Лекція 34 : Застосування доходного підходу до оцінки вартості нематеріальних активів.

ПЛАН

1.Місце нематеріальних активів у майновому стані підприємств.

2.Класифікація нематеріальних активів.

3.Об'єкти права інтелектуальної власності.

Використана література :

1.Кучеренко В.Р., Квач Я.П. «Оцінка бізнесу та нерухомості» ст.152-156;

2.Національний стандарт N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" ст. 1-2.

1.У теперішній час у майні підприємств неухильно зростає роль не­матеріальних активів. Далекоглядні бізнесмени продають коштовні патенти лише при гострій необхідності та ще й в останню чергу. Нові ідеї стали «ситно» годувати своїх власників, перетворилися в доро­гий товар. Різні компанії й фірми організують системи пошуку, гене­рації й фільтрації корисних ідей, створюється безліч венчурних фірм, нематеріальні активи закладаються в численні інвестиційні проекти.

При цьому інформаційні системи й видання рекламують нові висо­коефективні ідеї.

Цьому сприяє хвиля поглинання одних підприємств іншими, швидкість і масштаби технологічних змін, поширення інформацій­них технологій, ускладнення й інтеграція фінансового ринку Украї­ни. Питання методики й організації обліку даного виду майна актив­но обговорюються в усьому світі. Можна сказати, що облік та оцінка нематеріальних активів — одне з самих проблемних у даний час мето­дологічних питань.

Практичне використання нематеріальних активів у економічно­му обороті підприємств, перетворення їх у конкретний механізм для комерційної оцінки результатів інтелектуальної праці, інтелектуаль­ної власності дає можливість сучасному підприємству (фірмі):

—змінити структуру свого виробничого капіталу за рахунок збільшення частки нематеріальних активів у вартості нової продукції й послуг, збільшивши їх наукомісткість, що має сут­тєве значення для підвищення конкурентності продукції й по­слуг;

—економічно ефективно і раціонально використовувати незадіяні і ті що лежать, так би мовити, «мертвим капіталом» нема­теріальні активи, якими все ще володіють багато підприємств, фірми, НДІ, КБ, науково-дослідні лабораторії й т.д.

Таким чином, проблема комерційної оцінки нематеріальних ак­тивів явно назріла. Для цього потрібна класифікація нематеріальних активів, визначення сутнісних характеристик різних видів, принци­пи постановки на бухгалтерський облік, методи оцінки й переоцінки вартості, аналіз господарської ефективності нематеріальних активів, їхня правова захищеність, порядок проведення експертизи й т.д. Все це перетворює проблему нематеріальних активів у одну з найбільш актуальних економічних і правових проблем.

Проблема комерційного використання нематеріальних активів у сучасній практиці — комплексна, багатогранна проблема, що включає в себе правові, технологічні, економічні, виробничі, соціальні й пси­хологічні питання. Нематеріальні активи можуть і повинні продава­тися, а значить повинні мати вартісну оцінку. Іншими словами, най­більш істотні розбіжності викликає таке питання: чи є нематеріальні засоби активами й чи можуть вони взагалі включатися до балансу підприємства. Слід зазначити, що єдиної думки з цього питання у вчених-економістів у даний час немає.

Доводи на користь того, що нематеріальні засоби є активами по­лягають у тім, що ці засоби являють собою майбутні економічні ви­годи, за які була виплачена компенсація. Однак супротивники вклю­чення цих засобів до бухгалтерської звітності як активів мотивують свою позицію тим, що майбутні економічні вигоди, зв'язані з немате­ріальними активами, за винятком окремих випадків, неможливо ви­значити з достатнім ступенем вірогідності, і, крім того, ці об'єкти не відповідають, як правило, критерію відчуження (наприклад, ділова репутація фірми не може бути реалізована окремо від фірми, торгові знаки невіддільні від ділової репутації фірми).

Однак варто зазначити, що ще не зовсім так. Деякі нематеріаль­ні активи цілком відчужені. Це відноситься до товарних марок, коли виникають проблеми щодо їх оцінки та інших аналогічних активів: витрат на НДДКР у тих випадках, коли ці дослідження повинні при­звести до створення таких активів як товарні марки, торгові знаки, патенти й інші активи, що є відокремленими від компанії в цілому; витрат на програмне забезпечення в тих випадках, коли виявлені його технічне здійснення і комерційна ефективність, і коли воно роз­роблено самою компанією.

Тому, визнаючи нематеріальні активи — активами, виникає не­легке завдання — дати по можливості найбільш узагальнюючі реко­мендації з вартісної оцінки нематеріальних активів, що самі по собі дуже значно відрізняються один від одного.

У самому загальному вигляді показником використання інтелек­туального капіталу є «коефіцієнт Тобіна» — відношення ринкової вартості активів до їх відтворювальної вартості. Для інтелектуально­го капіталу цей коефіцієнт вище за одиницю. Коли «коефіцієнт Тобі­на» дуже великий, компанія отримує екстраординарні прибутки від використання такого виду активів. Це свідоцтво переваг інтелекту­ального капіталу.

 

2.Нематеріальні активи дуже неоднорідні за своїм складом. їх не­обхідно розрізняти:

—за характером використання в процесі виробництва;

—за ступенем впливу на фінансовий стан і результати господар­ської діяльності.

Тому необхідний диференційований підхід до їхнього аналізу. У практичній роботі варто враховувати наступні підходи до класифіка­ції нематеріальних активів.

За терміном корисного використання:

—функціонуючі (працюючі) нематеріальні активи — об'єкти не­матеріальних активів, використання яких приносить підпри­ємству доход у теперішній період;

—нефункціонуючі (непрацюючі) нематеріальні активи — об'єкти нематеріальних активів, що не використовуються з яких-небудь причин, але можуть використовуватися в майбутньому.

За оборотністю (тривалістю використання):

—поточні — це об'єкти нематеріальних активів, що використову­ються в діяльності підприємства не більш року, тому що швид­ко утрачають свою споживчу вартість. Вони включаються в поточні витрати підприємства;

—довгострокові — це об'єкти нематеріальних активів, що вико­ристовуються в діяльності підприємства більш року. їхня вар­тість переноситься на вартість виробленого з їхньою допомо­гою продукту частками (амортизується).

За ступенем відчуження:

—відчужені, які цілком передаються при їхньому продажі, пере­дачі, оренді;

—невідчужені, що залишаються у власності підприємства-власника при частковій передачі прав на їхнє використання.

За ступенем впливу на фінансові результати підприємства:

—об'єкти нематеріальних активів, здатні приносити доход пря­мо, за рахунок їхнього упровадження в експлуатацію;

—об'єкти нематеріальних активів, які безпосередньо впливають на фінансові результати.

За ступенем правової захищеності:

—нематеріальні активи, що захищаються охоронними докумен­тами (авторськими правами);

—нематеріальні активи, незахищені охоронними документами (авторськими правами).

За ступенем вкладення індивідуальної праці працівниками да­ного підприємства:

—власні — тобто об'єкти нематеріальних активів, що розроблені особисто чи працівниками — засновниками підприємства;

—пайові — тобто об'єкти нематеріальних активів, розроблені ра­зом з іншими фізичними чи юридичними особами на частко­вих умовах;

—придбані — тобто об'єкти нематеріальних активів, що отримані від інших фізичних чи юридичних осіб, за плату чи безоплатно.

3. Національний стандарт №4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" -

є обов’язковим для застосування суб’єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно до законодавства рецензування звітів про оцінку.

Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків, завданих у зв’язку з неправомірним використанням об’єктів права інтелектуальної власності.

Об’єктами оцінки відповідно до цього Стандарту є майнові права інтелектуальної власності, які належать до об’єктів у нематеріальній формі.

У цьому Стандарті наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

авторська винагорода — плата творцю (винахіднику, автору) за використання об’єкта права інтелектуальної власності, розмір якої визначається договором з урахуванням положень нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності;

база роялті — показник господарської діяльності, який використовується для визначення величини роялті;

залишковий строк корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності — період починаючи з дати оцінки до закінчення строку корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності;

комбінований платіж — ліцензійний платіж, що включає роялті та паушальний платіж;

контрафактна продукція — продукція або примірник, які випускаються, відтворюються, публікуються, розповсюджуються, реалізуються тощо з порушенням майнових прав інтелектуальної власності;

ліцензійна продукція — продукція, виготовлена з використанням об’єкта права інтелектуальної власності, майнові права на який надані згідно з ліцензійним договором чи ліцензією на використання об’єкта права інтелектуальної власності (далі — ліцензійний договір);

ліцензійний платіж — плата за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж;

паушальний платіж — одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності;

роялті — ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності;

ставка роялті — частка бази роялті у відсотковому виразі, яка використовується для визначення величини роялті;

строк корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності — строк, протягом якого є імовірність отримання економічної вигоди від використання об’єкта права інтелектуальної власності за умови чинності майнових прав на такий об’єкт;

фактичний строк корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності — період від початку строку корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності до дати оцінки.

Iнші терміни вживаються у значенні, наведеному в національних стандартах оцінки майна та інших нормативно-правових актах з питань оцінки майна та інтелектуальної власності.

Вибір бази оцінки майнових прав інтелектуальної власності здійснюється відповідно до вимог, установлених Національним стандартом N 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав” (далі — Національний стандарт N 1).

Відповідно до цього Стандарту оцінюються майнові права на такі об’єкти права інтелектуальної власності:

літературні та художні твори;

комп’ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці;

інші об’єкти, що згідно із законодавством належать до об’єктів права інтелектуальної власності.

Для проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовуються такі методичні підходи: дохідний; порівняльний;

витратний.