Лекція 4: Соціологія особистості.
План
1. Поняття особистостi в соцiологiї. Cпiввiдношення понять людина, особистiсть, індивід, індивідуальність.
2. Структура особистостi за Платоновим.
3. Соціальна типологія особистостi.
4. Теорія «дзеркального «Я» (Ч. Кулі, Дж. Мiд)
5. Соціальний статус і соціальні ролі особи. Внутрішньорольові і міжрольові конфлікти.
6. Соціалізація особиcтостi. Структура процесу соціалізації: адаптація і інтеріорізацiя. Поняття ресоциалізацiї, десоцiалiзацiї.
Конспект лекції:
1. Поняття особистостi в соцiологiї. Cпiввiдношення понять людина, особистiсть, індивід, індивідуальність.
Особистість – це носій і виразник суспільних відносин, реалізація законів суспільного розвитку здійснюється тільки через діяльність людей.
Соціологія вивчає особистість не як індивідуальність, а як обособлену особистість, соціальний тип і в результаті знання про конкретних особистостей – це знання про те, як в них втілюється знання для групової характеристики і як вони представляють особистість в різноманітних масових діях.
В соціології особистiсть визначається як:
1) системна якість індивіда, визначувана його включністю в суспільні відносини і що виявляється в спільній діяльності і спілкуванні;
2) суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності.
Людина - поняття найзагальніше, родове. Індивід розуміється як окрема, конкретна людина, як одиничний представник людського роду (від лат. individ неподільний, кінцевий). Індивідуальність можна визначити як сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого, причому відмінності проводяться на самих різних рівнях - біохімічному, нейрофізіологічному, психологічному, соціальному і ін. Поняття особа вводиться для виділення, підкреслення неприродної (`надприродної`, соціальної) суті людини і індивіда, тобто акцент робиться на соціальному початку.
Особистість– це конкретний індивід, лице, суб’єкт діяльності в єдності його індивідуальних властивостей і соціальних ролей, як сукупність інтеріоризованих в ньому соціально значущих рис і соціальних відносин, що відносяться к сутності даного суспільства.
У момент народження дитина ще не є особою. Вона всього лише індивід. Індивідом називається людина як представник вигляду, продукт розвитку філогенетичного і онтогенетичного розвитку. Щоб зробитися особою, людина повинна пройти певний шлях розвитку. Неодмінною умовою цього розвитку є:
1) біологічні, генетичні задані передумови;
2) наявність соціального середовища, світу людської культури, з яким дитина взаємодіє. Дитина, що не взаємодіє з соціальним середовищем, ще не людина у власному сенсі слова. Кожна особа володіє сукупністю внутрішніх якостей, властивостей, які складають її структуру.
2. Структура особистостi за Платоновим.
Підхід Платонова розуміє під особистістю якусь біосоціальну ієрархічну структуру. Виділив наступні підструктури: спрямованість, досвід{знання, уміння, навички}; індивідуальні особливості різних форм відбиття {відчуття, сприйняття, пам'ять}, і, нарешті, об'єднані властивості поведінки. Недолік: загальна структура особистості інтерпретувалася як якась сукупність її біологічних і соціально обумовлених особливостей.
Знання, уміння, навички - є основними ланками визначальними трудову діяльність людини. У процесі праці не тільки народжується продукт праці, але й він сам формується в праці.
Сприйняття - усвідомлення почуттєво даного предмета і явища.
Відчуття - відбиття окремої чуттєвої якості.
Пам'ять - психічний процес це запис, збереження й наступне відтворення минулого досвіду.
Мислення - процес пізнавальної діяльності, що характеризується опосередкованим і узагальненим відбиттям дійсності.
3. Соціальна типологія особистостi.
Соціальний тип особистостi - узагальнене віддзеркалення сукупності істотних соціальних якостей (суспільно певні характеристики особи), що повторюються, входять в яку-небудь соціальну спільність.
Психологічний підхід до тіпологiзації особистостi. Пов'язаний з виділенням психологічних здібностей, обумовлюючих розвиток особи в схожих ситуаціях життя та діяльності.
К. Хорні тіпологiзував особистiсть по характеру взаємодії з іншими. Виділив:
1. Стійкий тип (орієнтований на людей).
2. Відособлений тип (від людей).
3. Ворожий тип (проти людей).
К. Юнг тіпологiзував особистiсть за типом орієнтації:
1. Екстраверт.
2. Інтроверт.
Соціологічний підхід тіпологизації.
Р. Мертон розробив типологію поведінки особи залежно від відношення до цілей і засобів. 5 типів:
1. Конформіст - погоджується зі всім.
2. Новатор.
3. Бунтівник.
4. Ритуаліст.
5. Ізольований тип.
4. Теорія «дзеркального «Я».
Ч. Кулі вважав, що особистість формується на основі безлічі взаємодій людей з навколишнім світом. Він представляв структуру особистості з 3- х елементів:
З того, як на нашу думку, нас сприймають інші;
З того, як на нашу думку, інші реагують на те, що бачать у нас;
З того, як ми відповідаємо на сприйняту нами реакцію інших.
Приклад з життя: Ви йдете по вулиці, і всі зустрічні перехожі пильно Вас розглядають. Ваша відповідна реакція -- Ви розшифровуєте цю увагу як осуд і глузування й біжите до першого дзеркала, що попалося, перевірити, що ж у Вас не в порядку -- одяг, зачіска або зовнішність?
Процес дзеркального відбиття власного "Я" є суб'єктивним процесом і необов'язково відповідає об'єктивній реальності. Цей процес також не має на увазі, що наша вистава про самих собі радикально змінюється щораз , коли ми зустрічаємося з новою людиною й новою ситуацією. У такому випадку формується відносно короткочасні внутрішні власні образи - само-іміджи. Поряд з ними у свідомості існує вистава про себе - позачасове відчуття самого себе - " дійсне Я", яке само- іміджи, що накопичуються згодом, можуть тільки корегувати.
Джордж Мід, засновник символічного интеракционізму, також вважав, що "Я"- самость -- продукт соціальний. На його думку , процес формування особистості включає три стадії. Перша - імітація. На цій стадії діти копіюють поведінку батьків, не розуміючи цього. Маля, наприклад, може, намочивши ганчірку, возити нею по підлозі, наслідуючи матір, що миє підлоги в кімнаті. Він як би приміряє на себе модель її поведінки. Мати для нього - по Міду - "значущий інший". Наступна стадія - ігрова. Діти розуміють поведінку як виконання певних ролей: мами й дочки, лікаря й хворого, продавця й покупця і т.д. Перехід від однієї ролі до іншої розбудовує в дітей здатність надавати своїм думкам і діям такий зміст, який надають їм "значущі інші" - інші члени суспільства. Обмінюючись ролями в процесі гри, діти поступово виробляють своє "Я - мене". Щораз , дивлячись на себе з погляду когось іншого, вони вчаться сприймати враження про себе. На третій стадії діти усвідомлюють, що вони належать до більшого співтовариства людей і це співтовариство дотримується цілком певних поглядів на те, що є нормальною поведінкою, а що - відхиленням. Соціальна група, що дає індивідові усвідомлення цілісності власної особистості, називається "узагальнений інший". З його допомогою ми усмоктуємо в себе організовану систему поглядів нашого суспільства в рамках наших власних особистостей так, що соціальний контроль перетвориться в самоконтроль.
5.Соціальний статус і соціальні ролі особистостi.
Соціальний статус - конкретне місце, яке займає індивід в даній соціальній системі; структурний елемент соціальної організації суспільства, що забезпечує соціальні зв'язки між суб'єктами суспільних відносин.У соціології виділяють інтегральний або головний статус, найчастіше він пояснюється посадою, яку займає людина або професією.Також в соціології розрізняють наказаний і придбаний статус. Наказаний - статус, нав'язаний суспільством, незалежний від зусиль і заслуг особи, тобто, він отримується етнічним походженням, мiсцем народження, сім'єю. Придбаний - статус, який досягнутий і визначається, перш за все, зусиллями самої людини.
Соціальна роль - сукупність вимог, що пред'являються індивідові суспільством; відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособових відносин.Соціальна роль розпадається на рольові очікування - те, чого згідно "правилам гри" чекають від тієї або іншої ролі, на рольову поведінку - те, що людей реально виконує в рамках своєї ролі. Щораз , беручи на себе ту або іншу роль, людина більш-менш чітко представляє пов'язані з нею права й обов'язки, приблизно знає схему й послідовність дій і будує свою поведінку відповідно до очікувань навколишніх. Суспільство при цьому стежить, щоб усе робилося "як треба"
Статус може включати декілька ролей. Сукупність ролей, витікаючих з одного статусу, називають ролевим набором.
Рольовий конфлікт - ситуація, в якій особа, що займає певне положення стикається з несумісними очікуваннями і вимогами.
6. Соціалізація особистостi. Структура процесу соціалізації: адаптація і інтеріорізацiя. Поняття ресоциалізації, десоцiалiзацiї.
Витоки соціалізації полягають в концепціях Р. Тарда. Основа соціалізації - це процес наслідування (вчитель - учень - типове соціальне відношення).
Соціалізація особистостi є процесом формування особи в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, в ході якого чоловік перетворить соціальний досвід у власні цінності і орієнтації, вибірково вводить в свою систему поведінки ті норми і шаблони поведінки, які прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, які прийняті в даному суспільстві. Процес соціалізації міститься в теоріях І. Кона, Ананьева, Поригiна та ін. У їх теоріях обгрунтовано, що процес соціалізації не можна зводити тільки до виховання або тільки до навчання.
Агенти соціалізації - найближче оточення людини, первинні групи (сім'я, друзі, вчителі, однолітки) і інститути соціалізації - школа, армія, церква, ЗМІ, держава, інститути освіти.
Первинна соціалізація відбувається на рівні міжособистiсних відносин, а вторинна - сфера соціальних відносин.
Стадії соціалізації. Існує 2 версії стадій соціалізації. Згідно першої: соціалізація - процес, пов'язаний з певним періодом в житті людини. Смелзер виділив 3 стадії в процесі соціалізації:
1. Стадія наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих.
2. Ігрова стадія, коли діти усвідомлюють поведінку, як виконання ролі.
3. Стадія групових ігор, на якій діти вчаться розуміти, чого від них чекає ціла група.
Згідно другої версії, соціалізація - це процес, що триває все життя. У цьому процесі наступні стадії:
1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує).
2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне відношення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення `мир і я` характеризується як проміжна соціалізація, оскільки все ще нестійкий в світогляді і характері підлітка.
3. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, `вписатися` в суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо не приймаються, можливі наступні результати:
-збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємин) з людьми і суспільством;
- зміна себе, `стати як усi`;
- конформізм, зовнішнє погоджується, адаптація.
4. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період його трудової діяльності, коли чоловік не тільки засвоює соціальний досвід, але і відтворює його за рахунок активної дії людини на середовище через сою діяльність.
5. Пiслятрудова стадія соціалізації розглядає літній вік, як вік, що вносить істотний внесок до відтворення соціального досвіду, в процес передачі його новим поколінням.
В процесі соціалізації людини можна виділити 2 фази:
1. Соціальна адаптація - стадія пристосування індивідів до соціального середовища. Вид взаємодії особи з навколишнім і соціальним середовищем.
2. Інтеріорізация - відбувається формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей і інших компонентів соціального середовища в наслідок соціальної діяльності.
Соціалізація проходить етапи, що збігаються життєвими циклами.
Життєві цикли зв'язані зі зміною соціальних ролей, придбанням нового статусу, відмовою від колишніх звичок, оточення, дружніх контактів, зміною звичного способу життя. Щораз , переходячи на нову сходинку, вступаючи в новий цикл, людині доводиться чимало перенавчатися. Цей процес, розпадаючись на два етапи : Десоціализація й Ресоціалізація.
Ресоциалізацiя. Принцип, згідно якому розвиток особи протягом всього життя йде по висхідній і будується на основі закріплення пройденого, є непорушним. Але властивості особи, що сформувалися раніше, не є непорушними. Ресоциалізацiєю називається засвоєння нових цінностей, ролей, навиків замість колишніх, недостатньо засвоєних або застарілих. Ресоциалізацiя охоплює багато видів діяльності - від занять по виправленню навиків читання до професійної перепідготовки робочих. Психотерапія також є однією з форм ресоциалізацiі. Під її дією люди намагаються розібратися в своїх конфліктах і змінити свою поведінку на основі цього розуміння.
Десоціалізація – це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.