БУДОВА, ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

План.

1. Організм і психіка.

2. Будова, функціонування та властивості ЦНС.

3. Мозок і психіка людини.

4. Свідомий і несвідомий рівні психіки.

 

Організм людини, кожний його орган та кожна система – це продукт довготривалого розвитку життя на Землі, його адаптації до навколишнього середовища. Виживання організму пов’язане з дотриманням оптимальних внутрішніх умов (температура, тиск, концентрація солі, цукру та ін..) Живі організми виробили здатність зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища (тобто гомеостаз), яка є результатом взаємодії організму з середовищем.

Для підтримки гомеостазу в хребетних тварин сформувалося декілька регуляторних систем? Імунна, ендокринна, нервова і психічна. Вони працюють у тісній взаємодії одна з одною. У виникненні психічних феноменів беруть участь: ендокринна, нервова і психічна регулятивні системи.

Ендокринну систему утворюють залози внутрішньої секреції. Вони виділяють речовини (гормони), які впливають на різні обмінні процеси, що забезпечують гомеостаз активізують чи послабляють діяльність органів і систем організму).

Нервова та ендокринна системи виконують схожі функції керування станом внутрішнього середовища організму, проте відрізняються одна від одної:

1. Механізми регуляції: в ендокринній системі – це гуморальна регуляція, тобто регуляція за допомогою речовин, розчинених у крові; у нервовій – це регуляція за допомогою передання нервового імпульсу нервовим волокнам.

2. Швидкістю і тривалістю регулятивного впливу: ефект впливу при нервовій регуляції має локальний характер, тобто проявляється в тому місці, куди спрямовується відповідний сигнал; при ендокринній регуляції ефект дії має тривалий і загальний характер, оскільки гормони розносяться кров’ю всім організмом.

Нервово-психічні механізми регуляції:

а) через рецептори до центральної нервової системи надходять імпульси про порушення гомеостазу (наприклад, водно-сольового балансу);

б) у центральній нервовій системі виникає, так зване, мотиваційне збудження (яке людина суб’єктивно сприймає як спрагу);

в) дії розпочинають скеровуватися на її усунення (формується поведінкова реакція на задоволення потреби у воді);

г) активізується діяльність слухових, нюхових і зорових органів та центрів, що скеровують рухи. Отже, залучається психічна регулятивна система.

Живий організм – це відкрита система його існування можливе тільки за допомогою постійного обміну речовинами з навколишнім середовищем. Для цього необхідно активно пересуватися у просторі та отримувати інформацію про навколишнє середовище, про зміну у ньому. Важливо щоби ці знання випереджали біологічно важливі події, адже пізно організму реагувати на вогонь після того, як він у нього потрапив. Значно більш ефективніше мати у власному розпорядженні орган, який попереджає про можливе настання біологічно значимої події (для прикладу, реагує на теплове випромінювання до зустрічі з вогнем).

Тому, в процесі еволюції сформувалася система, що взяла на себе функцію випереджальної реєстрації біологічно важливих подій – психіка.

Психіка виникає тоді, коли:

1) виникає система спеціалізованих клітин, що мають чутливість до біологічно нейтральних впливів (на відміну від подразливості, яка властива будь-якій живій клітині – здатності реагувати на біологічно важливі впливи);

2) з’являється здатність будуваати образ навколишнього середовища, у якому відображаються його властивості.

Для підтримання гомеостазу, для того, щоб, життєдіяльність людини була успішною, необхідно, аби її внутрішні стани, практичні дії та зовнішні умови відповідали одне одному. На фізіологічному рівна функції цієї інтеграції виконує нервова система.

Нервова система (НС) – це одна з систем людського організму, роль якої полягає: в інтеграції всіх психічних і фізичних функцій, в управлінні всіма процесами в організмі та його діями, встановлення зв’язків – організм – середовище. Нервова система становить матеріальну основу психічної діяльності та пронизує весь організм людини.

Суть діяльності нервової системи: одержання – переробка – передача інформації.

Основною анатомічної одиницею нервової системи є нервова клітина (нейрон) зі своїми відростками (нейрити, дендрити – приймають збудження; аксон – передає). У людини їх близько 14 – 15 млрд. (у мурашки – 250; у бджоли – 950).

Існують такі типи нейронів:

- чуттєві (сенсорні, аферентні) нейрони – проводять інформацію про відчуття (імпульс) від поверхні тіла (зір, слух, смак тощо) і від внутрішніх органів до мозку;

- рухові (еферентні, ефекторні) проводять відповідні імпульси (команди) від головного мозку до всіх робочих органів, м’язів та залоз;

- асоціативні (вставочні, ті, що переключають, пов’язують) аналізують інформацію та виробляють рішення. Їх тіла формують масу сірої речовини мозку. Їх також називають «нейронами локальної мережі».

Нервова система складається з двох розділів – центрального та периферичного.

1. Переферична нервова система – це нервові клітини, що закладені в органах чуття, м’язах, внутрішніх органах.

2. До центральної нервової системи належать головний та спинний мозок. Вона регулює всі процеси організму і слугує центром управління всіма системами людини.

Головний мозок – розташований у порожнечі черепа та ділиться на три відділення: переднє, середнє та заднє.

Передній мозок складається з двох відділів:

1) проміжного мозку;

2) великих півкуль.

Спинний мозок – частина ЦНС, у якій зосереджені висхідні та низхідні нервові шляхи; нервові центри, що керують рухом (центри рухових рефлексів) та проміжні нейрони, які передають сигнал до головного мозку або одразу до рухового апарату, тобто здійснюють вроджені форми рефлекторної поведінки (безумовні рефлекси).