Еволюція інтелектуальної власності в Україні

Еволюція промислової власності

В Англії в період швидкого розвитку мануфактури на початку XIV століття королівською владою надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням но­вих виробництв. Така підтримка прийняла форму даруван­ня особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, до­статнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Такі права закріплювалися документом, що назива­вся патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі.

Згодом наданням такого права стали зловживати, викори­стовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю.

Для того щоб покінчити із зловживанням даруван­ням особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії, відповідно до якого мали силу лише ті монополії, дарування і пільги будь-яких па­тентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорів­нює 14 рокам чи менше.

На початку XVII століття були закладені основи патентного права. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності використо­вуються дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій.

Історія торговельних марок виходить з глибини століть. Такі зна­ки у вигляді символів зображувалися ремісниками на то­варах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Вони реалізували важливий елемент зако­нодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксу­вали зв'язок між товаром і виробником.

Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше за­стосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захи­сту проти таких порушень. Так народилася знаменита за­борона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи

У 30-40-х роках XX століття було в основному заве­ршено розвиток законодавства про торговельні марки (Ні­меччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втратили чинності і на сього­дні.

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі були відсут­ні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власнос­ті, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечу­валося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідни­цьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положен­ня про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропози­ції, затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Основ­ною формою охорони винаходів був не патент, а авторсь­ке свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а дер­жаві. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло ві­льно використовувати випущені у світ твори на телеба­ченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість ви­дачі примусових дозволів на їхнє використання.

У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції бу­ли незначні, а судова процедура - складною.

Після проголошення незалежності й державотво­рення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається прийняття Закону України "Про власність" (7 лютого 1991 року), яким вперше були визнані результати інтелектуальної власності об'єктами права власності.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність бу­ло "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року.

Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавст­ва про інтелектуальну власність, стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.

У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросо­вісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтег­ральних мікросхем" (5 листопада 1997 року).

Для розвитку зазначеного законодавства про про­мислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє ві­дображення також у постановах Кабінету Міністрів Украї­ни, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винаго­роди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних ак­тах Державного підприємства "Українське агентство з ав­торських і суміжних правах".

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власніс­тю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Важливим джерелом права інтелектуальної влас­ності також є міжнародні конвенції і договори, до яких при­єдналася Україна.

Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдоско­наленню та гармонізації з міжнародним законодавством.