Принципи дидактики вищої школи

План

Організація навчального процесу у вищій школі

Лекція 6

Загальне поняття педагогічної техніки викладача вузу

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складових. Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю повед­інкою - технікою володіння своїм організмом, друга - з умінням впливати на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням. Складові першої та дру­гої груп педагогічної техніки допомагають відобразити власну осо­бистість викладача, рівень його педагогічної культури.

Для успішної взаємодії студента слід адекватно оцінювати свою особистість. Особливої уваги вимагає уміння керувати емоційним станом. Завжди треба розуміти, що саме привноситься до конфлі­ктної ситуації самим педагогом. Педагогічне доцільні стосунки ґрунтуються на взаємоповазі педагога і студента.

Література

1. Барбіна Є.С. Формування педагогічної майстерності в сис­темі безперервної педагогічної освіти. - К. 1998.

2. Педагогическая культура / Под ред. Л. С. Нечипоренко -Харьков: ХДУ, 1993.

3. Пономаренко В.А. Психология духовности профессиона­ла. - М., 1997.

4. Радул В.В. Педагогічна культура та соціальна зрілість вчи­теля. - Кіровоград, 2000.

5. Технології професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів: Навч. посібник: у 2 ч. / За заг. ред. доктора пед. наук О.А.Дубасенюк - Житомир: Житомирський держ. педуніверси-І тет.- 2001. -267с.

1. Принципи дидактики вищої школи

2. Цілі й завдання навчання у вищій школі. Складові освітньої підготовки. Навчальні плани

3. Наукова організація, і планування навчального процесу у вищій школі

Мета та завдання вивчення розділу:ознайомитись з принципами дидактики вищої школи, мати яву про навчальний процес та його організацію.

Навчання у вищій школі — це спільний процес діяльності викладача і студентів, спрямований на досягнення дидактичних, розвивальних, виховних цілей та професійного становлення студентської молоді.

Навчальний процес у вищій школі, як і в загальноосвітній, має об'єктивні закономірності, на які потрібно спиратися під час організації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Принципи дидактики відображають пізнані об'єктивні закономірності навчального процесу і виконують роль вихідних постулатів. Кількість дидактичних принципів може збільшуватися в міру виявлення нових закономірних особливостей навчального процесу і постановки нових цілей та завдань вищої школи. Усі принципи навчання взаємопов'язані та взаємозалежні, доповнюють і зумовлюють один одного і знаходять застосування при доборі змісту, методів і прийомів, організаційних форм і засобів навчання.

Основними принципами дидактики вищої школи на сучасному етапі її розвитку є розглянуті нижче сім принципів. Принцип науковості, який означає, що зміст навчання будь-якої дисципліни має відповідати станові розвитку відповідної науки. При його застосуванні виникає низка важливих питань. А саме: як, відповідно до принципу науковості, можна визначити, чи є науковим зміст навчальної дисципліни, чи прогресивні ті чи інші наукові факти, які містить цей зміст, чи, може, вони кон'юнктурні?

На якій підставі слід визначати рівень науковості, міру і форму наукового викладу?

Навчальний процес у вищій школі динамічний і тому потребує врахування не лише стану розвитку відповідної науки й техніки, а й усіх особливостей і тенденцій розвитку сучасного суспільства та освіти.

Принцип систематичності передбачає послідовність і наявність логічних зв'язків у вивченні навчального матеріалу, перехід від простого до складного, від відомого до невідомого, від часткового до загального. Проте для вищої школи принцип систематичності видається надто спрощений, хоч і є необхідним. Більше, ніж для середньої школи, тут має значення принцип системності.

Теорія і практика навчання розглядаються, відповідно до принципу зв'язку теорії з практикою, як єдине і нерозривне в системі набуття знань навичок і вмінь. Надзвичайно важливою вимогою при цьому є професійна спрямованість під час вивчення всіх навчальних дисциплін.

У вищій школі фахівців мають готувати, спираючись на сучасний рівень відповідних наук, на практику сьогодення і на прогностичну практику завтрашнього дня. Це потребує постійного зв'язку науки, техніки, виробництва та практичного досвіду з навчальним процесом і практикою підготовки студентів.

Принцип свідомості й самостійності навчання слід розуміти як особисту усвідомлену спрямованість у процесі набуття знань, навичок і вмінь. Ця спрямованість нерозривно пов'язана з активністю і самостійністю студентів, з виявом інтересу, захопленості, з ініціативними творчими пошуками, вимогливістю до себе. Свідомість має виражатися через самодисципліну та організованість, інтелектуальну зібраність і витриманість, яка є умовою виконання навчальної діяльності з інтересом і відносною волею. Усі зазначені якості мають розвиватись у студентів під впливом викладачів. Це потребує послідовного прищеплення студентам інтересу до предмета навчання і майбутнього фаху, добору адекватних методів, форм і засобів навчальної, наукової і практичної роботи.

Принцип доступності спрямований на те, щоб навчання було доступним і посильним для юнаків і дівчат відповідного віку, здібностей і рівня розвитку. Воно має здійснюватися в зоні найближчого розвитку їх, на високому рівні складності. «Легке навчання» — це поверхове на­вчання. Дидактики пропонують визначати міру ефективності навчання за такою формулою:

,

де I_z — інформація, яка перетворилась на знання, навички і вміння; І_п — вся навчальна інформація.

Слід зазначити, що міра ефективності навчання має емпіричний характер — вона суб'єктивна і не підкріплюється засобами доведення. Проте вона характеризує ефективність навчання.

Принцип доступності вимагає визначення і вираження норм витрат часу, рівня напруження і культури розумової та фізичної праці студентів.

Для оптимального навчального процесу неприпустимі як перевантаження, так і недовантаження студентів. Із цією проблемою тісно пов'язане розроблення освітніх стандартів і визначення рівнів навчання, тобто питання диференціації навчально-виховного процесу.

Принцип міцності знань, навичок і вмінь потребує врахування того, що знання, навички і вміння набуваються насамперед для використання їх у подальшій навчальній роботі та майбутній професійній діяльності. Тому вони мають бути міцними, тобто мати високий рівень запам'ятовуваності, що можна забезпечити усвідомленим сприйманням, заучуванням головного в навчальному матеріалі, систематичним застосуванням набутих знань і способів діяльності в різних ситуаціях, тобто підкріпленням.

Дедалі більший обсяг інформації, зміст наукових галузей, що постійно змінюються, потребують ретельного добору відомостей, які потрібно добре запам'ятовувати, і спеціальної орієнтації студентів на таке запам'ятовування.

Для сучасної вищої школи важливе не запам'ятовування всіх тонкощів предмета, а засвоєння головних ідей, напрямів, принципів і методів, на яких будується наука. Студенти, як і викладачі, повинні вміти творчо застосовувати набуті знання і вміння у певних навчальних, наукових і практичних ситуаціях.

Міцне засвоєння знань тісно пов'язане з вимогою забезпечення надійності навчання. Надійність у розв'язанні завдань навчання розглядається як імовірність того, що спеціаліст після закінчення навчання у вищій школі творчо, ініціативно, кваліфіковано виконуватиме свої професійні функції і продовжуватиме навчатися.

Названі вище принципи подібні за назвою та змістом до загальнодидактичних принципів, висунутих Я. А. Коменським, хоч і мають певну специфіку в умовах вищої школи.

Специфічним за змістом і важливим для організації навчального процесу у вищих навчальних закладах є принцип єдності наукового і навчального процесу. Реалізацію цього принципу повинні забезпечувати викладачі, відомі в науці своїми творчими здобутками. Саме вони формують у студентів наукове мислення, залучають їх до пошукової наукової діяльності, заохочують до участі в наукових студентських гуртках і групах з певної проблематики.

Цілі й завдання навчання у вищій школі. Складові освітньої підготовки. Навчальні плани

Цілі навчання у вищій школі визначаються метою вищої освіти, яка сформульована у ст. 42 Закону України «Про освіту»: «Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-професійних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовки та підвищення їх кваліфікації»¹. Серед пріоритетних напрямів реформування вищої освіти у Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») наголошено на необхідності оновлення змісту освіти; запровадження ефективних педагогічних технологій; створення нової системи методичного та інформаційного забезпечення вищої школи; входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації.

Зміст освіти — це науково обґрунтована система дидактично та методично сформованого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Складовими змісту освіти є нормативний та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначається відповідними державними стандартами освіти, а вибірковий — вищим навчальним закладом.

Зміст освіти визначається також освітньо-професійною програмою підготовки, структурно-логічною схемою, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого навчального закладу і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах і ди­дактичних засобах.

Освітньо-професійна програма становить перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу (в годинах) для аудиторних занять і самостійної роботи студентів, який відводиться для їх вивчення, та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.

Співвідношення між часом для аудиторних занять і самостійної роботи студентів, форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого навчального закладу.

Структурно-логічна схема підготовки визначає науково-методичне структурування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо).

Розподіл змісту освітньо-професійної програми підготовки фахівця та максимальний навчальний час за циклами підготовки подано в табл. 1.

Таблиця 1

Орієнтовний розподіл змісту підготовки бакалаврів і магістрів подано відповідно в табл. 2 і 3.

Навчальний план — це нормативний документ, що складається вищим навчальним закладом на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекцій, лабораторних, практичних, семінарських, індивідуальних занять, консультацій, навчальних і виробничих практик) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані вказується й час, відведений на самостійну роботу студентів.

Навчальний план розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми і затверджується керівником вищого навчального закладу.

Крім навчального плану, на кожному факультеті складається робочий навчальний план, який затверджується деканом відповідного факультету. Робочий навчальний план — це також нормативний документ, у якому конкретизуються форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю на кожний семестр.

Крім зазначених вище нормативних документів за потреби складається індивідуальний навчальний план студента —це також нормативний документ, у якому конкретизуються форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю на кожний семестр.

Таблиця 2

Таблиця З

Крім зазначених вище нормативних документів за потреби складається індивідуальний навчальний план студента - нормативний документ, за яким здійснюється його навчання з урахуванням вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та особистих освітньо-професійних інтересів і потреб студента. Складений на кожний навчальний рік на підставі робочого навчального плану факультету і структурно-логічної схеми підготовки, він містить усі нормативні та вибіркові навчальні дисципліни, вибрані студентами. Методичне керівництво та контроль навчання студента за індивідуальним навчальним планом здійснює декан факультету й відповідні кафедри (предметні або циклові комісії). При цьому обов'язковими для вивчення студентом є не лише вибіркові навчальні дисципліни, визначені вищим навчальним закладом, а й вибрані студентом і внесені до його індивідуального навчального плану. Відповідальність за виконання індивідуального навчального плану повністю покладається на студента.

Новими дидактичними проблемами, які щойно почали розв'язувати в Росії та країнах СНД і давно розв'язані в США та країнах Заходу, є свобода вибору студентами освітньої траєкторії й адаптація структур вищої освіти до задоволення потреб особистості.

Розглядаючи різні можливості практичної реалізації особистісно орієнтованої вищої освіти, слід враховувати, що свобода суб'єкта щодо вибору цінностей і способів їх досягнення на підставі усвідомлення ним власних потреб є найважливішою передумовою самоактуалізації особистості.

Реальне, а не декларативне, забезпечення такої свободи у сфері вищої освіти — найважливіше завдання вищих навчальних закладів.

Одним із шляхів впровадження такої свободи вибору, зокрема в Росії, є створення відкритих вищих навчальних закладів. Серед особливостей діяльності цих закладів — насамперед вільний доступ до них, тобто право кожного без вступних іспитів здобувати вищу освіту.

Важливою передумовою діяльності цих закладів є забезпечення свободи вибору і уточнення студентами своєї освітньої траєкторії. Це означає свободу вибору навчальних дисциплін, черговості і тривалості засвоєння їх змісту, термінів складання заліків та іспитів. Це також вільний доступ до інформаційних ресурсів; забезпечення індивідуалізованого підходу до процесу навчання; зміна ролі учасників освітнього процесу.

У своїй праці «О статистичности целей и системности структур "вищої освіти"» Ю. Фокін запропонував структу­ру гнучкої організації освітніх процесів, орієнтованих на свободу вибору студентами подальшої освітньої траєкторії.