Нормативи та стандарти

Усе живе в біосфері постійно перебуває під впливом ЕМП природного походження, в зв’язку з чим у організмів в процесі еволюції виробилися механізми, які дозволяють безболісно зносити середній рівень фонового опромінення, а також окремі пристосувальні можливості, що знижують гостроту реакції на деякі відхилення від норми зміни ситуації (при грозових розрядах, магнітних бурях тощо). Але перевищення інтенсивності випромінювання над фоновим рівнем, зумовлене роботою радіозасобів, викликає несприятливі наслідки і дає підстави твердити про екологічну небезпеку електромагнітного випромінювання практично в усьому діапазоні частот і навіть при дуже малих інтенсивностях. У зв’язку з цим потрібно оцінити ступінь небезпеки, нормувати допустимі рівні опромінення, розробити та вжити необхідних захисних заходів. Як вказувалося вище, увагу на шкідливий вплив ЕМП було звернено фактично у початковий період розвитку радіо. Тоді ж були запропоновані і деякі заходи з охорони праці за умов опромінення ЕМП. Але небезпека у широких масштабах не лише для осіб, професійно пов’язаних в радіоапаратурою, але й для населення, стала зрозумілою тільки у 50-ті роки, коли розпочались спеціальні дослідження, які мали на меті розробку та обгрунтування правил техніки безпеки.

Треба відзначити, що будь-які норми та стандарти, пов’язані із захистом людини від небезпечного впливу різних факторів, є компромісів між перевагами, отриманими при використанні нової техніки, та можливим ризиком, пов’язаним із цим використанням. Тому ризик повністю не виключається, та гранично допустимі рівні впливу будь-якого фактору залежить від того, наскільки нам відомі ураження, завдані організму, які прийняті при цьому критерії безпеки, який обраний відсоток летальних наслідків при незворотних результатах. З урахуванням цього пропонувалося ввести, наприклад, допустимі (чи експлуатаційні) рівні, гранично терпимі (для аварійних режимів).

У 1953 році американський вчений Г.Шван запропонував вважати гранично допустимою для людини густину потужності НВЧ випромінювання 100 мВт/см². Таке випромінювання збільшує температуру опроміненої ділянки не більш на 1,5⁰С та викликає ефекти, подібні до тих, що відбуваються в організмі при природних фізіологічних процесах. Запропонована норма давала 10-кратний запас стосовно до умов, які викликають теплове ураження. У 1986 році ця норма для діапазону частот від 10 МГц до 100 ГГц була введена американським національним інститутом стандартів як стандарт США для осіб, що професійно обслуговують джерела електромагнітного випромінювання для населення. Аналогічна норма була незабаром прийнята багатьма західними країнами.

У той же час у СРСР були введені “Санитарные правила при работе с источниками электромагнитного поля высокой и ультравысокой частоты» та «Временные санитарные правила при работе с генераторами сантиметровых волн». Згідно з останніми інтенсивність опромінення протягом робочого дня на УВЧ та НВЧ не повинна перевищувати 10 кмВт/см² протягом двох годин – 100 мкВт/см², та протягом 15…20 хв – 100 мкВт/см². Ці дані були покладені в основу ГОСТ 12.1.006-76 “Электромагнитные поля радиочастот». Аналогічні норми були введені у відповідні документи ряду країн.

Нормування вимог до граничного рівня опромінення не відмінило проведення наступних робіт з вивчення впливу випромінювання та уточнення норм.

Посилена увага до цих питань стимулювалася і тією обставиною, що норми, прийняті в СРСР, були у 1000 разів жорсткішими, ніж у США. Швидке розповсюдження засобів зв’язку на НВЧ та масове запровадження побутових НВЧ-печей зачіпали інтереси широких кіл населення. Ажіотаж у пресі підігрівався активністю ряду фірм, наприклад, виробників печей, які використовували традиційні (не НВЧ) способи нагрівання.

На підставі нових наукових даних американський стандарт 1982 році був переглянутий в бік більших обмежень. Крім того, у ньому був значно знижений допустимий рівень випромінювання для частот, близьких до 100 МГц. Ці частоти є резонансними для об’єкта, що має розміри та форму тіла людини, і – тому визнані найнебезпечнішими. Новий американський стандарт виходив із вимоги обмеження величини потужності, що поглинається, рівнем 0,4 Вт на кілограм маси тіла (з урахуванням 10-кратного запасу).

Більш глибоке вивчення питань впливу радіовипромінювання дало підставу для перегляду стандарту ГОСТ 12.1.006-84 “Электромагнитное поле радиочастот». Він охоплює діапазон частот 60 кГц…300 мГц і встановлює, що оцінка ЕМП у діапазоні 60 кГЦ…300 МГц проводиться окремо за електричною та магнітною складовими поля. Гранично допустимі рівні протягом робочого дня за електричною складовою не повинні перевищувати 50 В/м, знижуючись ступенями до 5 В/м у міру підвищення частоти. По магнітній складовій встановлені рівні лише для окремих ділянок діапазону: 5 А/м для частот 60 кГц…1,5 МГц та 0,3 А/м для частот 30 кГц…50 МГц. Допускається перевищення цих рівнів (але не більше двократного) при скорочені робочого часу на 50%.

Для частот 300 МГц…300 гГц гранично допустимі значення щільності потоку енергії ЕМП визначається як результат ділення нормованої величини енергетичного навантаження за робочий день на час впливу. Енергетичне навантаження протягом робочого дня не повинне перевищувати 200 мкВт/см²; у випадку опромінення від антен, що обертаються і скануються (при певних обмеженнях), може бути трохи вищим. У будь-якому випадку граничне значення щільності потоку енергії не повинно перевищувати 1000 мкВт/см².