Концепції державного регулювання економікив процесі історичного развитку

крім того, що дозволено. Третій -- у Франції, де все дозволено, навіть те, що заборонено. І четвертий — у Росії, де все заборонено, навіть те, що дозволено». Естафету командної економіки прийняли ^в 1917 році більшовики, які в умовах громадянської війни і викли­каної війнами розрухи, здійснювали жорстко централізовану еко­номічну політику, що одержала назву політики воєнного комунізму. Великий і середній приватний капітал націоналізований. На селі вводилася продрозверстка, що вилучала в селян практично весь ^ХЛіб. Вільна торгівля заборонена. Карткова система розподілу то­варів першої необхідності введена в місті. Стихійно виник спекуля­тивний тіньовий ринок. Нестримна грошова емісія, яку проводила

нова влада, ше більше поглибила важкий економічний стан у країні — інфляція знецінила грошові знаки до мінімуму, обмін прийняв натуральні форми. Економічні важелі впливу на еконо­міку замінені позаекономічним примусом. Насильство в госпо­дарській частині тільки продиктовано реальністю. Більшовики, за свідченням Стівена Коєна, англійського економіста, не мали зна­чущої економічної програми, тому схопилися за першу ліпшу, що трапилася. Здається, значну роль відіграли полегшені, романтичні уявлення керівництва більшовиків про будівництво комуністично­го суспільства. Нова економічна політика (неп) почала здійснюва­тися з весни 1921 року. Вільний місцевий оборот переріс у вільну торгівлю, продрозверстка замінена продовольчим податком, суттє­во полегшено тягар селянського господарства. Податок, що змен­шився, дав можливість селянам залишки зерна продавати на ринку і купувати необхідні товари промислового виробництва. Пожва­вився внутрішній ринок, почалося повільне відродження про­мисловості. Підприємства, одержавши деяку самостійність, стали впроваджувати комерційний розрахунок, самофінансування, по­чали функціонувати і грошово-кредитні установи.

Здійснення нової економічної політики хоча й обумовило зрос­тання виробництва, підвищення життєвого рівня людей однак краї­на залишалася в основному аграрною з перевагою ручної праці. Не­минуче постало питання про проведення індустріалізації. Але багаторічних нагромаджень від розвитку промисловості для здійснен­ня індустріалізації, на відміну від Західних країн, не було. Зовнішні джерела фінансування були відсутні. Існувало дві точки зору. Пер­ша — джерелом нагромадження має стати мобілізація додаткового продукту, створеного селянським господарством. Це називалося пе­рекачуванням коштів за рахунок так званих ножиць цін — високі ціни на товари для села, низькі ціни на сільськогосподарські товари. Це загрожувало руйнуванням селянського господарства, що склалося за століття. Інша точка зору не заперечувала необхідності залучення для індустріалізації засобів села, але вважала, що робити це треба обережно, створивши насамперед умови для створення середняць­кого господарства, не захоплюватися понадіндустріалізацією. Пере­могла перша точка зору: використовувати джерела нагромадження за рахунок мобілізації додаткового продукту, створеного сільським господарством. Однак вилучення додаткового продукту насправді більшої частини необхідного продукту можна було здійснити тільки застосувавши насильство.

Почалося насильницьке усуспільнення, що одержало назву ко­лективізації. Багато політиків і вчених — Микола Кондратьєв, Олек-

саНДР Чаянов та інші — виступили проти згубного для сільського господарства, та, як показала вся подальша історія, для всієї країни, помилкового курсу. Однак Йосипу Сталіну і його оточенню вже вда­лося створити основи тоталітарного режиму. Точка зору опонентів Його політики відкинута, а самі вони пізніше репресовані. Форсу­вання строків індустріалізації обернулося важкою трагедією для на­роду. Вилучення хліба в селян, як експортного товару для одержання валюти і закупівель за кордоном техніки, привели насамперед ті ра­йони, що були житницею країни — Україна, Дон, Кубань, Поволжя, Чорнозем'я Росії до тяжкого стану. Поступово, але наполегливо формувалася казармено-кріпосницька форма господарювання на

селі.

До сфери загального одержавлення залучено і промисловість. Створено центрально-керовану економіку. Протягом 50—80-х років XX ст. боязкі спроби послабити адміністративні пута так і не увінча­лися успіхом, і до початку 90-х років XX ст. система прийшла до занепаду. У сучасних умовах знову, як і багато років тому, країни пострадянського простору перебувають на переломному етапі. Ук­раїна, що стала суверенною державою, ось уже десятиліття шукає шлях реформування економіки. Співвідношення економіки і полі­тики залишається винятково актуальним, торкається проблеми еко­номічної безпеки країни.