Біопотенціали серця, їх виникнення.

Електричні явища в серці виникають внаслідок різниці потенціа­лів збуджених і незбуджених ділянок органа. їх можна виявити, приклавши металеві електроди до поверхні тіла (ділянки грудей, серця, кінцівок, хвоста тощо), оскільки си­лові лінії, що утворюються, пронизують тканини організму наскрізь. Цей метод викорис­товують у ветеринарній медицині і зоотехнії для визначення серцевої діяльності тварин у зв'язку з їх адаптацією (в комплексах), тренінгом, виникненням захворювань та ви­вченням обміну речовин.

Метод фіксації потенціалів серця називають електрокардіографією (ЕКГ), а прилад, за допомогою якого їх фіксують, — електрокардіографом.

Біопотенціал серця:

А - електрокардіограми; 1 – схема електрокардіограми;

2 — друге відведення у коня й 3 — у корови; Б — вектор-кардіограма коня. Літери означають: Р — збудження передсердь, комп­лекс зубців QRS- збудження шлуночків у момент скорочення їх і Т — кінцева фаза скорочення шлуночків

Електрокардіограма (ЕКГ) здорових тварин складається з окремих зубців та інтер­валів між ними, які позначають літерами латинського алфавіту Р,Q,R S,Т

Найбільший зубець Р відбиває збудження передсердь, комплекс зубців QRS — най­більший за амплітудою — характеризує процес збудження шлуночків у мить їх систоли. Зубець Т пов'язаний з відновними процесами в міокарді після його збудження. Інтер­вал від початку зубця Р до початку зубця Q показує час проведення збудження від пе­редсердь до шлуночків. Інтервал Q—Т майже збігається з діяльністю механічної систо­ли і характеризує час збудження шлуночків у мить систоли. Оскільки величини зубців та інтервалів у здорових тварин точно встановлені, за відхиленням їх розмірів можна ви­значити ступінь порушення проведення збуджень у тому чи іншому відділі серця.

Електрокардіографія — незамінний метод фізіологічних і клінічних досліджень. Йо­го можна використовувати для постановки діагнозу порушень роботи серця, вивчення обміну речовин І тренінгу.

Великі можливості для оцінки діяльності серця з'явилися після створення телеелектрокардіографа, який дає змогу фіксувати діяльність серця на відстані. Поряд з цим розроблений метод вектор-електрокардіографії ЕКҐ, який характеризує векторну вели­чину різниці потенціалів, залежну від орієнтації електричного поля серця. На екрані при­ладу вектор-електрокардіографа потенціали серця зображують у вигляді трьох петель різних розмірів і форми. Петля Р характеризує динаміку збудження передсердь; петля QRS відбиває збудження шлуночків; петля Т — згасання збуджень шлуночків. Метод векторелоктрокардіографії має деяку перевагу перед електрокардіографією.