ПОЛІТИЧНОЇ СОЦ10ЛОП1 . г _ , .

роздільне панування богослов я і схоласти­ки. Уже Макіавеллі, Томас Мор, Мартін Лютер, Томас Мюнцер, тираноборці, Томмазо Кампанелла, а потім Жан Боден, Томас Гоббс, Барух Спіноза, Гуго Гроцій, Жан-Жак Руссо, Фіхте, Гегель почали розглядати державу як природне суспільне явище, як творіння розуму та досвіду, виводили її природні закони. Англійський мислитель Томас Мор, піддаючи гострій нищівній критиці тодішню державу, вказує, що основною причиною всіх її пороків та лиха є приватна власність і обумовлені нею суперечності інтересів особи та суспільства, бага­тих та бідних, святість та виснажлива праця, розкіш та злидні. При­ватна власність і гроші породжують злочини, що піддаються щоден­ному покаранню, але не викоріненню їх. Викриття кривавого законодавства нерозривно пов'язане з осудженням ладу, засновано­го на приватній власності; суспільство «творить злодіїв і водночас карає їх». Погляд на власність як основу суспільства, що визначає його структуру, психологію, звичаї, установи, закони, дозволив То-масу Мору зробити ряд проникливих висновків про суть держави і права.

В XVI ст. ряд країн Західної і Центральної Європи охопила Ре­формація — масовий рух проти католицької церкви,— об'єднавши всю феодальну Західну Європу в одне величезне ціле, оточила фео­дальний лад ореолом святості. Один з реформаторів Мартін Лютер, спираючись на Священне Писання, доводив, що вся ієрархія като­лицької церкви, чернецтво, більшість обрядів і служб не засновані на «достовірному слові Божому», «справжньому Євангелії». Всупереч ученню католицизму про необхідність здійснювати для порятунку ду­ші різні обряди, робити внески церкві, Лютер, посилаючись на апос­тола Павла, твердив, що «людина виправдовується однією вірою». Те, що стосується релігії,— справа совісті християнина; джерело віри — Священне Писання, «чисте Боже слово». Під впливом своєрідних умов Реформації в Німеччині склалось і ставлення Лютера до держави. Ос­новним положенням лютеранства стала незалежність світської влади від папства, мирське життя розглядалось як невід 'ємна природна част­ка оновленої християнської релігії. Людина вільно шукає істину, вірячи

своїй внутрішній релігійності, силою примусити вірити неможливо. І світська влада має регулювати відносини між людьми, карати лютих і охороняти покірних. Духовенство не є чимось особливим, незалеж­ним від світської влади. Бюргерська реформація в Німеччині, як і до того в Англії, Чехії, послужила сигналом до загального руху селянства і міських низів. В 1524 році почалось загальне повстання селян Пів­денної та Середньої Німеччини проти церковних і світських феодалів. Очолив повстання Томас Мюнцер, який Реформацію і селянський рух пояснював як виступ проти основних догматів католицизму і вза­галі проти християнства. В політичній доктрині ставилась вимога вста­новлення верховенства народу. Поширення лютеранства і його бо­ротьба проти католицизму стали ідейною передумовою виникнення більш радикальних релігійно-політичних течій Реформації. Тоді та­кою течією став кальвінізм. Однією з центральних ідей Жана Кальвіна (1509—1564) стала ідея абсолютно передвизначеної долі кожної люди­ни. Учення Кальвіна закликало віруючих до активної діяльності, бо якщо людина приречена на невдачу, то їй ніщо не дасть поліпшення, аби відвернути визначене. Ніхто не може заздалегідь знати, «обраний» він чи ні — проте успіх у справах може бути витлумачений як можли­вість висунення. В XVI—XVII ст. кальвінізм широко розповсюджу­вався в Швейцарії, Нідерландах, Франції, Італії і північно-амери­канських колоніях. Реформація завдала тяжкого удару католицькій церкві, що втратила вплив у Німеччині, Швейцарії, Англії, Шотлан­дії, Нідерландах, Скандинавії та ін.

У працях філософів і мислителів XVI ст. висувались ідеї, що. зна­ходили розвиток у соціальних, політико-правових теоріях; обґрунто­вувалися необхідність приватної власності та договірних відносин, фор­мальна рівність і безпека особи, свобода промислів та торгівлі, незалежність держави від церковної влади. В процесі критики теології вчення про державу і право обґрунтовувалось як суспільне явище, сила зображувалася як основа права, а політика, соціальні дії — як сус­пільні дії. Особа, вивільнена від феодальних кайданів, наділена рядом природних прав та свобод. Та тоді йшлося ще переважно про подолання релігійного та церковного відчуження: спираючись на багатовікову традицію, церква і релігія, колись створені людьми, пе­ретворилися на ворожу їм силу, що протистоїть народу. Прагнення подолати відчуження релігії та церкви і породило Реформацію.

_к ... В концепції походження держави відомий

Френсіса Бекона англійський філософ Френсіс Бекон (1561-

1626) стояв на позиціях мислителів від Ма-

кіавеллі до Гегеля, що прагнули очистити поняття про державу та

право від містичної лузги, догм теології і відмежувати істини науки

від поглядів релігії. І якщо в соціальних, юридично-правових ар­гументаціях Френсіс Бекон відкрито посилався на те, що королі правлять державою з волі Бога, то в дійсності суть концепції істот­но інша: не зберігаючи середньовічного уявлення про божественне походження держави і права, Бекон твердить, що джерелом права є не Бог, а природний закон, створений людським розумом. Основами соціальних дій, основами законів, за Беконом, є об'єднання людей справедливістю, а справедливість — не робити іншому того, що не бажаєш собі. Це принцип буржуазного права. За феодалізму су­спільство виробників визнавало періодичну рівність усіх перед за­коном. І якщо хтось скоїть несправедливість заради власної ви­годи, інші бачать небезпеку для всіх, об'єднуються і приймають закони для захисту від несправедливості. Загальнодержавна закон­ність виявляється не тільки в придушенні королівською владою феодального беззаконня, а й у підкоренні дій суддів, обмеженні влади короля тощо. Френсіс Бекон проголошує, що не король, а насамперед істина стоїть на першому місці, і, виходячи з гуманних природних основ, ігнорував станову соціальну природу держави і права, твердив, якщо закон «більше загрожує інтересам численні­шої і сильнішої соціальної спільності людей, аніж меншості, інтереси якої охороняються, то така соціальна спільність людей знищує закон, що трапляється дуже часто». Закон існує лише опи­раючись на силу, і те, що вважається справедливістю для одних, стає несправедливістю для інших. Насилля іноді набирає силу за­кону, а деякий закон іноді більше говорить про насилля, аніж про правову рівність. Ідеї про державу і право Френсіса Бекона відігра­ли певну роль у становленні та розвитку соціально-політичної тео­рії в умовах формування буржуазного суспільства.

„ . Аналіз розвитку суспільства як поступово-

Теорія . .

державнош суверенітету. ^г0 процесу, на відміну від природних про-Вчення Жана Бодена иесів, для яких характерний кругообіг, зна­ходимо в працях французького політичного діяча, юриста Жана Бодена (1530-1596). В праці «Метод легкого вивчення історії» Жан Боден визначає фактором суспільного життя географічне середовище, вважаючи, що клімат, родючість грунту, рельєф тощо обумовлюють особливості життя людей, їх психоло­гічні та інтелектуальні якості. З півночі на південь, зі сходу на захід населення Землі живе в трьох географічних поясах: жарко­му, помірному, холодному (Африка, Європа і північні народи). Відповідно з «законом протилежностей», в тому числі «протилеж­ностей властивостей тіла й духу», фізичні умови існування обу­мовлюють особливості тілесного і духовного складу людей: «хто

5 "Соціологія"

міцний духом, той слабший фізично». Звідси Жан Боден робить висновок, що дух настільки властивий жителям півдня, наскільки тіло — жителям півночі. Виступаючи прихильником «золотої се­редини», Жан Боден вважає, що різноманітні відмінності клімату півночі та півдня, сходу та заходу урівноважуються зоною помір­ного клімату, що відповідає і психологічним особливостям наро­дів, які живуть тут, і формам їх діяльності. Жителі півночі — фі­зично міцні, жорстокі, бідні розумом, переважне їх заняття — ремесло, тоді як народи півдня — малорослі, фізично слабі, духов­но хитрі, замкнуті, скупі або ж бережливі. Для помірної кліматич­ної зони — Греції, Італії, Франції — характерно те, що тут люди фізично сильні, хоробрі, розсудливі і помірковані, прості у відно­синах, прагнуть до спілкування.

Розвиток наук Жан Боден пояснює саме властивостями кожного народу: у південних народів більше розвиваються науки, у північ­них — ремесла, а у жителів помірної зони клімату — державність, право, торгівля, господарство та ін. Кожний народ відрізняється і здібностями, і вмінням. З народів, які живуть у помірних кліматич­них зонах, походять знамениті воєначальники, оратори, правознавці, актори, письменники та ін. І Жан Боден вважає, що розвиток суспіль­ства залежить від впливу природного середовища, що обумовлює розви­ток кровногосподарських сімейств — союзів, з яких виростає держава. Жан Боден вперше формулює і широко обґрунтовує поняття суверені­тету як істотної ознаки держави. Суверенітет — це абсолютна і постійна влада держави, абсолютна, не зв'язана ніякими законами, влада над громадянами і підданими. Суверенітет означає насамперед незалежність держави від папи римського, від церкви, від німецького імператора, від соціальних станів, від іншої держави. Суверенітет як верховна влада включає право видавати і скасовувати закони, ого­лошувати війну і укладати мирні угоди, призначати посадових осіб, здійснювати верховний суд, право помилування, право чеканити мо­нети, стягати податки тощо.

В ученні про державу Жан Боден багато в чому наслідує Арісто-теля. Першочергового значення надає формі держави, відкидає по­ширений поділ форм держави на правильні і неправильні тому, що вони виражають лише суб'єктивну оцінку існуючих держав. Тим часом суть тільки в тому, кому належить суверенність, реальна вла­да: одному, багатьом чи більшості. На такій же основі заперечу­ється змішана форма держави — владу аж ніяк не можна поділити порівно, якийсь елемент, кому належить верховна влада, хто має право видавати закони тощо, матиме вирішальне значення в дер­жаві.