А.Волосся.

Шкіра вкрита добре вираженим волосяним покривом, який захищає ор­ганізм від вологи та механічних чинників. Розвиток волосся залежить від кліматичних умов: у теплій місцевості волосся більш рідке, ніж у холодній.

У волосині розрізняють корінь — radix pili, розміщений у шкірі, і стрижень — scapus pili, що виступає з шкіри. Корінь волосини починається потовщенням, яке називають волосяною цибулиною — bulbus pili — і яка є місцем росту волосини.

Волосина складається з мозкової речовини — medulla pili, або серцевини (у тонкій волосині шерсті її немає), кори волосини — cortex pili, що скла­дається з довгих, поздовжньо розміщених рогових лусочок.

Зовні кора вкрита шкіркою волосини- cuticula pili. До сумки волосини під кутом підходить м’яз підіймач волосини – m.arrector pili.

За зовнішнім виглядом розрізняють волосся покривне, довге і чутливе.

Покривне волосся має добре виражену серцевину, тоді як у шерстній во­лосині її немає, що зумовлює ніжність такого волосся.

Чутливе волосся розміщується в шкірі голови, особливо біля носових отворів, очей, рота. Корені чутливого волосся лежать глибше від покривного і багаті на нервові закінчення. Фінські вчені довели, що. наприклад, у тюленя в чутливому волоссі нараховується 1000-1200 нерво­вих закінчень (у 10 разів більше, ніж у щура й кішки), що дає їм змогу від­чувати джерела подразнень, які надходять з великих відстаней (навіть удос­коналені прилади не завжди їх фіксують).

На 1 см² поверхні шкіри у великої рогатої худоби росте до 2600 волосин, у коня — 700, овець романовської породи — 3000—4000, а у мериносів — до 8000 волосин. Маса, довжина та густота волосся залежать, наприклад, від типу великої рогатої худоби: у тварин м'ясних типів ці показники вищі, ніж у молочних. У диких тварин товщина волосся більша, ніж у свійських.

Волосся росте до певної довжини і певний час, а потім замінюється. Цей процес називається линянням.

Б.Потові залози— glandulae sudoriferae — є характерними структурами шкіри. За будовою це прості трубчасті залози, які відкриваються у мішечок во­лоса, їхній секрет багатий на білки і не містить глікогену.

Потові залози розміщені в глибоких шарах власне шкіри, а інколи навіть і в підшкірній основі. Протоки залоз відкриваються у фолікул волосини чи на поверхню шкіри. Іноді потові залози можуть бути розгалуженими, що пов'язано з їх активною функцією (бегемот, ведмідь, вівця).

Найбільші потові залози знаходяться на носі, губах, у вівці — знизу на хвості. На голівці статевого члена, на сосках та між ратицями залоз немає. Найбільша кількість залоз у вівці на дорсальній поверхні тулуба та задніх кінцівках, у коня — в ділянках шиї, грудей, пахвинній та в нижній частині живота. Слабко розвинуті потові залози у кози, кроля, гризунів. Є тварини, у яких потових залоз зовсім немає (китоподібні, кріт ).

У ВРХ на 1 см² шкіри кількість потових залоз досягає від 1000 до 2500 (ділянка шиї). Кількість потових залоз за­лежить від породних та індивідуальних особливостей тварин. М'ясні породи мають потових залоз на 5-25 % менше, ніж молочні.

Уовець найбільше залоз у шкірі мошонки, край­ньої плоті.

У свиней залози є на всій поверхні тіла. Найбільш густо вони розміщені в ділянці вентральної поверхні грудної й черевної стінок, на вушних ракови­нах, на медіальній поверхні передпліччя й гомілки. В ділянці спини кіль­кість потових залоз у 1,5-2 рази менша.

У коня найбільші потові залози у вентральній час­тині грудної й черевної стінок, у шкірі пахвини та бічних частинах шиї. Піт містить значну кількість білка (2-5 %).

У собаки потові залози найбільш густо розміщені в шкірі спини. Залози звивисті. У пуделя, добермана вони краще розвинені, ніж у вівчарки.

У кішки залози бувають лише в ділянці рота, в м'якушках.

В.Сальні залози— glandulae sebaceae — розсіяні майже по всій поверхні шкіри. Немає їх у шкірі носогубного дзеркала, рила, в м'якушах і сосках вим'я корови; у людини — в шкірі долонь і підошов. Зо­всім немає сальних залоз у китоподібних і лінивця.

Залози розміщені у верхніх шарах власне шкіри, відкриваються у фо­лікул волосини і рідко — на поверхні шкіри. Секретом залоз є шкірне сало — sebum, яке захищає волосся від намо­кання, висихання і, завдяки кислій реакції, від дії мікроорганізмів. Сало виділяється рідким і на поверхні шкіри загустіває. Під час його розкладан­ня утворюються леткі жирні кислоти з характерним запахом.

Найбільші сальні залози у коня й собаки, найменші — у свині.

У ВРХ найбільші залози знаходяться в ділянці носогубного дзеркала, біля коренів рогів, у ділянці вінчика ратиць.

У овець сальні залози складаються з кількох часточок різної форми. У ба­ранів більші, ніж у вівцематок. Секрет залоз змішується з потом, утворюючи жиропіт. (ланолін)

У свиней сальні залози найкраще розвинуті в ділянці потилиці, вушних раковин і щелеп. Найменше їх у ділянці грудної й черевної стінок.

Найбільших розмірів залози досягають при настанні статевої зрілості. У самців залози розвинуті слабше, ніж у самок, у диких тварин — краще, ніж у свійських.

Самостійна робота студентів.

Будова копита.— ungula — складний спеціалізований утвір, розміщений. Разом з пальцевим м'якушем, який входить до його складу, копито забезпечує опору на землю та амортизацію. На копиті розрізняють анатомічно добре виражені чотири ділянки: облямівку, ві­нець, стінку та підошву. Кожна ділянка складається з епідермісу і власне шкіри.Підшкірна основа є лише в ділянці облямівки й вінця.

Копитова облямівка (край)- limbus ungulae — у вигляді вузь­кої (0,5 см), безволосої смужки шкіри міс­титься на межі шкіри і рогової капсули копита. Ростковий шар епідермісу облямі­вки продукує тонкий блискучий трубчас­тий ріг, який зовні вкриває рогову капсулу копита (глазур). Він добре помітний у мо­лодих тварин.

Копитовий вінець- corona ungulae — у вигляді широкого ва­лика (до 1,5 см) розміщений дистальніше від облямівки, обмежуючи напівкільцем передню й бічні стінки пальця. Він фор­мує проксимальний вінцевий край рогової капсули. Власне шкіра вінця на внутрішній поверхні рогової капсули фор­мує вінцеву борозну — sulcus coronarius. Отже, власне шкіра разом з ростко­вим шаром епідермісу має вигляд валика з тонкими сосочками, які опущені вниз. Ростковий шар епідермісу продукує найтовщий (1,5 см) трубчастий ріг рогової капсули 4.

Мал. Будова пальців:

А— кінцівки коня збоку; Б — з підошовного боку; В — корови; а— копитова облямівка; б — копитовий вінчик; в— копитова стінка; г — копитова підошва; 1 — епідерміс; 2 — основа шкіри; 3 — підшкірний шар; 4 — сухожильне закінчення загального пальцьового розгинача; 5 — підшкірний шар і 6 — основа шкіри копитової облямівки і копитового вінчика; 7 — епідерміс копитової облямівки (звідси починає рости роговий шар — глазур); 8 — епідерміс копитового вінчика; 9 — глазур копитової стінки; 10 — трубчастий ріг; 11 — листочковий ріг копитової стінки; 12 — листочковий шар основи шкіри копитової стінки; 13 — біла лінія копита; 14 - роговий шар копитової підошви; 16 — окістя; 17 — роговий шар і 18 — основа шкіри стрілки пальцьової м'якушки; 19 — роговий шар подушки пальцьової м'якушки; 20 — основа шкіри і 21 — підшкірний шар подушки пальцьової м'якушки; 22 — копито з м'якушковим хрящем (заштрихова­ний); 23 — кут копитової стінки; 24 — заворотна і 25 — задня частини копитової стінки; 26 — бокові бо­розни; 27 — гілки і 28 — тіло підошви; 29 — верхівка стрілки; ЗО — ніжка стрілки; 31 — міжніжковий жо­лоб; 32 — подушка м'якушки; 33 — висячі (2 і 5) пальці; 34 — пальцьова м'якушка; 35 — ратична підошва; 36 — ратична стінка

Копитова стінка- paries ungulae — найбільша частина копита, утворює передню й бічні поверхні копита і, продовжуючись на пі­дошву. Власне шкіра стінки разом з ростковим шаром епідермісу має форму листочків, а заворотна частина стін­ки — сосочків. Власне шкіра стінки міцно зростається з окістям копитової кістки. Ростковий шар епідермісу продукує м'який і світлий листочковий ріг. Дистальний край рогу на підошві виділяється у вигляді білої лінії — Ііпеа alba ungulae, куди під час підковування коня вбивають цвяхи (ухналі).

Копитова підошва — solea ungulae — не має підшкірної основи, і власне шкіра підошви зростається з окістям копитової кістки. Власне шкіра підошви має форму тонких сосочків. Ростковий шар епідермісу продукує м'який тру­бчастий ріг.

Отже, ростковий шар епідермісу чотирьох ділянок копита та копитової стрілки формує суцільну рогову капсулу. На капсулі розрізняють два краї — проксимальний (вінцевий) і дистальний (підошовний), а також рогову стін­ку, підошву й рогову стрілку. Рогова підошва складається з тіла і гілок , між якими знаходиться рогова стрілка. Існує відмінність між переднім і заднім копи­тами. Зачіпна ділянка копита передньої кінцівки утворює кут із землею 45— 50°, а задньої — 50-60°. Відношення п'яткової ділянки до зачіпної на пе­редній кінцівці становить 1 : 3, а на задній — 1:2.

Ратиці ВРХ, вівці, кози та свині за формою нагадують половину копита коня.

Кіготь— unguiculus — характерний утвір у хижаків та гризунів, функ­ціонує як орган нападу, захисту та переміщення по деревах. Фор­ма кігтя різна. На відміну від тазових кінцівок кігті на грудних кінцівках мають особливі зв'язки, що утримують кігті в трохи піднятому положенні, і не спираються на землю.

Кіготь складається з кігтьового валика з кігтьовою борозною , вінця, стінки і підошви. Підшкірна основа є лише в ділянці кігтьового валика. Кігтьовий валик — vallum unguiculae — це перехідна ділянка зі шкіри в кі­готь, формує кігтьову борозну — sulcus unguiculus.

Ніготь— unguis — видозміна кігтя, властивий приматам. Ніготь від­різняється від кігтя більш плоскою і тонкою нігтьовою стінкою, нігтьовий валик і борозна виражені слабко, а підошви майже немає.

Ріг-cornu-утвір, який у порожнисторогих (жуйні) вкриває роговий відросток лобної кістки. Ріг складається з двох шарів: власне шкіри та епідермісу.У тварин ріг росте постійно, проте інтенсивність росту у самок зменшується в період вагітності (на розі утворюється кільце).

Доведено, що більш довгорогі корови невибагливіші до їжі, краще рос­туть. У цільнорогих жуйних (олені) та у жирафи ріг являє собою суцільний кістковий утвір, який періодично відпадає.

М'якуш — torus — щільне потовщення шкіри, яке утворюється за раху­нок підшкірної основи, багате на еластичну сполучну тканину з жировими прошарками. У м'якушах багато нервових закінчень. М'якуші виконують не лише амортизаційну, а й чутливу функцію (особливо м'якуші грудних кін­цівок).Кожний м'якуш складається з епідермісу, власне шкіри та підшкірної ос­нови. Розрізняють зап'ястковий — torus carpeus, п'ястковий — torus metacarpeus, заплесновий — torus tarseus, плесновий — torus metatarseus і паль­цевий — torus digitalis — м'якуші.

Пальцевий м'якуш є у всіх тварин на кожному пальці, особливо добре він розвинений у коня. Пальцевий м'якуш у коня називається стрілкою копита — cuneus ungulae. Епідерміс стрілки дуже добре розвинений і утворює рогову стріл­ку — cuneus corneus. В останній розрізняють верхівку - apex cunei, осно­ву — basis cunei — і дві ніжки - crus cunei laterale et mediale. По боках від стрілки проходять дві борозни - siilcus paracunealis lateralis et medialis, які відділяють рогову стрілку від рогової підошви копита. На внут­рішній поверхні стрілки виділяється центральна стрілкова борозна - siilcus cunealis, у центрі якої знаходиться підвищення — ость стрілки — spina cunei.

Інд. Самостійна робота студентів.

4. Будова молочних залоз.— glandulae lactiferae — властиві лише ссавцям і вини­кли у зв'язку з необхідністю годувати новонароджених, які самостійно не можуть вживати їжу дорослих.

Мал. Схема будови вимені корови:

А — сполучнотканинна основа (сегмен­тарний розріз); Б — окрема ділянка па­ренхіми; В — судини і нерви вимені (за­дня частка розрізана сагітально); 1 — дій­ка; 2 — залозиста частина молочного си­нуса; 3 - шкіра частки вимені; 4 — мо­лочна протока; 5 — молочні альвеоли; 6 — міоепітелій і залозисті клітини; 7 — поверхнева фасція вимені (чорним кольо­ром показано інтерстиціальну сполучну тканину); 8 — жирова тканина; 9 — жовта оболонка (фасція) живота; 10 — сухо­жильна пластинка зовнішнього косого м'яза живота; 11 — прямий м'яз живота; 12 — пристінний листок очеревини; 13 — сухожильна пластинка поперечного м'яза живота; 14 — сухожильна пластинка внут­рішнього косого м'яза живота; 15 — ста-тевостегновий нерв; 16 — рецептори дій­ки; 17 — зовнішні соромітні артерія і ве­на; 18 — виносні лімфатичні судини; 19 — лімфовузол молочної залози (надвим'я-ний); 20 — промежинний нерв; 21 — мо­лочне дзеркало; 22 — приносні лімфатич­ні судини; 23 — дійкова протока (канал) з дійковим отвором; 24 — підшкірна черев­на вена

Молочні залози закладаються в обох статей, але досягають повного роз­витку лише у жіночої статі і функціонують періодично. Секрет, що виділяється залозами, — молоко (lac) — має високі поживні властивості, необхідні для організму. Спостерігається зворотна залежність між кількістю білка в молоці і строком подвоєння маси новонародженого. Наприклад, подвоєння маси у кози на­стає через 20 днів (5 % білка), у собаки — через 8 (9,2 %), у кроля — через 6 днів (15,5 % білка).

У тварин виділяється різна кількість молока, особливо багато його може бути у корови — до 111 кг за добу (27674кг за рік). Відповідно, для такої секреції молочна залоза повинна мати достатнє кровопостачання та добре розвинені внутрішні органи (легені, органи травлення). Для виділення 1 кг молока через вим'я корови проходить близько 450-500 л крові.

У тварин спостерігається різна кількість молочних залоз, їх бу­ває 1-8 пар, а іноді 10 (гризуни) і навіть 25. Молочні залози розмі­щуються у вигляді однієї пари в ділянці грудної стінки (слон, китоподібні, примати) або в ділянці між стегнами (кобила, жуйні). В останньому випадку їх називають вим'ям — uber. Молочні залози, розміщені по нижній частині черевної і грудної стінок, утворюють множинне вим'я — ubera (свиня, хижа­ки, гризуни).

Вим'я вкрите тонкою еластичною шкірою з ніжним волоссям. Складаєть­ся з активно діючої паренхіми (залозистої тканини) і сполучнотканинної ос­нови (строми). Ступінь розвитку цих елементів пов'язаний з періодами лак­тації. У лактуючих тварин паренхіми значно більше, ніж строми. З віком залозиста тканина атрофується і заміщується сполучною й жировою.

Вим'я прикріплене до черевної стінки й утримується підвішуючим апаратом: поверхневою і глибокою фасціями та підвішуючою зв'язкою вим'я — lig. suspensorium uberis. Отже, під шкірою вим'я знаходиться поверх­нева й глибока фасції, а також сполучнотканинно-жирова капсула. Остання віддає в глибину вим'я перекладки — trabeculae, які ділять залозу на часточки.

Паренхіма вим'я складається з окремих часточок — lobuli, що мають особливу систему розгалуження біля основи соска і відкриваються в мо­лочну пазуху — sinus lactiferi, що поділяється на залозисту — pars glandularis — та соскову — pars papillaris — частини. Із соско­вої частини починається сосковий канал, який відкривається отвором на верхівці соска. На верхівці соска навколо сосково­го отвору знаходиться м'яз — стискач соска — m. sphincter papillae.

Ступінь розвитку, форма та положен­ня вим'я різні у тварин одного виду, особ­ливо це спостерігається у корів. Часто у тварин та людини бувають додаткові со­ски — явище полімастії. Полімастія спостерігається у ЗО % корів, овець, кіз.

Шкіра на задній поверхні вим’я наз.- молочне дзеркало. Нижній край – наз дном вимені.

Розрізняють форми вим’я- 1-Ванноподібне,2-Чашоподібне,3-Округле,4- Козяче.

Дійки за формою бувають- 1-циліндричні,2-конічні,3-пляшкоподібні,4-грушоподібні.