Тема: Вегетативна нервова система.

Вегетативна нервова система — це частина нервової системи, що регулює ді­яльність внутрішніх органів (травлення, кровообігу, сечостатевої системи), обмін речо­вин, роботу залоз зовнішньої І внутрішньої секреції та гладенької м'язової тканини. Ді­яльність її усвідомлюється, але не контролюється, тому її ще називають автономною, підкреслюючи незалежність вегетативних функцій від центральних впливів.

Вегетативна нервова система складається з нервових центрів, розміщених у ЦНС, і периферичної частини (гангліїв, прегангліонарних і постгангліонарних нервових воло­кон, що утворюють нервові сплетення).

Вегетативна нервова система порівняно з соматичною має структурні та функціо­нальні особливості: зв'язок центрів з периферією здійснюється двома нейронами — центральним, тіло якого знаходиться в ЦНС (середній і довгастий мозок; грудний, по­перековий і крижовий відділи спинного мозку), і периферичним, тіло якого розміщене у вегетативному ганглії. Волокна, що з'єднують центри з гангліями, називаються прегангліонарними і за будовою належать до м'якушевих (мієлінових), по них нервовий ім­пульс проходить із швидкістю 20 м/с. Волокна, що з'єднують ганглії з органами, нази­ваються постгангліонарними і за будовою належать до безм'якушевих (безмієлінових), по них нервовий імпульс проходить із швидкістю 1—3 м/с. Вегетативні волокна досить тонкі, менш збудливі, збудження поширюється ними повільно.

Вищі центри вегетативної нервової системи розміщені в гіпоталамусі й смугастому тілі головного мозку. Вегетативний відділ нервової системи поділяють на дві частини — симпатичну і парасимпатичну.

1. Симпатична частина вегетативної нервової системи —ділянка нервової системи, що іннервує всі органи Й тканини. До її складу входять: 1) центри, розміщені в грудному й поперековому відділах спинного мозку; 2) правий і лівий симпатичні стов­бури з їх гангліями; 3) пере две рте бральні симпатичні ганглії; 4) прегангліонарні й по-стгангліонарні симпатичні нервові волокна, що з'єднують нервові центри з виконавчи­ми органами.

Частина симпатичних гангліїв знаходиться на деякій відстані від хребетного стов­бура. В закінченнях прегангліонарних волокон виділяється медіатор ацетилхолін, у біль­шості постгангліонарних волокон — норадреналін і тільки в закінченнях нервів, що ін-нервують потові залозі, виділяється ацетилхолін.

Подразнення цієї системи спричинюють прискорення й посилення скорочень сер­ця, звуження всіх периферичних кровоносних судин та внутрішніх органів (судини сер­ця й мозку розширюються); гальмування моторики й секреції травного каналу, а також посилює процес дисиміляції, підвищує виділення адреналіну наднирковими залозами, розширює зіниці.

2. Парасимпатична частина вегетативної нервової системи —це ділянка нервової системи, що іннервує травний канал, гладенькі м'язи очного яблука, слинні та слізні залози, серце, бронхи, сечостатеві органи, залози внутрішньої секреції. Дія її на органи протилежна впливу симпатичної частини. До її складу входять:

1) центри, розміщені в середньому й довгастому мозку;

2) парасимпатичні ганглії, які поділяються на екстраорганні та інтраорганні;

3) прегангліонарні та постгангліонарні нервові волокна, що з'єднують центри з виконавчими органами. Порівняно із симпатичною парасимпа­тична частина має такі особливості:

а) її центри розміщені в інших ділянках ЦНС;

б) пе­реважна більшість парасимпатичних гангліїв є інтрамуральними, тобто вони розміщені на поверхні або всередині органа;

в) прегангліонарні парасимпатичні нервові волокна значно довші за постгангліонарні.

Медіатором парасимпатичної нервової системи є ацетилхолін.

У разі подразнення парасимпатичних нервів гальмується робота серця, посилюєть­ся секреція й моторика травного каналу, звужуються зіниці, підвищується асиміляція.

Функції симпатичної і парасимпатичної нервової системи не є антагоністичними, хоча їх вплив і протилежний. Обидві частини забезпечують підтримання сталості внут­рішнього середовища організму. Діяльність вегетативного відділу нервової системи ре­гулюється корою великих півкуль, ретикулярною формацією, гіпоталамусом і мозочком.

Самостійна робота студентів.

1. Трофічна функція нервової системи.

Трофічна функція виявляється в регулювальному впливові нервової системи на об­мін речовин органів І тканин.

У здійсненні трофічного впливу на організм бере участь кожний відділ ЦНС, однак особливо важлива роль належить гіпоталамусу, де знаходяться центри регуляції обміну речовин.

Вчення про трофічну функцію нервової системи обгрунтував І.П.Павлов. Він довів, що кожний орган перебуває під потрійним нервовим контролем: нервів функціональних, що зумовлюють його діяльність; нервів судинних, що регулюють просвіт судин і достав­ку по них поживних речовин кров'ю; нервів власне трофічних, що визначають точну по­требу в поживних речовинах кожного органа і тканини. Регуляцію трофіки в органах і тканинах І.П.Павлов пов'язував з симпатичними і парасимпатичними нервами, які бе­руть безпосередню участь у регуляції процесів асиміляції й дисиміляції. Ця ідея І.П.Пав­лова набула подальшого розвитку в дослідах інших учених. Л.А.Орбелі встановив, що подразнення симпатичних нервів призводить до збільшення сили скорочень скелетних м'язів, підвищує їх працездатність. Вплив симпатичних нервів особливо виявляється на стомленому м'язі. Ізольований м'яз внаслідок втомлення припиняє скорочення, а потім знову починає скорочуватися при подразненні симпатичного нерва.

Нині встановлено, що трофічний вплив на органи й тканини нервова система чи­нить як через вегетативні, так і через соматичні нерви. Вирішальна роль у регуляції тро­фічних процесів в організмі належить корі великих півкуль, яка впливає на ці процеси через підкіркові ядра (смугасте тіло), ретикулярну формацію та гіпоталамус. Досліди на тваринах свідчать, що в разі порушень функції кори настають трофічні розлади.