Пряма кишка

Пряма кишка— intestinum rectum -це короткий кінцевий відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником — anus. Підвішена на короткій брижі, її початкова частина вкрита серозною оболонкою, а кінцева — адвентицією, що з'єднує пряму кишку з прилеглими органами. Слизова оболонка прямої кишки в кінцевій частині вистелена багатошаровим плоским епітелієм і, переходячи на стінки ануса, утворює поздовжні складки. В слизовій оболонці містяться численні слизові залози, що виділяють велику кількість слизу. В підслизовому шарі є багато венозних сплетень.

Пряма кишка й відхідник прикріп­люються м'язами і зв'язками до перших хвостових хребців і кісток таза. У тазовій порожнині пряма кишка дещо розширюється і утворює ампулу прямої кишки, яка слаб­ко розвинута у великої рогатої худоби.

Відхідниковий (анальний) канал— canalis analis — пристосований для за­тримання калових мас. Він утворений коловим шкірно-м'язовим валиком і відхідниковим отвором. Шкіра відхідника не має волосся, на ній багато по­тових і сальних залоз. Вона звернена в середину відхідника і утворює шкір­ну зону — zona cutanea.

Відхідник має два стискачі: внутрішній — m. sphincter ani internus — з непосмугованої м'язової тканини — і зовнішній — m. sphincter ani externus — з посмугованої м'язової тканини.

У ВРХ м'язова оболонка прямої кишки товща, ніж у попередніх відділах, і має кілька кільцевих перехватів, що слід враховувати під час обстеження корови (ректально) на тільність.

Розрізняють кишкові (крипти), або ліберкюнові — gll. intestinales, — і дванадцятипалі, або бруннерові — gll. duodenales, залози. Кишкові зало­зи — це прості трубчасті залози, які розміщені між ворсинками. Кількість їх велика, на 1 см² знаходиться 10 тис. залоз. Загальна їх площа близько 14 м², за добу у травоїдних тварин залози виділяють кілька літрів соку.

Дванадцятипалі залози дрібні, трубчасто-альвеолярного типу. Вони мо­жуть продовжуватись по кишках: у свині — на 4 м, у великої рогатої худоби — на 4,5, у коня — до 10 м. У собаки, навпаки, залози концентруються лише в передній частині дванадцятипалої кишки (на перших 1—2 см).

Між ворсинками помітні поодинокі лимфоїдні вузлики — limphonoduli solitarii, які об'єднуються в більші утвори — лімфоїдні (пейерові) бляшки, або агрегатні лімфоїдні вузлики — limphonoduli aggregate. Останні розміщені на протилежному боці прикріплення брижі і являють собою чітко обмежені ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок.

М'язова оболонка — tunica muscularis — утворена двома шарами м'язових волокон: зовнішнім — поздовжнім і внутрішнім — коловим. Оболонка, крім звичайних перистальтичних рухів, виконує ще маятникоподібні та ритмічні сегментовані рухи. Маятникоподібні рухи полягають у тому, що на короткій ділянці кишка спочатку вкорочується, а потім видовжується. Сегментовані рухи спричинюються одноразовим скороченням колових волокон, і кишка перехоплюється в кількох місцях (до 1000 разів за годину). Завдяки таким рухам вміст перемішується, не просуваючись далі по кишках.

Серозна оболонка — tunica serosa — переходить на кишки з брижі, на якій вона підвішена.