Тема: Фізіологія залоз внутрішньої секреції.

Лекційне заняття №56.

Взаємодія аналізаторів.

Тема: Інтерорецепторний і руховий аналізатори.

Регуляція функції внутрішніх органів і судин здійснюється з допомогою розміщених у них інтерорецепторів, які повідомляють ЦНС про стан цих органів, стан внутрішнього се­редовища організму. Інтерорецептори є в органах травлення, дихання, с.с.с. та інших органах. Залежно від сприйняття різних подразників Інтерорецептори поділяють на барорецептори, механорецептори, осморецептори тощо. Інтерорецепторами можуть бути вільні нервові закінчення, колби Краузе, тільця Фатера — Пачіні.

Імпульси від інтерорецепторів внутрішніх органів зумовлюють рефлекси, що регу­люють кровообіг, дихання, травлення, кров'яний тиск і забезпечують підтримання го­меостазу внутрішнього середовища організму,

У м'язах, зв'язках, сухожилках, суглобах знаходяться пропріорецептори, за допо­могою яких сприймаються зміни, що відбуваються в них під час руху, та здійснюється координація рухів.

Імпульси, які йдуть від пропріорецепторів, постійно сигналізують про ступінь ско­рочення або розслаблення м'язів, про стан сухожилків, зв'язок, суглобів. Усі ці імпуль­си разом повідомляють про найменші зміни положення тіла в просторі та його окремих частин.

Отже, руховий аналізатор дає інформацію про положення тіла в просторі та про стан органів апарату руху. Центр рухового аналізатора знаходиться в тім'яній ділянці кори великих півкуль і провідними шляхами зв'язаний з іншими центрами головного мозку: довгастого та середнього мозку й мозочка. Крім того, руховий аналізатор зв'я­заний з іншими аналізаторами: зоровим, слуховим, вестибулярним.

Кожний аналізатор має в певних ділянках кори великих півкуль свої центри. Ці цен­три взаємозв'язані між собою, і тому збудження одного центру впливає на інший центр.

У природних умовах спостерігається одночасне подразнення кількох аналізаторів, наприклад зорового й слухового, смакового й нюхового. Збудження одних аналізаторів впливає на інші, тому при освітленні звуки здаються гучнішими, ніж у темряві; ультра­звуки підвищують гостроту зору.

Отже, в результаті взаємодії аналізаторів здійснюються складні акти поведінки тва­рин, завдяки їм відбувається урівноваження організму з навколишнім середовищем.

 

В організмі тварин, крім рефлекторної регуляції функцій органів нервовою систе­мою, здійснюється гуморальна регуляція з допомогою гормонів залоз внутрішньої сек­реції.

Залози внутрішньої секреції, або ендокринні залози (від грецьких слів "ендо" — всередині і "кріно" — відділяю), — це залозисті органи, що виділяють утворені ними біо­логічно активні речовини (гормони) безпосередньо в кров і лімфу. На відміну від залоз зовнішньої секреції, у них немає вивідних проток. Ці залози незначних розмірів, мають густу сітку кровоносних судин та іннервуються нервами вегетативного відділу нервової системи.

Усі ендокринні залози поділяють на дві групи: 1) дійсно ендокринні (щитоподібна, прищитоподібна, гіпофіз, епіфіз, надниркові й тимус); 2) залози змішаної секреції (під­шлункова, яєчники та сім'яники).