Сучасна теорія слуху.
Тривалий час для пояснення виникнення слуху користувалися резонансною теорією Г. Гельмгольца. За цією теорією, при високих звуках коливаються короткі волоконця основної мембрани в основі завитки, при низьких — довгі у вершині завитки. Нині ця теорія поновлена. Згідно з новою теорією, у завитці коливається стовп рідини певної довжини. Чим вищий звук, тобто чим більша частота коливань звукових хвиль, тим менша довжина коливного стовпа рідини в каналах завитки і тим ближче до основи завитки та овального віконця знаходиться місце максимальної амплітуди коливань. При дії звуків низької частоти довжина коливного стовпа рідини збільшується і місце максимальної амплітуди коливань переміщується в бік вершини завитки, Під час коливання рідини в каналах завитки коливаються не окремі волокнинки основної мембрани, а її ділянки певних розмірів, Внаслідок цього збуджується різна кількість рецепторних волоскових клітин кортієвого органа, розміщеного на основній мембрані. Чим нижчий звук, тим більше рецепторних клітин збуджуватиметься. Отже, кожній висоті звуку відповідає певна довжина ділянки основної мембрани, залученої до коливання, і певна кількість збуджених рецепторних клітин.
Слухова чутливість у різних видів тварин неоднакова. Коні й велика рогата худоба сприймають більш високу частоту звуків, ніж людина. Вухо людини сприймає від 16 до 20000 Гц, вухо собаки — до 80000 Гц {коливань за секунду). У овець слух знижений. Тварини здатні визначати напрямок, звідки лунає звук, завдяки слуханню двома вухами.
Механізм пристосування вуха до звуків різної сили і частоти називають адаптацією слуху Кажанам і дельфінам властива ехолокація, тобто здатність сприймати звукові хвилі, що відбиваються від різних об'єктів.
Мал. Схема будови отолітового апарату:
1 — отоліти; 2 — отолітова мембрана; З — драглиста маса; 4 — волоски рецепторних клітин; 5 — рецепторні клітини; 6 — опорні клітини; 7 — нервові волокна вестибулярного нерва