Фізичне виховання в родовому суспільстві.

Виникнення фізичної культури

Як відомо, фізична культура виникла в процесі виробничої діяль­ності. Віками людина вдосконалювала знаряддя виробництва, з їх допомогою примножувала свої сили в одноборстві з природою. Саме тут безупинно розвивались її фізичні та розумові здібності. Невипадково перед полюванням люди обрисовували на скелі або на піску тварину, на яку йшли полювати, і визначали місце, в яке треба влу­чити каменем, списом, стрілою чи іншим предметом. Магічні попередні дійства в даному разі не тільки гартували волю, але й привчали до точності рухів, конче потрібних у реальному житті. Суттєвим для вивчення є походження фізичних вправ та ігор зале­жно від географічного місцезнаходження, кліматичних умов, де жили аборигени. Так у жителів півночі побутували лижі, поблизу водоймищ практикувалось плавання, веслування; кочові племена степів вчили дітей їздити верхи тощо.

Заданими сучасної науки, людство існує на землі близько мільйо­на років, хоч є і інші міркування, відомі факти про два і більше млн років. Але лише приблизно за останні 40 тисяч літ закінчився процес біологічного сформування типу людини. Завдяки праці змінювався обрис людини, вдосконалювалась його вища нервова діяльність, будова тіла та функції організму. Поступове наближення нашого пращура до сучасного типу відбувалось у процесі винайдення, виготовлення та вдосконалення знарядь праці. У первіс­ної людини цими знаряддями були випадкові шматки каміння, звичайні палиці тощо. Потрібні були тисячоліття, щоб людина на­вчилася дробити камінь, загострювати з нього та із дерева примітивні знаряддя. У виробничій діяльності це був період збирання того, що дала природа, а полювання на диких тварин ще носило випадковий характер. Потрібні людям фізичні якості, вміння та навички набувались безпосередньо в трудовій діяльності. Так, наприклад, плем'я Кубу на Суматрі на момент його відкриття не знало камінних знарядь, ритмів танцю, свят, але, як свідчать очевидці, тубильці відрізнялись дивови­жною спритністю, їхні діти до 10—12 років були при батьках, а потім набували самостійності. Про наявність там елементів фізичного виховання в цей період ще не йдеться. Тільки молодь в якійсь мірі переймала у дорослих досвід роботи і знання, як користуватись відомими тоді примітивними зна­ряддями праці та захищатись від хижаків. Однією із форм передачі досвіду було наслідування молоддю діянь дорослих, здійснюваних під час ритуалів напередодні праці.

Аналогічну роль відігравали «ініціації» (посвяти) — обряд переходу в іншу вікову групу, як наприклад від материнського виховання до старійшини роду або громади, прийняття до військової організації тощо. У кожного народу побутували свої особливості його здійснення. Ініціації передбачали певні обрядові дійства, характерні для кожної події, їм передувала старанна підготовка та участь в ритуалах. Таким чином, магічні ритуали забезпечували необхідну підготовку до наступної діяльності, а ініціації були методом контролю досягнутого її рівня.

Тут людина зрозуміла, що попередня підготовка, здійснена у ритуалах або наслідуванні, сприяє ефективності праці. Відтоді початкує процес виховання, коли центр уваги передачі досвіду переходить на виконання учнями попередньо спланованих дій.

Застосування розмаїтих легких списів із гострими наконечника­ми, а потім лука і стріл дозволили зробити полювання постійним ре­меслом. Воно, як найраніший спосіб виробництва, вимагало підпо­рядкованих дій учасників і виявлення таких фізичних якостей, як сила, витривалість, спритність та інших.

Але разом із цим нові знаряддя виробництва дозволили скороти­ти час на здобування їжі, допомогли людині перейти на осілий спосіб життя, посприяли можливості більше уваги приділити вихованню, де чільну роль відіграло фізичне вдосконалення.

З появою нових форм господарювання стала більш стійкою ор­ганізація суспільства, виникає материнська родова община (матріар­хат), члени якої пов'язані постійною спільною працею та кровним родством. Відбуваються зміни і в культурному житті, людина будує постійне житло з багаттям, готує одяг тощо. У побуті поширюються святкування, що супроводжуються танцями, іграми, змаганнями.

До цього періоду належить виникнення елементів фізичної культури. Численні змагальні ігри, що були безпосередньо пов'язані з працею, набувають самостійного виховного значення, застосовують­ся колективом роду і спрямовані для різних пікових груп.

В умовах матріархату виникають елементи педагогічного процесу фізичного виховання, усвідомлена діяльність, регульована всіма членами роду (племені). Передача досвіду переходить до виховання, де учні повинні виконувати попередньо заплановані дії, фізичні впра­ви виступають засобом пізнання довкілля. Вони (рухові дії), застосо­вувані при попередній підготовці, поступово відходять від трудової першооснови, стають абстрагованими. Так, на основі природного бігу за здобиччю поступово формується біг на різні дистанції до фінішу, появляються стрибки, не пов'язані з перепонами, а метання в ціль — ца метання на відстань тощо.

Розподіл праці відобразився на первісній фізичній культурі, бага­то рухів та дій трудового або оборонного характеру, що мали місце в іграх, танцях, з часом набули самостійного значення як фізичні вправи. Так, наприклад, аборигени Австралії, де до XIX століття зберігся первіснообщинний устрій, що дало можливість відтворити картину фізичного виховання первісного періоду, застосовували полювання як для здобуття їжі, так і для фізичного розвитку членів роду. Різновидом полювання там було переслідування кенгуру з метою розвитку витривалості та спритності. Характерним елементом їх фізичного виховання, окрім метання бумеранга або списа з подовжувачем, було ретуальне метання в ціль «кундел» (дощечка довжиною 23 см, тов- диною 1 см), яке проводилось напередодні полювань, а потім як зма­гання — метання на відстань. Відстань інколи сягала 80 метрів. До сьогодення там збере­глись ігри з розвагами, танці, елементи спорту з метання кундел, бу­мерангу, дротиків; ігри в м'яч, прийоми боротьби.

У народів Африки, наприклад зулусів, відоме метання палиць на кулю. Хлопчики, які розмістилися з двох боків пагорба, намагаються влучити в кулю, що котиться по схилу. Відомі також метання списа на відстань (у різних племен) або у висоту, фехтування та інше.

У бушменів популярними були танці. Інколи замість запитання «З якого ти племені?» питали: «Який у тебе танок?».

В період матріархату жінки поряд з чоловіками брали участь у трудовій або оборонній діяльності. Вони на рівних змагались з чолові­ками в кулачному бої, боротьбі, бігу, фехтуванні на палицях, метанні списа, стрільбі з лука та ін. Так, наприклад, у тасманійців (остання мешканка острова померла у 1877 році) в полюванні на кенгуру жінки брали участь разом з чоловіками, до­помагали здійснювати загони, облави тощо, тим самим демонстрували колективну трудову діяльність. Дітей навчали дорослі, особливо звертали увагу на вміння лазити на дерево за допомогою сухожил тварин, котрими певним способом зв'язували ноги. Спис і палиця слугували предметами для фізичних вправ. Дівчата та юнаки — члени общини однаково мусили бути спритними, витривалими, шви­дкими, сміливими та рішучими. За свідченням етнографів, відсутність цих якостей була перепоною для шлю­бу (створення сім'ї).

У період розквіту матріархату по­являються предмети, спеціально ви­готовлені для гри (м'яч із вовни, куля, фехтувальна палиця, спис із притупленим вістрям, іграшковий лук та інші. Навчання дітей, особливо метанню палиці, списа, стрільбі з лука, входило до первіс­ного фізичного виховання. Наприклад, ірокези, що знаходились на стадії розвинутого родового устрою, широко застосовували ігри з м'ячем. Навіть один рід мав назву «м'яч», ігри в м'яч були колектив­ними (рід на рід, тут і дорослий, і дитина, і чоловік та жінка).

З появою залізної сокири, плуга, розвитком плужного землеробства і скотарства в домі утверджується панівне становище чоловіка. Здійсню­ється перехід до моногамії (одношлюб). Створюється патріархальний рід (патріархат) — родова община з чоловіком-старійшиною на чолі.

Як відомо, рід — це колектив людей, об'єднаних у суспільно-вироб­ничі групи та пов'язаних узами кровного родства, а племя — це союз родів/що має спільну територію, мову або діалект, звичаї, обряди тощо.

При патриархаті посилюється міжплемінний культурний взаємовплив, збагачується досвід фізичного виховання, племінні ігри та фізичні вправи взаємно передаються іншим. Виникають бойові зма­гальні ігри, ще не відомі при матриархаті. Зароджуються поняття «бо­йова доблесть», «слава» тощо.

Інколи суперечки, що виникали між племенами, вирішувались боротьбою (дужанням) представників племен-суперників. Деколи вони завершувались не війною, а братанням, обміном подарунками, святкуванням. Тут важливу роль відігравали фізичні вправи, змаган­ня. Приклади відомі і серед народів півночі, і Нової Гвінеї та інших.

Зміни у виробництві та суспільному житті викликали нові явища у фізичній культурі. Старі ігри, зберігаючи попередню мисливську термінологію, за характером рухів перестали прямо стосуватись під­готовки мисливця. Так, наприклад, кулачний бій, боротьба, долання тягаря поступово перетворились у самостійні види індивідуальних змагань, в цей же час виникли нові змагальні ігри, що відображали побут землероба, скотаря чи мисливця.

У багатьох народів розповсюдилась гра з биком (на Русі це відо­мо з розповіді про Кожем'яку), де відображалась діяльність людини по прирученню диких тварин.

При патріархаті відбувається також диференціація ігрової твор­чості. Так, у багатьох народів існуючі ігри збереглись тільки у дітей, а дорослі залишили лише окремі їх елементи, що наблизились до зма­гання. Наприклад, у рівнинних індіанців популярними буди ігри з метанням томагавка в ціль, гонки на лодках, ходьба на ходулях (ди­бах). В племені Апачі з дитинства навчали бігу, верховій їзді, стриб­кам у воду (спроба тренувань). Популярними були ігри зі стрілами, ракетками, колесом тощо.

Ескімоси змагались з бігу, боротьби, метання важких каменів, грали у «футбол» дерев'яним або кам'яним м'ячем, вчили поводитись з лодкою, їздити на санях.