Типи релігій

Скільки ж існує у світі релігій? Відповісти з точністю неможливо. За неповними даними, у світі близько 200 найбільш розповсюдже­них релігій і релігійних напрямків. Порівняльний аналіз дозволяє виділити певні релігії з характерними для кожної з них ознаками, тобто типи. Існує безліч моделей релігії. За об'єктом поклоніння виділяються політеїстичні і монотеїстичні релігії. їх принципове розходження не зводиться тільки до кількісної сторони (поклоніння багатьом богам або одному Богу). У монотеїзмі Бог уявляється все-досконалим — всюдисущим, всемогутнім, всеблагим, безмежним тощо. Політеїстичні боги не вседосконалі. Вони локалізовані сто­совно до тих або інших стихій (бог Сонця, Землі, грози, водяних просторів та ін.), і їх могутність найчастіше обмежується відповідни­ми стихіями. Політеїстичні боги, навіть ті, які визнаються верховни­ми, що не вічно існують, народжуються в часі, здатні піддаватися небезпекам та залежать від ряду обставин.

Різновидність політеїстичних релігій: дуалістичні релігії, за­сновані на вірі в двох головних богів, що уособлюють діаметрально протилежні початки — Добро і Зло, Світло і Тьму. Зороастризм — давня релігія персів, що збереглася в сучасності в деяких країнах, у віровченні якої Добрим уявляється бог Агура-Мазда (Ормузд), а Злим — Ангра-Майнью (Ариман). Серед монотеїстичних релігій ви­діляються деякі форми монотеїзму — унітарна, тринітарна та полі-формна. Унітарний монотеїзм грунтується на поклонінні одному єдиному Богу (іудаїзм і іслам). У тринітарному монотеїзмі об'єктом поклоніння служить один Бог у трьох обличчях (у християнстві Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух).

Монотеїстична ідея християнської Трійці виражається через уяв­лення про божественну єдиносущність всіх її трьох облич, відповід­но до якого кожне обличчя володіє загальною божественною приро­дою.

Поліформний монотеїзм характеризується визнанням поклонін­ня єдиному абсолютному Богу і поряд з єдиним Богом визнаються інші божества. На відміну від політеїзму, усі вони проголошуються формами прояву абсолютного Бога (кришнаїзм). Кришнаїзм грун­тується на вірі в абсолютного Бога — Кришну, тоді як інші боги (Індра, Варуна, Брахма, Шіва, Вішну та ін.) визнаються його проява­ми (експансіями). Якщо в політеїстичному індуїзмі, з якого виділився кришнаїзм, творцем світу вважається Брахма, охоронцем — Вішну, руйнівником і відбудовником — Шіва, то кришнаїзм вважає, що все у світі створено Кришною з допомогою його експансії — Брахми, зберігається Кришною за допомогою його іншої експансії — Вішну, руйнується і відновлюється Кришною за допомогою третьої його експансії — Шіви. Таке явище пояснюється тією обставиною, що кришнаїзм, який виник з індуїстської релігії, йшов не шляхом ради­кального заперечення божественного пантеону, а шляхом включен­ня у систему, поєднавши їх шанування з поклонінням верховному богу Кришні.

Релігії розрізняються і за етнічною орієнтацією: родоплемінні, народно-національні і світові. Родоплеміннім релігіям притаманні суспільні умови життя роду і племені. Важливу роль у них відігравали культи предків — заступників роду і племені, що виражають кровно-споріднені зв'язки, а також культ вождя, уособленням якого служи­ло уявлення про дух божества, заступника роду і племені. Родопле­мінний тип релігії виражає сакралізацію родоплемінних відносин. Народно-національні релігіївиникають на історичному етапі форму­вання народностей, а в процесі переростання народностей у націо­нальні спільності такі релігії здобувають статус національних. їх носієм виступає певний етнос, хоча представники інших народно­стей і націй можуть стати їх послідовниками при дотриманні тих або інших вимог, що ставляться до релігій (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство та ін.), орієнтованих відповідно на єврейський, індійський, японський і китайський етноси. Народно-національним релігіям властиві детальна ритуалізація повсякденної поведінки лю­дей, специфічна обрядовість і система норм, що обмежують послідов­ників релігій і схильні до них етноси від послідовників етно-релігій-них співтовариств.

Центральним символом іудаїзму виступає ідея Заповіту між Бо­гом і ізраїльським народом. Відповідно до Заповіту, Бог обирає з усіх

46*

народів Ізраїль священним народом для особливого служіння й обі­цяє зробити його святим народом за неодмінної умови виконання ним божественної волі. Умови відбиті в Торі — Священному писанні іудейської релігії, де докладно викладаються різні ритуальні, правові і моральні розпорядження. їх дотримання розглядається як основна умова богообранності Ізраїлю. Обов'язкове святкування священної суботи (Шабат), здійснення обрізання та інших обрядів служать сим­волами між Богом і Ізраїлем. У Біблії є коротка розповідь про пропо­зицію ізраїльтянам з боку Еммора, правителя міста Сихема, уклада­ти з ними спільні шлюби, щоб жити на одній землі. Однак ізраїльтяни неодмінною умовою поставили обрізання всіх осіб чоловічої статі. Обрізання, як і інші символи ритуалу, розглядається як священна норма етнічної самоідентифікації, межею, що відокремлює Ізраїль від інших народів.

Світові релігії, на відміну від народно-національних релігій, ма­ють значно велике географічне й етнічне поширення, охоплюючи різноманітні регіони й етноси. У центрі їх уваги стоїть не нація або народ у взаємодії із сакральним, не людське співтовариство, а лю­дина, незалежно від етнічної належності. Класичні світові релігії — буддизм, християнство й іслам. їм властиве проголошення ідеї рівності перед Богом усіх людей, відкритість ритуалу, що знімає перешкоди для можливості представників різних етнічних спільно­стей стати прихильниками тієї або іншої світової релігії. Однак світові релігії існують і розвиваються в історичних і культурних умовах певних народів і націй, що додає їм відповідної етнічної своєрідності.

На початку XX ст. відомий соціолог Макс Вебер запропонував класифікацію релігій. Критерієм класифікації виступають три ре­лігійних типи: конфуціансько-даоський, індуїстсько-буддистський та іудео-християнсько-ісламський. Конфуціансько-даоському типу при­таманна орієнтація на пристосування до існуючого світу, що вира­жено в прагненні до ідеального порядку. Позиція індуїзму і буд­дизму характеризується втечею від світу, оскільки головним для традицій служить звільнення людської особи від її матеріальної за­лежності і порятунок у нірвані (буддизм) або єднання душі з бо­жественним Абсолютом — Брахманом (індуїзм), Кришною (криш­наїзм). Нарешті, ставлення іудаїзму, християнства й ісламу до світу визначається Максом Вебером як позиція оволодіння світом, як орі­єнтація на його перетворення. У релігіях порятунок як духовне пе­ретворення не обмежується тільки людиною, не мислиться у вигляді всесвітнього процесу встановлення царства Бога — не тільки на небі, але й на землі.