни, що розвиваються, до формування субрегіонального торговельного блоку завдяки активізації та розширенню взаємної торгівлі, зняття митних тарифів між країнами-учасницями, підвищення якості і конкурентоспроможності їх товарів, широкого залучення іноземних інвестицій.
Однак у цієї субрегіональної організації виникли труднощі, які пов'язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, високим рівнем інфляції та «закритістю» економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкриту економіку, тоді як в Парагваї ринкова економіка знаходиться початковій стадії розвитку.
Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструєЛатиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), яка утворена в 1980 році і включає одинадцять країн (Аргентину, Болівію, Бразилію, Чилі, Колумбію, Еквадор, Мексику, Перу, Уругвай, Венесуелу, Парагвай).
Це гнучка організація, котра надає своїм членам можливість встановлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням зацікавлених сторін) і інших країн. Це дозволяє країнам зі спеціальними інтересами розвиватись швидше, ніж у випадку, коли роз'єднані країни-члени змушені шукати компроміси, знижуючи тим самим ефективність угод.