Тема: Будова органів розмноження самців.

Розділ №8. Система органів розмноження

Лекційне заняття №21

Будова і топографія сечівника.

Будова і топографія сечового міхура.

Будова і топографія сечоводів.

Сечоводи(ureter) — це парні трубкоподібні органи, що відводять сечу з ниркової миски до сечового міхура. Впадають вони в дорсальну стінку сечового міхура, проходя­чи в косому напрямку між його м'язовою і слизовою оболонками. Таке розміщення се­човодів у стінці сечового міхура перешкоджає виходу сечі з нього назад у сечоводи.

Стінка сечоводів складається з трьох оболонок: слизової, м'язової та серозної. Слизова оболонка вистелена багатошаровим перехідним епітелієм. М'язова оболонка побудована з гладенької м'язової тканини, волокна якої розміщені поздовжньо (зовніш­ній і внутрішній шари) і кільцеподібно (середній шар). Завдяки перистальтичним скоро­ченням цієї оболонки (1—4 рази за хвилину) сеча переміщується в сечовий міхур.

Серозна оболонка вкриває сечоводи зовні і побудована з одношарового плоского епітелію.

Самостійна робота студентів.

Сечовий міхур(vesica urinaria) — непарний порожнистий орган грушоподібної форми, який є тимчасовим резервуаром для сечі, розміщується в ненаповненому стані на дні тазової порожнини, а в наповненому — звисає в черевну порожнину. Зовні на ньому виділяють верхівку, тіло й шийку. Шийка переходить у сечівник. Стінка сечового міхура складається з трьох оболонок: слизової, м'язової і серозної, або адвентиції, які побудова­ні з тих самих тканин, що й оболонки сечоводів. Слизова оболонка вистелена багатоша­ровим перехідним епітелієм і утворює численні складки, які розгладжуються при наповнен­ні сечового міхура сечею. Пучки м'язових волокон м'язової оболонки розміщуються в різ­них напрямках і під час скорочення сприяють виведенню сечі з міхура. У шийці міхура кіль­цеві м'язові пучки утворюють сфінктер, при розслабленні якого сеча виходить у сечівник.

Самостійна робота студентів.

Сечівник,або сечовидільний канал (urethra), — непарна коротка трубка, що по­чинається від шийки сечового міхура. У самок він відкривається на нижній стінці сечо­статевого присінка, а в самців, після впадання в нього сім'япроводів і проток придатко­вих статевих залоз, він називається сечостатевим каналом, який розміщується в пенісі та відкривається назовні отвором на його голівці.

Здатність до розмноження — одна з характерних властивостей усіх живих організ­мів, що забезпечує безперервність і спадкоємність життя та збереження кожного виду тварин.

Розрізняють статеве та нестатеве розмноження. Усі свійські тварини розмножують­ся статевим способом.

Необхідною умовою статевого розмноження є об'єднання двох статевих клітин (га­мет) — чоловічої (сперматозоона) і жіночої (яйцеклітини ) під час запліднення, в резуль­таті чого утворюється нова клітини — зигота, з якої розвивається новий організм, спо­чатку зародок, а потім плід.

Утворення і розвиток статевих клітин відбуваються в статевих залозах самця — сі­м'яниках і самки — яєчниках. На відміну від соматичних клітин тіла тварини, статеві клі­тини містять у своєму ядрі неповний (гаплоїдний) набір хромосом, у генах яких закла­дена спадкова інформація про розвиток нового організму. Кожний вид тварин має пев­ний набір хромосом, тобто свій каріотип. Серед усього набору хромосом є статеві хро­мосоми: у яйцеклітинах — тільки Х-статеві хромосоми, а у сперматозоонах — X- або Y-статеві хромосоми.

До органів розмноження самців належать чоловічі статеві залози — сім'яники, де утворюються і розвиваються чоловічі статеві клітини — сперматозоони і чоловічі стате­ві гормони; статеві відвідні шляхи — придатки сім'яників, сім'япроводи і сім'яний кана­тик; сім'яниковий мішок; сечостатевий канал з придатковими статевими залозами і ор­ганом парування — статевим членом і препуціальним мішком (Мал.).

Сім'яники, придатки сім'яника та сім'япроводи — парні, решта — непарні органи.